скачать книгу бесплатно
i преславний храм безсмертя
ваших предкiв увiнчайте!
Магiстр
Командоре, будьте певнi,
що в усобнiй цiй вiйнi
я на тiй же сторонi,
що й моi шляхетнi кревнi.
Якщо нам потрiбно взяти
у бою Сьюдад-Реаль, —
стане блискавкою сталь
у руцi моiй завзятiй.
І своi, й чужi тепер
будуть знати, будуть бачить,
що не згас мiй пал юначий,
вiдколи мiй дядько вмер.
З пiхов вийму я меча —
зчервонiе вiн од кровi,
як i хрест наш пурпуровий, —
хай усяк це помiча!
Ну, а де ж тепера ви?
Є у вас якiсь солдати?
Командор
Їх у мене небагато,
та хоробрi, як леви, —
з ними можна свiт добуть!
А в Овечiй тiй Криницi
люди смирнi, мов ягницi,
землю орють, скот пасуть,
всi не зученi до зброi.
Магiстр
Ви в Криницi живете?
Командор
Вибрав я мiстечко те,
щоб пожити в супокоi…
Ну, та вам пора давно
ознаймить васалiв збори.
Магiстр
Ще сьогоднi, командоре,
я ступлю у стремено.
(Виходять.)
Ява третя
Майдан в Овечiй Криницi.
Входять Пасквала й Лавренсiя.
Лавренсiя
Не вертався б вiн довiку!
Пасквала
Це такi твоi думки?
Я ж гадала, навпаки, —
ти в журбу впадеш велику.
Лавренсiя
Щоб запавсь його i слiд
до Овечоi Криницi!
Пасквала
Ет, були вже гордiвницi, —
спершу серце наче лiд:
вiн, мовляв, менi не люб, —
а тодi з кохання плаче.
Лавренсiя
Нi, у мене – iнша вдача,
непохилиста, як дуб.
Пасквала
Ой Лавренсiе, дивись,
пить води не зарiкайся!
Лавренсiя
Нi, нiхто не сподiвайся,
щоб спiткнулась я колись!
Як же вiрить командору,
як любить його менi?
Вiн мене посвата?
Пасквала
Нi.
Лавренсiя
А неслави й поговору
про сеньйора-стрибунця
скiльки ходить по мiстечку!
Не одну дурну овечку
вiн зоставив без вiнця.
Пасквала
Та балакаеш ти гарно…
Лавренсiя
Ти ж, Пасквало, знаеш, мабуть,
вiн мене вже з мiсяць вабить,
все даремно, все намарно.
Розкажу тобi все чисто:
Флорес, той поганий звiдник,
i Ортуньйо, той негiдник,
вже приносили намисто,
i сережки, й шнуровицi,
все до пана пiдмовляли,
i влещали, i лякали;
тiльки то менi дурницi,
не зведуть мене з ума.
Пасквала
Де була у вас розмова?
Лавренсiя
Там, на рiчцi, край дiброви,
з тиждень тому.
Пасквала
Ой дарма…
Все ж тебе вiн обморочить.
Лавренсiя
Вiн? Мене?
Пасквала
Та вже ж не iх.
Лавренсiя
Нi, на цей твердий горiх
вiн даремно зуби точить.
Я, Пасквало, не така;
бiльш люблю що божий ранок
сала спряжить на снiданок
та спекти медiвника,
щоб справдешнiй смак почуть,
та кухлятко варенухи,
як то кажуть, для отухи,
потай матерi хильнуть;
бiльш люблю обiднiм часом
наслухати, як шипить,
i клекоче, i кипить
у горшку капуста з м’ясом,
чи, набiгавшись доволi,
по звичаю слобожан,
з’iсти добрий баклажан
iз сальцем замiсто солi,
потiм, щоб смагу прогнать,
скiлькись бубок винограду
(боже, збав його од граду!)
у садку своiм зiрвать;
на вечерю, як закон,
вiнегрету з’iсти з перцем
та й спочити з чистим серцем,
помолившися на сон,
щоб не ввiв нас у спокусу, —
бiльш люблю таке життя,
анiж слухать без пуття
ту породу хитровусу;
тiльки й дбають, супостати,
як свого iм досягти,
щоб з утiхою лягти
i з огидою устати.
Пасквала
Та на те вони митцi;
ми iм вiрим, необачнi,
а вони такi невдячнi,
мов ледачi горобцi.
Як притисне цих створiнь
взимку холод, голод клятий,
то летять до нас у хати:
«Ой рятуйте, цiнь-цвiрiнь!»
Радi навiть крихтi хлiбнiй,
що впаде iм зо стола,
а дiждалися тепла —
вже iм люди не потрiбнi;
