скачать книгу бесплатно
– Я триматиму руку в тебе на плечi, поки ми будемо йти цим селом, – сказав Голос. – Іди прямо й не пробуй робити дурниць. Бо буде гiрше.
– Я знаю, – зiтхнув мiстер Марвел. – Все це я добре знаю.
Жалюгiдна постать у старомодному цилiндрi пройшла зi своею ношею по сiльськiй вулицi повз освiтленi вiкна i зникла у вечiрнiх сутiнках.
XIV. У ПОРТ-СТОУ
Наступного дня о десятiй ранку мiстер Марвел, непоголений, брудний i запорошений, сидiв на лавi бiля дверей маленького заiзду в передмiстi Порт-Стоу. Руки вiн засунув у кишенi, вигляд мав дуже стомлений, збентежений i розгублений i часто надимав щоки. Поруч лежали книжки, перев’язанi вже мотузком. Клунок було залишено в сосняку за Брембльгерстом, згiдно з новими планами Невидимця. Отже, мiстер Марвел сидiв на лавi i, дарма що нiхто не звертав на нього найменшоi уваги, неспокiй його зростав. Руки його раз у раз нервово нишпорили по кишенях.
Просидiв вiн так чи не цiлу годину, коли з заiзду вийшов лiтнiй матрос з газетою в руках i сiв бiля нього.
– Гарний день, – сказав матрос.
Мiстер Марвел озирнувся навкруги мало не з жахом.
– Дуже, – пiдтвердив вiн.
– Погода саме на цю пору року, – провадив матрос незаперечним тоном.
– Цiлком, – погодився мiстер Марвел.
Матрос видобув зубочистку i, перепросивши сусiду, кiлька хвилин орудував нею. Його очi тим часом роздивлялись запорошену постать мiстера Марвела та книжки, що лежали поряд. Пiдходячи до мiстера Марвела, матрос почув, як у кишенi в того забряжчали немовби грошi, i був вражений контрастом мiж зовнiшнiстю мiстера Марвела i його можливою грошовитiстю. Отож матросовi думки перекинулись до теми, яка цупко полонила його уяву.
– Книжки? – зненацька запитав вiн, закiнчивши орудувати зубочисткою.
Мiстер Марвел здригнувся i глянув на книги.
– Еге ж, – сказав вiн. – Еге ж – книжки.
– У книжках натрапляеш iнодi на незвичайнi речi, – сказав матрос.
– Звiсне дiло, – вiдповiв мiстер Марвел.
– Але бувають незвичайнi речi не тiльки в книжках, – сказав матрос.
– Ваша правда, – сказав мiстер Марвел. Вiн зиркнув на свого спiвбесiдника, а тодi озирнувся.
– Оце, бува, в газетi прочитаеш про що-небудь незвичайне, – провадив матрос далi.
– Бувае.
– Ось у цiй газетi… – сказав матрос.
– А! – вiдповiв мiстер Марвел.
– Є… – матрос втупив у мiстера Марвела пильний погляд. – Є, наприклад, про невидиму людину.
Мiстер Марвел скривив рот, почухав собi щоку i вiдчув, що вуха в нього червонiють.
– Ну, а що вони ще пишуть? – насилу спромiгся вiн. – І де це: в Австралii чи в Америцi?
– Нi там, нi там, – вiдказав матрос. – Тут.
– Боже! – здригнувся мiстер Марвел.
– Коли я кажу тут, – на превелику полегкiсть мiстера Марвела пояснив матрос, – то це не значить саме в цьому мiсцi, а десь неподалiк.
– Невидима людина! – повторив мiстер Марвел. – І що ж вона робить?
– Все, – вiдповiв матрос, допитливо вдивляючись в мiстера Марвела, i додав: – Усяке неподобство.
– Я вже чотири днi не бачив газет, – сказав Марвел.
– З’явився вiн уперше в Айпiнзi.
– Ну?
– Вiдтiля й почав. А звiдки вiн узявся – цього нiбито нiхто не знае. Ось тут: «Надзвичайна пригода в Айпiнзi». І в газетi сказано, що все це чиста правда!
– О боже! – вигукнув мiстер Марвел.
– Справдi, iсторiя незвичайна. Свiдчать про це священник i лiкар, якi бачили його цiлком ясно… Вiрнiше, не бачили. Жив вiн, пишуть, у заiздi «Карета й конi», i нiхто, здаеться, й гадки не мав про його нещастя, доки пiд час однiеi сварки там не зiрвали йому з голови бинтiв. Тiльки тодi помiтили, що голова в нього невидима. Його зараз же спробували забрати, пишуть, але вiн скинув одяг i йому пощастило вислизнути, правда, пiсля запеклоi колотнечi, коли вiн серйозно поранив, як тут пишуть, нашого достойного i шановного констебля, мiстера Джеферса. От так штука, га? Наведено й прiзвища, й усе iнше.
– О боже! – сказав мiстер Марвел, нервово озираючись i намагаючись навпомацки перелiчити грошi в кишенi. Аж раптом у нього в головi майнула нова, досить дивна думка. – Надзвичайно чудна iсторiя, – зауважив вiн.
– Авжеж! Просто незвичайно! Нiколи не чув я досi про невидимих людей, але тепер доводиться чути про такi дивнi речi, що…
– Оце й усе, що вiн зробив? – спитав Марвел, силкуючись прибрати невимушеного вигляду.
– А хiба цього мало?
– А вiн часом не повернувся туди знову? Чи зник, i кiнцi в воду?
– Зник, та й усе, – вiдповiв матрос. – Вам що, цього не досить?
– Цiлком досить.
– Ще б пак, – сказав матрос. – Як на мене, то досить.
– А спiльникiв у нього не було? Про це не пишуть? – збентежено запитав мiстер Марвел.
– Хiба вам мало одного такого? – спитав матрос. – Нi, хвалити Бога, спiльникiв вiн не мав.
Матрос повiльно хитнув головою i вiв далi:
– Мене аж нудить, як тiльки подумаю, що вiн вештаеться десь тут поблизу. Тепер вiн на волi i, як вважають, подався дорогою на Порт-Стоу. Цебто якраз сюдою. Куди там всякi вашi американськi дива проти цього! Подумайте лише, чого може вiн накоiти! Що було б з вами, якби вiн хильнув трохи зайвого та закортiло йому напасти на вас? Уявiть собi – вiн захоче грабувати; хто зможе перешкодити йому? Вiн може залазити куди схоче, преспокiйно красти; може пройти крiзь кордон полiцii з такою легкiстю, як ми з вами могли б утекти вiд слiпого. Навiть легше! Бо в тих слiпих, кажуть, надзвичайно гострий слух. А коли б вiн наглянув десь винце, яке б йому припало до смаку…
