скачать книгу бесплатно
Самостiйна дама. Femme sole. 1419–1436
Анастасiя Байдаченко
Орлеанська сага #2
Анастасiя Байдаченко, авторка семи книжок, захоплюеться iсторiею Середнiх вiкiв та Столiтньоi вiйни вже бiльше 20 рокiв. У видавництвi «Фолiо» 2018 року вийшов друком перший роман «Орлеанськоi саги» «Дама з покритою головою. Femme couverte». Життя позашлюбноi доньки герцога Орлеанського Ізабелли було схоже на балансування на межi прiрви, бо вона вiдважилась бути Femme sole – самостiйною дамою у жорстокому свiтi, що належить чоловiкам зi зброею i де вже майже сто рокiв точиться вiйна мiж Англiею та Францiею. Ізабелла, мадам де Вандом, з юнацьких лiт мае дбати про iнтереси родини при дворi та виконувати накази королеви, часом небезпечнi, часом негiднi, часом проти своеi волi, аби зберегти мiсце фрейлiни, поiнформованiсть та вплив. На кожному кроцi цiлком реально перечепитися й втратити все: репутацiю, мiсце придворноi дами, дiтей, майно, волю та навiть життя. До того ж головнiй героiнi доведеться зробити складний вибiр мiж почуттями до двох чоловiкiв, кохати одного з яких забороняе церква та суспiльство, а другого нiколи не прийме ii родина, бо вiн чужинець…
Анастасiя Байдаченко
Самостiйна дама. Femme sole. 1419—1436
© А. Г. Байдаченко, 2020
© М. С. Мендор, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2018
* * *
Дiйовi особи
Рiд герцога Орлеанського, племiнники короля Францii Шарля VI, кузени Шарля VII, троюрiднi родичi Монфорiв та герцогiв Бургундських
Шарль (1394–1465), герцог Орлеанський, поет, в англiйському полонi з 1415 р., син убитого за наказом Жана Безстрашного Луi Орлеанського
Жанна (1409–1432), його дочка вiд першого шлюбу, герцогиня Алансонська
Фiлiпп де Вертю (1396–1420), його брат
Жанна, коханка Фiлiппа де Вертю
Фiлiпп, бастард де Вертю (1418—?), його позашлюбний син
Жан Ангулемський (1399–1467), брат герцога Орлеанського, в англiйському полонi з 1412 р.
Жан де Дюнуа, прозваний Орлеанським Бастардом (1403–1468), зведений брат герцога Орлеанського, позашлюбний син покiйного Луi Орлеанського та Марiетти д’Ангiен
Ізабелла (1406—?), зведена сестра герцога Орлеанського, позашлюбна дочка покiйного Луi Орлеанського та Марiетти д’Ангiен (?), мадам де Вандом
Жан (1423 р.), Луi (1428 р.), Шарль (1430 р.), Анна (1431 р.), Рiшар (1435 р.) – ii дiти
Ланкастери, королiвський дiм Англii, далекi родичi королiв Францii
Генрi V (1386–1422), король Англii
Катрiн Валуа (1401–1438), дочка короля Францii Шарля VI, дружина Генрi V, королева Англii
Генрi VI (1421–1471), iхнiй син
Жанна Наваррська (1370–1437), королева-вдова, мачуха Генрi V, за першим шлюбом мати герцога Бретонського
Кардинал Вiнчестер, дядько Генрi
Томас Кларенс (1388–1421), брат Генрi
Джон (1409–1432), його позашлюбний син, званий бастард Кларенса
Джон Бедфорд (1389–1435), брат Генрi
Анна Бургундська (1404–1432), його перша дружина, молодша сестра герцога Бургундського
Жакетта Люксембурзька (1415–1472), його друга дружина
Рiчард (1405—пiсля 1440), позашлюбний син Бедфорда, джура Кларенса, сiр Ла-Е-дю-Пюi в Нормандii, граф Лутон i Шарнбрук, званий при дворi Рiком Ланкастером через мiсце народження
Джейн (Дженнi) (1406–1434), позашлюбна дочка герцога Бедфорда
Мерi (1409—?), позашлюбна дочка герцога Бедфорда
Гемфрi Глостер (1390–1447), його брат
Придворнi короля Англii
Томас Солсберi (1388–1428)
Елiс Солсберi (1407–1462), його едина дочка вiд першого шлюбу
Рiчард Невiлл (1400–1460), його зять
Анна (Еннi) Кейпл (1407–1423), коханка Рiка Ланкастера
Джоанна (1408—пiсля 1436), племiнниця лорда Торнбурi, дружина Джона, бастарда Кларенса
Генрi, Томас, Рiчард – ii дiти
Валуа, королiвський дiм Францii
Шарль VI (1368–1422), король Францii
Ізабо Баварська (1370–1435), королева Францii
Шарль (1403–1461), дофiн, пiзнiше король Францii Шарль VII, молодший брат герцогинi Бретонськоi
Марi Анжуйська (1404–1463), дофiна, пiзнiше королева Францii, молода королева
Йоланда Анжуйська (1381–1442), теща Шарля, звана старою королевою, мати Марi Анжуйськоi
Рiд Вандомiв
Луi де Вандом (старий Вандом; 1375–1446), в англiйському полонi пiсля Азенкура з 1415 р.
Бланш де Русi (пом. 1421 р.), його перша дружина
Луi де Вандом (1400–1420), його син вiд першого шлюбу
Шарль де Вандом (1402–1419), його другий син вiд першого шлюбу
Рауль де Вандом (молодий Вандом; 1403—до 1446), його третiй син вiд першого шлюбу
Луiза де Русi (1408–1424), перша дружина Рауля
Тифаiна де Русi (1409–1434), друга дружина Рауля
Шарль (1423 р.), Луi (1425 р.), Жан (1426 р.), Антуан (1427 р.), Фiлiпп (1428 р.), Мiшель (1429 р.), Бернар (1434 р.), його дiти
Раулле (1422 р.), Жанно (1423 р.), його бастарди
Анрi де Вандом (1408–1421), четвертий син Луi де Вандома вiд першого шлюбу
Ізабелла, позашлюбна дочка покiйного Луi Орлеанського (1406—?), його дружина
Жанна де Лаваль (пом. 1468 р.), друга дружина старого Вандома
Монфори, родина герцога Бретонського
Жан VI (1389–1442), герцог Бретонський
Жанна Валуа (1390–1433), герцогиня Бретонська, дочка короля Францii
Артюр де Рiшмон (1393–1458), брат герцога Бретонського, великий конетабль Францii
Маргарита Бургундська (1393–1441), мадам де Рiшмон, його дружина, сестра герцога Бургундського, вдова за першим шлюбом дофiна Луi
Жiль де Шантосе (1394–1429), брат герцога Бретонського
Рiшар д’Етан (1395–1438), брат герцога Бретонського
Маргарита Орлеанська (1405–1466), сестра герцога Орлеанського, дружина графа д’Етан
Рiд герцога Бургундського, двоюрiднi племiнники короля Францii Шарля VI, троюрiднi родичi Шарля VII та Орлеанських принцiв
Фiлiпп Добрий (1396–1467), герцог Бургундський, син убитого на мосту Монтеро Жана Безстрашного
Мiшель Валуа (1395–1422), його перша дружина
Аньес, його дочка вiд першоi дружини
Бонна д’Артуа (1393–1425), його друга дружина
Ісабель Португальська (1397–1471), його третя дружина
Антуан, Жозеф, Шарль, його дiти вiд третьоi дружини
Маргарита Бургундська (1393–1441), його сестра, дофiна Францii, пiзнiше графиня де Рiшмон
Анна Бургундська (1404–1432), його сестра, герцогиня Бедфорд
Пролог
1419
– Залишся тут!
– Я маю супроводжувати його високiсть, – спробував заперечити хлопчина рокiв шiстнадцяти у зелено-бiло-червоному одностроi кольорiв дофiна.
– Вандоме, я тобi сказав, залишся тут! – гаркнув месiр дю Шатель, не додавши слово щеня, що вертiлося на язику, лише з поваги до батька хлопця.
Рауль де Вандом до кровi прикусив губу, щоб не вiдповiсти зухвало. Зрештою месiр дю Шатель урятував його минулого року, коли бургундцi влаштували рiзанину в захопленому Парижi. Мусить мати повагу та бути вдячним.
Нескiнченнi перемовини викликали у молодого Вандома нерозумiння та вiдразу. Хiба варто витрачати стiльки часу на безглузду дипломатiю замiсть того, щоб вирiшити суперечки зразу на полi бою? Як тiльки усi цi прибiчники дофiна знаходять у собi сили кожного разу розпочинати переговори iз цим зрадливим герцогом Бургундським? Дванадцять рокiв тому вiн наказав убити брата короля, Луi Орлеанського[1 - Про долю Луi Орлеанського та Валентини Вiсконтi читайте в романi «Тристифер. Пiд знаком вовка».]. Нiчого доброго з того злочину не вийшло: королiвство розшматувала громадянська вiйна, англiйський король поновив военнi дii та захопив Нормандiю. А французьке дворянство перед лицем англiйськоi загрози так само роздiлене на два непримиреннi табори: арманьякiв та бургiньйонiв. За останнiй рiк дофiн зустрiчався iз герцогом уже втрете чи вчетверте. Жорсткий перемовник, бургундець уже давно дотис би його високiсть пристати на своi умови, якби не вiдданi радники принца. Щоразу, коли дофiн був ладен погодитись i потиснути руку, вони припиняли перемовини. Звичайно, iм вiд того свiй зиск – союз iз амбiтним та владним герцогом означае втрату впливу на спадкоемця престолу. І все розпочиналося знову: листи, посланцi, погрози, вмовляння та домовленостi про нову зустрiч. Вандом був упевнений, що й цього разу нiчого путнього не вийде.
Вересневе сонце припiкало геть не ласкаво: Рауль стягнув зеленого оксамитового капелюха iз шовковими широкими стрiчками та розстiбнув п’ять верхнiх гудзикiв на тапертi, не надто переймаючись етикетом. Пiдставив вiтерцю змокле, ледь хвилясте волосся до плiч. Скiльки ще чекати? Йому хотiлося якнайскорiше повернутися до Буржа, де двiр дофiна мiг на кiлька тижнiв мiж вiйськовими вилазками та сутичками поринути у вир розваг, таких приемних кожнiй молодiй людинi: бенкетiв, турнiрiв, ловiв, танцiв та залицянь. Як багато при дворi дам – веселих, грацiйних, освiчених… І поблажливих! Так нi ж, вiн мусить безкiнечно чекати на цiй осiннiй спекотi. Чекати… Гiршого випробовування для нього й не вигадаеш! Вiд бездiяльностi та нетерпiння Вандом пiдiйшов до дерев’яноi огорожi моста та, зiпершись, витягнув шию, аби побачити, чи не наближаються бургундцi. Мiст, що вiв до Монтеро, був довгий, вiн перетинав i Сену, i Йонну одночасно, спираючись на виступ протилежного берега, де стояла невелика кам’яна башта. З нагоди перемовин на цьому довжелезному мосту встановили додатковi дерев’янi обмеження iз гратками та клямками, аби у зустрiчi принцiв узяли участь не бiльше десяти перемовникiв iз кожного боку.
«Навiщо такi обмеження? Хто iх насправдi дотримуеться? Якiсь безглуздi дипломатичнi iгрища…» – думав Вандом. Із боку дофiна за дерев’яним бар’ером чекають не менше тридцяти дворян, пiд Монтеро ще сотнi двi мечiв, та й герцог Бургундський, знаний через свою хворобливу пiдозрiлiсть, приведе iз собою не менше.
Гострий зiр Вандома помiтив бургундський почет: у темно-синiх плащах i з трикутними синьо-червоно-золотими прапорцями на довгих списах. Нарештi! Може, вже й недовго лишилось чекати, iз дофiном кiлька радникiв, якi занадто добре пам’ятають розкремсаного герцога Орлеанського в трунi у церквi Блан-Манто. Вони не дозволять бургундцю впливати на принца тими засобами, до яких вiн призвичаiвся, – брехнею, погрозами та шантажем.
Безстрашний Жан, герцог Бургундський, прозваний так колись через виявлену смiливiсть у бою проти невiрних, нiколи не йшов на перемовини першим. Попереду простували два бургундських лицарi в кольчугах пiд одягом, що удавали, нiби перевiряють надiйнiсть мосту, а насправдi впевнюючись, чи всi умови зустрiчi ретельно виконано. Рауль де Вандом бачив герцога не вперше. Коли пiвтора року тому бургундцi захопили Париж та за кiлька днiв вирiзали усiх, хто був прихильником арманьякiв, чи на яких таке донесли, – вiн змушений був два днi переховуватися у лахмiттi жебрака, допоки месiр дю Шатель, що тiкав iз Бастилii iз дофiном, не вивiв хлопця з бунтiвноi столицi. Переможний герцог Бургундський роз’iжджав вулицями мiста на бiлому конi з червоною попоною та почувався щонайменше володарем Парижа. За ним до столицi повернулася королева Ізабо, яку супроводжували, чи то за якою стежили, герцогиня Бургундська iз дочками, новими придворними дамами ii величностi. Тодi герцог Жан усмiхався, зцiпивши зуби, радо та привiтно вiтаючи рукою мiстян. Йому пiд ноги спочатку кидали червонi квiти, а потiм трупи вбитих арманьякiв, яким на спинах вирiзали червонi андрiiвськi хрести Бургундii. І першi, й другi невимовно радували безстрашного герцога. Вiн любив Париж, мiсто вiдповiдало йому взаемнiстю, вважаючи рятiвником вiд постiйного збiльшення податкiв та жадiбностi радникiв божевiльного короля. Рауль добре пам’ятав, як до задухи отримав по спинi, коли не встиг вчасно впасти на колiна перед почтом герцога, навiть у лахмiттi його могли впiзнати та видати розлюченим парижанам чи охоронi герцога. Досi у присутностi герцога молодий Вандом кам’янiв, як i тодi пiвтора року тому, в захопленому Парижi на волосинi вiд загибелi у смердючому одязi й iз перемазаним брудом обличчям.
Нинi ж герцог Жан був насуплений та замислений, важкi зморшки прорiзали його чоло, вуста були щiльно стиснутi, через це маленьке пiдборiддя здавалось iще меншим, а сам герцог був схожий на стару мавпу. Кроки його були важкими, напруженими, руки у довгих рукавичках яскраво-зеленоi шкiри iз металевими кiльцями стиснутi в кулаки, скам’янiлий погляд утупився у дерев’яний настил мосту, неначе герцог знизу, з рiчки, чекав на якусь небезпеку. Вiн нiколи не мав величного й привабливого вигляду, що вирiзняло його батька та кузенiв: Жан був маленького зросту, смаглявий, темноволосий, iз довгим гачкуватим носом та непевним метушливим поглядом свiтло-голубих вузьких очей. Проте, побачивши його, дворяни зазвичай схиляли голови, а простолюд падав на колiна, бо герцог мав славу страшноi людини, адже вiн мав спокiй та добрий сон лише пiсля того, як на власнi очi побачив своiх ворогiв мертвими. Хоча почет бургундця чекав пiд Монтеро вже опiвднi, усю незвичну вересневу спекоту вони простояли, не наближаючись до людей його високостi. Герцог неабияк сумнiвався у доцiльностi переговорiв: його астролог уже два тижнi попереджав про небезпеку. Та попри власнi амбiцii та бажання керувати Францiею, загроза подальших военних дiй iз англiйцями змушувала герцога шукати порозумiння iз спадкоемцем престолу.
Надвечiр дофiн та герцог зi своiм почтом нарештi зустрiлись, за ними завбачливо зачинили гратки на бар’ерах, такi щiльнi, що важко було розгледiти, що саме вiдбуваеться серед перемовникiв. Рауль де Вандом, геть втративши цiкавiсть до перебiгу переговорiв, перехилився через перила мосту, видивляючись знiчев’я дрiбних срiблястих рибок. Лiто того року було спекотне, рiчка змiлiла. Йонна бiля Монтеро i так була неглибока, проте зi швидкою течiею, проглядало пiщане дно, i тому вода здавалася каламутно-жовтою. Рауль вiдчув сильне бажання освiжити обличчя та волосся. Вiн мало спав цiеi ночi та ще й двi попереднi: почет дофiна швидким маршем прямував до Монтеро. Затим усi прослухали месу, адже була недiля. В очiкуваннi перемовин молодий Вандом щиро бажав, аби вся ця дипломатична тяганина швидше скiнчилася, й вони повернулись бодай до Монтеро. Вiн зняв з пояса баклажку зi срiбною кришкою й жадiбно допив рештки червоного вина, що брав iз собою. Вино на сонцi вже нагрiлось, не втамувавши анi спраги, анi голоду. Вандом скривився й пошепки вилаявся.
Аж раптом вiн почув, як хтось гукав:
– Убий його! Вбий!
Вандом, витрiщивши вiд несподiванки свiтло-блакитнi очi, повiльно обернувся до огорожi. Вiн розчув слабкий зойк i не роздумуючи кинувся до гратки. Що там у бiса сталося? Чи в безпецi дофiн? Було зрозумiло, що там вiдбуваеться якась збройна сутичка. Гратку з боку дофiна вiдчинили, зо два десятки лицарiв поквапилися на допомогу своему пановi. Та коли Вандом хотiв теж зайти, сiр де Гокур грубо зупинив його, загородивши дверцята рукою:
– Шмаркачам там не мiсце!
Рауль навiть не встиг ощиритись у вiдповiдь, приголомшено втупившись поглядом у ковану залiзом бойову рукавицю. Звичайно, сiр де Гокур – вiрний арманьяк та прихильник дофiна, та хто дав йому право так розмовляти iз сином графа де Вандома? Нехай йому лише шiстнадцять i вiн простий джура у почтi його високостi. Рауль побачив пiд плащем на Гокурi кольчугу й меч. Навiщо у складках плаща залiзний панцир i важка зброя? Адже вони на мирних переговорах, кожен учасник присягнув, що мае лише добрi намiри! Вандом учепився руками у гратку та пiднявся навшпиньки, марно намагаючись щось розгледiти. Забагато людей… Спершу вiн розчув лише брязкiт зброi, потiм якийсь дивний звук, вереск та булькотiння, неначе на бiйнi рiжуть свиню.
– Ти наказав вiдтяти моему пановi руку, то i я тобi вiдрубаю!
Тiеi ж митi з колотнечi й барвистого людського мiсива месiр дю Шатель, мiцно тримаючи за плечi, витягнув блiдого, як смерть, дофiна. Забувши про придворний етикет, молодий Вандом схопив принца за холоднi руки, наче вони досi були хлопчаками, товаришами по грi в садках королiвськоi резиденцii в Сен-Полi.
– Що сталося? На Бога, ваша високосте, що сталося? – закричав Рауль, квапливо оглядаючи, чи немае кровi. – Чи ви цiлий?
Дофiн лише мляво хитнув головою, його вирлоокий погляд склянiло дивився кудись убiк, до берега, де досi чекали солдати бургундця. Вуста його ворухнулися, проте без жодного звуку, наче викинута на берег риба.
