скачать книгу бесплатно
– Шаленi якiсь, справжнi психопати! – розсмiявся Френк i, пiдбiгши до борта, послав ще кiлька повiтряних поцiлункiв неврiвноваженiй дiвчинi.
Завдяки погожому вiтру, який дув iз материка, «Анжелiка» дiйшла до рифiв, що вiдгороджують вхiд до лагуни Чiрiквi, й, зробивши ще миль iз п’ятдесят уздовж них, опiвночi пiдiйшла до островiв Бика й Тельця, де капiтан поставив судно на якiр, вирiшивши дочекатися свiтанку. Пiсля снiданку Френк, прихопивши iз собою матроса, негра з Ямайки, як весляра, вирушив у ялику обстежити острiв Бика – дещо бiльший вiд острова Тельця й залюднений у цей час року, за словами шкiпера, iндiанцями, що перебираються сюди з материка для полювання на черепах.
Не встиг Френк пiдпливти до острова, як зрозумiв, що його вiддiляють вiд Нью-Йорка не лише тридцять градусiв широти, а й тридцять столiть: вiд ультрасучасноi цивiлiзацii вiн перенiсся мало не до первiсноi дикостi. Зовсiм голi, якщо не зважати на пов’язки з мiшковини на стегнах, озброенi важкими, надзвичайно гострими сокирами-мачете, ловцi черепах досить швидко довели, що вони надзвичайнi прошаки й не зупиняться перед убивством. Острiв Бика належить iм, оголосили вони Френку через перекладача-матроса, що привiз його туди, а Телець, який колись теж належав iм у сезон полювання на черепах, тепер захопив один шалений грiнго, запеклий урвиголова, незговiрливий i владний, який погрозами завоював iхню повагу – повагу перед двоногою iстотою, лютiшою, нiж вони самi.
За срiбний долар Френк умовив одного з iндiанцiв вiдвiдати таемничого грiнго й передати йому, що вiн хотiв би з ним зустрiтися. Тим часом iншi оточили ялик i, розглядаючи Френка, клянчили в нього грошi та навiть спробували викрасти його люльку, яку вiн поклав бiля себе. Френк негайно вдарив у вухо злодiя, а потiм стусонув iншого, який вихопив ii в першого, i повернув собi люльку. За мить уся юрба наiжилася, загрозливо заблискали на сонцi вiдточенi леза мачете, але Френк швидко вгамував запал iндiанцiв, нацiливши на них свiй револьвер. Вони позадкували
i, з’юрбившись, зловiсно зашепотiли. Тут Френк побачив, що його единий супутник i перекладач злякався. Пiдiйшовши до ловцiв черепах, вiн улесливо заговорив iз ними, що дуже не сподобалося Френку.
Тим часом повернувся посланець iз запискою i передав Френку аркуш, впоперек якого олiвцем було написано: «Vamos! Пiшов ти до бiса!»
– Доведеться менi, очевидно, самому до нього йти, – сказав Френк, покликавши до себе чорношкiрого матроса.
– Будьте якомога обережнiшим i обачнiшим, сер, – застерiг його чорношкiрий. – Цi тварюки здатнi на все, сер.
– Сiдай у човен i веслуй, – коротко наказав Френк.
– Нi, сер. Пробачте, але нi, сер, – вiдповiв чорношкiрий матрос. – Я наймався, сер, до капiтана Трефезена в матроси, а не в самогубцi, i я не пiду з вами, сер, на видиму смерть. Найкраще для нас – це забратися з цього пекла; якщо ж ми залишимося, сер, то добре отримаемо на горiхи – це вже точно.
З огидою Френк змiряв матроса презирливим поглядом, сховав у кишеню револьвер i, повернувшись спиною до напiвголих дикунiв, подався помiж пальм. Там, де стирчав величезний шматок коралового рифу, викинутий колись на пiсок землетрусом, вiн вийшов на берег. На островi Тельця, вiд якого його вiддiляла вузька протока, вiн побачив припнутий ялик. На березi, де вiн стояв, самотiло видовбане з дерева старе i, безсумнiвно, дiряве каное. Френк перевернув його, щоб вилити воду, i у цю мить побачив ловцiв черепах, якi, зупинившись на галявинi серед пальм, спостерiгають за ним – боягузливого матроса серед них не було.
Переправитися через протоку для Френка – це справа кiлькох хвилин, але на березi Тельця на нього чекав не менш теплий прийом: з-за пальми вийшов високий молодик, босонiж, тримаючи в руках револьвер, вiн гаркнув:
– Vamos! Забирайтеся геть звiдси! Хутко!
– О боги морських глибин з усiма iхнiми рибами та рибенятками! – напiвжартома-напiвсерйозно вигукнув Френк i посмiхнувся. – Тут у вас людинi й кроку не можна ступити, аби iй не тицьнули пiстолетом в обличчя. І всi кричать: «Забирайся геть, pronto!»
– Нiхто вас не запрошував сюди, – заперечив незнайомець. – Ви з’явилися без дозволу. Забирайтеся з мого острова. Даю пiвхвилини.
– Чи знаете, голубе, я починаю злитися, – щиросердно зiзнався Френк, скоса позираючи на найближчу пальму й мiркуючи, яка вiдстань до неi. – Усi, кого я тут зустрiчав, якiсь шаленi й до того ж нечеми: проганяють людину без будь-якого сорому. Зрештою, у мене теж настрiй зiпсувався. А ось щодо того, нiби цей острiв ваш, то цi слова ще не е доказом…
І, не докiнчивши фрази, Френк швидко стрибнув пiд прикриття пальми. Щойно вiн сховався за дерево, як у його стовбур влучила куля.
– Ах так! – крикнув вiн i всадив кулю в стовбур пальми, за якою зник незнайомець.
Кiлька хвилин тривала перестрiлка: супротивники то стрiляли один в одного, то вичiкували, ретельно рахуючи пострiли. Нарештi Френк випустив восьму, й останню, кулю i раптом без особливого задоволення згадав, що нарахував усього сiм пострiлiв вiд незнайомця. Тодi вiн обережно висунув свiй корковий шолом iз-за пальми – у шолом негайно влучила куля.
– Якоi системи у вас револьвер? – холодно-ввiчливим тоном поцiкавився вiн.
– Кольт, – почулася вiдповiдь.
Френк смiливо вийшов зi свого укриття.
– У такому разi ви вичерпали весь свiй запас. Я лiчив пострiли. Вiсiм. Тепер ми можемо поговорити.
Незнайомець теж вийшов з-за дерева. І Френк замилувався його стрункою постаттю, яку не мiг спотворити навiть костюм, що складався з брудних парусинових штанiв, тiльника i сомбреро з обвислими крисами. Ба бiльше: Френку здалося, що вiн уже десь бачив цю людину, хоча йому й на думку не спало, що вiн дивиться на власну копiю.
– Поговорити! – фиркнув незнайомець i, вiдкинувши револьвер, вихопив ножа. – Ось вiдрiжу тобi вуха, а потiм, може, i скальп здеру.
– Чи ба! Якi милi й добрi звiрi водяться в тутешнiх лiсах, – у тон йому заговорив Френк, вiдчуваючи, як у ньому наростають гнiв i обурення. Вiн теж вихопив свiй мисливський нiж, зовсiм ще новенький i блискучий. – Краще поборiмося без усiлякоi рiзанини, як у дешевому кримiнальному романi.
– Менi потрiбнi твоi вуха, – люб’язно заперечив незнайомець, повiльно атакуючи Френка.
– Гаразд. Хто перший буде покладений на обидвi лопатки, той i вiддасть своi вуха переможцю.
– Згодний! – молодик у парусинових штанях заховав ножа.
– Шкода, що тут немае кiноапарата, щоб зняти цю сцену, – посмiхнувся Френк, i собi ховаючи ножа. – Я лютий, як сто чортiв! Як найлютiший iндiанець! Бережися! Я тебе будь-що покладу на лопатки!
Сказано – зроблено, але блискавичний натиск Френка привiв до найганебнiших результатiв: незнайомець, на перший погляд, здавалося б, здатний витримати будь-який натиск, як тiльки вони зiйшлися, впав на спину. Це була хитрiсть: пiднявши ногу, вiн штовхнув Френка в живiт, та так, що той, перекинувшись у повiтрi, перелетiв через нього.
Вiд падiння у Френка аж дух забило, а тут ще супротивник навалився на нього всiею вагою. Френк лежав на спинi, не в змозi вимовити й слова, як раптом помiтив, що незнайомець iз великою цiкавiстю розглядае його.
– Навiщо тобi цi вусики? – запитав незнайомець.
– Гаразд, не розмовляй, вiдрiзай вуха, – проговорив Френк, як тiльки вiдновився його подих. – Вуха твоi, а вуса – моi. Ми щодо них не домовлялися. А взагалi ти поклав мене на лопатки за всiма правилами джiу-джитсу.
– Ти ж сам сказав: «Будь-яким способом покладу на лопатки», – процитував зi смiхом незнайомець. – Отже: вуха можеш залишити собi, я i не збирався вiдрiзати iх, а тепер, придивившись до них ближче, i зовсiм не збираюся – вони менi не потрiбнi. Вставай i забирайся геть. Я тебе подолав. Vamos! І не з’являйся тут i не винюхуй! Іди геть! Хутко!
Обурений ще бiльше, нiж до цього, i принижений усвiдомленням своеi поразки, Френк повернувся на берег, де стояло його каное.
– Агов, хлопче, може, хоч свою вiзитну картку залишиш? – крикнув йому навздогiн переможець.
– Вiзитних карток шибеникам не залишають, – кинув через плече Френк, стрибаючи в каное й вiдштовхуючись веслом вiд берега. – А прiзвище мое – Морган.
На обличчi незнайомця вiдбилося страшенне здивування; вiн розкрив було рота, намагаючись щось сказати, потiм передумав i тiльки пробурмотiв собi пiд нiс: «Однiеi породи! Не дивно, що ми такi схожi».
Усе ще обурюючись, Френк повернувся на Бика, витяг каное на берег, присiв на борт, набив люльку, запалив i поринув у похмурi роздуми. «Усi тут шаленi, абсолютно всi, – думав вiн. – Жоден не поводиться по-людськи. Цiкаво, як би старий Рiган чинив iз такими людьми? Йому б вони, напевне, вуха вiдрiзали».
Коли б цiеi митi Френк мiг бачити власника парусинових штанiв, так схожого на нього, вiн остаточно переконався б, що жителi Латинськоi Америки – справдi божевiльнi, бо цей молодик тепер сидiв у критiй травою хатинi в себе на островi й, посмiхаючись до власних думок, говорив уголос:
– Здаеться, я все ж добряче настрахав цього представника морганiвськоi сiмейки. – І, пiдiйшовши до стiни, взявся розглядати копiю, що висiла на нiй, iз портрета сера Генрi – родоначальника Морганiв. – Отже, пане пiрате, – посмiхнувшись, продовжував вiн, – двое ваших останнiх нащадкiв ледве не прикiнчили один одного з револьверiв, проти яких ваша допотопна зброя – копiйчана iграшка.
Вiн схилився до старенькоi, побитоi шашелем морськоi скриньки, пiдняв вiко з вирiзаною на нiй лiтерою «М» i знову звернувся до портрета:
– Так, шляхетний предку, валлiйський пiрате, небагато ж ти менi залишив: старе ганчiр’я та обличчя, як двi краплi води схоже на твое. Проте коли б мене обстрiляли, як тебе в Порт-о-Пренсi, я б теж себе не гiрше показав.
З цими словами вiн натягав на себе поiдений мiллю одяг, постарiлий за довгi роки лежання в скринi.
– Ось я i причепурився, – додав вiн через хвилину. – Нумо, найдорожчий предку, вийди-но з рами й тiльки посмiй сказати, що ми з тобою не схожi як двi краплi води!
Тепер, коли молодик убрався в стародавнi шати сера Генрi Моргана, засунув за широкий пояс два величезних, прикрашених рiзьбою кремiнних пiстолi та припасував до нього ножа, подiбнiсть мiж ним, живою людиною, й портретом старого пiрата, що давно перетворився на порох, стала воiстину разючою.
Нас в морськi боi i шторми
Не пройме переполох, —
Станем спинами до щогли,
Проти тисячi удвох!
Заспiвав юнак, торкаючи струни гiтари, давню пiратську пiсню. Поступово образ, що дивився на нього з портрета, почав тьмаритися, i молодик побачив перед собою зовсiм iншу картину. Притиснувшись спиною до щогли, поблискуючи ножем, стояв старий пiрат, а перед ним пiвколом юрбилися химерно вдягненi матроси; спиною до нього, з другого боку щогли, стояла iнша людина, одягнена так само i теж iз ножем у руцi, перед таким же пiвколом матросiв, що утворювали коло круг щогли.
Яскраве видiння молодика раптом зникло з дзенькотом розiрваноi струни, що луснула вiд надмiрного запалу молодика. У раптовiй тишi йому здалося, що старий сер Генрi вийшов iз рами i, ставши перед ним, смикае його за рукав, немов наказуючи вийти з хатини, а сам потойбiчним голосом усе шепоче:
Станем спинами до щогли,
Проти тисячi удвох!
Пiдкоряючись заклику примари, а можливо, власнiй загостренiй iнтуiцii, молодик вийшов iз хатини й спустився до моря. Кинувши оком через вузьку протоку на острiв Бика, вiн побачив свого недавнього супротивника, який, притиснувшись спиною до величезного уламка коралового рифу, вiдбивався вiд напiвголих iндiанцiв, котрi наступали на нього зi своiми мачете; в руках у нього була важка ломака, виловлена, мабуть, iз води.
У цей час хтось влучив Френку каменюкою по головi, i, непритомнiючи, вiн раптом побачив щось, що майже переконало його, що вiн уже перебувае в царствi тiней: сер Генрi Морган власною персоною з ножем у руцi поспiшав берегом йому на допомогу. Ба бiльше, вiн розмахував тим ножем i, трощачи iндiанцiв праворуч i лiворуч, спiвав гучним голосом:
Нас в морськi боi i шторми
Не пройме переполох, —
Станем спинами до щогли,
Проти тисячi удвох! —
Ноги Френка пiдiгнулися, вiн весь обм’як i повiльно опустився на землю; останне, що вiн запам’ятав, – iндiанцi, якi кинулися врозтiч, переслiдуванi таемничим пiратом.
«Боже милосердний!», «Свята дiво, врятуй нас!», «Адже це примара старого Моргана!» – долинули до нього iхнi крики.
Френк опритомнiв тiльки у вкритiй травою хатинi на Тельцi. Перше, що вiн побачив, – був портрет сера Генрi Моргана, який дивився на нього зi стiни. А потiм вiн побачив точну копiю сера Генрi, але зовсiм молодого, з плотi й кровi – i цей сер Генрi пiднiс до його губ флягу з брендi й примусив зробити ковток. Як тiльки Френк ковтнув iз фляги, сили вiдразу повернулися до нього, i вiн звiвся на ноги; пройнятi однаковим спонуканням, молодi люди пильно подивилися один на одного, потiм на портрет i, цокнувшись флягами, випили за предка i за себе.
– Ви сказали менi, що ви Морган, – вимовив незнайомець. – Я теж Морган. Ця людина на стiнi дала початок моему роду. А ваш рiд звiдки бере початок?
– Вiд нього ж, – вiдповiв Френк. – Мене звуть Френк. А вас?
– Генрi – так само, як нашого предка. Ми з вами, вочевидь, далека рiдня – брати в четвертих чи щось таке. Я тут шукаю скарби хитрого старого скнари валлiйця.
– Я теж, – сказав Френк i простяг йому руку. – Тiльки до бiса усiлякий розподiл!
– Це в тобi промовляе кров Морганiв, – схвально посмiхнувся Генрi. – Хай дiстанеться все тому, хто знайде. Я перевернув майже весь острiв за цi пiвроку, i все, що знайшов, – оце ганчiр’я. Я, звичайно, спробую знайти скарб ранiше за тебе, але як тiльки знадоблюся тобi й ти мене покличеш, стану з тобою плiч-о-плiч бiля щогли.
– Це чудова пiсня, – сказав Френк, – я б хотiв ii вивчити. Нумо, повторiмо приспiв ще раз.
І, цокнувшись флягами, вони заспiвали:
Станем спинами до щогли,
Проти тисячi удвох!
Роздiл ІІІ
Однак нестерпний головний бiль змусив Френка припинити спiв, i вiн залюбки дозволив Генрi укласти себе на гамак у холодку. Тим часом Генрi повеслував на «Анжелiку» – передати капiтановi наказ свого гостя стояти на якорi й у жодному разi не дозволяти матросам сходити на берег Тельця. Тiльки вранцi наступного дня пiсля довгого важкого сну Френк, нарештi, звiвся на ноги й сказав, що в головi в нього посвiтлiшало.
– Я знаю, як то бувае, сам якось упав iз коня, – спiвчутливо зауважив його дивний родич, наливаючи йому великий кухоль ароматноi чорноi кави. – Випий-но, i вiдразу станеш iншою людиною. Не можу запропонувати тобi нiчого особливого на снiданок, окрiм солонини, сухарiв i яечнi з черепашачих яець. Яйця свiжi, за це можу ручитися: я викопав iх ранком, доки ти ще спав.
– Кава й сама вже снiданок, – тоном знавця вiдгукнувся Френк, розглядаючи свого нового родича й час вiд часу поглядаючи на портрет.
– Адже ти точна його копiя, i подiбнi ви не тiльки зовнi, – розсмiявся Генрi, перехопивши погляд Френка. – Коли ти вiдмовився вчора дiлитися, то був такий, як старий сер Генрi. Вiн мав уроджену вiдразу до подiлу, навiть iз власною командою. Вiд цього все його лихо. І, звичайно ж, вiн не подiлився б жодним пеннi зi своiми нащадками. А ось я зовсiм iнший. Я не лише готовий вiддати тобi половину Тельця, а й свою половину на додачу разом iз майном i добром: бери собi i хатину, i чарiвне умеблювання, i родиннi цiнностi – все, навiть тi черепашачi яйця, що я не викопав. Коли ж вам завгодно буде вступити у володiння всiм цим?
– Як це розумiти? – запитав Френк.
– А ось як. Тут нiчого немае. Я, можна сказати, перевернув увесь острiв, i одне-едине, що я знайшов, – це скриня, набита ганчiр’ям.
– Проте це мало б надихнути тебе на подальшi пошуки!
– Ще б пак! Я вже думав, що скарб у мене в кишенi. В усякому разi, ця скриня свiдчила, що я на правильному шляху.
– А чому б нам не спробувати щастя на островi Бика? – запитав Френк.
– І я такоi думки, хоча в мене е пiдстави припускати, що скарб сховано десь на континентi. Адже в давнину люди мали звичку зазначати довготу й широту з вiдступом на кiлька градусiв.
– Атож, якщо на картi позначено десять градусiв пiвнiчноi широти й дев’яносто схiдноi довготи, це цiлком може бути дванадцять градусiв пiвнiчноi широти й дев’яносто два – схiдноi довготи, – погодився Френк. – А може бути i вiсiм градусiв пiвнiчноi широти й вiсiмдесят вiсiм – схiдноi довготи. Пiрати тримали поправки в головi, i якщо вмирали раптово, а це було iхнiм звичаем, то секрет умирав разом iз ними.
– Я вже майже вирiшив перебратися на острiв Бика i всiх цих ловцiв черепах вигнати звiдти на материк, – продовжував Генрi. – А потiм менi раптом здалося, що, мабуть, починати краще з материка. В тебе теж, напевно, е своi ключi для пошукiв скарбу?
– Авжеж, – кивнув Френк. – Але знаеш, я хотiв би вiдмовитися вiд своiх слiв щодо подiлу.
– То вiдмовляйся, – пiдохотив його Генрi.
– Ну, тодi вiдмовляюсь!
І, скрiплюючи свою угоду, вони мiцно потисли один одному руки.
– «Морган i Морган» – компанiя усього з двох осiб, – розсмiявся Френк.
– Актив: усе Карибське море, iспанськi колонii на материку, бiльша частина Центральноi Америки, скриня, набита зовсiм не придатним мотлохом, i безлiч ям, викопаних у пiску, – пiдхоплюючи жарт, вiв далi Генрi. – Пасив: змiiнi укуси, грабiжники-iндiанцi, малярiя, жовта лихоманка…
– І красивi дiвчата, що спочатку цiлують зовсiм незнайому людину, а потiм наставляють на неi блискучий срiбний револьвер, – додав Френк. – Я розповiм тобi одну цiкаву iсторiю. Позавчора я приплив на шлюпцi до берега материка. Не встиг вийти на берег, як до мене пiдскочила найвродливiша на свiтi дiвчина й потягла за собою в чагарники. Я вирiшив, що вона або збираеться з’iсти мене, або одружитися зi мною: що саме iз цього – зрозумiти не мiг. І перш нiж я це з’ясував, як ти гадаеш, що зробила ця чарiвна особа? Сказала щось досить непорядне про моi вуса i, пригрозивши револьвером, погнала назад до човна. А там заявила, щоб я негайно iхав i нiколи бiльше не повертався або щось таке.
– А де ж це трапилося? – запитав Генрi, весь перетворившись на слух.
Однак Френк, захоплений спогадами про свою невдалу пригоду, не помiтив пiдвищеного iнтересу спiврозмовника.
– На протилежному боцi лагуни Чiрiквi, – вiдповiв вiн. – Я довiдався потiм, що це родовий маеток сiмейства Солано. Ну i люди ж – справжнiй порох! Проте я ще не все тобi розповiв. Слухай. Спочатку, виходить, ця особа потягла мене в чагарник й образливо вiдгукнулася про моi вуса, потiм, погрожуючи револьвером, погнала мене назад до човна. А насамкiнець зажадала пояснень, чому я ii не поцiлував. Нi, ти розумiеш щось?
– І ти поцiлував ii? – запитав Генрi, стискаючи руку в кулак.
– А що було робити бiдолашному чужоземцю в чужому краi? Дiвчисько було прегарненьке!..
За мить Френк схопився на ноги й, прикривши рукою щелепу, ледве встиг вiдбити нещадний удар Генрi.
– Я… я… вибач, будь ласка, – промимрив Генрi, важко опускаючись на стародавню морську скриньку. – Я iдiот – знаю, але нехай мене повiсять, бо я не можу дозволити…
– Ну ось, знову, – з докором перебив його Френк. – Нi, ти справдi навiжений, як i всi в цiй божевiльнiй краiнi. Щойно ти перев’язував менi рану на головi, а тепер готовий знести цю саму голову з плiч. Поводишся не краще, нiж те дiвчисько, що спочатку розцiлувало мене, а потiм стало тикати револьвером у живiт.
– Правильно! Лай мене, я заслуговую цього, – сумно мовив Генрi й вiдразу мимоволi знову спалахнув: – Бiс би тебе забрав, адже це була Леонсiя!
– Ну i що з того, що Леонсiя? Чи Мерседес? Чи Долорес? Невже, коли хлопець поцiлував гарненьке дiвчисько та ще й пiд дулом револьвера, це дае право якомусь пройдисвiту в брудних парусинових штанях знести йому голову з плiч?
– А якщо гарненьке дiвчисько заручене з пройдисвiтом у брудних парусинових штанях?…
