скачать книгу бесплатно
– Не можу побачити в цьому нiчого поганого.
– Вiн не може побачити, – буркнула Даяна. – Усе ж таки моiй бабцi пощастило бiльше, нiж менi. Вона встигла померти до початку хаосу.
– Називай це як заманеться. Як на мене, то краще жити. Бачиш скiльки всього смiшного.
– І тобi не здаеться це безглуздям! Живеш i не старiеш на жоден рiк – нiби й не живеш. Ранiше все було iнакше, доки Мардук вiд нас не вiдвернувся.
– Що ти ще вигадаеш! Мардук, Мардук… Де ж вiн, твiй Мардук, скажи менi. Може сходи i ти в Жовтий Палац як твоя бабця – попроси у нього дощу або ночi. – скривився Омега.
– Менi остогидло жити. І нiяка халепа нас не вiзьме.
Вхiднi дверi скрипнули i Даяна з Омегою почули монотонне цокання палицi по пiдлозi.
– От кому й справдi не пощастило, так це Крiту, – зiтхнув Омега. Сердега вже ногою був у могилi, коли час припинив ходити. А тобi чого нарiкати! Ще можеш перечитати усi книги, навчитись балету, лижному спорту i аквааеробiцi, вивчити з пiвсотнi мов, зайнятися астрономiею…
– Тю… Ти що! Я вже всьому цьому навчилась i встигла забути.
– Можна навчитись вдруге.
– Що ти верзеш? Щоб знову забути? – кривляючись мовила Даяна. Вона розвернулась до вiкна, взяла фiлiжанку кави i вiдпила два ковтки.
Дверi прочинилися i до кiмнати, перевалюючись увiйшов дядько Крiт.
– Хелоу, – сказав вiн, – Даяно, я чую тут запах твоiх парфум, але тебе не бачу. Ти ж знаеш, що я погано бачу.
– Вiн говорить про це вже 600 рокiв, – Даяна розпачливо ковтнула кави.
– Не 600, а 631 рiк, 2 мiсяцi i три днi. Я точно веду вiдлiк, вiдтодi, як спинився час.
– А ще каже, що погано чуе!
– Я справдi погано чув, коли спинився час. Але за 631 рiк, 2 мiсця i 3 днi я витренував свiй слух. Де тут ослiнець?
Даяна пiдсунула старому ослiнця i допомогла всiстися.
– Омего, ти тут, я впiзнаю тебе по диханню. Давай побалакаемо про велику полiтику. Менi щойно надiйшов iмпульс iз сузiр’я Андромеди вiд цивiлiзацii ропух. Проти Мардука готуеться заколот.
– Твiй iмпульс, Крiте, спiзнився бiльш, нiж на пiв тисячолiття. Мардука давно заколотили, або з’iли цi вашi ропухи. Ми живемо 631 рiк i не можемо померти. І не помремо нiколи. І дiтей ми не можемо народжувати! – саркастично вигукнула Даяна.
– 631 рiк, 2 мiсяцi i 3 днi.
– Гаразд! Гаразд! І три днi, а що це змiнюе?
– Ми повиннi врятувати Мардука.
Даяна розреготалась.
– Ми не можемо навiть собi дати раду! Ми не можемо навiть померти за власним бажанням!
– А я, а я… Я i не хочу помирати, – сказав Крiт, – Я вiдчуваю себе на 71 рiк.
– А я на 671!
– У вас такий поганий вигляд? Не можу повiрити. Чекайте я дiстану контактнi лiнзи.
Даяна розлютовано попростувала до дверей.
– Вона пiшла, Омего? То я не доставатиму лiнз. Чого це iй так кортить померти?
– У неi рак легень, Крiте, вона витримуе страшенний бiль. Так що ви за казку розказували про ропух?
– Це не казка. Не насмiхайся з мене.
– Я i не смiюся. Я просто не вiрю нi в яких мардукiв.
– Як? Ти не вiриш в Мардука? – слiпi очi Крiта округлились i зробилися, мов склянi.
– Я казав про це вчора i позавчора.
– Ти не вiриш…
– Крiте, Крiте, склероз знову пiдступае до вас. Ми живемо в блукаючому свiтi. Тут нiхто вже давно не вiрить в Мардука.
– Справдi. Я забув. Це все отой склероз. Я хотiв…
Але Крiт не договорив. Рiзкий крик розрiзав вiдносну тишу планети Несхiдного Сонця. Омега кинувся до вiкна i побачив Даяну, яка, нерухомо лежала посеред плантацii кактусiв. Коли пiдоспiв лiкар (а ходив вiн неспiшно, бо ж, однак, коли б не прийшов – пацiент залишався живий), Даяна вже не дихала. Жоднi засоби не змогли повернути ii до життя. Так на планетi Несхiдного Сонця сталася перша смерть за 631 рiк 2 мiсця i 3 днi.
Якщо ви вiдкриете каталог «Золоте листя» на 75 сторiнцi, то вiдшукаете з пiвсотнi адрес контор, що спецiалiзуються на проектуваннi i розробцi снiв. Найбiльшi з них «Сестри i бараки», «Серотонiн», «Нюкта та Гемера». Вони постiйно змагаються за клiентуру i гноблять дрiбнi фiрми сновидiнь на провiнцiйних планетах. Щорiчно рейтинг трьох найпопулярнiших фiрм змiнюеться. Цьогорiч рекорднiй кiлькостi клiентiв задурили голову «Сестри та бараки». У них замовили сни 40 мiльйонiв мешканцiв Сонячноi Системи.
Алон Осока в минулому працював головним дизайнером снiв у «Сестрах та бараках». Йому перевалило за 30. Високий, стрункий, з мiцним здоров’ям, вiн користувався повагою колег, добре заробляв, подобався жiнкам i умiв поводитись в елiтному товариствi. Однак, вiн мав серйознi проблеми… зi своею тiнню.
Алон дратувався, коли тiнь його не слухалась. А з нею таке ставалося частенько. Наприклад, вона могла пiд час розмови iз замовником податися в буфет, або видертись на дерево. Алон поспiшно «пробачався» i пiдтюпцем бiг за зухвалкою, бо де ж це видано, щоб тiнь вешталась сама по собi, окремо вiд господаря.
Попереднiй Алоновий керiвник, сер Реслi Ілсер директор однiеi з найуспiшнiших фiрм сновидiнь «Сестри i бараки», розцiнив такi дii Алона як неадекватнi i пiсля пiвсотнi попереджень звiльнив його з роботи.
Все вирiшилось саме тодi, коли «Сестри i бараки» однi з перших вийшли у мiжпланетний торговий простiр i пiдписали домовленiсть iз Марсiанським центром сновидiнь, що провiщало казковi прибутки. Саме цей успiшний для фiрми етап став таким несприятливим для Алона.
Сер Реслi перед звiльненням провiв з Алоном прощальну бесiду бiльше подiбну на монолог, у якому роздумував про те, як нелегко йому було зважитись на такий крок. Адже хоч Інститут iменi Нiмфи Сну сьогоднi i випускае щороку у свiт сотню дизайнерiв сновидiнь, але вiдшукати путнього спецiалiста складнiше, анiж голку в сiнi, а щоб переманити до себе майстра iз конкуруючоi фiрми доведеться запропонувати бiльшi заробiтки, а це серйозно похитне фiнансове становище фiрми… Але водночас вiн як директор, не може i далi понукати Алоновiй поведiнцi навiть, не зважаючи на його неординарний талант i досвiд роботи. Не як директор, а як колега i друг, вiн би радив Алону змiнити тiнь, але, якщо вiн вважае це неприйеятним, то в «Сестрах i бараках» йому не мiсце.
До Алонових обiцянок ще раз провести перемовини з тiнню Сер Реслi залишився глухим. Вiн сказав, що тiнь не повинна керувати людиною, а Алон все перевернув з нiг на голову i, якщо його послухати, то виходить так, нiби тiнь важливiша за нього самого.
– Ти талановита людина, Алоне, i привабливий чоловiк, але твiй м’який характер псуе тобi життя. Помiзкуй сам, як можна так залежати вiд якоiсь там тiнi!
– Сер Реслi, цю тiнь менi подарував тато, коли менi виповнилось 15 рокiв. Це був його останнiй подарунок…
– Потiм його покликали воювати i вiн не повернувся. Тому ти так i прикипiв до цiеi тiнi. Я поважаю твоi почуття, але ж, якщо ти так обожнюеш свою тiнь – живи з нею, але знай, що всi «Сестри i бараки» iй не потуратимуть.
На тому й закiнчилась розмова Сера Реслi з одним з найталановитiших дизайнерiв Алоном…
…Телефон задзвонив опiв на третю ночi.
– Мiстере Алоне?
– Я.
– Це нiчна полiцiя. Пробачте за пiзнiй дзвiнок…
– Чого вам треба?
– Ми затримали вашу мм… тiнь.
– Що? Де затримали? – Алон iз слухавкою зiстрибнув з канапи i пiдскочив до вмикача. З iншого кiнця вiдповiли:
– У «Тещi на посиденьках». Це нiчний клуб на лiвому березi мiста.
– Що вона накоiла? – розлютовано прокричав Алон, всовуючи руку в рукав клiтчатоi сорочки i, про всяк випадок озираючись на пiдлогу. Чи не з’явилось там його вiдображення?
– Вона мм… вiдмовилась сплачувати рахунок.
– Ви впевненi, що це моя тiнь?
– Авжеж, мiстере Алоне, вона назвала ваше iм’я i номер. Інакше ми б не турбували вас в мм… такий час.
– Гаразд, гаразд. Дозвольте я з нею побалакаю.
– Боюсь це неможливо, мiстере Алоне, вона ммм… нетвереза.
– Ще цього не вистачало! Де ви знаходитесь? Я зараз же пiд’iду.
– Вулиця Ван Гога, 576, 3-iй пiд’iзд. Ваша тiнь могла б переночувати у нас, а завтра… – невпевнено прозвучало на iншому кiнцi дроту.
– Дурницi. Менi тут поруч i я не спав, коли задзвонив телефон. Як вас звати?
За мить Алон уже мчав по проспекту Зухвальства i намагався себе заспокоiти: «Щоб Нола лишилася в дiльницi до завтра, додумались, вона iм все потрощить. Як iм взагалi вдалося затримати?… Спокiйно. Не треба панiкувати. Я нагадую людину, яка безперервно мчиться за тiнню. Чомусь вважають, що життя без тiней непристойнiсть. Тiнь так само модно мати як мобiльний телефон. Але ж без них набагато простiше. Ох, не треба хвилюватися.»
– Я думаю, Алоне, настав час нам розбiгатися. Я звiсно не кину тебе цiеi ж митi, але… звернись до офiсу тiней. Нехай там тобi пiдшукають тiнь якогось раба чи бранця. Як тiльки все буде залагоджено i ти отримаеш пакунок, ми розпрощаемось, – казала тiнь Нола своему господарю пiсля того, як вiн визволив ii з полiцейськоi дiльницi.
– Але ти мене влаштовуеш, – запротестував Алон, – спробуй пiдшукай тiнь такого ж зросту, розмiрiв i фiгури, як моя.
– Не плети нiсенiтниць. Через базу даних тобi знайдуть будь-яку тiнь на твiй смак. Я знаю багато тiней дiвчат з хлопчачими фiгурам, якраз такими, якi тобi до вподоби. До того ж вони не такi фривольнi, як я.
– Навiщо менi шукати когось? Менi потрiбна ти. Я до тебе звик, – образився Алон.
– Розумiеш, друже, я планую провести решту свого життя в келii, подалi вiд усього свiтського. Сумнiваюсь, що ти на таке погодишся.
– Ти що? Ти хочеш стати нетлiнною? У тiней, що теж е монастирi, келii, тiнi бувають вiдлюдниками?
– Тiнi такi ж iстоти як i ви, люди.
– Ви всi нерозважливi. Моя перша тiнь через свою нерозсудливiсть потонула у Середземному морi. А ти ще недавно була п’яна як чiп, а сьогоднi збираешся у келiю… Отямся!
– Проблема в тому, що ти завжди вважав мене другорядною. Ти забув, що до нашоi з тобою зустрiчi у мене було свое життя.
Тiнь вискочила через дверi i Алону довелося нашвидкуруч вдягатися i мчати за нею по проспекту. Таких ситуацiй вiн терпiти не мiг, бо завжди стежив за своею зовнiшнiстю, але Нола не лишала йому часу, аби причепуритися.
Коли сонце сходило, Алон мусив повторювати усi рухи своеi божевiльноi тiнi. Коли наставав вечiр – дiставалось Нолi.
Алон промчав проспектом, ледве не збивши якусь гладку панi, що несла кошик з помаранчами, перетнув кiлька дворiв, наполохавши закоханих, що цiлувалися попiд стiною, домчав до стоянки колiсниць, захекавшись плюснувся на сидiння своеi автiвки i, лаючись, поiхав за тiнню, яка мчала мов навiжена на тiнi-Мерсi порожньою дорогою. Нола iхала необережно, петляла i вистрибувала на тротуарнi дорiжки, призначенi для пiшоходiв, змушувала Алона повторювати такi ж безглуздi рухи.
– От кепське створiння! – лаявся Алон. – Ну зажди ж, надiйде вечiр…
І раптом сталося щось незбагненне. Нолена автiвка рвучко спинилося. Алон лише встиг помiтити розгубленi очi своеi тiнi, коли вона повернулась до нього. Потiм перед ним швидко промайнула i зникла волохата морда з випуклими очима. Якраз цiеi митi сонце повернуло на захiд.
Голуба Ледi натиснула бурштинову кнопку Тада.
– Чи цiкаво вам довiдатись, який вирок винiс господарський суд планети Незволiкань стосовно цього питання?
Запрошенi ствердно закивали.
– Тодi дивимось продовження цiеi iсторii.
Офiс тiней знаходився на лiвому березi мiста, на проспектi Порозумiнь. Рекламою офiсу займалися з пiвсотнi РR-менеджерiв. Їхня робота немарна. У популярних виданнях щономера з’являлися повiдомлення про рiзноманiтний спектр послуг, який пропонувала фiрма: повне корегування усiх частин тiла тiней, замiна старих тiней новими, iлюмiнацiя, озвучення рухiв… Мiстом iздили таксi з намальованими тiнями найуспiшнiших бiзнесменiв, боксерiв, королiв, ангелiв iз написами «Вибери свою».
На великих щитах в центрi мiста моделi запитували «А ти вже обрав свою ТІНЬ?» Недавно навiть зiрка кiно iз свiтовим iм’ям Алексiя Мур знялась у рекламi офiсу. Поруч з ii витонченою фiгуркою красувалася тiнь-пампушка з 6-тим розмiром бюсту i великими округлими стегнами. До того ж, у красунi була коротка стрижка, а у тiнi – довге пряме волосся. Алексiя висловлювала переконання, що тепер ii iмiдж стане однаково привабливим i поцiновувачiв худорлявих i для тих, кому до вподоби розкiшнi форми. Останнiм писком сезону стала тiнь стрункоi гвоздики iз невловимим ароматом цiеi квiтки. Панянки розмiтали ii, не зважаючи на зависоку цiну – 9.899 незволiканських кроликiв. Особливо приваблювала можливiсть самому розфарбувати тiнь на власний смак, змiшуючи усi кольори природи.
Перед вхiдними дверима офiсу висiли велетенськi плакати з написами «Завiтай до офiсу тiней», «Тут ви знайдете те, що шукали все життя», «Тiнi на будь-який смак», «Ваша тiнь – крок до нового iмiджу», «Змiна тiнi здолае депресiю»…
На ганку офiсу Алона зустрiли бiлявка та чорнявка iз червоною i жовтою-тiнями гвоздиками:
«Ласкаво просимо до офiсу тiней» – проспiвали вони в один голос, неприродно розтягнули своi величезнi, накачанi силiконом губи i показали блискучi зуби, – Будь ласка, дайте вiдповiдi на запитання комп’ютера. Тодi ми швидше пiдшукаемо те, що вам потрiбно.
Алон пояснив, що йому потрiбна тiнь максимально подiбна до попередньоi i показав зображення. Бiлявка i чорнявка iнтенсивно закивали i сказали, що анкетування все ж доведеться пройти. Алон слухняно вiдповiв на безлiч безглуздих запитань пiсля цього дiвчата неприродно заусмiхались, пiдхопили його попiд руки i повели по офiсу показуючи аксесуари для оздоблення тiней.
– Днями у нас замовив тiнь сам Дмявол, – прошептала бiлявка на вухо гостевi.
– Вгамуйся, подружко, це ж секретний проект, – зашипiла чорнявка. – Якщо його влаштують нашi послуги, уявляете, якi ми станемо популярнi, – провадила своеi бiлявка.
– У Демона буде тiнь бiлого Ангела.
Проект запропонований комп’ютером був не максимально схожий на Нолу, вiн був точною ii копiею.
– Накажете розпочинати виготовлення?
Алон провiв долонею по очам, нiби змiтаючи пелену:
– Розумiете, це ще не все. Менi треба… е-е-е, як би вам пояснити, щоб вона була схожа характером на колишню.
Дiвчата перезирнулися, у iх очах сковзнуло нерозумiння.
