скачать книгу бесплатно
– Здаеться, мене «вiдсортували», Крiстiн. Чи не вiзьмеш ти мою сумку?
– Сумку ми вiзьмемо з собою, – сказала жiнка з митницi.
Торд Шульц обернувся.
– Ви начебто сказали, що пес виокремив мене, а не сумку.
– Це дiйсно так, але…
– В нiй – польотнi документи, з якими мае ознайомитися екiпаж. Сподiваюся, ви не збираетеся брати на себе вiдповiдальнiсть за затримку аж цiлого «Аеробуса-340», який мае вилетiти до Бангкока? – З подивом для себе Торд вiдзначив, що вiн буквально роздувся вiд власноi значущостi: наповнив легенi повiтрям, i м’язи грудей аж розперли його командирський пiджак. – Якщо ми порушимо загальний графiк руху, то це означатиме кiлькагодинну затримку i фiнансовi втрати в сотнi тисяч крон для нашоi авiакомпанii.
– Боюся, що згiдно з нашими правилами…
– Триста сорок два пасажири, – перервав ii Шульц. – І серед них багато дiтей. – Вiн сподiвався, що жiнка-митник почуе в його словах серйозну занепокоенiсть вiдповiдального командира корабля, а не приховану панiку контрабандиста, що перевозить дурман.
Жiнка поплескала песика по головi i глянула на Торда.
«Схожа на домогосподарку», – подумав вiн. На жiнку, яка мае дiтей i знае, що таке вiдповiдальнiсть. Жiнку, котра зрозумiе, в яку халепу вiн вскочив.
– Сумку ми вiзьмемо з собою, – повторила вона.
Поза нею показався ще один працiвник митницi. Вiн став, широко розставивши ноги i схрестивши на грудях руки.
– Що ж, давайте розбиратися, – зiтхнув Торд.
Керiвник групи з боротьби зi злочиннiстю Гуннар Хаген вiдкинувся на спинку свого обертального крiсла й уважно поглянув на чоловiка в лляному костюмi. Три роки тому зашитий розрив на його щоцi мав криваво-червоний колiр, а сам чоловiк виглядав так, наче вже був на Божiй дорозi i жити йому лишилося кiлька днiв. Але зараз його колишнiй пiдлеглий мав здоровий вигляд, набрав кiлька таких потрiбних йому кiлограмiв, i його плечi заповнили собою костюм. Костюм. Хаген пам’ятав, що слiдчий з убивств завжди був у джинсах та високих черевиках i нiколи в чомусь iншому. Іще одною вiдмiннiстю була бирка на лацканi, яка свiдчила, що вiн не штатний працiвник, а простий вiдвiдувач: ХАРРІ ХОЛЕ.
Проте його манера сидiти у крiслi залишилася тою ж самою – скорiш горизонтальною, анiж сидячою.
– Маеш кращий вигляд, – зауважив Хаген.
– І ваше мiсто – також, – вiдповiв Харрi, перекочуючи мiж губами незапалену цигарку.
– Ти так вважаеш?
– Еге ж. Чудовий Оперний театр. На вулицях менше наркоманiв.
Хаген пiдвiвся i пiдiйшов до вiкна. З шостого поверху полiцейськоi штаб-квартири було видно, як купаеться в сонячному сяйвi новий район Осло – Бйорвiка. Повним ходом iшло розчищення завалiв, що нагромадилися пiсля знесення старих споруд.
– Минулий рiк позначився помiтним падiнням смертностi вiд передозування серед наркоманiв.
– Цiни зросли – споживання впало. І мiськрада отримала те, чого давно прагнула. Осло бiльше не фiгуруе на першому мiсцi в европейськiй статистицi зi смертностi вiд передозування.
– Що ж, щасливi деньки повернулися знов. – Харрi заклав руки за голову; здавалося, що вiн ось-ось вислизне з крiсла.
Хаген зiтхнув.
– Ти так i не сказав менi, що привело тебе до Осло, Харрi.
– Невже?
– Авжеж. А конкретнiше – до групи боротьби зi злочиннiстю.
– А хiба е щось незвичайне в бажаннi вiдвiдати своiх колишнiх колег?
– Немае. Але це стосуеться звичайних комунiкабельних людей.
– Ну-ну. – Харрi стиснув зубами фiльтр цигарки «Кемел». – Мiй фах – убивства.
– Ти хотiв сказати «мiй колишнiй фах»?
– Що ж, давай перефразую: розслiдування вбивств – це моя професiя, це – сфера моеi спецiалiзацii. І ця сфера й досi залишаеться тiею цариною, в якiй я ще дещо шурупаю.
– То що ж ти хочеш?
– Професiйно займатися своею справою. Розслiдувати вбивства.
Хаген здивовано вигнув брову.
– Хочеш знову працювати на мене?
– А чом би й нi? Якщо мене не зраджуе пам’ять, я був одним з найкращих.
– А ось тут слiд зробити невеличке уточнення, – зауважив Хаген, вiдвернувшись до вiкна. – Так, ти був найкращим. – І вже тихiше додав: – Найкращим i найгiршим.
– Менi хотiлося б зайнятися вбивствами, пов’язаними з наркотиками.
Хаген скептично посмiхнувся.
– А яким конкретно? За останнi пiвроку у нас iх було аж чотири. Але в розслiдуваннi жодного з них ми не просунулися вперед анi на сантиметр.
– Я маю на увазi вбивство Густо Ганссена.
Хаген нiчого не вiдповiв й уставився пильним поглядом на наркоманiв, розпростертих на травi бiля дороги. І до його голови прийшли непрошенi неприемнi думки. Шахраi, що незаконно отримують соцiальну допомогу. Крадii. Терористи. Чому вiн частiше бачить iх, а не працьовитих службовцiв та робiтникiв, що насолоджуються чесно заробленим вiдпочинком, гуляючи пiд лагiдним вересневим сонцем? Може, вiн дивиться на свiт чисто як полiсмен? І тому багато чого не помiчае у своiй полiцейськiй слiпотi? Хаген майже не чув, що казав йому Харрi, сидячи в крiслi позаду нього.
– Густо Ганссен, вiк – дев’ятнадцять рокiв. Знаний полiцiею, товкачами та клiентами. Його знайшли мертвим у квартирi на вулицi Гаусманнс-гате дванадцятого липня. Помер вiд втрати кровi пiсля пострiлу в груди.
Хаген несподiвано вибухнув смiхом.
– А чому ти хочеш зайнятися якраз тiею единою справою, яку нам вдалося розслiдувати?
– Гадаю, ти сам знаеш вiдповiдь на свое запитання.
– Так, знаю, – зiтхнув Хаген. – Але якби я знову взяв тебе на роботу, то менi довелося б долучити тебе й до iнших справ. Наприклад, до справи пiдсадного агента полiцii.
– Та я хотiв би зайнятися Ганссеном.
– Якщо висловлюватися цифрами, то iснуе приблизно сотня причин, через якi ти нiколи не отримаеш цiеi справи, Харрi.
– Назви конкретно хоча б деякi з них.
Хаген обернувся до Харрi.
– Достатньо назвати хоча б першу з них. Цю справу вже розслiдували.
– А глибше ви копали?
– Цю справу вели не ми, а вiддiл кримiнальноi полiцii. До того ж, я не маю вакансiй. Навпаки: намагаюся здiйснити скорочення штату. Тому навiть чисто офiцiйно не можу тебе взяти. Менi продовжувати, чи й так ясно?
– Ясно. А де вiн?
Хаген показав у вiкно по той бiк галявини на сiру кам’яну будiвлю, що ховалася за пожовклими липами.
– У Ботсенi, – пояснив Хаген. – У камерi попереднього ув’язнення. Наразi.
– Вiдвiдини забороненi?
– А хто ж це примудрився знайти тебе аж у Гонконгу i розповiсти про цю справу? Невже це…
– Нi, не вiн, – вiдказав Харрi.
– Тодi хто?
– Дiд Пихто.
– Хто все ж таки?
– Можеш вважати, що я прочитав про це в Інтернетi.
– Навряд чи, – злегка посмiхнувся Хаген, примруживши байдужi, немов неживi, очi. – Газети писали про це лише один день, а потiм про цей випадок забули. До того ж, не було названо жодного iменi. Якщо конкретно, то була всього-на-всього одна стаття про обдовбаного наркомана, який застрелив iншого наркомана через наркотики. Нiчого цiкавого там не було. Нiчого екстраординарного, що могло б привернути пiдвищену увагу.
– Ага. Нiчого, окрiм тiеi обставини, що обидва наркомани були майже пiдлiтками, – зауважив Харрi. І додав, змiнивши тембр голосу: – Одному було вiсiмнадцять, а другому – дев’ятнадцять.
Хаген знизав плечима.
– Достатньо дорослi, щоби зважитися на вбивство, достатньо дорослi, щоби померти. Наступного року iх мали б призвати до вiйська.
– Ти мiг би органiзувати менi розмову?
– Хто розповiв тобi про це, Харрi?
Харрi задумливо потер пiдборiддя.
– Один приятель з вiддiлу експертiв-кримiналiстiв.
Хаген посмiхнувся, i цього разу його посмiшка поширилася й на очi.
– Ти такий люб’язний, Харрi, хоч до рани прикладай. Наскiльки менi вiдомо, у тебе в полiцii е три приятелi: Бйорн Гольм та Беата Льон. Хто з них?
– Беата. Ти органiзуеш менi вiдвiдини?
Хаген сiв на край столу й уважно поглянув на Харрi. А потiм перевiв погляд на телефон.
– Лише за однiеi умови, Харрi. Пообiцяй менi, що обходитимеш цю справу десятою дорогою. Зараз у нас в стосунках з кримiнальною полiцiею суцiльна iдилiя, i я цю iдилiю порушувати не збираюся.
Харрi скорчив гримасу. І сповз у крiслi ще нижче, немов збираючись роздивитися пряжку на своему ременi.
– Значить, тепер ти з шефом кримiнальникiв – друзi нерозлийвода?
– Мiкаель Бельман на Крипо вже не працюе, – вiдказав Хаген. – Саме тому в наших стосунках тепер пануе iдилiя. Сонце й троянди.
– Нарештi спекалися того психопата? Дiйсно, щасливi днi настали…
– Навпаки, – саркастично посмiхнувся Хаген. – Присутнiсть Бельмана лише посилилася. Бо зараз вiн – у цiй будiвлi.
– От зараза! Невже керуе групою боротьби зi злочиннiстю?
– Борони Боже. Вiн майже рiк очолюе вiддiл боротьби з органiзованою злочиннiстю – Оргкрим.
– Менi казали, у вас вiдбулися великi перестановки.
– Так. В Оргкримi. Вони взяли й звалили докупи всi колишнi сектори: грабунки, контрабанду та наркотики. Всiм цим зараз займаеться вiддiл боротьби з органiзованою злочиннiстю. Там наразi понад двi сотнi спiвробiтникiв – найбiльший вiддiл у Департаментi боротьби з кримiнальною злочиннiстю.
– Ти диви. Бiльше, нiж вiн мав пiд своiм началом у вiддiлi кримiнальноi полiцii.
– Однак його зарплатня зменшилася. А ти знаеш, що трапляеться, коли людину переводять на роботу з нижчою зарплатою?
– Знаю. Вони починають кiгтi рвати, щоби вибитися на вищу посаду з бiльшою зарплатою, – вiдповiв Харрi.
– Саме Бельман придушив ринок наркотикiв, узявши його пiд контроль завдяки вдало засланим таемним агентам. Регулярно здiйснюе арешти та облави. В результатi кiлькiсть банд рiзко зменшилася, а кривава конкуренцiя мiж ними припинилася. Як я вже казав, показники смертей вiд передозування пiшли вниз… – Хаген вказав пальцем на стелю. – А Бельман пiшов угору. Вiн далеко пiде, Харрi, от побачиш.
– Я теж пiду, – сказав Харрi, пiдводячись з крiсла. – Пiду до Ботсена. Сподiваюся, коли я туди прийду, на пунктi пропуску мене вже чекатиме дозвiл на вiдвiдини.
– Так. Якщо ми з тобою домовимося.
– Аякже. Звiсно, що домовимося, – вiдповiв Харрi, беручи простягнуту руку свого колишнього шефа. Двiчi стиснувши ii, вiн рушив до дверей. Гонконг став для нього доброю школою брехнi. Харрi почув, як Хаген зняв слухавку, але на порозi все одно обернувся.
– А хто отой, третiй?
– Що? – спитав Хаген, тицяючи товстим пальцем кнопки на телефонi.
– Отой третiй з моiх друзiв у полiцii?
Голова групи Гуннар Хаген приклав слухавку до вуха, втомлено поглянув на Харрi i, зiтхнувши, вiдповiв:
– А як ти гадаеш? – І заговорив у слухавку: – Привiт. Це Хаген. Менi потрiбна перепустка для вiдвiдин… Так. – Хаген прикрив рукою слухавку. – Без проблем. Вони зараз обiдають, але коли ти зайдеш близько дванадцятоi, все буде готово.
Харрi посмiхнувся, стиха попрощався i так само тихо зачинив за собою дверi.
