скачать книгу бесплатно
«Яблуко вiд яблуньки недалеко впало», – переконався Гусейнов.
– Менi потрiбна вся iнформацiя по справi.
– Взагалi-то ми не маемо права надавати жодноi iнформацii про розслiдування, проте, – запнувся Гусейнов, коли Адрiян Скляр кинув на нього рiзкий погляд, – для вас, звiсно, зробимо виняток. Ви, певно, знаете, що саме я головую над справою, – з погордою випнув свого величного живота Гусейнов. Вiн досi не мiг натiшитися, що таке резонансне розслiдування дiсталося саме йому.
Перш нiж вiдповiсти, Адрiян Скляр критично роздивився неохайного слiдчого зi скуйовдженим жирним волоссям. Вiд скрупульозного погляду Гусейнов раптом вiдчув себе незатишно.
– У цiй справi головую я, шановний, – сухо поставив до вiдома Адрiян Скляр. – Будь-якi новини, навiть, на ваш погляд, цiлковито незначущi, повиннi надаватися менi без зволiкання. Вам зрозумiло?
За пiв години Скляр-старший мав усю необхiдну iнформацiю, зобов’язавши Гусейнова звiтувати йому за будь-яких обставин. Так завершилася перша зустрiч цих двох чоловiкiв.
– Де ви були, коли стрiляли у мого сина? – поцiкавився Адрiян Скляр,
– Що? – вкляк Гусейнов.
Це була друга його зустрiч iз колишнiм слiдчим (не враховуючи кiлькох телефонних розмов), i Гусейнов уже не мав певностi, що радiе нагодi розслiдувати саме цю резонансну справу – попри те, що доклав для цього чималих зусиль.
Адрiян Скляр повторив запитання.
– Не збагну, навiщо вам це?
– Вiдповiдайте на запитання.
Адрiян Скляр зручно вмостився на стiльцi для свiдкiв, навпроти Гусейнова. Нi на мить вiн не вiдвiв погляду вiд колеги сина. Маленькi очi уважно вивчали спiврозмовника – жодного натяку на посмiшку чи доброзичливiсть з боку колишнього слiдчого.
– Я… Я перебував у вiдрядженнi, та не у Львовi. Справою наркоторговця займався iнший слiдчий – Гочмановський. Ви знайомилися з ним, коли ми спiлкувалися минулого разу.
– Що ви робили у момент, коли стрiляли у мого сина?
– Не розумiю, до чого всi цi запитання, – засовався на своему стiльцi Гусейнов. Ще годину тому вiн спокiйно планував потенцiйнi стосунки з жiнкою, яка вже давненько впала йому в око. А тепер таке…
– Кава та, що принiс мiй син? – Скляр кивнув на велику кружку, з якоi парував ароматний напiй, однак не дав можливостi вiдповiсти. – Якi стосунки були у вас iз моiм сином? Я ж правильно розумiю: пiсля смертi Єгора ви отримали шанс просунутися по службi?
Гусейнов звiв на Скляра-старшого зляканий погляд. Такого повороту розмови вiн аж нiяк не чекав.
Нiколи у життi чоловiк не вiдчував подiбного приниження.
– Так, я зовсiм скоро маю отримати пiдвищення. Теж стану майором. Проте це аж нiяк не пов’язано зi смертю Єгора.
– Та невже? У мене зовсiм iнша iнформацiя. Завдяки вашим дружнiм зв’язкам iз керiвництвом, ви домоглися, щоб цю резонансну справу довiрили розслiдувати саме вам. У разi успiху – довгоочiкуване пiдвищення. Набридли уже нижчi чини, чи не так?
«Цiкаво, хто його iнформуе?» – Гусейнов хотiв був сьорбнути кави, однак пiсля зауваження Скляра-старшого вiдставив горня убiк.
– Ми були в цiлком гарних стосунках, – стенув плечима. – Навiщо ви про все це питаете? – облизав пересохлi губи.
– Справдi? Таня, подружка мого сина, стверджуе, що саме з вами стосунки у нього не склалися. Буцiмто ви неодноразово зводили на нього наклепи й усiляко намовляли керiвництво проти. Особливо пiсля службового розслiдування у Харковi.
– А ви хочете сказати, що Єгор не наламав дров у тiй справi?
«Якби не твоi зв’язки, довбню, Єгора би мали звiльнити. І правильно зробили б. Таким, як ви двое, не мiсце у правоохоронних органах.»
– Я вам бiльше скажу, шановний. Кiлька годин тому сорока на хвостi принесла цiкаву iнформацiю, – Адрiян Скляр витримав паузу. – Пiв року тому Єгор скаржився на вас керiвництву. Буцiмто ви зловживаете службовим становищем на допитах пiдозрюваних. Мiй син нiколи би не розкидався подiбними звинуваченнями. У цьому я не маю жодних сумнiвiв. Тiльки от…
– Тiльки от нiчого не змiг довести. Звiдки у вас ця iнформацiя?
– По-перше. Невже ви думаете, що за багаторiчну службу у полiцii, – Скляр-старший поволi пiдвiвся й пiдiйшов до Гусейнова впритул, – у мене не знайдеться способiв дiзнаватися про все, що менi потрiбно?
Гусейнов наiжачився: колишнiй слiдчий зовнi виглядав бiльш нiж спокiйно, проте йому було би значно легше, якби Скляр кричав, лаявся та погрожував. Навiть якби вдарив.
Немае бiльш серйозного ворога, нiж той, хто нiколи не втрачае самовладання.
– По-друге. Нiколи. Мене. Не. Перебивайте. Вам ясно?
Гусейнов кивнув.
– Цiлком, – нiздрi його розширилися. – Адрiяне Володимировичу, – Гусейнов звiвся на ноги й вiдiйшов, силкуючись вивiльнитися вiд натиску лiтнього слiдчого – прихопив зi столу документи, пройшовся до робочого мiсця Гочмановського i долучив iх до високоi гiрки паперiв колеги, – повiрте менi, я, як i ви, прагну докопатися до iстини.
– Чому ви вирiшили взятися за це розслiдування, якщо так ненавидiли Єгора? Навiщо брешете менi, що приятелювали з ним? Ви так i не вiдповiли, де були у момент, коли вбили мого сина.
Жоден нерв не здригнувся на обличчi колишнього слiдчого, воно, як завжди, лишалося кам’яним та цiлковито непроникним. Нiхто нiколи не змiг би вгадати, про що думае ця людина. Цього разу колишнiй слiдчий зiбрався мовчати аж доки не почуе вiдповiдi на поставленi запитання.
– Навiть якщо ми з Єгором i мали якiсь проблеми – хоча, запевняю, останнiм часом нашi стосунки значно покращилися – я би не поважав себе, якби дозволив особистим проблемам завадити докопатися до iстини. Зрештою, коли вбивають полiцейського – це виклик усiм нам. Не знаю, звiдки вам це вiдомо, але так, ви маете слушнiсть, я сам домагався того, щоб саме менi вiддали цю справу. Вважаю ii для себе викликом, а виклики я люблю, – Гусейнов замовк, спостерiгаючи за реакцiею Адрiяна Скляра.
Колишнiй слiдчий не зронив жодного слова, продовжував на щось чекати.
– Я був у вiдрядженнi, коли вбили Єгора, – на позiр спокiйно вiдповiв Гусейнов на ще одне запитання, однак розширенi вiд лютi нiздрi виказували його з головою.
– У якому саме мiстi?
Гусейнов зiбрався розповiсти, проте саме цiеi митi прийшло осяяння: Адрiян Скляр уже давно знае вiдповiдь.
«Цьому старому мудилу вже все про мене вiдомо».
– У Бродах, – знехотя вiдказав.
– Недалеко вiд Львова, еге ж? – трiумфуючи, заявив колишнiй слiдчий. Очi його лукаво сяяли, вiн посмiхнувся самим кутиком рота. Вперше Гусейнов зауважив натяк на посмiшку Адрiяна Скляра.
Ще на початку зустрiчi слiдчий мрiяв, щоб цей чоловiк хоча б iнодi посмiхався. Тодi би напруга бодай трохи послабнула. Втiм, тепер вiн збагнув, що бiльше цього не бажае.
Бо посмiшка Адрiяна Скляра – це посмiшка хижака, до якого ти потрапив у пастку.
* * *
Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 15:30
Антон Гусейнов рiзко пiдвiвся, мало не перекинувши стiлець, на якому сидiв. Хвилину тому за батьком Єгора зачинилися дверi. Слiдчий схопив зi столу горня з кавою й вилив усе до останньоi краплi у найбiльший в кабiнетi вазон. З гуркотом повернув його на стiл та заходився мiряти кроками кабiнет, попередньо замкнувшись.
Гусейнов нервово розтирав неголене пiдборiддя, вiдтак запалив цигарку й закурив. Слiдчий вiдчинив вiкно – свiже повiтря ринуло до примiщення, отямлюючи. Вiн бачив, як Адрiян Скляр вийшов iз мiськвiддiлу та подався геть.
«Обидва зарозумiлi кретини. Чому одним усе, а iншим нiчого?»
Неодноразово йому спадало на думку питання: чи змiг би Єгор довести його зловживання владою? І щоразу висновок був однаковим: без сумнiву. Коли Єгор за щось брався, то доводив до кiнця, чого б це йому не вартувало.
Несподiвано для себе Гусейнов пригадав, як пiв року тому мiсцевий телеканал пiдготував цiлу передачу про Єгора Скляра як кращого слiдчого областi. Саме тодi вiн, спiльно з киiвськими правоохоронцями, розкрив одну з найгучнiших справ краiни – iм вдалося затримати двох кримiнальних авторитетiв, а також виявити велику партiю героiну (через свою високу вартiсть порiвняно рiдкiсний наркотик для Украiни). Тодi ж у передачi згадали й про батька Єгора: мовляв, в Украiнi цiла династiя шанованих слiдчих. Окрiм них розповiли про ще одного полiцейського з Рiвного, який брав активну участь у резонансному розслiдуваннi. Сам же Гусейнов доклав чимало зусиль, аби теж потрапити до телепередачi. Лишень йому придiлили якихось жалюгiдних п’ять хвилин.
На противагу цiй передачi iнший телеканал розробив цiлий проект – про неприпустимо низький рiвень розкриття справ в Украiнi, а також про те, що правоохоронцi часто зловживають службовим становищем, змушуючи затриманих пiдписувати зiзнання у злочинах, якi тi не скоювали. Саме пiсля цього Єгор i звернув увагу керiвництва, що серед iхнiх колег е такi, якi не гребують будь-якими методами. Усе це вiдбувалося на тлi обговорення резонансних справ про вбивство п’ятирiчного Кирила Тлявова[12 - Резонансна справа – вбивство п'ятирiчного Кирила Тлявова нетверезими працiвниками полiцii у 2019 роцi.] та групового згвалтування двадцятишестирiчноi дiвчини у Кагарлику[13 - Йдеться про злочин, скоений у травнi 2020 року працiвниками полiцii].
«Теж менi, шанованi слiдчi!» – Гусейнов випустив дим з рота й нiздрiв та сплюнув з вiкна.
Вiн так i проводжав Скляра очима, аж поки той зненацька не зупинився. Колишнiй слiдчий пiдвiв голову – нацiлено, вiдразу знав, куди дивитися, – i витрiщився на Гусейнова.
Антон Гусейнов завмер, забувши про все на свiтi. Цигарка так i залишилася димiти у його ротi, коли вiн з подивом утупився у батька Єгора. Адрiян Скляр посмiхнувся кутиком рота, рiзко розвернувся i пiшов геть.
«Його огидна фiрмова всезнаюча посмiшка!»
– Нi, так не годиться, – прошепотiв Гусейнов. – Цей тип не залишить мене у спокоi. Необхiдно щось робити. І то негайно!
* * *
Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 16:05
День виявився божевiльним. Черговий мiськвiддiлу Кирилов Кирило давно не бачив стiльки людей за змiну, а працював вiн тут уже понад десять рокiв. Свiдки та понятi, що приходили до слiдчих давати покази, патрульнi, якi лише те й робили, що привозили затриманих, самi затриманi та ще купа людей, що приiхали сюди написати заяву. І це не враховуючи працiвникiв мiськвiддiлу.
Кирилов зиркнув на годинник, встаючи з-за столу: нi кiнця нi краю цiй змiнi. Його колега саме оформлювала iнформацiю про затриманого у станi алкогольного сп’янiння, якого привезли двое новеньких патрульних. Вiд самого ранку Іванка була роздратована через сварку зi свекрухою, а купа роботи лише посилили ii й без того поганий настрiй. Кирилов увесь день намагався уникати спiлкування iз нею.
П’яний чоловiк щось белькотiв, намагаючись умовити вiдпустити його, Іванка ж не зважала: мовчки заповнювала папери, лише час вiд часу ставила необхiднi запитання. Патрульнi стояли поряд iз затриманим i балакали про свое, зрiдка наказуючи невисокому просмердiлому алкоголем та немитим тiлом типу не викаблучуватися. На лавцi у холi очiкували своеi черги ще кiлька правопорушникiв – iх так само стерегли патрульнi.
– Сходжу до вбиральнi, – все ж наважився попередити Іванну, – раптом питатиме керiвництво.
Та лише вiдсторонено хитнула головою.
П’янюга бовкнув йому щось на кшталт прохання вплинути на «сувору жiночку», проте Кирилов вiдмахнувся. Коли за десять хвилин правоохоронець повернувся, Іванна вже оформляла нового затриманого, а на його робочому столi лежав конверт.
– Хто це принiс? – здивувався Кирилов, беручи до рук великий бiлий конверт без зворотноi адреси.
– Поняття не маю, – стенула плечем Іванка, заледве звiвши на нього почервонiлi вiд утоми очi. – Кур’ер. Поклав i швидко пiшов.
– І ти не спитала у нього для кого це?
– Кирилов, у мене немае на це часу! – майже гаркнула. – Ти не бачиш – я працюю? Там мае бути написано. Якщо нi – викинь i не морочся!
