скачать книгу бесплатно
– Кажу тобi, що палили пiснi! Дашкович щось собi забрав у голову…
– О! бач! Я ж кажу, що було щось: вiн забрав щось у голову, а ти й нi!
– А я нi.
– А перехрести лиш свого лоба! – промовила Марта.
– А то навiщо? Дiдькiв не бачу кругом себе, нема од чого одхрещуваться.
Воздвиженський бачив, що його ж зброю проти Дашковича повернуто на його ж, та не знав, звiдкiль воно повернуто. Хоч вiн сам i встоював дуже за патрiархальнiсть, одначе вже далеко одiйшов од неi i хотiв ii накинуть на шию комусь iншому.
– Чого це такi думки прийшли тобi в голову? – спитав вiн у жiнки.
– А того, що я завтра iду в лавру i в пещери i хочу, щоб i ти iхав зо мною на прощу та помолився.
– То й поiду, коли тобi того заманулось, бо самiй тобi iхать не випадае: нiяково буде.
На другий день вранцi Воздвиженський мусив iхать з жiнкою до лаври, йти з нею в пещери. Вiн прикладався до всiх мощей, хрестився, бив поклони, пiдiймав очi вгору до Бога, найняв кiльком святим молебнi, подав на часточку. Марта приiхала додому весела, добра, спокiйна. Через те пiлiгримство до лаври дуже пом'якшало ii серце. А Воздвиженський, поiхавши до лаври без снiдання i дуже виголодавшись, уплiтав на всi застави печеню та все розмовляв за святих печерських якраз так, як колись любив розмовлять Сухобрус, начитавшись «Патерика» й «Житiй».
– От хто був людина богобояща! Наш небiжчик батько, – говорила ласкаво Марта Сидорiвна, п'ючи чай з пухкою лаврською проскурою. – Скiльки вiн попоходив до лаври, до пещер! Скiльки раз iздив вiн i в Почаiвську лавру! Як вiн молився, як вiн постив! На цiлий Киiв нема таких богобоящих людей, як Сухобруси!
– О! що нема, то це правда! Небiжчик наш батько був просто-таки святий! Я вiрую, що вiн в раi! – промовив Воздвиженський нiби щиро й щирiше уплiтав печеню, запиваючи чаем.
VI
Закопавшись в книжки в своему кабiнетi, працюючи для професорськоi кафедри, Дашкович давно не був у свого батька, в своiй рiднiй Черкащинi. Жiнка, дiти, книжки – все те не пускало його, не давало йому вирваться на село. Тепер йому дуже схотiлось поiхать на село, подивиться на життя свого народу оком вченого чоловiка, прислухаться до його мови, до пiснi. Настали вакацii, i вiн поiхав на село до батька, в своi рiднi Сегединцi.
