скачать книгу бесплатно
Невидима людина
Герберт Джордж Веллс
Зарубiжнi авторськi зiбрання
Видатний британський письменник Герберт Веллс (1866–1946) – автор близько 40 романiв, один з першопрохiдцiв у жанрi науковоi фантастики. Ще на початку XX ст. вiн передбачив великi вiдкриття, якi змiнять долю людства, намалював картини майбутнього. Його твори вiдрiзняються оригiнальнiстю, непередбачуваним сюжетом i яскравими, цiкавими героями. А деякi винаходи, описанi ним iще сто рокiв тому, iснують i сьогоднi.
«Невидима людина» – це трагiчна iсторiя вченого Гриффiна, який зробив дивовижне вiдкриття i вважае себе «надлюдиною». Кинувши виклик людству, вiн свiй талант ученого звернув у зло. Але програв. Роман, написаний у 1897 роцi, вирiзняеться напруженим, майже детективним сюжетом i вражае поеднанням психологiчноi та побутовоi достовiрностi з фантастичнiстю подiй.
До видання також увiйшла «Повiсть про днi майбутнi» Герберта Веллса, що була написана в 1899-му i не перевидавалася украiнською з 1930 року.
Веллс Герберт
Невидима людина
Збiрник
НЕВИДИМА ЛЮДИНА
Переклав Микола Іванов
За редакцiею Дмитра Паламарчука
І. ПРИБУТТЯ НЕЗНАЙОМЦЯ
Стояв холодний лютневий ранок. Подував колький вiтер, сипав i крутив снiг – останнiй того року. Незнайомець прийшов iз станцii Брембльгерст, тримаючи в обтягнутiй рукавичкою руцi маленьку чорну валiзку. Вiн був закутаний з голови до п’ят, i пiд крисами м’якого фетрового капелюха ховалося геть усе його обличчя, крiм блискучого кiнчика носа. Снiг укривав йому плечi та груди i бiлим гребенем лежав на його валiзцi. Ледь живий вiд утоми, вiн увiйшов до заiзду «Карета й конi» i жбурнув на пiдлогу свiй багаж.
– Вогню! – закричав вiн. – В iм’я милосердя людського! Кiмнату й вогню!
Вiн потупав ногами, струсив з себе в буфетi снiг i пiшов слiдом за мiсiс Гол до ii вiтальнi сторгуватися про цiну. Не заходячи в довгi переговори, вiн кинув на стiл пару соверенiв[1 - Соверен – англiйська золота монета вартiстю один фунт стерлiнгiв.] i в такий спосiб найняв собi кiмнату в заiздi.
Мiсiс Гол запалила в коминку i, залишивши Незнайомця на самотi, подалася власноручно готувати йому поiсти. Зимовоi пори постоялець в Айпiнзi – подiя незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгуеться; i мiсiс Гол вирiшила бути гiдною такого щастя.
Налагодивши справу з грудинкою i пiдбадьоривши свою мляву служницю Мiллi кiлькома влучно дiбраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарiлки та склянки у вiтальню i заходилась iз надзвичайним шиком накривати на стiл. Дарма що вогонь у камiнi жарко горiв, постоялець мiсiс Гол, на превелике ii здивування, все ще був у пальтi й капелюсi i, повернувшись до неi спиною, стояв бiля вiкна i дивився, як надворi падае снiг.
Руки в рукавичках вiн заклав за спину, а сам неначе поринув у задуму. Мiсiс Гол помiтила, що снiг, танучи у нього на плечах, стiкав на килим.
– Можна взяти вашi капелюх та пальто, сер, i висушити iх на кухнi? – спитала вона.
– Нi, – не обертаючись вiдповiв постоялець.
Мiсiс Гол не певна була, чи почула його, i повторила свое запитання.
Вiн повернув голову i глянув на неi через плече.
– Краще хай вони залишаться на менi, – з притиском вiдказав Незнайомець, i мiсiс Гол побачила, що вiн у великих синiх окулярах з бiчними скельцями, а густi бакенбарди спускаються йому на комiр пальта i повнiстю закривають щоки.
– Дуже добре, сер, – сказала вона. – Як ваша ласка. За хвилину в кiмнатi буде тепло.
Не вiдповiвши нiчого, вiн знову вiдвернув обличчя, а мiсiс Гол, почуваючи, що спроби ii зав’язати розмову марнi, поспiхом заслала стiл i вiйнулася з кiмнати. Зайшовши знову, вона побачила, що Незнайомець, немов кам’яна статуя, i далi згорбившись стоiть на тому самому мiсцi, пiднявши комiр пальта i спустивши вниз криси капелюха, що зовсiм закривали йому обличчя й вуха. Вона досить гучно поставила на стiл яечню з грудинкою i скорiше скрикнула, анiж сказала:
– Снiданок готовий, сер!
– Дякую, – вiдповiв Незнайомець, але не ворухнувся, доки мiсiс Гол не зачинила за собою дверей. Тiльки тодi вiн повернувсь i нетерпляче наблизився до столу.
Ідучи повз буфет на кухню, мiсiс Гол почула рiвномiрний стукiт ложки, якою швидко крутили в мисцi.
– Оце ще менi дiвчисько! – сказала мiсiс Гол. – А я зовсiм i забула… Завжди вона зволiкае!
І, взявши сама розмiшувати гiрчицю, мiсiс Гол присоромила Мiллi за ii надмiрну млявiсть. Вона ж устигла вже пiдсмажити яечню з шинкою, застелила стiл i геть усе поробила, поки та Мiллi (добра з неi помiчниця!) весь цей час возилася коло гiрчицi! А тут, як на те, новий гiсть, що хоче пожити в них! Мiсiс Гол наповнила гiрчичницю i, врочисто поставивши ii на чорну з золотим обводом тацю, понесла до вiтальнi.
Постукавши у дверi, вона одразу ж i ввiйшла. Їi пожилець зробив швидкий рух, i мiсiс Гол встигла помiтити тiльки якусь бiлу рiч, що зникла за столом. Вiн так наче пiдiймав щось iз пiдлоги. Мiсiс Гол поставила на стiл гiрчичницю i лише тодi побачила, що капелюх i пальто гостя почепленi на спинцi стiльця перед вогнем, а мокрi черевики стоять на чавуннiй решiтцi камiна. Решiтка, звiсно, може заiржавiти! Мiсiс Гол рiшуче попрямувала до камiна.
– Тепер уже можна взяти просушити вашi речi? – спитала вона категоричним тоном.
– Капелюх залиште, – якось приглушено сказав пожилець.
Повернувшись, мiсiс Гол побачила, що вiн пiдвiв голову й дивиться на неi.
З хвилину вона розглядала його, не мiгши вiд подиву вимовити й слова.
Щось бiле – очевидно, серветку – Незнайомець притискував до нижньоi частини обличчя, зовсiм ховаючи пiд нею пiдборiддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило мiсiс Гол. Їi вразило, що все чоло постояльця над синiми окулярами було обвинуте бiлим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на виднотi лише рожевий гострий нiс, що блищав так само, як i тодi, коли Незнайомець прийшов. На ньому була коричнева оксамитова куртка з пiднятим високим комiром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-пiд бинтiв, надавало йому надзвичайно дивного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настiльки не схожа на будь-що бачене коли-небудь, що мiсiс Гол на хвилину аж наче закам’янiла.
Незнайомець, не вiднiмаючи вiд обличчя серветки i все ще тримаючи ii рукою в темнiй рукавичцi, дивився на мiсiс Гол крiзь синi окуляри.
– Капелюх залиште, – повторив вiн не досить ясно через ту бiлу серветку.
Мiсiс Гол поволi прийшла до пам’ятi i поклала капелюх назад на стiлець перед камiном.
– Я не знала, сер, – пробелькотiла вона, – що… – І, збентежившись, замовкла.
– Дякую, – холодно сказав Незнайомець, поглядаючи то на дверi, то на неi.
– Я зараз же все добре висушу, сер, – пообiцяла мiсiс Гол, забираючи одяг. З порога вона знову глянула на його закутану в бiле голову й темнi окуляри; обличчя його все ще покривала серветка. Мiсiс Гол ледь здригнулася, зачиняючи за собою дверi, лице ii виразно свiдчило про подив та збентеження.
– Скiльки живу… – прошепотiла вона. – Ото таке!
У кухню мiсiс Гол увiйшла зовсiм тихо i була занадто заклопотана своiми думками, щоб спитати в Мiллi, з чим вона тепер тут вовтузиться.
А пожилець тим часом сидiв i прислухався, як даленiли ii кроки. Перше нiж одвести вiд рота серветку та знову взятися iсти, вiн пильно глянув на вiкно. Проковтнувши шматок, вiн пiдозрiло зиркнув на вiкно ще раз, проковтнув ще шматок, а тодi встав, iз серветкою в руцi пiдiйшов до вiкна й опустив штору до бiлоi муслiновоi завiси на нижнiх шибках. В кiмнатi посутенiло. Пiсля того Незнайомець з полегкiстю повернувся до снiданку.
– Бiдолашний, з ним, видно, трапився якийсь нещасний випадок, а може, вiн перенiс операцiю абощо, – казала мiсiс Гол. – Та й налякали ж мене його бинти!
Вона поклала в пiчку ще вугiлля й повiсила пальто на спецiальну пiдставку, щоб висушити одяг.
– А тi окуляри! Наче в якогось водолаза, а не у звичайноi людини…
Вона повiсила сушити i його кашне.
– І весь час затуляе лице серветкою… Говорить крiзь неi… Може, в нього й рот пошкоджено… А певне…
Тут мiсiс Гол повернулася, неначе раптом згадала щось.
– Матiнко моя! – раптом змiнила вона тему. – А млинцi й досi не готовi, Мiллi?
Коли мiсiс Гол прийшла до пожильцевоi кiмнати прибирати пiсля снiданку, ii здогад про скалiчений або порiзаний пiд час операцii рот пiдтвердився. Незнайомий курив, але поки вона була в кiмнатi, нi разу не розмотував шовковоi хустки, яка закривала йому нижню половину обличчя, щоб узяти люльку в зуби. І то була не забутливiсть, бо мiсiс Гол спостерiгала, як вiн поглядав на люльку, коли вона пригасала. Вiн сидiв у кутку, спиною до затемненого шторою вiкна. Попоiвши й добре зогрiвшися, вiн говорив уже не так уривчасто й роздратовано, як перше.
– На станцii Брембльгерст залишився мiй багаж, – сказав Незнайомець i спитав, як вiн може отримати його. На подяку за ii пояснення вiн ввiчливо нахилив свою забинтовану голову.
– Завтра? А ранiше не доставлять?
Йому, здаеться, було прикро, коли мiсiс Гол вiдповiла:
– Нi.
Невже таки не можна? Невже не знайшлося б тут кого-небудь з вiзком, хто поiхав би по його речi?
Мiсiс Гол охоче вiдповiдала на його запитання, сподiваючись у такий спосiб зав’язати розмову:
– Тут дуже крута дорога до станцii, сер, – послужливо сказала вона i принагiдно додала: – Десь так рiк тому на цiй дорозi перекинувся екiпаж. Убито було й пасажиpa, i кучера. Нещасний випадок – це ж одна мить, i все, хiба ж не так, сер?
Але заохотити пожильця до розмови було нелегко.
– Певна рiч, – ствердив вiн крiзь хустку, спокiйно дивлячись на мiсiс Гол через непроникнi окуляри.
– І щоб одужати пiсля цього, треба багато часу, хiба ж не так, сер? Оце мiй небiж Том був порiзав собi руку косою… розумiете, спiткнувся, косивши, й упав… І що ж ви думаете, сер? Три мiсяцi ходив з перев’язаною рукою. І тепер я страх як боюся коси, сер.
– Я дуже добре розумiю вас, – сказав пожилець.
– Один час ми навiть думали, що йому доведеться робити операцiю; так було йому погано, сер.
Пожилець уривчасто засмiявся i зараз же немов проковтнув свiй смiх.
– Невже? – сказав вiн.
– Свята правда, сер. І в цьому не було нiчого смiшного для тих, хто доглядав його, як я, сер, бо моя сестра мала досить клопоту зi своiми малими. То забинтовуеш, то розбинтовуеш… Отож насмiлюся сказати, сер…
– Чи не дасте ви менi сiрникiв? – несподiвано перебив ii Незнайомець. – Моя люлька погасла.
Мiсiс Гол ураз зупинилася. Отак перервати ii мову – це, звичайно, було нечемно з його боку. Вона здивовано глянула на Незнайомця, але згадала два соверени й пiшла по сiрники.
– Дякую! – уривчасто кинув вiн, коли мiсiс Гол принесла сiрники, обернувся до неi спиною i знову став дивитись у вiкно. Очевидно, його нервували розмови про операцii та бинтування. Вона так i не насмiлилась сказати про те, що думала, до того ж ii розсердила зневажлива поведiнка пожильця, i тому Мiллi цього дня перепало.
Незнайомець до четвертоi години знаходився у своiй кiмнатi i не подумав навiть перепросити за свою нечемнiсть. Здебiльшого там було зовсiм тихо. Вiн, певно, сидiв перед камiном, палив люльку, а то й дрiмав у надвечiрнiх сутiнках.
Однак, прислухавшись, раз чи два можна було б почути, як вiн перегрiбав вугiлля i хвилин п’ять походжав по кiмнатi. Здавалося, вiн розмовляв сам iз собою. Потiм вiн сiв знову, i крiсло пiд ним заскрипiло.
II. ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ МІСТЕРА ТЕДДІ ГЕНФРІ
О четвертiй годинi, коли досить споночiло i мiсiс Гол уже наважилася пiти до свого пожильця спитати, чи не хоче вiн чаю, до буфету ввiйшов Теддi Генфрi, годинникар.
– Ну й погода, мiсiс Гол, – сказав вiн. – Якраз для поганих чобiт!
Снiг надворi сипав усе густiше.
Мiсiс Гол пiдтакнула, а тодi побачила, що при майстровi його валiзка з iнструментами.
– Коли ви вже тут, мiстере Теддi, – сказала вона, – то я хотiла б, щоб ви глянули на годинник у вiтальнi. Вiн iде й правильно вибивае години, тiльки годинна стрiлка завжди стоiть на шостiй.
Мiсiс Гол провела майстра до вiтальнi, постукала у дверi й увiйшла.
Вiдчиняючи дверi, вона побачила, що пожилець ii сидить у крiслi перед камiном i немовби дрiмае, схиливши набiк перев’язану голову. Кiмнату освiтлювали тiльки червонi жаринки в камiнi. Мiсiс Гол усе видалося рудуватим, тьмяним i неясним, певно, тому, що вона якраз засвiтила лампу в буфетi й очi ii були ще заслiпленi тим свiтлом. На мить iй здалося, нiби в чоловiка, на якого вона дивилася, величезний, неймовiрних розмiрiв рот на всю нижню частину обличчя. Це видиво – голова, вся в бiлому, потворнi окуляри на очах i велетенська паща над ними – тривала одну лише мить. Незнайомець кинувся, випростався в крiслi й пiднiс руку. Мiсiс Гол широко розчинила дверi, в кiмнатi посвiтлiшало, i тепер вона побачила яснiше, що лице його прикрите хусткою точнiсiнько так, як i ранiше було прикрите серветкою. Мiсiс Гол вирiшила, що то iй привидiлося у сутiнках.
– Чи дозволите, сер?.. Цей чоловiк прийшов подивитись на годинник, – сказала вона, отямившись пiсля хвилинного збентеження.
– Подивитись на годинник? – перепитав вiн напiвсонним голосом, прикриваючи рот рукою. – Звичайно, – додав вiн, приходячи майже зовсiм до тями.
Мiсiс Гол вийшла по лампу, а Незнайомець устав i потягся. Принесено було свiтло, i мiстер Теддi Генфрi, увiйшовши, спинився перед забинтованим Незнайомцем. Вiн був, як сам потiм казав, «ошелешений».
– Добрий вечiр, – привiтався Незнайомець, дивлячись на нього «омарячими очима», як розповiдав потiм вражений цими темними окулярами мiстер Генфрi.
– Сподiваюсь, я не перешкоджаю вам, – зауважив мiстер Генфрi.
– О нi, анiтрохи, – вiдповiв Незнайомець. – Хоч я думаю, – вiн обернувся до мiсiс Гол, – що ця кiмната цiлковито в моему розпорядженнi.
– Я вважаю, сер, – почала була мiсiс Гол, – що ви хотiли б, щоб годинник…
– Звичайно, – перебив ii Незнайомець, – але загалом я хотiв би, щоб менi дали спокiй i не турбували.
Вiн повернувся спиною до камiна й заклав руки за спину.
– А коли годинник полагодять, я попросив би принести чаю, – додав вiн. – Тiльки не ранiше, як полагодять годинник.
Мiсiс Гол збиралась уже залишити кiмнату – цього разу i не намагаючись зав’язати розмову, бо iй не хотiлося, щоб ii образили в присутностi мiстера Генфрi, – коли пожилець спитав ii, чи вжила вона заходiв щодо його багажу на станцii. Мiсiс Гол вiдповiла, що говорила про це з поштарем i той обiцяв привезти багаж завтра вранцi.
– А ранiше – ви певнi, що не можна? – спитав Незнайомець.
Мiсiс Гол була впевнена i з пiдкресленою холоднiстю ствердила це.
– Мушу попередити вас, що я – дослiдник-експериментатор, – пояснив Незнайомець, – i не сказав про це досi тiльки тому, що занадто змерз i був стомлений.
– Справдi, сер? – вражено вiдповiла мiсiс Гол.
– І в моему багажi – рiзнi апарати та прилади.
– То все, безперечно, дуже кориснi речi, сер, – докинула мiсiс Гол.
– І я, природно, бажаю вести далi моi дослiди.
– Звичайно, сер.
