скачать книгу бесплатно
Енеiда
Іван Котляревський
Іван Петрович Котляревський – талановитий драматург i поет, один з родоначальникiв украiнськоi лiтературноi творчостi. Всесвiтню славу Котляревський здобув завдяки мiфiчно-гумористичнiй поемi «Енеiда», яка е пародiею на сюжет однойменного творiння Вергiлiя. «Енеiда» з яскравим гумором оповiдае про пригоди Енея, вимушеного втекти зi зруйнованоi еллiнами Троi. Автор надав античним реалiям украiнський колорит, надiлив богiв та героiв крутими козацькими характерами.
Іван Петрович Котляревський
Енеiда
Частина перша
1.[1 - Еней – один з героiв античного мiфу про Трою. Син Анхiза, царя мiста Дардана в Малiй Азii, i богинi Венери. Пiсля зруйнування греками Троi поплив, виконуючи волю богiв, до Італii i пiсля ряду пригод, що склали змiст «Енеiди» римського поета Публiя Вергiлiя Марона, поклав початок Римськiй державi. // Троя (або Ілiон) – стародавне мiсто-держава в Малiй Азii, в районi протоки Дарданелли. У кiнцi XIX ст. нiмецький археолог Генрiх Шлiман шляхом розкопок встановив мiсце, де стояла Троя. Оспiваний в «Ілiадi» Гомера похiд грекiв на Трою, здобуття i зруйнування ними мiста вiдбулися у XII ст. до н. е. // Осмалених, як гиря, ланцiв – троянцi вискочили з палаючого рiдного мiста, тому – осмаленi. Гиря, гирявий – коротко острижений, взагалi: негарний, непоказний. // Ланець – гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустрiчаеться в творах Івана Котляревського. Походить вiд ландмiлiцiя (нiм. Diе Lапdmilitiа) – › ландець – ›– ланець. Ландмiлiцiею були названi сформованi за указом Петра І вiд 2 лютого 1713 р. вiйська з розмiщених на територii Украiни полкiв регулярноi росiйськоi армii i спецiально навербованих солдатiв для несення охоронноi та сторожовоi служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. – Спб., 1830. – Т. 5. – С. 13). Пiзнiше кiлькiсть ландмiлiцейських полкiв була збiльшена. В 1722 р. до ландмiлiцii була зарахована деяка частина украiнського козацтва. В наступнi роки ландмiлiцiя не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала Мiнiха була названа Украiнським мiлiцейським корпусом i мала в своему складi двадцять кiнних полкiв. У 1762 р. iмператор Петро III наказав iменувати цей корпус просто Украiнським, i з того часу назва «ландмiлiцiя» офiцiйно перестала вживатися. В 1770 р. Украiнський корпус був злитий з регулярною росiйською армiею. Особливий податок, який платило населення Украiни на утримання ландмiлiцii, був скасований тiльки на початку XIX ст.] Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всее зле проворний,
Завзятiйший од всiх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неi скирту гною,
Вiн, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких троянцiв,
Осмалених, як гиря, ланцiв,
П’ятами з Троi накивав.
2.[2 - Юнона – в римськiй (Гера – в грецькiй) мiфологii – дружина Юпiтера (Зевса), покровителька жiнок, покровителька шлюбiв. Пiд час Троянськоi вiйни була на боцi грекiв i переслiдувала троянцiв, залишилася iхнiм ворогом i пiсля падiння Троi.] Вiн, швидко поробивши човни,
На сине море поспускав,
Троянцiв насаджавши повнi,
І куди очi почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка, –
Енея не любила – страх;
Давно уже вона хотiла,
Його щоб душка полетiла
К чортам i щоб i дух не пах.
3.[3 - Венера – в римськiй (Афродiта – в грецькiй) мiфологii богиня краси i кохання, дочка Зевса. Одна з легенд про Венеру – ii любовне захоплення троянцем Анхiзом, до якого богиня з'явилась на гору iда у виглядi пастушки i народила вiд нього сина Енея. Пiд час вiйни з греками допомагала троянцям. // Парис – один з синiв троянського царя Прiама, дядько Енея з боку батька, призвiдець пагубноi для його батькiвщини вiйни з греками. За античною мiфологiею, до Париса з'явилися три богинi – Гера, Афiна, Афродiта (вiдповiдно у римлян – Юнона, Мiнерва i Венера) – й попросили бути суддею у суперечцi за яблуко, яке мусило дiстатися найвродливiшiй з них. Гера обiцяла вiддати йому у володiння велике царство – Азiю, Афiна обiцяла славу полководця, Афродiта – найпрекраснiшу жiнку на землi. Парис вiддав яблуко Афродiтi. При ii сприяннi викрав у одного з грецьких царiв Менелая дружину – прекрасну Єлену, що й послужило приводом для Троянськоi вiйни. // Путивочка – сорт невеликих круглих яблук.] Еней був тяжко не по серцю
Юнонi – все ii гнiвив;
Здававсь гiрчiйший iй вiд перцю,
Нi в чiм Юнони не просив;
Но гiрш за те iй не любився,
Що, бачиш, в Троi народився
І мамою Венеру звав;
І що його покiйний дядько,
Парiс, Прiамове дитятко,
Путивочку Венерi дав.
4.[4 - Геба – дочка Юнони i Зевса, пiд час бенкетiв пiдносила олiмпiйцям напитки богiв – нектар i амброзiю. // Гринджолята – зменшене вiд гринджоли – низькi й широкi сани з боками, що розширяються вiд передка. Також – маленькi дитячi санчата. Розкована гра неоднозначнiстю слова, часте вживання слiв, серйозний змiст яких мiстить в собi гумористичний заряд – суттева прикмета стилю «Енеiди». Богиня на дитячих саночках! // Павичка – коняка павиноi мастi, також – зменшене вiд пава. У римлян пава – птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корнiенко в iлюстрацii до «Енеiди» Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебiдь у вiдомiй байцi, летить у небесах поверх хмар, за нею на гринджолах – Юнона. В лiбретто до опери «Енеiда» Миколи Карповича Садовського сцена вiдвiдин Юноною бога вiтрiв Еола вiдкриваеться словами: «З верховини Олiмпу спускаються саночки, запряженi павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвiтське убрання…» І далi: «Юнона сiдае знову на своi саночки i злiтае на Олiмп» (Лисенко М. Зiбр. творiв: У 20 т. – К., 1955. – Т. 7. – С. 44). Для оперноi умовностi птах в упряжцi пасуе. Одначе чому Юнона виiздить саме на санях, а не на якомусь колiсному екiпажi, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII-XVIII ст. i навiть пiзнiше сани широко застосовувалися не тiльки зимою, а й у лiтню пору, надто в болотистих i лiсистих мiсцевостях. До того ж, що в даному разi головне, iзда на санях вважалася бiльш почесною, нiж на колесах, тому знатнi особи, насамперед духовного сану, при парадних виiздах, безвiдносно до пори року, вiддавали перевагу саням (адже богиня Юнона iде до бога Еола). // Кибалка – старовинний жiночий головний убiр у виглядi високоi пов'язки на головi, з двома довгими кiнцями, якi спадали на спину. Носили тiльки замiжнi жiнки. // Мичка – пучок приготовленого для пряжi волокна конопель або льону. Один кiнець насадженоi на гребiнь мички звисав, мов коса, вниз, i з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодицi з-пiд кибалки, або взагалi коса. З'являтися на людях з вiдкритою косою, чи навiть пасмом волосся, що виглядае з-пiд головного убора, замiжнiй жiнцi не годилося. // Взяла спiдницю i шнурiвку – тобто спiдницю i керсет, старосвiтський жiночий убiр. Керсет не мав рукавiв, його одягали поверх вишиваноi сорочки, стягували спереду при фiгурi шнурiвкою. Одягали тiльки разом з спiдницею. І спiдницю, i керсет шили по можливостi з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: І, 14), та iн. // Еол – бог вiтрiв, жив на плавучому островi Еолii.] Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах;
А те шепнула сука Геба…
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала пiд кибалку мичку,
Щоб не свiтилася коса;
Взяла спiдницю i шнурiвку,
І хлiба з сiллю на тарiлку,
К Еолу мчалась, як оса.
5.[5 - Поставила тарiлку з хлiбом – коли молодиця йде в гостi, то, за звичаем, вона даруе хазяiновi хлiбину, притому спечену у власнiй печi.]«Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маеш, як живеш? –
Сказала, як ввiйшла у хату,
Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»
Поставила тарiлку з хлiбом
Перед старим Еолом-дiдом,
Сама же сiла на ослiн.
«Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на морi вiн.
6.[6 - Суцiга – собачий син, розбишака, пройдисвiт.] Ти знаеш, вiн який суцiга,
Паливода i горлорiз;
По свiту як iще побiга,
Чиiхсь багацько вилле слiз.
Пошли на його лихо злее,
Щоб люди всi, що при Енеi,
Послизли i щоб вiн i сам…
За сее ж дiвку чорнобриву,
Смачную, гарну, уродливу
Тобi я, далебi, що дам».
7.[7 - Дей же його кату! – вигук, що означае подив з досадою. За значенням близький до: «Ти глянь! Така досада!» // Імена вiтрiв з античноi мiфологii: Борей – холодний пiвнiчний або пiвнiчно-схiдний вiтер. Нот – теплий пiвденний вiтер, тиховiй. Зефiр – захiдний весняний вiтер, який приносив дощi. Евр – схiдний або пiвденно-схiдний вiтер, який приносив засуху.]«Гай, гай! ой, дей же його кату!
Еол насупившись сказав. –
Я все б зробив за сюю плату,
Та вiтри всi порозпускав:
Борей недуж лежить з похмiлля,
А Нот поiхав на весiлля,
Зефiр же, давнiй негодяй,
З дiвчатами заженихався,
А Евр в поденщики найнявся, –
Як хочеш, так i помишляй!
8.[8 - Трiстя – трясовина, грузьке болото. Іван Франко до записаноi у рiдних Нагуевичах примовки «Іди в трiстьи та в болото!» додав пояснення: «Трiсте тут у значеннi тростина, що росте на болотi» (Франко. Приповiдки. – Т. 3. – С. 225). // Чвирк – залишок пiсля вторинноi перегонки горiлки.] Та вже для тебе обiщаюсь
Енеевi я ляпас дать;
Я хутко, миттю постараюсь
В трiстя його к чортам загнать.
Прощай же! швидче убирайся,
Обiцянки не забувайся,
Бо послi, чуеш, нiчичирк!
Як збрешеш, то хоча надсядься,
На ласку послi не понадься,
Тогдi вiд мене возьмеш чвирк».
9. Еол, оставшись на господi,
Зiбрав всiх вiтрiв до двора,
Велiв поганiй буть погодi…
Якраз на морi i гора!
Все море зараз спузирило,
Водою мов в ключi забило,
Еней тут крикнув, як на пуп;
Заплакався i заридався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тiм’i начесав аж струп.
10.[9 - Пiвкопи – двадцять п'ять копiйок. Еней пообiцяв дати Нептуну хабара – пiвкопи. Для бога Нептуна (в «Енеiдi» боги – переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея пiвкопи – мала сума. Цим самим пiдкреслювалася скареднiсть i жадоба Нептуна до грошей. В другiй частинi поеми, влаштовуючи поминки по батьковi Анхiзовi, Еней кидае пiвкопи в дарунок простолюдиновi («З кишенi вийнявши пiвкiпки, Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки»). Отже, i згадана сума хабара боговi моря розрахована на комiчний ефект. А яка була реальна цiна грошей на Украiнi в другiй половинi XVIII ст.? Певне уявлення дають, примiром, збереженi в архiвах описи та оцiнка в грошах майна козакiв i селян Менськоi та Борзненськоi сотень Чернiгiвського полку, знищеного пожежами у 1766 р. Описiв чимало, цiни на ту саму рiч, будiвлю, тварину вказанi багато раз, причому в рiзних селах. Вони такi: хата рублена з сiнями i прикомiрком – вiд 10 до 25 крб., комора рублена – 3 крб., вiз пiд коней – 40-50 коп., плуг – 12 коп., вiдгодована свиня – 1 крб. 50 коп., вiвця – 50 коп., гуска – 10 коп., курка – 2 коп., кожух звичайний – 1 крб. 20 коп., смушева шапка – 30 коп., чоботи – 20-30 коп. (Див.: Сумцов Н. Ф. К истории цен в Малороссии /К. с. – 1887. – Т. 7. – Кн. 2. – С. 696-697). Звичайно, вказанi цiни порiвнювати з сучасними не можна. Інша доба, iнша економiчна система, iншi вимiри.] Проклятi вiтри роздулися,
А море з лиха аж реве;
Слiзьми троянцi облилися,
Енея за живiт бере;
Всi човники iх розчухрало,
Багацько вiйська тут пропало;
Тогдi набрались всi сто лих!
Еней кричить, що «я Нептуну
Пiвкопи грошей в руку суну,
Аби на морi штурм утих».
11.[10 - Дряпiчка, дряпiжник – той, хто оббирае кого-небудь, здирник. Походить, певне, вiд слова драпач – шаповал, який очищае виготовлену шкiру вiд шерстi дротяною щiткою.] Нептун iздавна був дряпiчка,
Почув Енеiв голосок;
Шатнувся зараз iз запiчка,
Пiвкопи для його кусок!..
І миттю осiдлавши рака,
Схвативсь на його, мов бурлака,
І вирнув з моря, як карась.
Загомонiв на вiтрiв грiзно:
«Чого ви гудете так рiзно?
До моря, знаете, вам зась!»
12.[11 - До ляса – польський iдiоматичний вислiв, що означае втечу. // Свiтелка – невелика свiтлиця, парадна кiмната в хатi, будинку.] От тут-то вiтри схаменулись
І ну всi драла до нори;
До ляса мов ляхи шатнулись,
Або од iжака тхори.
Нептун же зараз взяв мiтелку
І вимiв море, як свiтелку,
То сонце глянуло на свiт.
Еней тогдi як народився,
Разiв iз п’ять перехрестився;
Звелiв готовити обiд.
13.[12 - Шальовки, шалiвки – тонкi, неширокi дошки, якими оббивають (шалюють) стiни, стелю, дах. Означення сосновi – один iз зразкiв точноi передачi Котляревським життевоi правди. Шальовки кращi – сосновi. Просякнутi живицею, вони порiвняно стiйкi проти гниття. // Лемiшка – див. коментар: І, 27.] Поклали шальовки сосновi,
Кругом наставили мисок;
І страву всякую, без мови,
В голодний пхали все куток.
Тут з салом галушки лигали,
Лемiшку i кулiш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та i горiлочку хлистали, –
Насилу iз-за столу встали
І спати послi всi лягли.
14.[13 - Дудка – див. коментар: І, 28. // Очiпок – головний убiр замiжньоi жiнки у формi шапочки, iнколи з подовжнiм розрiзом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане пiд ним волосся. Венера, так само як i Юнона, одягла святковий убiр украiнськоi молодицi, але вже iнший, вишуканiший, яскравiший, як подобае богинi краси й кохання, та ще й молодшiй за вiком вiд Юнони. Замiсть аскетичноi кибалки, що лишае вiдкритим тiльки лице, у неi грезетовий, тобто парчевий, очiпок. // Кунтуш з усами люстровий (люстрин – дорога шовкова тканина з глянцем; уси – нашивками iз золотоi i срiбноi тасьми). Кунтуш – верхнiй жiночий одяг. Мав одкиднi й розрiзнi рукава, так званi вильоти. Жiнки могли носити кунтуш i зовсiм без рукавiв. Вiн мав вилоги на грудях, у талii щiльно стягувався гапликом без пояса. // Ходить на ралець – по нарочитим (помiтнiшим) праздникам ходить на поклон с подарками (К.). Венера хоча i йде до Зевса «на ралець», проте не бере з собою хлiба i не веде мови про подарунки, як це робила Юнона пiд час вiдвiдання Еола (І, 4). Ритуали пiд час вiдвiдання рiдного батька – не обов'язковi, а давати хабара – суперечить життевiй правдi. Натомiсть вона бере батька слiзьми.] Венера, не послiдня шльоха,
Проворна, враг ii не взяв,
Побачила, що так полоха
Еол синка, що аж захляв;
Умилася, причепурилась
І, як в недiлю, нарядилась,
Хоть би до дудки на танець!
Взяла очiпок грезетовий
І кунтуш з усами люстровий,
Пiшла к Зевесу на ралець.
15.[14 - Зевес – у грецькiй мiфологii (у римськiй – Юпiтер) бог грому i блискавки, найстарший мiж небожителями. В «Енеiдi» Котляревського iнколи фiгуруе пiд iменем Йовиш, на польський лад. // Сивуха – звичайна, невисокого гатунку горiлка, недостатньо очищена. // Восьмуха – восьма частина кварти (близько 125 грамiв). // Кварта – кухоль, десята частина вiдра (К.). У добу феодалiзму на Украiнi, навiть у кiнцi XVIII ст., пiсля ряду заходiв уряду Росiйськоi iмперii по унiфiкацii мiр i ваги, спостерiгаеться iх велика рiзноманiтнiсть. Інодi просто неможливо перевести давню мiру на сучасну систему мiр. «…Не тiльки кожне мiсто i мiстечко, але навiть багато продавцiв мали своi особливi мiри. Так… для мiряння рiдини служили: вiдро, вiдерце, кварта, яких мiстилося в казенному державному вiдрi 24. Зустрiчаеться також мiряння куфами, барилами, носатками, але цi останнi були власне не мiрами, а посудиною тiльки приблизноi величини, так, наприклад, куфа мiстила 18-40 вiдер» (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. – 1889. – № 7. – С. 231). // Ійон – бач. // У свинки грати – Микола Гоголь так описуе цю гру: «На утрамбованiй i твердiй землi стають у коло; кожний перед собою мае ямку, в яку тикае кiнцем палицi. Посерединi кола трохи бiльша ямка, в яку той, що перебувае за колом, гонить теж палицею м'яч. Тi, хто стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посерединi. Але, вiдбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути ii на свое мiсце, бо той, хто пасе свиню (гонить м'яч), заволодiе мiсцем, ставлячи у вiльну ямку свою палицю, а хто гавив, – буде замiсть нього гонити м'яч» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 512).] Зевес тогдi кружав сивуху
І оселедцем заiдав;
Вiн, сьому випивши восьмуху,
Послiдки з кварти виливав.
Прийшла Венера, iскривившись,
Заплакавши i завiскрившись,
І стала хлипать перед ним:
«Чим пред тобою, милий тату,
Син заслужив таку мiй плату?
Ійон, мов в свинки, грають iм.
16.[15 - Згiдно з «Енеiдою» Вергiлiя, Енеевi було призначено стати засновником мiста Рима i могутньоi Римськоi держави, основоположником великоi династii правителiв. // Як вернеться пан хан до Криму – тобто, нiколи того не буде. Кримське ханство було лiквiдоване i приеднане до Росiйськоi iмперii 8 квiтня 1783 р. // Нар.: Як хан долiзе до Криму (Номис. – С. 109).] Куди йому уже до Риму?
Хiба як здохне чорт в ровi!
Як вернеться пан хан до Криму,
Як жениться сич на совi.
Хiба б уже та не Юнона,
Щоб не вказала макогона,
Що й досi слухае чмелiв!
Коли б вона та не бiсилась,
Замовкла i не камезилась,
Щоб ти се сам iй iзвелiв».
17.[16 - Я в правдi так твердий, як дуб – порiвняння бере початок у язичеськiй мiфологii. У стародавнiх грекiв дуб – дерево Зевса, у римлян – Юпiтера. Вiдповiдно в язичникiв-слов'ян дуб пов'язаний з культом бога грози i блискавки – Перуна.] Юпiтер, все допивши з кубка,
Погладив свiй рукою чуб:
«Ох, доцю, ти моя голубка!
Я в правдi твердий так, як дуб.
Еней збудуе сильне царство
І заведе свое там панство;
Не малий буде вiн панок.
На панщину ввесь свiт погонить,
Багацько хлопцiв там наплодить
І всiм iм буде ватажок.
18.[17 - Дiдона – за античними легендами, фiнiкiйська царiвна, яка заснувала мiсто-державу Карфаген на африканському узбережжi Середземного моря. // Мосць – величнiсть. // Іди, небого – тут у значеннi: сердешна, бiдолаха. // Понедiлкувати – поширений у давнi часи звичай постити в понедiлок. // У цей день не виконували важкi роботи й такi, що вимагали тривалого часу, наприклад прядiння. Понедiлкували тiльки одруженi жiнки. Але вже на початку XX ст. вiдомий украiнський етнограф Микола Сумцов констатував вiдмирання цього звичаю: «…Додержання посту в понедiлок… нинi мiсцями практикуеться старими жiнками з приурочуванням давнього звичаю до святого понедiлка» (Сумцов Н. Бытовая старина в «Энеиде» Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. – Харьков, 1905. – Т. 16. – С. 155).] Заiде до Дiдони в гостi
І буде там бенкетовать;
