скачать книгу бесплатно
– Досить! Не говори! – вигукнула й гнiвна Артемiда.
Оповитi хмарою, гнiвнi брат i сестра швидко понеслися з вершини Кiнту до Фiв. Золотi стрiли зловiсно гримiли в iх сагайдаках. Примчали вони до семибрамних Фiв. Аполлон невидимим зупинився на рiвному полi бiля мiських мурiв, де фiванськi юнаки вправлялися у войовничих iграх. Коли далекоразящий Аполлон, оповитий хмарою, став бiля фiванських мурiв, два сини Нiоби, Ісмен i Сипiл, мчали на гарячих конях, одягненi в пурпурнi плащi. Раптом скрикнув Ісмен, пронизала йому золота стрiла Аполлона груди. Випустив вiн золотi поводи i мертвим упав на землю. Почув Сипiл грiзний дзвiн тятиви Аполлонового лука, вiн хоче врятуватися на швидкому конi вiд грiзноi небезпеки. Несеться щодуху Сипiл по полю, як несеться по морю, розпустивши всi паруси на кораблi, моряк, рятуючись вiд грiзноi хмари. Наздогнала сина Нiоби смертоносна стрiла, вона вп’ялася йому в спину бiля самоi шиi. Сини Нiоби, Файдiм i Тантал, боролися, мiцно обхопивши один одного руками. Блиснула в повiтрi стрiла i пронизала обох. Зi стогоном упали вони. Смерть одночасно погасила в iх очах свiтло життя, одночасно випустили вони свiй останнiй вiддих. Поспiшае до них брат iх Альпенор, вiн хоче пiдняти iх, вiн обiймае iх похололi тiла, але глибоко вп’ялася i йому в серце стрiла Аполлона, i впав вiн трупом на тiла своiх братiв. Дамасiхтона вразив Аполлон у стегно бiля самого колiна, хоче вирвати з рани золоту стрiлу син Нiоби, раптом iз свистом впиваеться друга стрiла йому в горло. Здiйняв до неба руки останнiй iз синiв Нiоби, юний Ілiоней, вiн благае богiв:
– О, олiмпiйськi боги, згляньтеся, помилуйте!
Зворушило його благання грiзного Аполлона. Але пiзно! Уже злетiла з тятиви золота стрiла, не можна вернути ii. Пронизала вона серце й останньому синовi Нiоби. Швидко донеслася чутка про велике нещастя до Нiоби. Зi сльозами розповiдають слуги i Амфiону про загибель його синiв.
Не перенiс iх утрати Амфiон, вiн сам пробив собi груди гострим мечем.
Схилившись над тiлами синiв i чоловiка, ридае Нiоба. Вона цiлуе iх похололi вуста. Розриваеться вiд страждання серце Нiоби. В розпачi простягае нещасна руки до неба. Але не про милiсть благае вона. Горе не зм’якшило ii серця. Гнiвно вигукуе вона:
– Радiй, жорстока Латоно! Веселись, поки не насититься твое серце моею скорботою! Ти перемогла, супернице! О, нi, що кажу я, не перемогла ти! У мене, нещасноi, все ж бiльше дiтей, нiж у тебе, щасливоi! І хоч багато навколо мене мертвих тiл моiх дiтей, все ж я перемогла тебе, все ж бiльше зосталося дiтей у мене, нiж у тебе.
Тiльки замовкла Нiоба, як пролунав грiзний дзвiн тятиви. Жах охопив усiх. Тiльки Нiоба лишалася спокiйною, нещастя додало iй смiливостi. Недаремно рознiсся дзвiн тятиви лука Артемiди. Одна з дочок Нiоби, якi стояли в глибокому смутку навколо тiл братiв, падае, вбита стрiлою. Ось знову дзвенить тятива, i падае друга дочка Нiоби. Шiсть золотих стрiл одна за одною злетiли з тятиви лука Артемiди, i мертвими лежать шiсть прекрасних юних дочок Нiоби. Лишилася тiльки наймолодша дочка. Вона кинулась до матерi i сховалась у неi в колiнах, у зборках ii вбрання.
Горе зломило горде серце Нiоби.
– Лиши менi хоч наймолодшу доньку, велика Латоно! – благае Нiоба, сповнена скорботи, – хоч одну залиш менi!
Але не зглянулась богиня, i пронизуе стрiла Артемiди й наймолодшу дочку.
Стоiть Нiоба, оточена тiлами дочок, синiв i чоловiка. Немов зацiпенiла вона з горя. Не колише вiтер ii волосся. В ii обличчi немае й кровинки, не свiтяться життям ii очi, не б’еться в грудях серце, тiльки сльози скорботи ллються iй з очей. Холодним каменем скувало ii члени. Знявся бурхливий вихор i перенiс Нiобу на ii батькiвщину, в Лiдiю. Там, високо на горi Сипiлi, стоiть обернена в камiнь Нiоба i вiчно лле сльози скорботи.
Геракл[105 - Геракл (у римлян Геркулес) – найбiльший герой Грецii. Спочатку вiн вважався за сонячного бога, що разив своiми стрiлами, якi б’ють без промаху все темне i зле, був богом, який зцiляв i насилав хвороби. Вiн мав багато спiльного з богом Аполлоном. Але Геракл – бог i герой, що зустрiчаеться не тiльки у грекiв; таких героiв-богiв ми знаемо багато. З них особливо цiкавi вавилонський Гiльгамеш i фiнiкiйський Мелькарт, мiфи про яких мали вплив на мiфи про Геракла; i цi героi ходили на край свiту, звершували великi подвиги i страждали, як Геракл. Поети всiх часiв завжди користувалися мiфами про Геракла; iх увагу приваблювали подвиги i страждання, що випали на долю Геракла. В зоряну нiч ми можемо бачити Геракла (пiд римською його назвою Геркулеса) на небi, бо його iм’ям зветься одне iз сузiр’iв, а поряд iз сузiр’ям Геркулеса ми бачимо сузiр’я Гiдри, тiеi потворноi багатоголовоi гiдри, яку вбив Геракл.]
Мiфи про Геракла викладено за трагедiями Софокла («Трахiнянки») i Єврипiда («Геракл»), а також за сказаннями, що згадуються в «Описi Еллади» Павсанiя.
Народження i виховання Геракла
В Мiкенах[106 - Одне з найдавнiших мiст Грецii, знаходилось в Арголiдi на Пелопоннесi.] правив цар Електрiон. У нього викрали телебоi[107 - Плем’я, що жило на заходi Середньоi Грецii, в Акарнанii.], пiд проводом синiв царя Птерелая, стада. Телебоi вбили синiв Електрiона, коли вони хотiли вiдбити викрадене. Цар Електрiон оповiстив тодi, що вiн вiддасть свою красуню-дочку Алкмену за того, хто поверне йому стада i помститься за смерть синiв. Героевi Амфiтрiону вдалося без бою повернути стада Електрiону, тому що цар телебоiв Птерелай доручив охороняти викраденi стада царю Елiди[108 - Край на пiвнiчному заходi Пелопоннесу.] Полiксеновi, а той вiддав iх Амфiтрiону. Повернув Амфiтрiон Електрiоновi його стада i отримав руку Алкмени. Недовго залишався Амфiтрiон у Мiкенах. Пiд час весiльного бенкету, в спорi через стада, Амфiтрiон убив Електрiона, i довелося йому з дружиною Алкменою тiкати з Мiкен. Алкмена пiшла за своiм молодим чоловiком на чужину тiльки з тiею умовою, що вiн помститься на синах Птерелая за вбивство ii братiв. Тому, прибувши у Фiви до царя Креонта, в якого знайшов собi пристановище Амфiтрiон, вiн вирушив з вiйськом проти телебоiв. Пiд час його вiдсутностi Зевс, захоплений вродою Алкмени, з’явився до неi, прибравши образ Амфiтрiона. Незабаром повернувся i Амфiтрiон. І от вiд Зевса i Амфiтрiона мали народитися в Алкмени два сини-близнята.
Того дня, коли повинен був народитися великий син Зевса i Алкмени, зiбралися боги на високому Олiмпi. Радiючи, що скоро народиться в нього син, егiдодержавний Зевс сказав богам:
– Вислухайте, боги i богинi, що я скажу вам: велить менi сказати це мое серце! Сьогоднi народиться великий герой; вiн пануватиме над усiма своiми родичами, якi ведуть свiй рiд вiд сина мого, великого Персея.
Але дружина Зевса, царственна Гера, яка гнiвалася, що Зевс одружився iз смертною Алкменою, вирiшила хитрощами позбавити влади над усiма персеiдами сина Алкмени – вона вже перед народженням ненавидiла Зевсового сина. Тому, заховавши в глибинi серця свою хитрiсть, Гера сказала Зевсовi:
– Ти говориш неправду, великий громовержцю! Нiколи не виконаеш ти свого слова! Дай менi велику, незламну клятву богiв, що той, який народиться сьогоднi першим у роду персеiдiв, буде панувати над своiми родичами.
Опанувала розумом Зевса богиня обману Ата, i, не пiдозрюючи хитрощiв Гери, громовержець дав незламну клятву. Зараз же покинула Гера свiтлий Олiмп i на своiй золотiй колiсницi понеслася в Аргос. Там прискорила вона народження сина у богорiвноi дружини персеiда Сфенела, i з’явилася на свiт цього дня в роду Персея квола, хвора дитина, син Сфенела, Еврiсфей. Швидко повернулася Гера на свiтлий Олiмп i сказала великому хмарогонцевi Зевсу:
– О, Зевсе-отче, що мечеш блискавицями, вислухай мене! Зараз народився в славному Аргосi у персеiда Сфенела син Еврiсфей. Вiн першим народився сьогоднi i повинен панувати над усiма нащадками Персея.
Засмутився великий Зевс, тiльки тепер зрозумiв вiн усю пiдступнiсть Гери. Вiн розгнiвався на богиню обману Ату, що оволодiла його розумом; у гнiвi схопив ii Зевс за волосся i скинув iз свiтлого Олiмпу. Повелитель богiв i людей заборонив iй з’являтися на Олiмп. З того часу богиня обману Ата живе серед людей.
Зевс полегшив долю свого сина. Вiн уклав з Герою непорушний договiр, що син його не все свое життя перебуватиме пiд владою Еврiсфея. Лише дванадцять великих подвигiв зробить вiн з доручення Еврiсфея, а потiм не тiльки звiльниться з-пiд його влади, а навiть дiстане безсмертя. Громовержець знав, що багато великих небезпек доведеться подолати його синовi, тому вiн наказав своiй улюбленiй дочцi Афiнi-Палладi допомагати синовi Алкмени. Часто доводилося потiм сумувати Зевсовi, коли вiн бачив, як син його несе великi труди на службi у кволого i боягузливого Еврiсфея, але не мiг вiн порушити даноi Герi клятви.
В один день з народженням сина Сфенела народились i в Алкмени близнята: старший – син Зевса, названий при народженнi Алкiдом, i молодший – син Амфiтрiона, названий Іфiклом. Алкiд i був найбiльшим героем Грецii. Його назвала пiзнiш вiщунка пiфiя Гераклом. Пiд цим iм’ям прославився вiн, дiстав безсмертя i був прийнятий у сонм свiтлих богiв Олiмпу.
Гера почала переслiдувати Геракла з самого першого дня його життя. Дiзнавшись, що Геракл народився i лежить, сповитий у пелюшки, з братом своiм Іфiклом, вона, щоб згубити новонародженого героя, послала двi змii. Була вже нiч, коли вповзли, блискаючи очима, до покою Алкмени змii. Тихо пiдповзли вони до колиски, де лежали близнята, i вже хотiли, обвившись навколо тiла маленького Геракла, задушити його, як прокинувся син Зевса. Вiн простяг своi маленькi рученята до змiй, схопив iх за шиi i здавив з такою силою, що вiдразу задушив iх. Вжахнувшись, скочила Алкмена зi свого ложа; побачивши змiй у колисцi, голосно закричали жiнки, що були в покоях. Всi кинулися до колиски Алкiда. На крик жiнок з видобутим мечем прибiг Амфiтрiон. Обступили всi колиску й побачили надзвичайне чудо: маленький новонароджений Геракл тримав двох величезних задушених змiй якi ще слабо звивалися в його манюсiньких ручках. Вражений силою свого прийомного сина, Амфiтрiон покликав вiщуна Тiресiя i запитав його про долю новонародженого. Тодi вiщий старець повiдав, скiльки великих подвигiв звершить Геракл, i провiстив, що вiн стане в кiнцi свого життя безсмертним.
Дiзнавшись, яка велика слава чекае старшого сина Алкмени, Амфiтрiон дав йому виховання, гiдне героя. Не тiльки про розвиток сили Геракла дбав Амфiтрiон, вiн клопотався i про його освiту. Його вчили читати, писати, спiвати та грати на кiфарi. Та далеко не такi успiхи мав у науках i музицi Геракл, яких досягав вiн у боротьбi, стрiльбi з лука i вмiннi володiти зброею. Часто доводилося вчителевi музики, брату Орфея Лiновi, гнiватися на свого учня i навiть карати його. Одного разу пiд час уроку Лiн ударив Геракла, роздратований тим, що вiн не хоче вчитися. Розгнiваний Геракл схопив кiфару i вдарив нею Лiна по головi. Не розрахував сили удару юний Геракл. Удар кiфари був такий сильний, що Лiн упав мертвим на мiсцi. Покликали до суду Геракла за це вбивство. Виправдуючись, сказав син Алкмени:
– Адже ж каже найсправедливiший iз суддiв Радаманф, що кожний, кого вдарять, може вiдповiсти ударом на удар.
Виправдали суддi Геракла, але вiтчим його Амфiтрiон, боячись, щоб не сталося ще чогось подiбного, послав Геракла в лiсистий Кiферон пасти стада.
Геракл у Фiвах
Вирiс у лiсах Кiферону Геракл i став могутнiм юнаком. Вiн був на цiлу голову вищий вiд усiх на зрiст, а сила його далеко перевершувала силу людини. З першого погляду можна було впiзнати в ньому сина Зевса, особливо по очах, якi свiтились якимсь незвичайним божественним свiтлом. Не було рiвного Геракловi спритнiстю у вiйськових вправах, а луком i списом володiв вiн так досконало, що нiколи не давав промаху. Бувши ще юнаком, Геракл убив грiзного кiферонського лева, що жив на верхiв’ях гiр. Юний Геракл напав на нього, вбив i здер з нього шкуру. Цю шкуру одяг вiн на себе, накинувши ii, як плащ, на своi могутнi плечi. Лапами зав’язав ii у себе на грудях, а шкура з лев’ячоi голови була йому шоломом. Геракл зробив собi величезну палицю з вирваного ним з корiнням у Нiмейському гаю твердого, як залiзо, ясена. Меч Геракловi подарував Гермес, лук i стрiли – Аполлон, золотий панцир зробив йому Гефест, а Афiна сама виткала для нього одяг.
Змужнiвши, Геракл перемiг царя Орхомена, Ергiна, якому Фiви платили щороку велику данину. Вiн убив пiд час битви Ергiна, а на мiнiйський Орхомен наклав данину, яка була вдвое бiльшою, нiж та, що платили Фiви. За цей подвиг цар Фiв Креонт вiддав Геракловi в дружини свою дочку Мегару, а боги послали йому трьох прекрасних синiв.
Щасливо жив Геракл у семибрамних Фiвах. Але богиня Гера, як i ранiш, палала ненавистю до сина Зевса. Вона наслала на Геракла жахливу хворобу. Втратив розум великий герой, божевiлля опанувало ним. В припадку нестямностi Геракл убив усiх своiх дiтей i дiтей свого брата Іфiкла. Коли ж минув припадок, глибока скорбота пройняла Геракла. Очистившись вiд грiха вчиненого ним мимовiльного вбивства, Геракл покинув Фiви i вирушив у священнi Дельфи запитати бога Аполлона, що йому робити. Аполлон звелiв Геракловi вирушити на батькiвщину його предкiв у Тiринф i дванадцять рокiв служити Еврiсфеевi. Устами пiфii син Латони провiстив Геракловi, що вiн дiстане безсмертя, якщо здiйснить за велiнням Еврiсфея дванадцять великих подвигiв.
