скачать книгу бесплатно
Рум’янець вкрив щоки панi Беат, вона заклiпала вiями, часто й переривчасто задихала, потiм насилу вимовила змiненим голосом:
– Дорогий князю, звiсно, запитуйте! Я вся – сама увага…
– Я хотiв би поговорити про Олену, вiрнiше, про ii подальшу долю.
Княгиня Острозька миттю змiнилася на обличчi i забелькотiла:
– Дорогий князю, ясна рiч, ви теж не могли не помiтити змiн, що сталися з моею дочкою. Вона стае дедалi бiльш нестерпною. Що не скажи – на все заперечення, заперечення, новi й новi заперечення!.. То неуважна, то роздратована. Порадьте, як же менi бути? Може, вiдправити дiвчину в монастир заради ii ж блага?…
Вiд цих слiв Дмитро Федорович аж розлютився i заходився заперечувати Беатрис, яка знiтилася вiд такого натиску:
– Про що ви, княгине?! Який ще монастир?! І це я чую вiд вас, яку поважав i шанував!!! Мав рацiю Василь Костянтинович, коли попереджав, що ви замислили щось…
Почувши iм’я дiвера, Беат зло блиснула очима i геть нечемно перервала гнiвну промову гостя:
– Дмитре Федоровичу, я звернулася до вас за порадою, як до друга! А ви, виявляеться, за моею спиною обговорюете нашi розмови iз цим iстериком?! Я з такими зусиллями вирядила князя в Дубно, щоб узагалi не бачити й не чути цього негiдника!.. Інодi терплю його присутнiсть в Острозi тому лише, що князь вирiшуе фiнансовi питання, у яких я анiчогiсiнько не тямлю!.. Так, я терплю Василя Костянтиновича, оскiльки обiцяла покiйному чоловiковi не сваритися з його братом.
– Беат, я прийшов поговорити з вами про одруження з юною князiвною, а ви… – намагався пояснити Сангушко, але пiсля цих слiв розлючена княгиня просто сказилася:
– Пане, прошу вас негайно полишити мiй дiм!!! Менi здаеться, нам усiм стане краще, якщо ми на якийсь час перестанемо бачитися!..
Сказавши це, вона вилетiла з кiмнати. Дмитро Федорович почекав якийсь час, але княгиня так i не повернулася. Довелось забратися геть.
Наступного ранку князь вiдправив Беат листа iз вибаченнями, однак вiдповiдi не одержав. Схоже, вона образилася серйозно… Зачекавши тиждень, закоханий знову приiхав в Острог, але його зустрiв дворецький, який пояснив: княгиня й князiвна вiдсутнi, нiкого приймати не велено, розголошувати мiсце й мету iхньоi таемноi поiздки – теж.
Тортури невiданням тривали цiлих два мiсяцi. Нарештi Сангушко здався й поiхав за порадою в Дубно до князя Василя Костянтиновича. Той прийняв Дмитра Федоровича тепло й радо. Весь вечiр Сангушко бiдкався, а Острозький з розумiнням кивав i спiвчутливо погоджувався:
– Ах, до чого ж нерозумний вчинок – зв’язуватися з цiею жадiбною жорстокою жiнкою! Вона нi перед чим не зупиниться, аби тiльки прибрати до рук всi грошики нашоi сiм’i. Ситуацiя навiть бiльш серйозна, нiж я припускав: Беат надумала вiддати мою улюблену племiнницю в монастир, коли термiн повнолiття нещасноi дiвчини вже не за горами…
І пiсля короткоi паузи зробив доволi несподiваний висновок:
– Дмитре Федоровичу, ти повинен термiново оженитися з Оленою!
– Перепрошую, Василю Костянтиновичу, як же це зробити, якщо ii головна опiкунка проти, а сам я з недавнього часу не вхожий в Острозький замок?! Чому кохана не вiдповiдае на моi листи – не одержуе iх або…
– Ех, князю, князю, який же ти нерiшучий! Твою наречену у будь-який день можуть живцем поховати за товстими монастирськими мурами, а ти збираешся сидiти й охкати…
– Що ж робити?!
– Мене слухатися, от що! Я органiзую твое iз князiвною весiлля, а ти у свою чергу допоможеш менi з деякими фiнансовими справами. Згоден?
– Зрозумiло! – повеселiшав Сангушко. Але вiдразу ж заклопотано спитав: – Стривай, а як же нам в Острог проникнути?
– Це вже моi клопоти, – поспiшив заспокоiти його Василь Костянтинович. – Я двiчi на мiсяць приiжджаю туди, щоб перевiрити стан справ i папери Беат.
– Це ти, а як же я?…
– А ти, Дмитре Федоровичу, прибудеш разом iз моею надвiрною корогвою,[20 - Особиста охорона князя.] у якiй без малого сотня людей. Беат настiльки терпiти мене не може, що навiть не думае зустрiчати. Так що не хвилюйся завчасно, уваги на тебе не звернуть…
Сангушко вiдволiкся вiд тяжких думок, лише коли вони наблизилися до ворiт. Далi все вiдбулося саме так, як i пророкував Острозький. Назустрiч Василю Костянтиновичу господиня вислала всього лише старого служника, який нерозбiрливо пробелькотав:
– Проiжджайте собi потихеньку, панi Беат просила не турбувати ii.
Таким чином, помiж iнших козакiв надвiрноi корогви Дмитро Федорович безперешкодно проникнув у замок, що вже поринув у вечiрню тишу. Князiвну знайшов у бiблiотецi, передав iй згорток з сiмейною релiквiею, що вони похапцем засунули у схованку. Молода дiвчина й отямитися не встигла, як Сангушко привiв ii в замкову каплицю, де священик учинив обряд вiнчання. Дiвчину так потiшила несподiвана зустрiч з коханим, i водночас вона настiльки знiяковiла, розгубилася вiд його рiшучоi наполегливостi, що ледве змогла сказати перед вiвтарем «так»!
Коли таiнство вiнчання завершилося, Олена-Єлизавета-Катерина ледь не знепритомнiла вiд щастя. Наспiх зiбравши речi, написала матерi коротку записку, у якiй благала вибачити грiшну дочку й не тримати зла на новоявленого зятя.
Ранком пiд охороною декiлькох князiвських служникiв новоспечене подружжя покинуло замок. Щасливi молодята помчали в Канiв.
Цокiт кiнських копит i рипiння ворiт розбудили панi Беат, однак щедро вилаявши Василя Костянтиновича, вона благополучно заснула й пiднялася дуже пiзно. Опiвднi приiхав Папагодi,[21 - Придворний королеви Бони, майстер фiнансових операцiй.] його довго не пускали, шляхетний пан кричав i скандалив. Нарештi Беат змилостивилася й погодилася прийняти придворного iталiйця ще до обiду. Заразом побажала довiдатися, чого це Василь Костянтинович поiхав майже вдосвiта, навiть не попрощавшись? От тодi княгинi й доповiли, що князь Острозький усе ще в замку i на даний момент займаеться перевiркою рахункiв.
– Хто ж порушив мiй ранковий сон?! – здивувалася господиня.
– Ранком…
Промимривши це, дворецький замовк.
– Тодi хто ж? – наполягала Беат. – Вiдповiдай негайно!
– Князiвна iз чоловiком полишили Острог i в супроводi охорони виiхали в невiдомому напрямку.
– Що ти верзеш?! Яка така князiвна?! З яким ще чоловiком?! – вискнула Беат i навiть пiдхопилася з крiсла. – Чи ти, часом, не п’яний?!
– Я тверезий, панi.
– Тодi негайно поясни усе! Бо я нiяк не второпаю…
– Сьогоднi вночi князiвна Олена обвiнчалася в нашiй замковiй каплицi з князем Дмитром Федоровичем. Ось ii записка для вас, панi.
Вiд несподiванки Беат ледь не знепритомнiла. Щоб i справдi не впасти на заслаблих колiнах, змушена була повернутися у крiсло. Що все це означае?! Яким чином?! Звiдки Сангушко узявся в Острозькому замку?! Хто пус-тив???
З шоку княгиню вивiв Папагодi:
– Либонь, я даремно приiхав, дорога синьйоро Беат.
Вона мовчки уп’ялася у зухвало усмiхнене обличчя iталiйця.
– Грошей вiд вас я вже нiколи не одержу.
– Тобто, як не одержите? Чому?! – обурилася княгиня.
– У свiтлi останнiх подiй ви, панi Беат, перетворилися на жебрачку.
– Що це означае?! – вона гордовито скинула голову.
– Оскiльки синьйорина Олена вийшла замiж, розпоряджатися ii грiшми ви бiльше не маете права.
Хоч якими жорстокими були цi слова, однак вони нарештi привели Беат до тями. Кулаки мимоволi стиснулися, коли княгиня прошипiла крiзь зуби:
– Ах, то грошi не моi?! Ну, я iй покажу… Кляте дiвчисько!!!
– Попереджав же я, синьйоро Беат, що дiвку треба в монастир прилаштувати, – тим часом повчально просторiкував iталiець. – Тим паче, ви дуже щедро, навiть марнотратно жертвували сестрам-домiнiканкам. Вам би вони не вiдмовили у скромнiй послузi.
– Я вже готова була вчинити так. І навiть Сангушка повiдомила.
– А йому навiщо було говорити? – здивувався Папагодi.
– Та щоб вiд одруження вiднадити!
– Ну i як, вiднадили?… До чого ж наiвними бувають навiть настiльки мудрi жiнки, як-от ви, синьйоро Беат! Треба було зробити все тишком-нишком, без попереджень, а вже потiм розповiдати. Можливо, тодi, втративши наречену, синьйор Сангушко на вас би увагу звернув. А тепер ви i без грошей лишилися, i без нареченого. Кому потрiбна стара жебрачка?…
– Ну, не бувати такому!!! – вибухнула Беат.
– І що ж ви зробите?
– Поiду до короля й доможуся розiрвання шлюбу, укладеного без мого вiдома!!!
– Що ж, мабуть, це вихiд… Давайте, синьйоро, дiйте, – схвально кивнув Папагодi й додав замислено: – Здаеться, князь Сангушко – iновiрець?
– Схизматик!
– Отже, папського дозволу Сангушко напевно не мае?
– Зрозумiло, що не мае! Оленцi ще й п’ятнадцяти не виповнилося…
– Пощастило вам iз цим, – погодився iталiець. – Що ж, коли вже на те пiшло, вирiшуйте вашi проблеми. А менi накажiть видати грошi, та якнайшвидше! Я людина дiлова, зайвого часу не маю.
Беат знехотя розпорядилася щодо необхiдноi Папагодi суми. Заразом наказала приготувати карету i все необхiдне для термiновоi поiздки до столицi. Обiд, ясна рiч, скасовувався: не до цього зараз – поiсти можна й у дорозi! Скорiше б розшукати зухвалих молодят…
З’ясування стосункiв з Василем Костянтиновичем також було вiдкладено на потiм: це вона завжди встигне.
Вавельський замок, Кракiв, королiвство Польське, 1553 рiк
У резиденцiю його величностi княгиня прибула пiзно вночi. Варта спробувала протестувати, але яка сила могла зупинити розлючену Беатрис Костелецьку?! Бешкетувала й волала так, що перебудила всiх мешканцiв Вавельського замку. Зрештою, до неi вийшли принцеси Катаржина й Анна, i навiть королева Бона вислала служницю довiдатися, що там сталося.
– Передайте королевi, що у мене викрали дочку!!! – надривно заволала Беат, задихаючись вiд гнiву. – Лиходiй i злочинець таемно прокрався!.. пiд покровом ночi!.. i вкрав едину радiсть у моему вдовиному життi!..
Пiсля чого гiрко розридалася. Витягнути з неi бодай якiсь скупi пояснення присутнiм так i не вдалося. Поки переляканi принцеси намагалися втiшити княгиню, повторюючи, що лиходiя необхiдно покарати, а найкращим покаранням у цьому випадку буде лише люта смерть, служниця королеви Бони збiгала до своеi панi й повернулася iз запрошенням термiново вiдправитися до ii величностi для бесiди вiч-на-вiч.
Умовляти Беат не довелося. Що вiдбувалося в покоях вдовоi королеви, достеменно невiдомо. Протягом двох годин вiдтiля долинали тiльки приглушенi ридання i гнiвнi вигуки, потiм усе стихло. Тодi схвильована принцеса Анна, що жваво цiкавилася подiею, постукалася в кiмнату сестри. Катаржина вiдкрила не вiдразу, оскiльки вже почала засинати.
– Як ти вважаеш, сестричко, чи вiрним буде рiшення стратити злочинця? – запитала набожна й вiчно охоплена сумнiвами Анна, тiльки-но переступивши порiг сестриноi спальнi.
– Панi Беат могла зв’язатися з таким же скандальним типом, як i вона сама. Тепер хитрун ii обдурив, а вона пiднiмае лемент… От кого шкода, то це ii дочку. Що ж до негiдника, то якщо його скарають на горло, одним негiдником стане менше.
Катаржину можна було зрозумiти: Беат вона недолюблювала за склочнiсть i пристрасть до скандалiв. Однак жалiслива Анна не вгамовувалася:
– А раптом мiж Оленою й ii викрадачем спалахнуло кохання або ж навiть пристрасть?!
– Та яке там кохання?! Яка пристрасть?! Звiдки?…
Катаржина солодко позiхнула: дуже вже спати хотiлося…
– А отака – нестримна!!!
– Не верзи дурниць, сестрице, Олена ще ж зовсiм дитя! До того ж единий, хто мав на неi хоч якiсь види, – це князь Сангушко. А може, це Дмитро Федорович… Олену?…
– Як Сангушко?! Отже, вiн викрадач?… – простогнала Анна.
Сонна Катаржина зрозумiла, що бовкнула зайве, й вирiшила нашвидку зам’яти цей казус.
– З чого б це?! Хiба княгиня сказала, що то Сангушко вчинив неподобство? – щиро здивувалася Катаржина й вiдвернулася до стiни. Спати, спати!.. Й вона зовсiм не звернула уваги на дивний переляк, що зненацька охопив сестру.
Тим часом Анна спробувала якнайдетальнiше пригадати, що ж бурмотiла вбита горем панi Беат, але зрештою з полегшенням мовила:
– Нi… Здаеться, княгиня взагалi не називала нiяких iмен.
– Ну от, бачиш! А князя Сангушка, мiж iншим, вона вiднедавна взагалi в Острог велiла не впускати. Все це сталося пiсля того, як князь спробував посвататися до Олени.
Однак пробурмотiвши це, Катаржина негайно прокинулася, оскiльки зрозумiла, що знов бовкнула зайве… Ой, як прикро!
– Катаржино, чи я не дочула… що ти ось зараз сказала?! – скрикнула сестра. – При чому тут Дмитро Федорович?! Як це вiн сватався?! До кого – до Олени Острозькоi, чи що?…
Й одразу по тому перезрiла тридцятирiчна дiвиця залилася горючими слiзьми, немовби маленька капризуля.
– Матка Бозка!.. Сестрице, припини зараз же ревiти!
Прагнучи загладити прикрий промах, Катаржина кинулася до нестримно ридаючоi сестри.
– Заспокойся, Острозькi порвали вiдносини iз князем Сангушком, тепер вiн узагалi не при справах. Ну так, вiн був закоханий в Олену Острозьку, але…
– Бу-у-ув!.. А-а-а-а!.. – ридала Анна.
– Усi про це знали, просто тобi не говорили.
– А-а-а-а!.. Чому не говорили?! Чому?…
– Яка рiзниця, однаково це в минулому, – Катаржина не хотiла зiзнаватися, що Анну вирiшили тримати в невiданнi саме через ii вкрай химерний, iстеричний характер. – Беат вигнала Дмитра Федоровича, тiльки-но вiн виявив бажання одружитися з Оленою.
– Одружитися з Оленою!!! Одружитися з Оленою?… Та вона ж iще дитина!!! А як же я?! – обурювалася Анна.
«Тому-то й не говорили тобi, щоб ти, дурепо, не нафантазувала нiчого зайвого щодо князя Сангушка й не псувала настрiй всiм навколо!» – ледь не бовкнула Катаржина, однак вчасно стрималася. Вголос же мовила повчально:
– Князь Сангушко – усього лише наш пiдданий. Матiнка говорить, що ми, доньки короля, гiднi тiльки справжнiх принцiв, а не князiв.
– Але як же менi бути?! Як менi бути, якщо я кохаю Дмитра Федоровича?! Катаржино, вiдповiдай менi негайно: як жити далi, якщо той самий чоловiк, якого я кохаю, посватався до iншоi?! Та я не хочу пiсля цього жити!..
– Анно, припини, не думай про погане! На тебе чекае прекрасне майбутне, ти станеш королевою Польщi!.. Згадай пророкування астрологiв i заспокойся зараз же. У тебе ще будуть юрби наречених, бiльш знатних i заможних, нiж якийсь там князь-схизматик Сангушко.
