скачать книгу бесплатно
– Як ти казала, Наталко?
– Я казала: лiпша смерть, як життя, опутане немiччю i брудом.
– Що за дивна змiна в поглядах, – обiзвалася тiтка глумливо i, заходячи в хату, змiрила мене насмiшливо очима.
– Вуйку, – обiзвалась я, оставшись з ним сама, – це не може бути, щоб вiн зараз спершу пiддався тiй убiйчiй пристрастi. – І ожидаючи пояснення, здавалося менi, що його вiдповiдь не останеться без впливу на мое дальше життя.
– Ну, так, зараз спершу нi. Мене вразило в тiй iсторii те, що вiн хотiв тим способом прийти до грошей. Наталко, це щодо мене дуже нечесно. Те, що вiн не може в пристрастi погамуватися, менше огидне. Те я злучив би з його палкою натурою.
– То все певна правда, вуйку, тото, що вiн хотiв таким способом до грошей прийти?
– Правда. Вiн не таiв того. Хвалився зневажливо, що на нiм мстяться обставини «убогих», i що те, що вони вибрали собi i його за оруддя, не важне. Що в нього сильне, невразливе сумлiння i вiн обграе маючих спокiйно.
– Вуечку, тепер я вiрю! – зойкнула я тихо, i моi уста викривились до якогось усмiху. Тому що в нього «сильне, невразливе сумлiння»!
– Ти могла i так повiрити, а що найважнiше, не потребувала взагалi одушевлятися ним. Коли би в нього була гордiсть, то повинен був без надумування вступити на теологiю i навiть не просити Маевського о грошi, коли цей вже такий скупар. А так що? З ким вiн провадить борбу? Зi своiм дядьком чи з обставинами? Боюся, щоб вiн не спiткнувся назавсiди в тiй борбi. На мою думку, це цiлком байдуже, котрий завiд подае чоловiковi кусник хлiба, нехай лиш буде чесний i для других корисний. Стан духовний неабиякий; освiчених людей треба i мiж народом. Хто хоче дiйсно працювати, найде всюди нагоду. Лиш волi треба, Наталочко, а не слiв!
– Вiн не любить стану духовного; каже, що не годиться з його природничо-науковими поглядами i що духовенство не мае будучини.
– Так? Вiн це вже знае? Га, може, воно й справдi так. Може, й не мае будучини. Щоправда, епоха безбожностi настала. Але я тебе запевняю, Наталко, що погляди природничо-науковi можна з наукою Христовою погодити. Бери на увагу, Наталко: з наукою Христовою! Вiн мiг, отже, цiлком добре вступити на теологiю. Був би мав нагоду працювати для народу в найширшiм значеннi слова. А хоч би i був толкував мужикам по-свому, що Бог – природа, а учив iх при тiм любовi ближнього, чесноти, правдолюбностi, учив правдi, був би все бiльше зробив, як так!
– Мабуть, не мiг, вуечку! – сказала я тихо…
– Бо фантаст! Бо напоiвся iншими iдеями!
– Вуйку, його погляди про те все не суть, наскiльки я iх пiзнала, як ви не раз казали: хоробливi.
– Не хоробливi! То не доказуе ще нiчого. Але замiсть того я спитаю тебе, що поможе думання i старання одиниць, коли загал не приймае того? Нехай чоловiк буде умний i розсудливий скiльки хоче, але коли вiн цiеi своеi фiлософii не вмiе приноровити до життя, то ця фiлософiя неправедна. Вона навiть шкiдлива, мутить талановитi уми i викликуе хоробливий настрiй. Ти також так, як i вiн, перейнята тим духом «будучини»: бажаете чогось, а самi не знаете чого. Горе тому, хто бiльше жадае, нiж сам в силi дати; хто будить голод, а не заспокоюе його. Що задумуе такий Орядин або йому подiбнi? Яка в них провiдна думка? Хотять долю народу полiпшити, усунути хиби суспiльностi? Горстка одна? Ха-ха-ха! Бачиш, на чiм зачепився вiн один, заки зайшов вiн до мети? Яка сила його характеру й яка в нього мораль? Такi вони всi, отi моднi фiлософи i реформатори, що не хотять узнавати долi й недолi – i те, що всi однаково не можуть жити i не будуть жити! Така моя думка, а менi здаеться, що й думка бiльшостi.
– Я думаю iнакше, вуйку! Менi здаеться, що обов’язок кожного чоловiка е противитися тому, що показалося неправим i погубним, а зате приймати те, що подае здiбний ум. Допровадити оту упряму бiльшiсть до пiзнання правди й обов’язкiв. Лиш таким чином можливий всякий поступ. Але, на жаль, вуйку, покуса вашого принципу занадто могуча i занадто принадна, щоб iй мало що не всi не корилися, хоч душа його – то самолюбство. Хотiвши йому вiчно коритись, ми не вийшли би нiколи з темряви i з брехнi!
