скачать книгу бесплатно
І дочекався: там, де було вiкно, тепер зяяла величезна дiра. Вiдлетiлий уламок влучив Генрi в голову, i вiн, непритомнiючи, важко впав додолу. Коли ж курява пiсля вибуху розсiялася, Генрi невиразно розрiзнив Френка, котрий, здавалося, нiби вплив до нього в камеру. Френк пiдхопив його на руки й крiзь пробоiну в стiнi винiс на вулицю. Тут Генрi вiдразу стало краще. Вiн побачив Енрiко Солано i його молодшого сина Рiкардо, якi з рушницями стримували натовп, що юрмився у верхнiй частинi вулицi, тим часом як брати-близнюки, Альварадо i Мартiнес, стримували юрбу в нижнiй частинi вулицi.
Проте люди збiглися сюди просто з цiкавостi, нiхто з них i не збирався ризикувати життям i перепиняти шлях кабальеро, котрi пiдривають стiни й штурмують в’язницю серед бiлого дня. А тому юрба шанобливо розступилася перед невеликою групою, коли та подалася вулицею вниз.
– Конi чекають нас у сусiдньому провулку, – сказав Френк, на ходу стискуючи руку Генрi. – І Леонсiя там. За чверть години ми доскачемо до берега, де пришвартована шхуна.
– Слухай-но, а непоганоi я навчив тебе пiсеньки, – з посмiшкою зауважив Генрi. – Коли ти почав ii насвистувати, менi здалося, що це прекраснiше, що може бути. Цi собаки так квапилися, що не могли дочекатися завтрашнього ранку. Вони нализалися вiскi й вирiшили вiдразу мене прикiнчити. Цiкава iсторiя з цим вiскi. Якийсь кабальеро, що тепер став крамарем, iхав повз в’язницю фургоном, навантаженим цим зiллям, i бiля в’язницi фургон розсипався…
– Та навiть шляхетний Нарваес, син Балтазара де Хесус-i-Сервальос-i-Нарваес, сина генерала Нарваеса, якого пам’ятають за його лайливою славою, може стати крамарем, а крамар теж мае жити, чи не так, сеньйори? – проговорив Френк голосом того старого.
Генрi весело подивився на нього i з вдячнiстю сказав:
– Знаеш, Френку, я дуже радий однiй обставинi, неймовiрно радий…
– Якiй саме? – запитав Френк, коли вони повертали за рiг, де на них чекали конi.
– Тiй, що не вiдрiзав тобi вуха тодi на Тельцi, коли поклав тебе на лопатки й ти наполягав, щоб я це зробив.
Роздiл VI
Мар’яно Верхара-i-Іхос, начальник полiцii Сан-Антонiо, вiдкинувся на спинку крiсла в залi суду й, задоволений собою, зi спокiйною посмiшкою почав скручувати цигарку. Все вiдбулося так, як i задумувалося. Вiн цiлий день стежив, аби старенький суддя не зробив i ковтка мескалю, i тепер був винагороджений за це: суддя провiв процес i винiс вирок, якого домагався шеф. Вiн не припустився жодного промаху. Шiсть утiкачiв-пеонiв було оштрафовано на велику суму й вiдряджено назад у Сантос на плантацiю. Кабальний iхнiй контракт суд подовжив доти, доки вони вiдпрацюють штраф. А начальник полiцii завдяки цьому став багатшим на двiстi американських золотих доларiв. «Цi грiнго iз Сантоса, – посмiхнувся вiн про себе, – люди, з якими варто мати справу. По-перше, вони своiми плантацiями сприяють розвитку краiни. А по-друге, i це головне – грошей у них кури не клюють, i вони добре платять за тi дрiбнi послуги, котрi можу iм зробити».
Вiн побачив Альвареса Тореса й привiтно посмiхнувся.
– Послухайте, – сказав iспанець, нахиляючись до вуха начальника полiцii. – Ми можемо покiнчити з обома цими бiсовими Морганами. Оту свиню Генрi завтра повiсять. Чому б у такому разi нам не порiшити сьогоднi й другу свиню – Френка?
Начальник полiцii здивовано звiв брови.
– Я порадив цьому грiнго штурмувати в’язницю. Солано повiрили його брехнi й тепер заодно з ним. Вони напевно спробують сьогоднi увечерi напасти. Ранiше iм не встигнути. Ваша справа – приготуватися й простежити, щоб Френк Морган був неодмiнно вбитий у сутичцi.
– Заради чого й чому? – неквапливо запитав начальник полiцii. – Менi треба прибрати з дороги Генрi. Що ж до Френка, то нехай повертаеться до свого улюбленого Нью-Йорка.
– Вiн мае сьогоднi ж зникнути, а чому, ви незабаром зрозумiете. Як вам вiдомо з телеграм, що я надсилаю через урядову радiостанцiю i якi ви читаете…
– Даруйте, але така була наша умова, i тому я виклопотав вам дозвiл користуватися урядовою радiостанцiею, – нагадав начальник полiцii.
– Я на це i не скаржуся, – запевнив його Торес. – Отже, вам вiдомо, що я маю строго конфiденцiйнi й надзвичайно важливi справи з нью-йоркським Рiганом. – Вiн приклав руку до нагрудноi кишенi. – Я щойно одержав вiд нього нову телеграму. Вiн вимагае затримати тут свиню Френка ще на мiсяць, а якщо цей молодик i зовсiм не повернеться до Нью-Йорка, то, як я зрозумiв сеньйора Рiгана, буде ще лiпше. Тож, коли менi поталанить, то й вам буде непогано.
– Однак ви ще не сказали менi, скiльки ви за це одержали та скiльки одержите, – вирiшив промацати грунт начальник полiцii.
– На це в нас була домовленiсть приватного характеру, й сума не така вже й велика, як вам здаеться. Вiн скнара, цей сеньйор Рiган, страшенний скнара. Проте я чесно подiлюся з вами, якщо наша витiвка буде успiшною.
Начальник полiцii задоволено кивнув i поцiкавився:
– Мабуть, на тисячу золотом ви ж розраховуете?
– Гадаю, що так. Не може ж цей iрландський кабан заплатити менi менше; а тодi п’ятсот доларiв – вашi, якщо, звичайно, свиня Френк накладе головою в Сан-Антонiо.
– А може, i сто тисяч золотом одержите? – допитував далi начальник полiцii.
Торес розсмiявся, немов це був жарт.
– В усякому разi не тисячу, – не вгамовувався його спiврозмовник.
– Може, розщедриться й дасть бiльше, – пiдтвердив Торес. – Цiлком можливо, що додасть ще сотень п’ять, тодi, ясна рiч, половина цих грошей теж ваша.
– Я негайно рушаю до в’язницi, – запевнив начальник полiцii. – Можете покластися на мене, сеньйоре Торес, як я покладаюся на вас. Їдьмо вiдразу ж, не зволiкаючи, i iдьмо разом, аби ви самi могли переконатися, як я пiдготуюся до зустрiчi з Френком Морганом. Я ще не розучився володiти рушницею. А крiм того, я скажу трьом жандармам, щоби вони стрiляли тiльки в нього. То, виходить, цей собака-грiнго збираеться штурмувати нашу в’язницю? Ходiмо. Ходiмо швидше.
Начальник полiцii звiвся й рiшуче жбурнув цигарку. Однак вiн ще не дiйшов й до середини кiмнати, як до нього пiдбiг якийсь обiрваний спiтнiлий хлопчисько, смикнув його за рукав i, ледве переводячи дух, плаксиво пропищав:
– У мене для вас важлива новина. Ви менi заплатите за неi, вельмишановний сеньйоре? Я бiг без упину.
– Я пошлю тебе, пройдо, до Сан-Хуана, щоб тебе склювали мишоiди! – була вiдповiдь.
Хлопчик навiть зiщулився вiд такоi погрози, але, спонуканий порожнiм шлунком, страшною бiднiстю й бажанням здобути кiлька монет, щоб заплатити за вхiд на майбутнiй бiй бикiв, закликав на допомогу всю свою хоробрiсть i повторив:
– Не забудьте, сеньйоре, що я перший принiс вам цю новину. Я бiг без упину, аж задихався, – ви ж самi бачите, сеньйоре. Я все скажу вам, тiльки ви, будь ласка, не забудьте, що я перший сказав вам.
– Добре, пройдо, не забуду. Але тобi ж буде гiрше, якщо я запам’ятаю, що це ти перший сказав. То що ж у тебе за новина? Мабуть, вона i сентаво не варта! А коли нi, тодi ти пошкодуеш, що з’явився на божий свiт. Сан-Хуан видасться тобi раем проти того, що я з тобою зроблю.
– В’язниця… – пролепетав хлопчисько. – Грiнго, той самий, котрого ви мали вчора повiсити, пiдiрвав стiну в’язницi. Святi угодники! Дiра така велика, як дзвiниця на нашому соборi! І друг грiнго, той, котрий схожий на нього та якого мали б повiсити завтра, утiк разом iз ним через цю дiру. Той грiнго витяг його. Це я бачив на власнi очi, й мерщiй побiг до вас, сюди, я без упину бiг, i ви ж не забудьте, сеньйоре…
Проте начальник полiцii вже повернувся до Тореса й нищiвним поглядом втупився в нього.
– Так, на вашу думку, цей сеньйор Рiган виявить королiвську щедрiсть, коли заплатить нам iз вами ту велику суму, що обiцяв? Та вiн повинен дати нам уп’ятеро, удесятеро бiльше: цi грiнго ламають нашi закони й порядки, i навiть трощать мiцнi стiни нашоi в’язницi…
– Ну, це тiльки помилкова тривога, пiр’iнка, що показуе, куди дуе вiтер i намiри Френка Моргана, – пробурмотiв Торес, кисло посмiхаючись. – Не забувайте, що пораду штурмувати в’язницю давав я.
– У такому разi, це ви та сеньйор Рiган вiдшкодуете нам витрати на вiдновлення в’язницi, – сказав начальник полiцii й, помовчавши, додав: – А проте я не вiрю, що вiн це зробив. Це неможливо. Навiть недоумкуватий грiнго не зважився б на таке.
Тут у дверях з’явився жандарм Рафаель, iз рани на його чолi сочилася кров. Розштовхуючи рушницею цiкавих, котрi вже почали збиратися навколо Тореса й начальника полiцii, вiн став перед своiм шефом.
– Нас розбили, – почав вiн. – В’язниця майже вся зруйнована. Динамiт! Сто фунтiв динамiту! Тисяча! Ми хоробро кинулися рятувати в’язницю. Проте вона злетiла в повiтря. Тисяча фунтiв динамiту – це вам не жарт! Я упав непритомний, але не випустив рушницi з рук. Коли отямився, бiля мене були самi мерцi! Хоробрий Педро, вiдважний Ігнасiо, смiливий Августiно – всi, всi лежали мертвi! – Рафаелю слiд було б сказати: «п’янi, як нiч», але його натура, як i будь-якого латиноамериканця, була складною, й тому вiн у трагiчних тонах змалював катастрофу так, що i вiн, i всi iншi жандарми поставали героями, як це щиро уявлялося йому. – Вони лежали мертвi. Але, може, i не мертвi, а тiльки контуженi. Я поповз. Пробрався до камери цього грiнго Моргана. Порожньо. В стiнi – величезна дiра. Я виповз через неi на вулицю. Бачу: зiбралася велика юрба. Але грiнго Моргана вже й слiду нема. Я поговорив з одним обшарпанцем, котрий бачив, як це сталося. На них чекали конi. Вони поскакали до берега. Там уже стояла пiд вiтрилами шхуна. У Френка Моргана до сiдла був прив’язаний мiшок iз золотом – обшарпанець бачив його на власнi очi. Величезний лантух!..
– А дiра велика? – запитав начальник полiцii. – Дiра в стiнi?
– Та бiльша, нiж лантух буде, значно бiльша, – вiдповiв Рафаель. – Хоча лантух у грiнго величезний – так менi цей обшарпанець сказав. І лантух був прив’язаний у Моргана до сiдла.
– Моя в’язниця! – вигукнув начальник полiцii. Вiн вихопив кинджал i пiднiс угору, тримаючи за лезо так, що рукiв’я, на якому майстерно було вирiзано розп’ятого Ісуса, здавалося справжнiм хрестом. – Клянуся всiма святими, я мститимуся! О наша в’язниця! Наше правосуддя! Наш закон!.. Коней! Хутко коней! Жандарми, коней, хутко! – Вiн накинувся на Тореса, хоча той не вимовив нi слова: – До бiса сеньйора Рiгана! Менi хоча б свое повернути! Мене образили! Зруйнували мою в’язницю! Поглумилися над моiм законом – нашим законом, дорогi друзi! Коней! Коней! Вiдiбрати iх у проiжджих! Та хутчiше ж! Хутчiше!
