скачать книгу бесплатно
Тихий плескiт води бiля гофрованих бортiв судна лише пiдкреслював тишу над майже заснулою поверхнею океану.
– Що таке, Скворешня? – нетерпляче перервав мовчанку капiтан.
– Хiба ви не чули? – схвильовано прогув велетень. – Там людина кричить…
– Що? – Капiтан оглянувся i обвiв поглядом темнi, Що лiниво котилися, хвилi. – Вам почулося, Скворешня!
– Я цiлком впевнений, товаришу командир, – витягся на весь свiй зрiст Скворешня. – Я чув крик… Стоп! – перебив вiн самого себе i витяг руку в тому напрямi, що й ранiше, напружено вглядаючись' кудись у темряву, над головою капiтана.
Здалеку долетiв довгий i слабий, як спiв комара, звук.
– Крик! – прошепотiв Лорд. – Я чую крик, капiтане!
– Так, так! Але не там, куди показуе Скворешня, а з правого борту.
– Нi, товаришу командир, я не помилився, – чемно заперечив Скворешня. – Крик бив прямо по носу.
– Прожектор би запалити… – нерiшуче сказав Лорд.
– Нi в якому разi! – категорично заперечив капiтан i швидко пiдiйшов до поручнiв на передньому кiнцi площадки.
Їхнi верхнi прути туi товщали i розширялися у виглядi овального щитка, з кнопками, крихiтними важiльками, невеликими штурвалами – все з рiзнобарвно фосфоресцiюючими в темрявi цифрами i значками.
Капiтан натиснув одну з кнопок. З правого, похилого борту судка вирвалося щось темне, широке i довгасте, закруглене зверху i знизу. З тихим свистом i гудiнням воно злетiло, як торпеда, вгору i тут же зникло в темрявi, Одночасно посерединi щитка на поручнях засвiтився тьмяним срiблистим свiтлом невеликий круглий екран.
– Інфрачервоний розвiдник! – з захопленням промовив Лорд i замовк, спрямувавши погляд на екран.
Капiтан також уважно дивився на цей маленький срiблистий круг, повiльно повертаючи штурвал на чверть оберту вправо i влiво. На свiтлому фонi екрана мелькали якiсь розпливчатi тiнi, щось схоже на ящик, потiм щось плоске з чотирикутними плямами, щось подiбне до крiсла, лави… Не було сумнiву: все, що бачили тут люди на поверхнi океану при свiтлi призахiдного сонця, всi плаваючi навколо судна рештки i уламки корабельноi аварii – все тепер, в темрявi, знову з'являлося одно за одним знайомими, хоч i розпливчатими тiнями на матовосрiблистому екранi.
– Який генiальний винахiд! – захоплено промовив Лорд, не зводячи очей з екрана. – Я нiяк не можу звикнути до цього чудового розвiдника. А ось i айсберг!
– Так, – промовив капiтан, – але море навколо нього пустельне, i нiяких уламкiв уже не видно на екранi. Звiдки ж долинув до нас цей крик?
– Може, ми погано розглянули уламки пiд розвiдником? – висловив припущення Лорд.
– Цiлком можливо, – погодився капiтан. – Доведеться густiше прочесати цей сектор i тримати снаряд ближче до води.
Через десять хвилин iнфрачервоний розвiдник, описуючи густу сiтку зигзагiв, що звужувалися майже бiля самоi поверхнi води, повернувся до площадки судна i, знову вiддаляючись тим же шляхом, пронiсся над айсбергом. Все було даремно. Нiде не вдалося помiтити й ознаки людини.
– Що це означае? – здивовано запитав Лорд. – Невже хлопчик послав нам свiй останнiй заклик, а потiм зiрвався i пiшов на дно? Як це жахливо!
Зненацька з нiчноi темряви знову донiсся далекий i тонкий крик. Тепер вiн звучав з якоюсь сповненою вiдчаю силою. Трое людей на площадцi на мить завмерли. Потiм Скворешня вигукнув:
– Вiн на крижинi! Вiн на крижинi, товаришу командир!
– Але до айсберга, судячи по ходу розвiдника, бiльше трьох кiлометрiв, Скворешня. – Ми не почули б крику на такiй вiдстанi, – заперечував капiтан.
– Не знаю. Я не можу пояснити, але вiн там, тiльки там! Бiльше йому нiде бути, – схвильовано говорив Скворешня.
– Гаразд, – сказав капiтан, – я спрямую снаряд до крижини.
В центрi екрана знову з'явився айсберг. Величезна крижана гора велично здiймалася над водою, тьмяно поблискуючи численними гранями. Вона була порита гротами i проваллями, прикрашеними химерними пiками, колонами, башточками. Слухняний кожному руховi штурвала в руках капiтана, велетенський айсберг повiльно повертався на екранi то тим, то iншим боком. Екран вiдбивав то грот, то площадку, то темну западину, яка тьмяно вiдсвiчувала ребрами i площинами. Деякi з них були густо засiянi темними плямами, якi, як тiльки до них наближалося око людини, починали ворушитися, перетворюючись на птахiв, часом неспокiйно злiтали i зараз же сiдали назад, на попередне мiсце.
– Наш розвiдник розбудив цих чайок, фрегатiв i фульмарiв, – зауважив Лорд. – Може, його помiтив хлопчик, i це пiдбадьорить його. Он вiн, он вiн! – закричав вiн раптом, нахиляючись над екраном.
Капiтан рiзко повернув маленький штурвал у зворотний бiк, i айсберг раптом метнувся на екранi, нахилився, зник, Знову з'явився i твердо став. На одному з його майданчикiв, майже над кручею, перед широким, наче оркестрова раковина, входом до гроту видно було невелику темну довгасту пляму. Пляма ця швидко, на очах, росла, збiльшувалась i через кiлька секунд перетворилася на невелику постать людини, розпростерту на майданчику.
– Це вiн, товаришi, вiн! – схвильовано говорив Лорд.
– Даю одну десяту вперед! – почувся твердий i чiткий голос капiтана. – Викликати глiсер! Приготуватися до спуску!
– Єсть викликати глiсер, приготуватися до спуску! Скворешня повернувся до найближчого товстого стояка поручнiв i натиснув кнопку на ньому. На верхньому кiнцi стояка вiдкинулася кришка, i Скворешня дiстав iз отвору невеликий мiкрофон, за яким тягся провiд. Напiв-голосом вiн передав комусь розпорядження, вставив мiкрофон на мiсце i закрив стояк.
Тимчасом капiтан приторкнувся до однiеi з кнопок на передньому щитку i перевiв по дужцi на кiлька дiлень вправо крайнiй, що вiдсвiчував червоним, важельок.
Металевий горб здригнувся i рушив уперед дедалi швидше i швидше. Вода з легким плескотом огинала його широкий i круглий нiс, ковзала по численних поздовжнiх рiвчаках на його боках i змикалася ззаду.
Не зводячи очей з екрана, на якому застигло зображення айсберга з постаттю людини, капiтан злегка повернув штурвал, що вiдсвiчував бiлим свiтлом. Судно слухняно змiнило курс на кiлька градусiв на пiвдень.
Із люка появилось двое людей у форменках i безкозирках. За ними показалися два ящики: один бiльший, довгастий i плесковатий, другий менший, майже кубiчний. Люди стали нерухомо по боках люка, кожен iз своiм ящиком бiля нiг. З щiлини, яка вiдкрилася бiля люка, поповзла вниз, тiсно прилягаючи до бокiв судна, гнучка металева драбина i зупинилась, як тiльки ii нижня перекладина занурилася в воду.
В цю мить потяг великий вiтер, i несподiване свiтло стало раптом розливатися по поверхнi океану. Воно з'являлося то тут, то там, то виникаючи з глибини, то опускаючись туди зеленуватоголубими, синюватозеленими свiтними туманностями i з великоi кiлькостi дрiбних нiжних iскорок. Вони переливалися червоними вiдтiнками, зливались у великi плями, захоплювали все бiльше i бiльше простору, розгорялись на дрiбних брижах пiд вiтерцем, як безлiч палаючих куль. І раптом вся поверхня океану спалахнула, немов покрилася шаром розпечених до бiлого залiзних ошуркiв; у наступну мить вона перетворилася на розтоплене рiдке срiбло з спалахуючими в ньому зiрочками, кулями, овалами з кривавочервоних рубiнiв, зелених iзумрудiв, синiх сапфiрiв. Стало видно, але все здавалось дивовижним, новим, невпiзнанним: свiтло лилося звiдусiль, з усiх бокiв, i тiней не було.
– Пiрозоми! – вигукнув Лорд. – Pyrozoma atlantika! Найяскравiша iз тварин, що свiтяться. Яке чудове видовище!
Металевий горб рухався вперед, здiймаючи перед собою i по боках хвилi холодного полум'я. Зненацька бiля самого пiднiжжя горба з цього рiдкого полум'я метнулося довге гнучке тiло, все немовби облите срiблистоголубою парчею, i, вигнувшись красивою дугою, пiрнуло i зникло. За першим зараз же послiдувало друге, потiм трете, четверте, i через хвилину табун дельфiнiв у вогненному фантастичному танцi оточив судно i пiшов за ним, не вiдстаючи.
Гучний вигук Скворешнi вiдiрвав Лорда вiд цiеi картини i повернув його до дiйсностi:
– Людина на крижинi!
На вiдстанi двохсот метрiв вiд судна височiв велетенський айсберг. Вiн здiймався, мов охоплена полум'ям гора, нестерпно яскрава, переливаючись всiма барвами райдуги, як дивовижний брильянт, повний внутрiшнього вогню. На слiпучобiлому майданчику айсберга пiд вхiдною раковиною грота чiтко вимальовувалась непорушна темна постать людини.
Позаду судна, на вiдстанi кiлькох десяткiв метрiв вiд майданчика, пiд водою раптом сильно забурунило, i судно майже вiдразу зупинилося.
– Глiсер на воду! – скомандував капiтан. Людина, яка стояла бiля люка, поставила свiй ящик на бiк i натиснула замок. З безперервним потрiскуванням i шарудiнням ящик розкрився, розкинувся, почав витягатися, довшати i розширятися i через хвилину перетворився на невеликий гумовий глiсер на складному каркасi з блискучих металевих прутикiв, смужок i пластинок. З другого ящика тим часом було вийнято невеликий електромотор з складним гвинтом i прикрiплено до корми глiсера.
Ще мить, i глiсер з Скворешнею бiля керма i двома його товаришами на борту, сковзнувши на палаючу воду, нечутно понiсся до айсберга, обсипаний бiлими бризками вогню i краплями палаючих самоцвiтiв.
Здалеку долiтав голос Скворешнi, що кликав, щось запитував, пiдбадьорював.
Назад глiсер летiв, немов на вогненних крилах. З виключеним мотором, вiн не встиг ще щiльно пристати до металевого борту судна, як Скворешня збiг на площадку, тримаючи на руках маленьке людське тiло з безпомiчно звисаючими головою i ногами.
– Хлопчик! Хлопчик! – кричав вiн збудженим i радiсним голосом. – Зовсiм ще мальчик.
– Живий? – кинувся до поручнiз Лорд.
– Непритомний. Спершу стогнав, потiм затих.
– Швидше до мене, у госпiтальний вiдсiк! – крикнув Лорд, кидаючись до люка i зникаючи в ньому. За ним зник Скворешня з своею ношею.
Потiм спустилися люди з складеними в ящики глiсером i двигуном; драбина зникла в своiй щiлинi.
На площадцi лишився сам капiтан. Вiн натиснув кнопку на щитку управлiння – поручнi розiмкнулися i розчленилися в кiлькох вузлових мiсцях, горизонтальнi прути опустилися i, притулившись до стоякiв, сковзнули разом з ними всередину горба. Капiтан оглянув площадку, обдивився пустельний океан i так само спустився в люк. Вiдкинута назад, наче шапка на потилицю, закруглена вершина зрушила з мiсця, поповзла по рiвчаках на площадку i, дiйшовши до ii переднього кiнця, злилася з горбом i зупинилась.
Зараз же пiсля цього незвичайний горб почав швидко занурюватися i через кiлька секунд зник пiд водою. Вал, що набiг, як велетенський прас пройшовся по тому мiсцю, де тiльки що здiймався горб, немов знищуючи його найменшi слiди на поверхнi океану.
Роздiл V
ЗМІНА МАРШРУТУ
Пiдводний човен був вiйськовим кораблем. Останне дивовижне досягнення радянськоi технiки, вiн зробив би переворот в будiвництвi пiдводних човнiв усього свiту, коли б стали вiдомими науковi основи його будови i озброення. Вороги Радянського Союзу неодноразово намагалися добути креслення таемничого пiдводного човна, одержати матерiали i конструкторськi розрахунки. Вороги iз Сходу i Заходу напружували всi сили, витрачали величезнi кошти, аби тiльки розгадати цю таемницю радянського флоту. Навколо заводу, де йшлс будiвництво, день i нiч кружляли шпигуни; двое вiдповiдальних працiвникiв заводу, у яких вони, мабуть, сподiвалися здобути дома необхiднi матерiали, були знайденi забитими; шпигунiв виловлювали, саджали до в'язницi, деяких за убивство розстрiляли. Але кiлькiсть iх не зменшувалась, а нахабнiсть з наближенням строкiв закiнчення будiвництва збiльшувалась.
Однак все було безуспiшно. Будiвництво пiдводного човна пiд керiвництвом його конструктора Михайла Кре-пiна було благополучно закiнчене. В глибокiй таемницi корабель був спущений на воду, озброений новою, зовсiм незвичайною зброею захисту i нападу, випробуваний в мiлководному Балтiйському морi i вiдправлений в перше далеке плавання – у Владивосток.
Саме там через кiлька мiсяцiв, як про це настiйно говорили всi факти i матерiали, що стали вiдомi радянському урядовi, мала вдарити давно пiдготовлювана гроза. Давнiй ворог, який уперто i невтомно добивався панування на Азiатському континентi, не залишав своiх загарбницьких задумiв щодо Радянського Примор'я.
Спокiйно i пильно партiя i уряд Радянського Союзу стежили за своiм сусiдом. Вони знали, що 24 серпня, в день народження iмператора, чекали прийняття рiшень, вiд яких залежало мирне життя мiльйонiв трудящих.
Саме напередоднi цього вирiшального дня, двадцять третього серпня, пiдводний човен «Пiонер» повинен був з'явитися бiля далекосхiдних берегiв Союзу i показати агресоровi, що радянськi кордони неприступнi. Несподiвана поява нового надзвичайно могутнього бойового судна повинна була в останню мить змiшати карти iмперського генерального штабу, зруйнувати його плани i послужити ще одним, додатковим засобом протвереження.
Це перше в iсторii вiльне плавання в недосяжних досi глибинах океану мала використати i радянська наука – для вивчення важливих проблем фiзики, хiмii i бiологii моря. Радянська наука перша у свiтi повинна була розгадати все те таемниче, що ховалося в цих глибинах i збуджувало безконечнi суперечки серед учених всiх краiн. З цiею метою до пiдводного човна була вiдряджена група наукових працiвникiв на чолi з вiдомим радянським зоологом Арсеном Лордкiпанiдзе. Вона мусила по-веле-тенському маршруту пiдводного човна, починаючи вiд Балтiйського моря, через Атлантичний океан, через Гiбралтарську протоку, Середземне море, Суецький канал, глибина якого на той час була доведена до тридцяти метрiв, через Індiйський океан, Китайське море i до Японського моря ретельно вивчити виникнення i проходження течiй на глибинах, фауну великих глибин, рельеф морського i океанiчного дна, фiзичнi i хiмiчнi процеси в цих областях. І тут, як завжди, Радянська краiна прагнула до того, щоб обороннi i господарськi засоби служили одночасно i науцi – для розширення влади людини над природою.
Пiдводний човен iшов до мiсця свого призначення, дотримуючись глибин не менше двохсот метрiв, намагаючись не з'являтися на поверхнi. Його похiд мусив лишатися таемницею для всього свiту, таемницею, яку ховали i зберiгали глибини океанiв, крiзь якi вiн прокладав свiй шлях. Такi були iнструкцii вищого морського командування, якими зобов'язаний був керуватися капiтан Воронцов. Вiдступатися вiд цих iнструкцiй йому дозволялося на власний розсуд лише в крайнiх випадках.
Впiймавши з «Дiогена», що гинув, радiосигнал бiди, «Пiонер» прибув на мiсце катастрофи одночасно з рештою суден, що поспiшали туди, хоч вiдстань, яка вiддiляла його вiд «Дiогена», була в кiлька разiв бiльша. Тримаючись на глибинi близько двохсот метрiв, стежачи за всiма радiо-переговорами «Дiогена» i його рятiвникiв, «Пiонер» провiв потiм судно, яке тонуло, до глибини одного кiлометра i бачив, як повiтря, що скупчилося в його вiдсiках, пiд тиском води в сто атмосфер розiрвало судно на кiлька частин, якi потiм швидко пiшли на дно.
Ще до переклички врятованих пiдводний човен знав про загибель двох людей – одного матроса i однiеi жiнки, якi впали у море пiд час зiткнення судна з айсбергом. iхнi тiла, що повiльно опускалися на дно, пiдводний човен бачив, коли кружляв у глибинi навколо «Дiогена». Але трупа третього, що зник, радянського хлопчика Павла Буняка, вiн знайти не мiг, незважаючи на ретельнi i пильнi шукання. Пiсля того як «Дiогена» проковтнули хвилi, його iнфрачервоний розвiдник, керований по радiо, ще довго носився пiд поверхнею вод у всiх напрямах i спускався на великi глибини, але не знайшов трупа хлопчика. Тодi старшина водолазiв Андрiй Скворешня заявив капiтановi Воронцову, командировi пiдводного корабля, що за його твердим переконанням хлопчик або його труп знаходиться, вiрнiше за все, на одному з великих уламкiв, що плавали на мiсцi корабельноi аварii. Скворешню пiдтримали начальник науковоi частини професор Лордкiпанiдзе, старший лейтенант Богров i радист Плетньов.
Чи була доля, життя або смерть радянського хлопчика тим «крайнiм випадком», який передбачала iнструкцiя вищого командування?
Пiсля короткого вагання бойовий командир, який нiс величезну вiдповiдальнiсть за неоцiненний корабель, прийняв рiшення, яке пiдказували йому радянськi почуття. Однак перш нiж натиснути кнопку до «пiдйому» на пультi центрального поста управлiння, капiтан Воронцов забезпечив безпеку корабля всiма заходами, якi були в його розпорядженнi. Інфрачервоний розвiдник знову вирвався з борту пiдводного човна i почав кружляти навколо нього, пiдiймаючись по спiралi до поверхнi, вистрибував у повiтря i безперервно пересилав на екран центрального поста зображення всiх предметiв, якi зустрiчалися на його шляху, – уламкiв аварii, риб, водоростей i навiть прозорих медуз. Все говорило про пустельнiсть океану i неба, цiлковитий спокiй i безпеку. І лише тодi показався на поверхнi океану «Пiонер»…
Ще з шумом i зiтханнями працювали пневматичнi важелi, якi вганяли нижню кришку люка в його гнiздо, як човен, закiнчивши рятування хлопчика, вже швидко занурювався у спокiйнi безпечнi глибини, лягаючи на свiй курс. В цей час зоолог i лiкар пiдводного човна Арсен Давидович Лордкiпанiдзе напружено працював у госпiтальному вiдсiку над тiлом мертвенноблiдого, зовсiм нерухомого Павлика.
Щастя Павликове полягало в тому, що старший радист Плетньов прийняв iз Ленiнграда i передав капiтановi Воронцову шифровану радiограму лише через годину пiсля того, як пiдводний човен зняв хлопчика з айсберга. Саме ця година врятувала йому життя.
Радiограма була вiд Головного штабу морських сил Республiки i мала надзвичайно важливi повiдомлення.
Органи Управлiння державноi безпеки встановили, що одна iноземна держава, зацiкавлена в послабленнi оборони наших далекосхiдних берегiв, невiдомо як дiзналася про маршрут «Пiонера», i ii таемнi агенти намагаються знищити пiдводний човен пiд час його зупинки в Гiбралтарськiй протоцi чи в iншому пунктi його маршруту. Тому Головний штаб пропонуе капiтану Воронцову iти до Владивостока, не зупиняючись у Гiбралтарськiй протоцi, i не через Індiйський океан, а навколо миса Горн i через Тихий океан, триматися протягом всього шляху на великих глибинах, зберiгаючи цiлковиту секретнiсть i нiчим себе не виявляючи. Ця змiна маршруту повинна була потягти за собою i перебудову плану наукових робiт експедицii. Однак Головний штаб пiдтверджуе, що за всiх обставин строк прибуття корабля до Владивостока лишаеться незмiнним – двадцять трете серпня.
Не могло бути сумнiву, що коли б капiтан Воронцов одержав цю радiограму трохи ранiше, вiн навiть не наблизився б до мiсця загибелi «Дiогена». Не важко собi уявити, яка доля чекала б Павлика в цьому випадку…
Командир пiдводного човна стояв у коридорi i уважно перечитував аркуш паперу з розшифрованою радiограмою. Радист Плетньов, маленький, сухий, з темним, зморщеним, як сушена груша, обличчям, стояв перед командиром. На лiвiй руцi у нього невистачало двох пальцiв – пам'ять про тривалу зимiвлю на одному з далеких островiв Радянськоi Арктики i про трагiчну зустрiч там з бiлою ведмедицею i двома ведмежатами, – зрештою, трагiчнiшою для ведмежоi родини, нiж для Плетньова.
Радист терпеливо чекав розпоряджень командира. Стiни коридора i дверi з обох його бокiв пiд м'яким свiт-ло'м електричних ламп матово вилискували лаком темно-червоноi полiровки. Узорчата каучукова дорiжка тяглася по пiдлозi. З кiлькох круглих люкiв, вирiзаних в пiдлозi i огороджених легким пiвколом поручнiв, виривалися стовпи яскравого свiтла i доносився тихий шелестячий шум працюючих машин.
Командир повернув нарештi до Плетньова стурбоване обличчя.
– Розпорядiться, будь ласка, негайно скликати до мене командний склад човна i запросiть начальника науковоi частини. І самi, звичайно, приходьте.
– Єсть, товаришу командир, скликати командний склад, начальника науковоi частики i самому прийти!
Через кiлька хвилин, викликанi умовними сигналами з своiх кают, диспетчерських i з рiзних вiдсiкiв пiдводного човна, один за одним квапливо проходили в дверi командирськоi каюти перший помiчник капiтана старшин лейтенант Богров, головний електрик военний iнженер другого рангу Корнеев, начальник акустичноi частини лейтенант Чижов, начальник науковоi частини професор Лорд-кiпанiдзе, комiсар Сьомiн, старшина водолазiв Скворешня i, нарештi, Плетньов.
Каюта командира складалася з двох частин. Лiва, вiдгороджена портьерою, була спальнею. В правiй частинi, просторiшiй, посерединi стояв робочий стiл. В кутку на невеликому столику розмiщалися кiлька найголовнiших навiгацiйних приладiв, якi автоматично показували те саме, що й прилади в центральному посту управлiння. В iншому кутку – шафочка з акумулятором для автономноi сiтки освiтлення. Тут же стояла шафа, наповнена книжками. Стiни були завiшанi великими картами рельефiв дна Атлантичного, Тихого та Індiйського океанiв. На менших картах були показанi горизонтальнi i вертикальнi розрiзи океанiв з лiнiями однакових температур, солоностi, щiльностi вертикальних i горизонтальних течiй, пануючих вiтрiв.
Всi вже усiлися навколо стола на легких зручних стiльцях, але капiтан, не приступаючи до справи, продовжував з нетерпiнням поглядати на дверi.
– Де ж головний механiк? – звернувся вiн, нарештi, до Плетньова.
– Сказав, що йде негайно.
Дверi вiдсунулися вбiк, i в каюту увiйшов, трохи зiгнувшись пiд вхiдною аркою, високий, ширококостий, сутулуватий головний механiк Горелов. Його велика голова i довге, худе, з запалими щоками обличчя були гладко поголенi. Це робило особливо помiтними виступаючi гострi вилицi i кутастi щелепи. Пiд густими бровами глибоко заховалися чорнi блискучi очi. Великi вуха, немов крила летючоi мишi, стовбурчились по боках гладенького черепа.
– Прошу пробачити, Миколо Борисовичу, – промовив вiн глухим голосом, пiдходячи до вiльного стiльця бiля стiни. – Мене затримали по дорозi до вас.
Капiтан кивнув головою.
– Так ось, товаришi, яка справа, – почав вiн. – Я одержав зараз наказ Головного штабу. Згiдно з цим наказом маршрут пiдводного човна значно змiнюеться. Через Гiбралтар вiн не пiде.
Всi мовчки i здивовано дивилися на капiтана.
– Не пiдемо до Гiбралтара? – здивовано запитав зоолог.
– Що таке? – з подивом i трохи розгублено запитав Горелов.
– Ви щось хотiли сказати, Федоре Михайловичу? – звернувся до нього капiтан.
– Нiчого особливого, Миколо Борисовичу… я просто вражений такою несподiванкою.
– Так, звичайно, – промовив капiтан i продовжував: – Справа однак не обмежуеться змiною курсу. Наказ вимагае дотримання максимальноi секретностi походу. Тому попереджаю вас, товаришi, що пiдводний човен не тiльки не заходитиме в будь-якi порти, але буде уникати всiляких зустрiчей з суднами, наближення до берегiв, пiдйомiв на поверхню. Пiдводний човен буде весь час перебувати в бойовому пiдводному станi. В зв'язку з цим я суворо забороняю будь-якi дii, що можуть викрити пiдводний човен. Глибина ходу буде весь час не менше як триста метрiв. У нiчнi години забороняеться користуватися свiтловими прожекторами i вiдкривати щити iлюмiнаторiв.
– А як же з науковими роботами? – стурбовано запитав зоолог.
– Вони не постраждають, Арсене ДаЕидовичу. Навпаки, якщо хочете, можна збiльшити число глибоководних станцiй i обслiдувати також екваторiальну i пiвденну Атлантику, частину Антарктики, пiвденну i тропiчну частини Тихого океану. Вiд Гiбралтарськоi протоки i Гвiнейськоi затоки доведеться вiдмовитись.
– Виходить, ми пiдемо Магеллановою протокою? – повiльно запитав Горелов.
– Можливо, – вiдповiв капiтан. – У нашому розпорядженнi е, крiм того, i шлях навколо Африки. Деяка рiзниця у вiдстанi не мае значення.
Зоолог зiбрав бороду в кулак.
– Шкода, – зiтхнув вiн. – Пiдводний гiбралтарський хребет, двi зустрiчних течii в протоцi – верхня з Атлантичного океану i нижня iз Середземного моря – дуже важливi теми в нашiй океанографiчнiй програмi. А втiм, сподiваюсь, вони з лихвою будуть перевершенi проблемами нових областей. Я зараз же розпочну, Миколо Борисовичу, складати план експедицii за новим маршрутом. Не вiдмовте повiдомити його менi.
І зоолог, витягши з кишенi блокнот та олiвець, приготувався записувати.
– Я вам потiм передам його, Арсене Давидовичу, – вiдповiв йому капiтан пiсля хвилинного вагання.
