скачать книгу бесплатно
Цифровий, або Brevis est
Марина и Сергей Дяченко
Метаморфози #2
Арсен Снiжицький, чотирнадцять рокiв (скоро буде п'ятнадцять). Це в реалi. Але реальне життя його не дуже цiкавить. Арсен – геймер, природжений геймер, для якого гра – i е життя. У грi вiн майже всемогутнiй Мiнiстр, у якого е влада i грошi. Та влади i грошей завжди на всiх не вистачае, як в реалi, так i в грi. І Мiнiстр програв, був страчений прилюдно на головнiй площi вiртуального мiста…
Це кiнець?… Та нi, це тiльки початок, початок новоi гри.
Максим – преферансист з нiчного Інтернет-клубу. Максим може все, майже все. Причому в реальному життi. Чи все ж таки в грi?… Так чи iнакше, Арсен починае спiвпрацювати в Максимом. Велика Гра починаеться…
Марина та Сергiй Дяченки
Цифровий, або Brevis est
Роздiл перший
Історiя мiнiстра
– Асамблея в п’ятницю. Буде голосування. Вони проведуть Темного Блазня, це вже точно. Все проплачено.
– Ким?
– Нема iнфи. Проти тебе хтось серйозно грае вже кiлька мiсяцiв. Ти помiтив?
– Так, атож.
– Конкретно проти тебе. Блазень не протримаеться довго, його виводять тiльки для того, щоб вiн тебе скинув.
– Думаеш, вигорить?
Пальцi бiгали по розбитiй клавiатурi, iнодi промахуючись, однак щоразу встигаючи виправитися перш, нiж натиснути «Enter».
– Це буде так. Голосують за Блазня, вiн приводить свою команду й вибивае для них право голосу. Потiм пропонуе новий закон про Кабiнет мiнiстрiв. Проводить його. Реалiзуе. І ти злiтаеш.
– Легко думкою ширяти…
– Я попередив.
– Побачимось. Бай-бай.
– Бай, Мiнiстре.
Вiн кiлька секунд сидiв, вiдкинувшись на спинку старого офiсного крiсла. Потiм висунув шухляду, вийняв бiлу замшеву серветку й обережно, наче розбитий рот, протер вiкно монiтора. Кепськi справи. Наближаеться буря. У такi хвилини вiн розумiв, заради чого живе.
Знову взявся за мишку: настала пора змiнити багату червону мантiю на непомiтну сiру. Секунда – i сивуватий, горбоносий, прямий мов дошка чоловiк у мантii кольору попелу вийшов на криту галерею, де ледь чутно жебонiли фонтани. Повагом, слухаючи лопотiння води та своi кроки, пройшов у захiдне крило палацу. Влаштувався в холодку пiд рiзьбленим навiсом, вибрав у списку iм’я нового спiврозмовника.
– Привiт, Чебурашко. Є новини?
– Квiнi зустрiнеться з тобою.
– Приемно чути. Що вона хоче?
– Мiсце радника для свого нового.
– Усе?
– І Мiнiстерство транспорту для себе.
– Вона здурiла?!
– Це ii умова.
Пальцi застукотiли по столу коло нижнього краю клавiатури.
– Скажи, що я згодний.
– П’ятниця, двадцять друга нуль-нуль. Таверна «Золотий гусак».
– Дякую. Я вiддячу. До зв’язку.
– До зв’язку, Мiнiстре.
Його спiврозмовник розтав у повiтрi – чи то вийшов з гри, чи скористався порталом. Чебурашка, вiчний посередник; дорого бере за своi послуги, проте досi нiкого ще не «кинув». Репутацiя – едине, що вiн мае… та ще, може, вiяло зв’язкiв i кiлька жирних банкiвських рахункiв.
Вiн посмiхнувся. П’ятниця, двадцять друга нуль-нуль. Перед самою Асамблеею. Маленька Квiнi вступить у гру на боцi фаворита, отже, до п’ятницi треба завагiтнiти перемогою. Тодi вона мене пiдтримае.
Вiн мигцем глянув на годинник. Знову перемкнув вiкна. Щоденне пiдписання указiв; полова, марнота, буденщина, а це…
Вiн протер очi. Нi, не привидiлося. Серед купи щоденного смiття сховано бомбу – оцей указ про податки з великих землевласникiв… На що сподiвався Канцлер – що Мiнiстр пiдмахне, не дивлячись? Нi, це теж елемент чиеiсь iнтриги, фрагмент захованого смертоносного механiзму; у жодному разi не можна пiдписувати це до Асамблеi. Але як пояснити затримку, як вишукано, хай йому чорт, пояснити затримку?!
Крiзь грати готичного вiкна пробивалося сонячне промiння. Надворi, в королiвському парку, спiвали птахи. Вiн вiдхилився на спинку крiсла: щось починало укладатися, потихеньку збiгатися, потроху прояснюватися. Не можна спiшити, не можна втрачати думку: голосування у п’ятницю… Зустрiч з Квiнi… Податки з великих землевласникiв… Якщо спробувати… Може вийти цiкава комбiнацiя…
– Арсене! Знiми, нарештi, навушники!
Вiн клiпнув. Схема, вже майже склавшись, вислизнула пiском крiзь пальцi.
– Арсене, я до тебе двадцятий раз звертаюся! Ти що, оглух?!
– Нi.
Перед очима плавали кольоровi плями. Вiн з силою потер лице; мати стояла в дверях, зчепивши на грудях пальцi, – жест, що означав роздратування i водночас непевнiсть.
– Кличу тебе, кличу! А ти, наче зомбi, втупився в монiтор i не реагуеш!
– Пробач, я не чув.
– Викину коли-небудь цей проклятий комп’ютер… Іди вечеряти!
– Я вже iв.
– Уроки зробив?
– Так.
– Перестань зазирати в монiтор! Іди хоч чаю з нами випий, батько тебе тиждень не бачив.
– Ма… У мене дуже мало часу.
– З батьками за столом п’ять хвилин посидiти – немае часу?
Вiн завагався.
– П’ять хвилин.
– Дякую, – сухо сказала мати.
* * *
Проти нього справдi грали, грали серйозно. Його агентiв вицiджували, вистежували, розколювали й перекупляли. Будь-яка комбiнацiя, навiть найтаемнiша, в останню мить опинялася пiд загрозою. А тепер ще Блазень – особа й насправдi темна, як його нiк. Блазень з’явився нiзвiдки з колосальною грошвою. Сам Блазень – фiгура нiкчемна, але хто стоiть за ним? Чие замовлення? Занадто багато тих, хто хоче усунути Мiнiстра. Швидка кар’ера привертае увагу… Його попереджали.
На кухнi затишно свiтилася лампа, й кружляв медовий вир у коричневiй чашцi чаю. Батько добирав слова, це було помiтно по крихiтних зморшках на перенiссi. Вiн почувався винним: часу на сина в нього як не було, так i немае, а вiдчуження росте. А ще ж не забулися чудовi днi, коли Арсен був маленький, коли вони щосуботи ходили в зоопарк, а щонедiлi – в гостi, або запрошували гостей до себе…
– Синку, ти чого такий млявий? – батько вирiшив почати розмову, однак не знайшов правильних слiв.
– Утомився.
– Хочеш, у недiлю в кiно сходимо?
– Нi, дякую. Я вдома вiдпочину.
– Навiть не питаеш, який фiльм?
Вiн знизав плечима:
– Я не люблю кiно.
– А що ти любиш, крiм свого комп’ютера? – тихо й гiрко втрутилася мати. – Книжки? Коли ти востанне розгортав…
– Ма, ну чого ти знову. Я дуже перевантажений.
– Чим це?
– Усiм.
Мати сумно похитала головою. Сама вона в Арсеновому вiцi читала запоем, i батьки силомiць вiдривали ii вiд книг… Так, авжеж.
– Я у твоему вiцi читала запоем, мене батьки силомiць…
Їi передбачуванiсть його засмутила. Тому вiн дозволив собi невеличку нетактовнiсть:
– Часи змiнилися, мамо. Подивись: ти ж тепер сама нiчого не читаеш, крiм блогiв.
Вона спалахнула.
Арсен знав – щойно всi пiдуть з кухнi, вона одразу витягне з сумки ноутбук, пiд’еднаеться до Інтернету й порине у свiй Живий журнал. А батько, щойно побачить, що Арсен i мати зайнятi, – пiде до себе й увiмкне телевiзор. Вони обое вiдчувають, що роблять щось не те; обое виросли в нормальних родинах, де були й сiмейнi вечори, й книжки, й гостi, й походи в лiс чи на пiкнiк. Проте мамi значно цiкавiше, що сталося з ii френдами за день, а батько, мов на голцi, сидить на потоцi новин з телевiзора, вiд глобальних до мiстечкових. Чи свiтова криза, чи п’яний збив машиною дитину – це iнформацiя, це треба знати, це розбурхуе.
У нашiй родинi, подумав зi смутком Арсен, тiльки я роблю корисну справу. Тiльки я роблю те, що люблю, i за це одержую грошi.
Вiн допив чай i встав.
– Дякую.
– На здоров’я.
– Я пiду. На добранiч.
* * *
– Привiт, Канцлере.
– Не спиш, Мiнiстре? Чи у вас уже ранок?
– Хочеш пiдловити?
– На фiга ти менi здався?
– Хто його зна… На тебе виходила Квiнi?
Розмова на секунду зупинилася. Завмерли рядки на екранi. Спiврозмовник мiркував трохи довше, нiж це звичайно бувае при невимушенiй розмовi.
– Про що ти, Мiнiстре?
– Землевласники з’iдять тебе з тельбухами, Канцлере. Про такий дрiб’язок, як я, i мови нема.
– Що ти хочеш?
– Є схема…
Удома давно всi спали. Годинник показував третю. Потираючи червонi очi, вiн сидiв за монiтором, поки прямо пiд носом не виявились раптом клавiшi «J» та «K».
Тодi вiн вийшов з мережi й лiг. Йому снилися темнi заплутанi коридори й чужi очi в прорiзi червоного каптура.
Потiм вiн вирубався зовсiм, щоб о сьомiй ранку пiдскочити вiд вереску будильника.
* * *
Вони вийшли з дому одночасно – батько, мати й Арсен.
Батько сiв у чорний «Фольксваген», мати в сiру «Тойоту». Арсен спустився в метро; дуже зручно: школа всього за одну станцiю. Нiяких пробок. Нiяких пересадок. Десять хвилин шаленоi штовханини – i ти на мiсцi.
