скачать книгу бесплатно
Титани давно примирилися з Зевсом i пiдкорилися йому. Вони визнали його владу, i Зевс звiльнив iх з похмурого Тартару. Тепер вони, величезнi, могутнi, прийшли на край землi до скелi, де лежав скований Прометей. Вони оточили його скелю i переконують Прометея пiдкоритися Зевсовi. Прийшла i мати Прометея, Фемiда, i благае сина смирити свiй гордий дух i не противитись Зевсовi! Вона благае сина зглянутись на неi – адже так нестерпно страждае вона, бачачи муки сина. Сам Зевс забув уже свiй колишнiй гнiв. Тепер держава його сильна, нiщо не може похитнути ii, нiщо не страшно йому. Та й править вiн уже не як тиран, вiн охороняе держави, додержуеться законiв. Вiн захищае людей i правду серед них. Тiльки одно ще турбуе громовержця – це та таемниця, яку знае один Прометей. Зевс готовий, якщо Прометей вiдкрие йому фатальну таемницю, помилувати могутнього титана. Близький уже час, коли скiнчаться муки Прометея. Вже народився i змужнiв великий герой, якому доля судила визволити з кайданiв титана. Непохитний Прометей, як i ранiше, ховае таемницю, знемагаючи вiд мук, але i його починають покидати сили.
Нарештi i великий герой, якому судилося визволити Прометея, пiд час своiх мандрiв приходить сюди, на край землi. Герой цей – Геракл, найдужчий з людей, могутнiй, як бог. З жахом дивиться вiн на муки Прометея, i жаль охоплюе його. Титан розповiдае Геракловi про злу долю свою i пророкуе йому, якi ще великi подвиги мае вiн зробити. Повний уваги, слухае титана Геракл. Але ще не весь жах страждання Прометея бачив Геракл. Здалека чуеться шум могутнiх крил – це летить орел на свiй кривавий бенкет. Вiн кружляе високо в небi над Прометеем, готовий спуститися до нього на груди. Геракл не дав йому терзати Прометея. Вiн схопив свiй лук, вийняв iз сагайдака смертоносну стрiлу, прикликав стрiловержця Аполлона, щоб певнiше спрямував вiн полiт стрiли, i пустив ii. Голосно задзвенiла тятива лука, звилася стрiла, i пронизаний орел упав у бурхливе море бiля самого пiднiжжя скелi. Мить визволення настала. Прилинув з високого Олiмпу бистрий Гермес. З ласкавими словами звернувся вiн до могутнього Прометея i обiцяв йому негайне звiльнення, якщо вiдкрие вiн таемницю, як уникнути Зевсовi лихоi долi. Погодився, нарештi, могутнiй Прометей вiдкрити Зевсовi таемницю i сказав:
– Нехай не одружуеться громовержець з морською богинею Фетiдою, бо богинi долi, вiщi Мойри, вийняли такий жереб Фетiдi: хто б не був ii чоловiком, вiд нього народиться у неi син, який буде могутнiший вiд батька. Нехай боги вiддадуть Фетiду за героя Пелея, i буде син Фетiди i Пелея найвидатнiшим iз смертних героiв Грецii.
Прометей вiдкрив велику таемницю. Геракл розбив своею важкою палицею його кайдани i вирвав з грудей його незламне сталеве вiстря, яким прибитий був титан до скелi. Скiнчились його муки. Так здiйснилось його провiщення, що смертний визволить його. Гучними, радiсними покликами вiтали титани визволення Прометея.
З того часу носить Прометей на руцi залiзний перстень, в який вправлений камiнь вiд тiеi скелi, де терпiв вiн стiльки вiкiв невимовнi муки.
А замiсть Прометея в пiдземне царство душ померлих погодився зiйти мудрий кентавр Хiрон. Цим врятувався вiн вiд страждань, якi спричинила йому незцiлима рана, що ii завдав йому ненавмисно Геракл.
Пандора
Коли Прометей викрав для смертних божественний вогонь, навчив iх мистецтв i ремесел i дав iм знання, щасливiшим стало життя на землi. Зевс, розгнiваний вчинком Прометея, жорстоко покарав його, а людям наслав на землю зло. Вiн звелiв славетному боговi-ковалю Гефесту змiшати землю i воду i зробити з цiеi сумiшi прекрасну дiвчину, яка мала б силу людей, нiжний голос i погляд очей, подiбний до погляду безсмертних богинь. Дочка Зевса, Афiна-Паллада, повинна була виткати для неi прекрасне вбрання, богиня кохання, золотосяйна Афродiта, повинна була дати iй чарiвну красу, Гермес – дати iй хитрий розум i спритнiсть.
Зараз же боги виконали велiння Зевса. Гефест зробив iз землi надзвичайно вродливу дiвчину. Оживили ii боги. Афiна-Паллада з харитами вбрали дiвчину в сяючий, як сонце, одяг i надiли на неi золоте намисто. Ори поклали на ii пишнi кучерi вiнок з весняних запашних квiтiв. Гермес уклав в ii уста брехливi i повнi лестощiв слова. Назвали боги ii Пандорою, бо вiд усiх iх дiстала вона дари[79 - Пандора означае – надiлена всiма дарами.]. Пандора мала принести з собою людям нещастя.
Коли це зло для людей було готове, Зевс послав Гермеса вiднести Пандору на землю до брата Прометея, Епiметея. Мудрий Прометей багато разiв застерiгав свого нерозумного брата i радив йому не приймати дарункiв вiд громовержця Зевса. Вiн боявся, що цi дарунки принесуть з собою людям горе. Але не послухав Епiметей поради мудрого брата. Зачарувала його своею вродою Пандора, i вiн узяв ii собi за дружину. Незабаром Епiметей дiзнався, скiльки зла принесла з собою Пандора людям.
В будинку Епiметея стояла велика посудина, щiльно закрита важкою кришкою; нiхто не знав, що в цiй посудинi, i нiхто не наважувався вiдкрити ii, бо всi знали, що це загрожуе бiдами. Цiкава Пандора потай зняла з посудини кришку, i розлетiлись по всiй землi тi бiди, якi були колись у нiй закритi. Тiльки одна Надiя лишилась на днi величезноi посудини. Кришка посудини знову закрилась, i не вилетiла Надiя з будинку Епiметея. Цього не побажав громовержець Зевс.
Щасливо жили ранiше люди, не знаючи зла, тяжкоi працi i згубних хвороб. Тепер мiрiади бiд розповсюдились серед людей. Тепер злом наповнились i земля, i море. Незваними i вдень, i вночi приходять до людей зло i хвороби, страждання несуть вони з собою людям. Нечутною ходою, мовчки, приходять вони, бо позбавив iх Зевс дару мови, – вiн створив зло i хвороби нiмими.
Еак[80 - Мiф про Еака особливо цiкавий тим, що в ньому яскраво вiдбитий пережиток тотемiзму. В мiфi розповiдаеться про те, як з мурашок виникло плем’я мирмидонян. Вiра в те, що люди можуть походити вiд тварин, властива первiснiй релiгii.]
Викладено за поемою Овiдiя «Метаморфози».
Зевс-громовержець, викравши прекрасну дочку рiчкового бога Асопа, понiс ii на острiв Ойнопiю, який став зватися з того часу по iменi дочки Асопа – Егiною. На цьому островi народився син Егiни i Зевса, Еак. Коли Еак вирiс, змужнiв i став царем острова Егiни, то нiхто не мiг зрiвнятися з ним у всiй Грецii нi любов’ю до правди, нi справедливiстю. Самi великi олiмпiйцi шанували Еака i часто обирали його суддею в своiх суперечках. Пiсля смертi ж Еак, як i Мiнос i Радаманф, став з волi богiв суддею в пiдземному царствi.
Тiльки велика богиня Гера ненавидiла Еака. Гера наслала велике лихо на царство Еака. Оповив густий туман острiв Егiну, чотири мiсяцi стояв цей туман. Нарештi розiгнав його пiвденний вiтер. Але не визволення вiд лиха, а загибель принiс своiм подихом вiтер. Вiд згубного туману безлiч отруйних змiй наповнили стави, джерела i струмки Егiни, всiх потруiли вони своею отрутою. Почався жахливий мор на Егiнi. Вимерло на нiй усе: живе. Залишились здоровими Еак та його сини. В розпачi пiдняв Еак руки до неба i вигукнув:
– О, великий, егiдодержавний Зевсе, якщо ти справдi був чоловiком Егiни, якщо ти справдi мiй батько i не соромишся свого потомства, то верни менi мiй народ або ж i мене сховай у темрявi могили!
Дав знак Еаку Зевс, що вiн почув його благання. Блиснула блискавка, i прогуркотiв грiм по безхмарному небу. Зрозумiв Еак, що почута його молитва. Там, де молився Еак отцю Зевсу, стояв могутнiй, присвячений громовержцю дуб, а бiля його корiння був мурашник. Випадково упав погляд Еака на мурашник, повний тисяч працьовитих мурашок. Еак довго дивився, як поралися мурашки i будували свое мурашине мiсто, i сказав:
– О, милостивий отче Зевсе, дай менi стiльки працьовитих громадян, скiльки мурашок у цьому мурашнику.
Тiльки-но промовив це Еак, як дуб при повному безвiтрi зашелестiв своiм могутнiм вiттям. Ще один знак послав Зевс Еаковi.
Настала нiч. Чудовий сон побачив Еак. Вiн побачив священний дуб Зевса, вiти його були вкритi безлiччю мурашок. Заколихались вiти дуба, i дощем посипались з них мурашки. Впавши на землю, мурашки ставали все бiльшими i бiльшими, ось пiдвелись вони на ноги, випросталися, зник iх чорний колiр i худина, вони оберталися поступово в людей. Прокинувся Еак, вiн не вiрить вiщому сну, вiн навiть нарiкае на богiв, що вони не посилають йому допомоги. Раптом почувся сильний шум. Еак чуе кроки, голоси людей, якi вiн давно вже не чув. «Чи не сон це», – думае вiн. Коли вбiгае син його Теламон, кидаеться до батька i, радiсний, говорить:
– Вийди швидше, батьку! Ти побачиш велике чудо, якого ти й не сподiвався.
Вийшов Еак з покою i побачив живими тих людей, яких бачив у снi. Проголосили люди, що ранiше були мурашками, Еака царем, а вiн назвав iх мирмидонянами[81 - Вiд слова мирмекс – мурашка.]. Так знову була заселена Егiна.
Данаiди
В основному викладено за трагедiею Есхiла «Благаючi захисту».
У сина Зевса та Іо, Епафа, був син Бел, а в Бела було два сини – Єгипт i Данай. Всiею краiною, яку зрошуе благодатний Нiл, володiе Єгипт, вiд нього краiна ця дiстала й свою назву. Данай же правив у Лiвii[82 - Лiвiею греки називали берег Африки на захiд вiд Єгипту.]. Боги дали Єгипту п’ятдесят синiв, а Данаю п’ятдесят прекрасних дочок. Полонили своею красою Данаiди синiв Єгипта, i захотiли вони одружитися з прекрасними дiвчатами, але вiдмовили iм Данай i Данаiди. Зiбрали сини Єгипта велике вiйсько i пiшли вiйною на Даная. Перемогли Даная його племiнники, i довелося йому позбутися свого царства i втiкати. З допомогою богинi Афiни-Паллади збудував Данай перший п’ятдесятивесловий корабель i рушив на ньому зi своiми дочками у безбережне вiчно шумливе море.
Довго плив по морських хвилях корабель Даная i, нарештi, приплив до острова Родосу. Тут Данай зупинився; вiн вийшов з дочками на берег, заснував святилище своiй покровительцi богинi Афiнi i принiс iй багатi жертви. Данай не залишився на Родосi. Боячись переслiдування синiв Єгипта, вiн поплив з дочками своiми далi, до берегiв Грецii, в Арголiду – батькiвщину його прародительки Іо. Сам Зевс охороняв корабель пiд час небезпечного плавання по безкрайому морю. Пiсля довгоi дороги пристав корабель до благодатних берегiв Арголiди. Тут сподiвалися Данай i Данаiди знайти захист i рятунок вiд ненависного iм одруження з синами Єгипта.
Пiд виглядом благаючих захисту, з маслиновими гiлками в руках Данаiди зiйшли на берег. Нiкого не було видно на березi. Нарештi вдалинi показалася хмара пилу. Швидко наближалася вона. Ось уже в хмарi пилу виблискують щити, шоломи i списи. Чуеться гуркiт колiс бойових колiсниць. Це наближаеться вiйсько царя Арголiди, Пеласга, сина Палехтона. Сповiщений про прибуття корабля, Пеласг з’явився до берега моря зi своiм вiйськом. Не ворога зустрiв вiн там, а старого Даная i п’ятдесят його прекрасних дочок. З гiлками в руках зустрiли вони його, благаючи захисту. Простягаючи до нього руки, з очима, повними слiз, благають його прекраснi дочки Даная допомогти iм проти гордих синiв Єгипта. Іменем Зевса, могутнього захисника благаючих, заклинають Данаiди Пеласга не видавати iх. Адже не чужi вони в Арголiдi – це батькiвщина iх прародительки Іо.
Пеласг все ще вагався – його лякае вiйна з могутнiми володарями Єгипту. Що дiяти йому? Але ще бiльше боiться вiн гнiву Зевса, якщо, зламавши його закони, вiдштовхне вiн тих, що благають його iменем громовержця про захист. Нарештi Пеласг радить Данаевi самому пiти в Аргос i там покласти на вiвтарi богiв маслиновi гiлки на знак благання про захист. А сам вiн вирiшуе зiбрати народ i порадитися з ним. Пеласг обiцяе Данаiдам докласти всiх старань, щоб умовити громадян Аргоса захистити iх.
Пiшов Пеласг. З трепетом чекають Данаiди рiшення народних зборiв. Вони знають, якi нестримнi сини Єгипта, якi грiзнi вони в бою; вони знають, що загрожуе iм, коли пристануть по берега Арголiди кораблi египтян. Що робити iм, беззахисним дiвам, якщо позбавлять iх притулку i допомоги жителi Аргоса? Близьке вже нещастя. Вже прийшов посланець синiв Єгипта. Вiн погрожуе силою вiдвести на корабель Данаiд, вiн ухопив за руку одну з дочок Даная i велить рабам своiм схопити й iнших. Але тут знов приходить цар Пеласг. Вiн бере пiд свiй захист Данаiд, його не лякае i те, що посланець синiв Єгипта погрожуе йому вiйною.
Загибель принесло Пеласгу i жителям Арголiди рiшення надати захист Данаевi i його дочкам. Переможений у кровопролитнiй битвi, змушений був тiкати Пеласг на крайню пiвнiч своiх просторих володiнь. Правда, Даная обрано царем Аргоса, але, щоб купити мир у синiв Єгипта, вiн мусив усе ж вiддати iм за дружин своiх прекрасних дочок.
Пишно справили весiлля свое з Данаiдами сини Єгипта. Вони не знали, яку долю несе iм з собою цей шлюб. Скiнчився гучний весiльний бенкет; замовкли весiльнi гiмни; погасли шлюбнi факели; темрява ночi оповила Аргос. Глибока тиша панувала в огорнутому сном мiстi. Раптом у тишi почувся передсмертний стогiн, ось ще один, ще й ще. Страшний злочин вчинили Данаiди пiд покровом ночi. Кинджалами, що дав iм батько iх Данай, попронизували вони своiх чоловiкiв, як тiльки сон склепив iм очi. Так загинули жахливою смертю сини Єгипта. Врятувався тiльки один з них, прекрасний Лiнкей. Юна дочка Данаева, Гiпермнестра, зглянулась над ним. Вона не мала сили проколоти груди свого чоловiка кинджалом. Розбудила вона його i таемно вивела з палацу.
Шаленим гнiвом запалав Данай, коли дiзнався, що Гiпермнестра не послухалась його велiння. Данай закував свою дочку у важкi кайдани i кинув у темницю. Зiбрався суд старцiв Аргоса, щоб судити Гiпермнестру за непослух батьковi. Данай хотiв скарати свою дочку на смерть. Але на суд з’явилася сама богиня кохання, золотосяйна Афродiта. Вона захистила Гiпермнестру i врятувала ii вiд жорстокоi кари. Жалiслива, любляча дочка Даная стала дружиною Лiнкея. Боги благословили цей шлюб численним потомством великих героiв. Сам Геракл, безсмертний герой Грецii, належав до роду Лiнкея.
Зевс не хотiв загибелi iнших Данаiд. Очистили, з велiння Зевса, Афiна i Гермес Данаiд вiд грiха пролитоi кровi. Цар Данай влаштував на честь богiв-олiмпiйцiв великi iгри. Переможцi в цих iграх дiстали як нагороду за дружин дочок Даная.
Але Данаiди все ж не уникли кари за вчинений злочин. Вони вiдбувають ii в похмурому царствi Аiда пiсля своеi смертi. Данаiди повиннi наповняти водою величезну посудину без дна. Вiчно носять вони воду, черпаючи ii в пiдземнiй рiчцi, i виливають у посудину. Ось, здаеться, вже повна посудина, але витiкае з неi вода, i знову вона порожня. Знову беруться за роботу Данаiди, знову носять воду i ллють ii в посудину без дня. Так тривае без кiнця iх марна робота.
Персей[83 - Персей – один з найпопулярнiших героiв Грецii. Про нього збереглося багато мiфiв, що iх оповiдали не скрiзь однаково. Цiкаво, що ряд осiб, якi дiють у цих мiфах, стародавнi греки перенесли на небо. І тепер ми знаемо такi сузiр’я, як Персей, Андромеда, Кассiопея (мати Андромеди) i Кефей (батько ii).]
Викладено за поемою Овiдiя «Метаморфози».
Народження Персея
У царя Аргоса Акрiсiя, внука Лiнкея, була дочка Даная, яка славилася своею неземною красою. Акрiсiю було провiщено оракулом, що вiн загине вiд руки сина Данаi. Щоб уникнути такоi долi, Акрiсiй збудував глибоко пiд землею з бронзи i каменю просторi покоi i там замкнув свою дочку Данаю, щоб нiхто не бачив ii.
Але великий громовержець Зевс покохав ii, проник у пiдземнi покоi Данаi у виглядi золотого дощу, i стала дочка Акрiсiя дружиною Зевса. Вiд цього шлюбу народився у Данаi чудовий хлопчик. Мати назвала його Персеем.
Недовго прожив маленький Персей iз своею матiр’ю в пiдземних покоях. Одного разу Акрiсiй почув голос i веселий смiх маленького Персея. Вiн спустився до своеi дочки, щоб дiзнатися, чому чуеться в ii покоях дитячий смiх. Акрiсiй здивувався, побачивши маленького чудового хлопчика. Як злякався вiн, довiдавшись, що це син Данаi i Зевса. Зараз же згадалось йому провiщення оракула. Знов довелося йому думати, як уникнути долi. Нарештi Акрiсiй звелiв зробити велику дерев’яну скриню, замкнув у неi Данаю i сина ii Персея, забив скриню i наказав кинути в море.
Довго носилася скриня по бурхливих хвилях солоного моря. Загибель загрожувала Данаi i ii синовi. Хвилi кидали скриню то в один, то в другий бiк, то високо здiймали ii на своiх гребенях, то спускали в безодню моря. Нарештi вiчно шумливi хвилi пригнали скриню до острова Серiфу[84 - Один з Кiкладських островiв в Егейському морi.]. В той час на березi ловив рибу рибалка Дiктiс. Вiн тiльки-но закинув у море сiтi. Заплуталась скриня в сiтях, i разом з ними Дiктiс витяг ii на берег. Вiн вiдкрив скриню i, на свое здивування, побачив у нiй надзвичайноi краси жiнку i маленького чудового хлопчика. Дiктiс вiдвiв iх до свого брата, царя Серiфу, Полiдекта.
Вирiс при дворi царя Полiдекта Персей i став сильним, струнким юнаком. Як зоря, сяяв вiн серед юнакiв Серiфу своею божественною красою, нiхто не був рiвний йому нi вродою, нi силою, нi вправнiстю, нi мужнiстю.
Персей убивае горгону Медузу
Полiдект замислив насильно взяти собi за дружину прекрасну Данаю, але Даная ненавидiла суворого царя Полiдекта. Персей заступився за свою матiр. Розгнiвався Полiдект, i з цього часу вiн думав тiльки про одне – як згубити йому Персея. Кiнець кiнцем жорстокий Полiдект вирiшив послати Персея по голову горгони Медузи. Вiн прикликав Персея i сказав йому:
– Якщо ти справдi син громовержця Зевса, то не вiдмовишся зробити великий подвиг. Серце твое не здригнеться нi перед якою небезпекою. Доведи ж менi, що Зевс – твiй батько, i принеси менi голову горгони Медузи. О, вiрю я, Зевс допоможе своему синовi!
Гордо глянув Персей на Полiдекта i спокiйно вiдповiв:
– Добре, я здобуду тобi голову Медузи.
Вирушив Персей в далеку путь. Йому треба було досягти захiдного краю землi, тiеi краiни, де панували богиня Нiч i бог смертi Танат. У цiй краiнi жили i жахливi горгони. Все тiло iх вкривала блискуча i мiцна, як сталь, луска. Жоден меч не мiг розрубати цю луску, тiльки вигнутий меч Гермеса. Величезнi мiднi руки з гострими сталевими пазурами були у горгон. На головах у них замiсть волосся ворушилися з шипiнням отруйнi змii. Обличчя горгон, з iх гострими, як кинджали, iклами, з губами, червоними, як кров, iз палаючими люттю очима, були повнi такоi злостi, були такi жахливi, що в камiнь обертався кожний, хто хоч раз поглянув на горгон. На крилах iз золотими блискучими перами горгони швидко носились у повiтрi. Горе людинi, яку вони зустрiчали! Горгони розривали ii на шматки своiми мiдними руками i пили ii гарячу кров.
Тяжкий, надлюдський подвиг мав звершити Персей. Боги Олiмпу не могли дати загинути Персею, синовi Зевса. На допомогу йому з’явився швидкий, як думка, посланець богiв Гермес i улюблена дочка Зевсова, войовниця Афiна. Афiна дала Персею мiдний щит, такий блискучий, що в ньому, немов у дзеркалi, вiдбивалося все; а Гермес дав Персеевi свiй гострий меч, що рубав, як м’який вiск, найтвердiшу сталь. Вiсник богiв указав юному героевi, як знайти горгон.
Довгий був шлях Персея. Багато краiн пройшов вiн, багато бачив народiв. Нарештi дiйшов вiн до похмуроi краiни, де жили старi грайi. Одне тiльки око i один зуб мали вони на всiх трьох. По черзi користувалися вони ними. Поки око було в однiеi з грай, двi iншi були слiпi, i видюща грайя вела слiпих, безпорадних сестер. Коли ж, вийнявши око, грайя передавала його по черзi другiй, всi три сестри були слiпi. Ось цi грайi охороняли шлях до горгон, тiльки вони самi знали його. Тихо пiдкрався до них, за порадою Гермеса, в пiтьмi Персей i вирвав в однiеi з грай чудесне око саме в ту мить, коли вона передавала його своiй сестрi. Скрикнули грайi з жаху. Тепер вони всi три були слiпi. Що мали робити вони, слiпi й безпораднi? Почали вони благати Персея, заклинаючи його всiма богами, вiддати iм око. Вони ладнi були зробити все для героя, тiльки б вiн вернув iм iх скарб. Тодi Персей зажадав у них за те, що поверне iм око, указати йому шлях до горгон. Довго вагалися грайi, та довелося iм, щоб повернути собi зiр, указати цей шлях. Так узнав Персей, як потрапити йому на острiв горгон, i швидко рушив далi.
Пiд час подальшого шляху прийшов Персей до нiмф. Вiд них дiстав вiн три дарунки: шолом володаря пiдземного царства Аiда, який робив невидимим кожного, хто його одягав, сандалi з крилами, за допомогою яких можна було швидко лiтати в повiтрi, i чарiвну торбину: ця торбина то розширялась, то стискалась, залежно вiд розмiру того, що в нiй лежало. Взув Персей крилатi сандалi, надiв шолом Аiда, перекинув через плече чарiвну торбину i швидко понiсся в повiтрi до острова горгон.
Високо в небi нiсся Персей. Пiд ним розстилалась земля з зеленими долинами, де срiбними стрiчками вились рiки. Мiста виднiлись унизу, в них ясно виблискували бiлим мармуром храми богiв. Вдалинi височiли гори, вкритi зеленню лiсiв, i, як алмази, горiли в променях сонця iх снiговi вершини. Вихором несеться Персей все далi й далi. Вiн летить так високо, як не злiтають орли на своiх могутнiх крилах. Ось блиснуло вдалинi, як розтоплене золото, море. Тепер над морем летить Персей, i шум морських валiв ледве вловимим шелестом доноситься до нього. Ось уже не видно землi. На всi боки, скiльки сягае зiр Персея, розкинулась пiд ним рiвнина вод. Нарештi в блакитнiй далинi моря чорною смужкою показався острiв. Усе ближче вiн. Це острiв горгон. Щось нестерпучим блиском сяе в променях сонця на цьому островi. Нижче спустився Персей. Мов орел, ширяе вiн над островом i бачить: на скелi сплять три жахливих горгони. Вони розкинули увi снi своi мiднi руки, вогнем горять на сонцi iх сталева луска i золотi крила. Змii на iх головах ледве ворушаться увi снi. Швидше вiдвернувся Персей вiд горгон. Боiться побачити вiн iх грiзнi обличчя – адже один погляд, i в камiнь обернеться вiн. Узяв Персей щит Афiни-Паллади – як у дзеркалi, вiдбилися в ньому горгони. Яка ж iз них Медуза? Мов двi краплi води, схожi одна на одну горгони. З трьох лише Медуза смертна, тiльки ii можна вбити. Задумався Персей. Тут допомiг Персеевi швидкий Гермес. Вiн показав Персеевi Медузу i тихо шепнув йому на вухо:
– Швидше, Персею! Смiливiше спускайся вниз. Он, крайня до моря, Медуза. Вiдрубай iй голову. Пам’ятай, не дивись на неi! Один погляд, i ти загинеш. Поспiшай, поки не прокинулись горгони!
Як падае з неба орел на намiчену жертву, так кинувся Персей до сплячоi Медузи. Вiн дивиться в ясний щит, щоб певнiше завдати удару. Змii на головi Медузи зачули ворога. З грiзним шипiнням пiднялися вони. Поворушилась увi снi Медуза. Вона вже трохи розплющила очi. В цю мить, як блискавка, блиснув гострий меч. Одним ударом вiдтяв Персей голову Медузи. Їi темна кров потоком ринула на скелю, а з потоками кровi з тiла Медузи пiднявся до неба крилатий кiнь Пегас i велетень Хрiсаор. Швидко схопив Персей голову Медузи i сховав ii в чарiвну торбину. Звиваючись у корчах смертi, тiло Медузи впало iз скелi в море. Вiд шуму його падiння прокинулись сестри Медузи, Стейно i Еврiала. Махнувши могутнiми крилами, вони звилися над островом i очима, що горiли лютiстю, дивилися навколо. Горгони з шумом носяться в повiтрi, але безслiдно зник убивця сестри iхньоi Медузи. Жодноi живоi душi не видно нi на островi, нi далеко в морi. А Персей швидко нiсся, невидимий у шоломi Аiда, над шумливим морем. Ось уже несеться вiн над пiсками Лiвii. Крiзь торбину просочилася кров з голови Медузи i падала важкими краплями на пiсок. З цих крапель кровi породили пiски отруйних змiй. Все кругом кишiло ними, все живе кидалося тiкати вiд них; змii перетворили Лiвiю в пустелю.
Персей i Атлас
Все далi несеться Персей вiд острова горгон. Неначе хмара, яку гонить бурхливий вiтер, мчить вiн по небу. Нарештi вiн досяг тiеi краiни, де царював син титана Япета, брат Прометея, велетень Атлас. Тисячi отар тонкорунних овець, черед корiв i бикiв круторогих паслося на ланах Атласа. Розкiшнi сади росли в його володiннях, а серед садiв стояло дерево з золотими гiлками й листям, i яблука, що росли на цьому деревi, були теж золотi. Атлас охороняв, як зiницю ока, це дерево, воно було його найбiльшим скарбом. Богиня Фемiда провiстила йому, що настане день, коли прийде до нього син Зевса i викраде в нього золотi яблука. Боявся цього Атлас. Вiн огородив сад, в якому росло золоте дерево, високим муром, а бiля входу поставив на вартi дракона, що вивергав з пащi полум’я. Атлас не допускав чужоземцiв у своi володiння – вiн боявся, що серед них з’явиться i син Зевса. Ось до нього i прилетiв на своiх крилатих сандалях Персей i звернувся до Атласа з такими привiтними словами:
– О, Атласе, прийми мене, як гостя, у своему домi. Я – син Зевса, Персей, який убив горгону Медузу. Дай менi вiдпочити в тебе вiд мого великого подвигу.
Коли Атлас почув, що Персей – син Зевса, зараз же згадав вiн провiщення богинi Фемiди i тому грубо вiдповiв Персеевi:
– Забирайся звiдси геть! Тобi не допоможе твоя брехня про великий подвиг i про те, що ти – син громовержця.
Атлас уже хоче вигнати за дверi героя. Персей, бачачи, що не може вiн боротися з могутнiм велетнем, сам поспiшае вийти з будинку. Гнiв бушуе в серцi Персея; його розгнiвив Атлас тим, що вiдмовив йому в гостинностi та ще назвав брехуном.
У гнiвi Персей каже велетневi:
– Добре ж, Атласе, ти проганяеш мене! Ну, так прийми ж, принаймнi, вiд мене подарунок!
З цими словами швидко вийняв Персей голову Медузи i, вiдвернувшись, показав ii Атласовi. Зараз же обернувся в гору велетень. Його борода й волосся обернулися в густолистi лiси, рук й плечi – у високi скелi, голова – у вершину гори, що досягла до самого неба. З того часу пiдтримуе гора Атлас увесь небозвiд, з усiма його сузiр’ями.
А Персей, тiльки зiйшла на небо вранiшня зоря, понiсся далi.
Персей врятовуе Андромеду
Пiсля довгоi дороги Персей досяг царства Кефея, що лежало в Ефiопii[85 - Ефiопiя – краiна, що лежала, за уявленнями грекiв, на крайньому пiвднi землi. Ефiопiею греки, а потiм римляни називали всю краiну, що лежить в Африцi на пiвдень вiд Єгипту.] на березi Океану. Там, на скелi, бiля самого берега моря, вiн побачив приковану прекрасну Андромеду, дочку царя Кефея. Вона повинна була спокутувати провину своеi матерi, Кассiопеi. Кассiопея прогнiвила морських нiмф. Пишаючись своею красою, вона сказала, що вiд усiх найвродливiша вона, цариця Кассiопея. Розгнiвались нiмфи i вблагали бога морiв Посейдона покарати Кефея i Кассiопею. Посейдон послав, за просьбою нiмф, потвору, подiбну до велетенськоi риби. Вона випливала з морськоi глибини i спустошувала володiння Кефея. Плачем i стогоном сповнилось царство Кефея. Вiн звернувся, нарештi, до оракула Зевса Аммона[86 - Знаходиться в оазисi Лiвiйськоi пустелi, на захiд вiд Єгипту.] i спитав, як позбутись йому цього нещастя. Оракул дав таку вiдповiдь:
– Вiддай свою дочку Андромеду на поталу потворi, i скiнчиться тодi кара Посейдона.
Народ, дiзнавшись про вiдповiдь оракула, примусив царя прикувати Андромеду до скелi бiля моря. Блiда вiд жаху, стояла бiля пiднiжжя скелi у важких кайданах Андромеда; з невимовним страхом дивилася вона на море, чекаючи, що ось-ось з’явиться потвора i розiрве ii. Сльози котилися з ii очей, вона жахалася вiд самоi думки, що мусить загинути в розквiтi прекрасноi юностi, повною сил, не зазнавши радощiв життя. Їi саме й побачив Персей. Вiн прийняв би ii за чудову статую з бiлого пароського мармуру, коли б морський вiтер не розвiвав ii волосся i не падали з ii прекрасних очей ряснi сльози. З захопленням дивиться на неi юний герой, i могутне почуття кохання до Андромеди загоряеться в його серцi. Персей швидко спустився до неi i ласкаво запитав ii:
– О, скажи менi, прекрасна дiво, чия це краiна, назви менi свое iм’я! Скажи, за що прикована ти тут до скелi?
Андромеда розповiла, за чию провину доводиться iй страждати. Не хоче прекрасна дiва, щоб герой подумав, нiби покутуе вона власну провину. Ще не скiнчила своеi розповiдi Андромеда, як заклекотiла морська безодня, i серед бурхливих хвиль показалася потвора. Вона високо пiдняла свою голову з розкритою величезною пащею. Голосно скрикнула вiд жаху Андромеда. Збожеволiвши вiд горя, прибiгли на берег Кефей i Кассiопея. Гiрко плачуть вони, обiймаючи дочку. Нема iй рятунку!
Тодi заговорив син Зевса, Персей:
– Ще багато буде у вас часу лити сльози, мало часу тiльки для порятунку вашоi доньки. Я – син Зевса, Персей, який вбив обвиту змiями горгону Медузу. Вiддайте за мене вашу доньку Андромеду, i я врятую ii.
З радiстю погодились Кефей i Кассiопея. Вони ладнi були зробити все для рятiвника дочки. Кефей обiцяв йому навiть усе царство свое в придане, аби вiн врятував Андромеду. Вже близько потвора. Вона швидко наближаеться до скелi, широкими грудьми розсiкаючи хвилi, неначе корабель, що несеться по хвилях, як на крилах, вiд помахiв весел могутнiх юних гребцiв. Не далi, як на полiт стрiли, була потвора, коли Персей злетiв високо в повiтря. Тiнь його впала в море, i люто кинулась потвора на тiнь героя.
Персей смiливо кинувся з висоти на потвору i глибоко встромив iй у спину вигнутий меч. Вiдчувши тяжку рану, високо пiднялась у хвилях потвора; вона б’еться в морi, немов кабан, якого з несамовитим гавкотом оточила зграя собак; то поринае вона глибоко у воду, то знову випливае. Шалено б’е по водi потвора своiм риб’ячим хвостом, i тисячi бризок злiтають до самих вершин прибережних скель. Пiною покрилось море. Роззявивши пащу, кидаеться потвора на Персея, але з швидкiстю чайки злiтае вiн на своiх крилатих сандалях. Раз по раз завдае вiн iй ударiв. Кров i вода ринули з пащi потвори, ураженоi на смерть. Крила сандаль Персея намокли, вони ледве тримають його в повiтрi. Швидко понiсся могутнiй син Данаi до скелi, що виступала з моря, обхопив ii лiвою рукою i тричi встромив свiй меч у широкi груди потвори. Скiнчено жахливий бiй. Радiснi крики лунають з берега. Всi славлять могутнього героя. Знято кайдани з прекрасноi Андромеди, i, трiумфуючи перемогу, веде Персей свою наречену до палацу батька ii Кефея.
Весiлля Персея
Багатi жертви принiс Персей батьковi своему Зевсу, Афiнi-Палладi i Гермесу. Веселий весiльний бенкет почався в палацi Кефея. Гiменей i Ерот запалили своi запашнi факели. Весь палац Кефея обвитий зеленню i квiтами. Гучно лунають звуки кiфар i лiр, гримлять весiльнi хори. Дверi палацу вiдкритi навстiж. Бенкетний зал сяе золотом. Кефей i Кассiопея бенкетують з нареченими, бенкетуе й весь народ. Весело й радiсно навколо. На бенкетi Персей розповiдае про своi подвиги. Раптом грiзний брязкiт зброi почувся в бенкетному залi. По палацу пролунав военний клич, подiбний до шуму моря, коли воно, здимаючись, б’еться своiми гнаними бурхливим вiтром хвилями об високий скелястий берег. Це прийшов перший жених Андромеди, Фiней, з великим вiйськом.
Увiйшовши до палацу i потрясаючи списом, голосно крикнув Фiней:
– Горе тобi, викрадцю наречених! Не врятують тебе вiд мене нi твоi крилатi сандалi, нi навiть сам Зевс-громовержець!
Фiней хотiв уже кинути списа в Персея, але цар Кефей зупинив його, кажучи:
– Що ти робиш! Що примушуе тебе так шаленiти? Так хочеш ти нагородити подвиг Персея? Це буде твоiм весiльним подарунком? Хiба викрав Персей у тебе твою наречену? Нi, вона була викрадена в тебе тодi, коли ii вели прикувати до скелi, коли вона йшла на загибель. Чому ж ти тодi не прийшов до неi на допомогу? Ти хочеш тепер вiдняти у переможця його нагороду? Чому ж не прийшов ти сам по Андромеду, коли вона була прикована до скелi, чому ж тодi не вiдняв ii в потвори?
Нiчого не вiдповiв Кефею Фiней, гнiвно дивився вiн то на Кефея, то на прекрасного сина Зевса, i раптом, напруживши всi сили, кинув списа в Персея. Мимо пролетiв спис i встромився в ложе Персея. Вирвав його могутньою рукою юний герой, скочив зi свого ложа i грiзно замахнувся списом. Вiн уразив би на смерть Фiнея, але той сховався за жертовник, i спис влучив у голову героя Рета, i вiн упав мертвий. Закипiв жахливий бiй. Швидко примчала з Олiмпу войовниця Афiна на допомогу своему братовi Персею. Вона прикрила його своею егiдою i вдихнула в нього непереможну мужнiсть. Кинувся в бiй Персей. Як блискавка, блищить у нього в руках смертоносний меч, яким вiн убив Медузу. Одного за одним разить вiн на смерть героiв, якi прийшли з Фiнеем. Гора тiл, залитих кров’ю, росте перед Персеем. Вiн схопив обома руками величезну бронзову чашу, в якiй змiшували вино для бенкету, i метнув ii в голову героя Еврiтоя. Як громом уражений, упав герой, i вiдлетiла душа його в царство тiней. Один по одному падають героi, але багато привiв iх з собою Фiней. А Персей – чужоземець у царствi Кефея, небагато товаришiв у нього в бою, майже самому доводиться боротись йому з безлiччю ворогiв. Багато соратникiв Персея вже впали в цiй шаленiй битвi. Загинув, убитий списом, i спiвець, який солодкозвучним спiвом тiшив бенкетуючих, граючи на золотоструннiй кiфарi. Падаючи, спiвець зачепив струни кiфари, i сумно, як передсмертний стогiн, задзвенiли струни, але брязкiт мечiв i стогiн умираючих заглушили дзвiн струн. Немов град, гнаний вiтром, летять стрiли. Ставши плечима до колони i прикрившись блискучим щитом Афiни, б’еться з ворогами Персей. А вони з усiх бокiв оточили героя; бiй навколо нього шаленiе все бiльше. Бачачи, що йому загрожуе неминуча загибель, скрикнув голосно могутнiй син Данаi:
– У ворога, вбитого мною, знайду я допомогу! Самi ви примусили мене шукати в нього захисту! Скорiш одвернiться всi, хто друг менi!
Швидко вийняв з чарiвноi торбини Персей голову горгони Медузи i пiдняв ii високо над головою. Один за одним обертаються в кам’янi статуi героi, якi нападають на Персея. Однi з них скам’янiли, замахнувшись мечем, щоб пробити груди ворога, другi – потрясаючи гострими списами, третi – прикрившись щитами. Один погляд на голову Медузи обернув iх у мармуровi статуi. Весь бенкетний зал наповнився мармуровими статуями. Страх охопив Фiнея, коли побачив вiн, що всi друзi його обернулися в камiнь. Упавши на колiна i простягаючи руки з благанням до Персея, вигукнув Фiней:
– Ти перемiг, Персею! О, сховай скорiш жахливу голову Медузи, благаю тебе – заховай ii. О, великий сину Зевса, все вiзьми, володiй усiм, тiльки життя саме лиши менi!
З насмiшкою вiдповiв Персей Фiнею:
– Не бiйся, жалюгiдний боягузе! Не вразить тебе мiй меч. На вiчнi часи дам я тобi нагороду! Довiку стоятимеш ти тут, у палацi Кефея, щоб дружина моя втiшалася, дивлячись на зображення свого першого жениха.
Простяг до Фiнея герой голову Медузи, i, хоч як намагався Фiней не дивитись на жахливу горгону, все ж погляд його впав на неi, i вмить обернувся вiн у мармурову статую. Стоiть обернений у камiнь Фiней, схилившись, як раб, перед Персеем. Навiки зберiгся в очах статуi-Фiнея вираз страху i рабського благання.
Повернення Персея на Серiф
Недовго залишався Персей пiсля цiеi кривавоi битви в царствi Кефея. Узявши з собою прекрасну Андромеду, вiн повернувся на Серiф до царя Полiдекта. Персей застав свою матiр Данаю у великому горi. Рятуючись вiд Полiдекта, iй довелося шукати захисту в храмi Зевса. Не смiла вона й на мить покинути храм. Розгнiваний Персей прийшов до палацу Полiдекта i застав його з друзями за розкiшним бенкетом. Полiдект не чекав, що Персей повернеться, вiн був певний, що герой загинув у боротьбi з горгонами. Здивувався цар Серiфу, побачивши перед собою Персея, а той спокiйно сказав царевi:
– Твiй наказ виконано, я принiс тобi голову Медузи. Полiдект не повiрив, що Персей вчинив такий великий подвиг. Вiн почав глузувати з богорiвного героя i назвав його брехуном. Глузували з Персея i друзi Полiдекта. Гнiв закипiв у грудях Персея, вiн не мiг простити образи.
Грiзно блиснувши очима, Персей вийняв голову Медузи i вигукнув:
– Якщо ти не вiриш, Полiдекте, то ось тобi доказ!
Полiдект глянув на голову горгони i враз обернувся в камiнь. Цiеi ж долi зазнали й друзi царя, якi бенкетували з ним.
Персей в Аргосi
Персей передав владу над Серiфом братовi Полiдекта, Дiктiсу, який колись урятував його з матiр’ю, а сам з Данаею i з Андромедою вирушив в Аргос. Коли дiд Персея, Акрiсiй, довiдався про прибуття внука, то, згадавши провiщення оракула, втiк далеко на пiвнiч в Ларiссу. Персей же став правити в рiдному Аргосi. Вiн повернув шолом Аiда, крилатi сандалi i чарiвну торбину нiмфам, повернув i Гермесу його гострий меч. А голову Медузи вiддав вiн Афiнi-Палладi, вона прикрiпила ii в себе на грудях, на своему блискучому панцирi. Щасливо правив Персей в Аргосi.
Дiд його Акрiсiй не минув того, що визначив йому невблаганний фатум. Одного разу справляв Персей пишнi iгрища. Багато героiв зiбралося на них. Серед глядачiв був i старий Акрiсiй. Пiд час змагання в метаннi важкого диска Персей кинув могутньою рукою бронзовий диск. Високо, аж до хмар, злетiв важкий диск i, падаючи на землю, влучив зi страшною силою в голову Акрiсiя i вбив його на смерть. Так здiйснилось провiщення оракула. Повний скорботи, Персей поховав Акрiсiя, сумуючи, що став мимовiльним убивцем дiда. Персей не захотiв правити в Аргосi, царствi вбитого ним Акрiсiя; вiн пiшов у Тiринф[87 - Одне з найдавнiших мiст Грецii, знаходилось в Арголiдi.] i царював там багато рокiв. Аргос же Персей вiддав у володiння своему родичевi Мегапенту.
Сiзiф
Викладено за поемами «Ілiада» Гомера i «Героiнi» Овiдiя.
Сiзiф, син бога повелителя всiх вiтрiв Еола, був засновником мiста Коринфа, який за найдавнiших часiв звався Ефiрою.
