скачать книгу бесплатно
Арсен заскреготiв зубами. Захотiлося кинути все й вийти з гри. Вiн зусиллям волi змусив себе думати про iнше. Ось, ти ба, в джунглях гребля впоперек струмка, i водоспад. Височенний… Краса.
Вiн привiв свою «Аню» пiд падаючi струменi. Глибоко зiтхнув. Затремтiли нiздрi: Арсен вiдчув запах води, теплоi вогкоi землi, побачив веселки пiд опущеними повiками…
А вода дедалi холоднiша. І намальоване сонце почало заходити.
– Поговорiмо?
Арсен навiть здригнувся. Вiдкрилося приватне вiконце: звертався чорний Джоннi, сам на сам.
– Я знаю, що ти Арсен, – цього разу людина, що грае за Джоннi, писала без единоi помилки, з усiма роздiловими знаками. – Навiщо ти намалював собi дiвку? Чи ти трансвестит, у душi почуваешся дiвчинкою?
Ось воно, почалося. Вони справдi змовилися. Джоннi транслюе iхнiй дiалог у приватнi чати iншим.
Моргав курсор, запрошуючи вiдповiсти. Арсен, витримуючи паузу, вiдiйшов до холодильника, взяв собi ще йогурту.
– Дуже сексуальне татуювання, – продовжував у приватному вiконцi Джоннi. – Як ти знаеш, що в цiеi дiвки на животi? Чи ти бачив ii голу?
Арсен, не дивлячись, запустив ложку в бiлу пластикову баночку. Нi, не так. Джоннi не знущатися прийшов, не повтiшатися, вiн чогось хоче вiд спiврозмовника. Чого?
Вiн зачерпував ложкою рожеву масу з м’якими шматочками фруктiв. У ротi було дуже солодко. Коли глумляться – намагаються роздратувати прицiльно; у цього прицiл збитий. У кiлькох реплiках – i «трансвестит», i тут же – ледь чи не статевий гiгант, хлопчисько-спокусник. І початок розмови дивний: «Поговорiмо?» Якось занадто лiтературненько. Хто б це мiг бути?
«Аня» й далi стояла коло водоспаду, коли гiлля навпроти раптом заворушилося. З джунглiв вилiз Джоннi власною вiртуальною персоною – чорний, лискучий, з великими вивернутими губами, з налитими кров’ю очима пiд низьким лобом. Арсеновi здалося, що Джоннi дивиться на нього з глибини рiдкокристалiчного монiтора, дивиться не на «Аню» – на самого гравця:
– Ти що, образився? – запитав Джоннi. – Чи образилася?
– Я граю тим, на кого менi приемно дивитися, – невиразно вiдгукнувся Арсен.
– Авжеж, дивитися на цi цицьки приемнiше, нiж на маскулiнного Шрека, – Джоннi пiдстрибнув.
– Ти Аня, – квапливо написав Арсен.
Коротенька пауза.
– Чому?
– Ти написала «маскулiнний». Я на це слово натрапляв тiльки у фемiнiсток.
– Фiгня! Ти маленький шмаркач. Я не фемiнiстка!
І Джоннi затанцював на мiсцi. Арсен плюнув, влучив на клавiатуру, термiново почав витирати; вiн знову впоров дурницю. Може, це справдi Аня, а може, Толiк. А може, Вадик. Визначити не можу. Максим, мабуть, читае зараз наш приват, точно знае, хто за кого грае, й хихикае в кулачок…
Або не хихикае, а робить вимiри й будуе графiки?
– Агов, – Джоннi стурбовано застрибав на мiсцi, – вони змовилися! Дивись!
У лiвому верхньому кутку екрана з’явилася нова «iконка» – iмена персонажiв, скованi ланцюгом, Пухнастик i Мазай. Поки Арсен мiркував, що вiдповiсти Джоннi, до новоствореного клану приеднався третiй учасник – Шрек.
Формально це означало перемогу трьох, якi першi зумiли домовитися. Тепер вони з’являться, щоб за правом сильного забрати дрова, кресала та все iнше, встановити новий свiтовий порядок. Вони переможцi… Якщо, звiсно, вважати метою гри саме ту, про яку повiдомив гравцям Максим.
