скачать книгу бесплатно
Привиди серед нас
Ксенiя Анатолiiвна Циганчук
Полiцейський детектив
Вiд руки невiдомого вбивцi гине Єгор Скляр. Але це тiльки початок. Здаеться, небезпека чатуе на кожного, хто знав Єгора. От тiльки нiхто не може спiймати злочинця: той невловимий, наче привид.
За справу береться легендарний слiдчий Адрiян Скляр – батько Єгора. Знайти та покарати вбивцю сина – справа честi для нього. Пiд пiдозрою – всi.
Ксенiя Циганчук
Привиди серед нас
Авторка вдячна за допомогу в створеннi книги працiвникам харкiвськоi полiцii: пiдполковнику Андрiю Шарнiну та майору Антону Санкiну, а також керiвниковi патрульноi полiцii м. Рiвне Сергiю Мерчуку, лейтенантам Іринi Середi, Василю Грицюку та iншим патрульним за наданi консультацii.
Описанi подii е вигаданими,
будь-якi збiги з реальнiстю – випадковi.
Львiв. Понедiлок, 31 серпня 2020 року. 20:00
Скляр здригнувся вiд несподiванки: поряд оглушливо розiрвалася повiтряна кулька. Миттево зреагувавши, у натовпi заридала пiвторарiчна дiвчинка; вже за кiлька митей ii обличчя побагровiло, а з носа вигулькнули шмарклi. Мати – молода бiлявка з тривожними очима – пiдхопила доньку на руки й заходилася заспокоювати. Батько, високий чорнявий чоловiк (Єгоровi вiн нагадав Ромку, кращого приятеля i колегу, якого вбили пiд час виконання), серветкою витирав дiвчинцi носа, примовляючи щось утiшливе.
Молодик, iз чиеi провини сталася прикрiсть, розсудливо вiдiйшов вiддалiк i за мить зник у невiдомому напрямку. Скляр лише встиг помiтити його руду потилицю та до болю худорляву статуру.
Слiдчий пригадав: години двi тому вони з Кир’яхом бачили його iз малолiтнiм сином у «Пузатiй хатi»[1 - «Пузата хата» – украiнська мережа ресторанiв нацiональноi кухнi.]. Хлопчик сидiв до них спиною, безтурботно телiпав крихiтними нiжками та з насолодою наминав десерт. Оперативник зауважив, що рудий та Єгор зовнi мало не брати, а вiдтак невдало пожартував: «завдяки цьому тандему можна уявити, як виглядатиме Єгор зi своiми майбутнiми дiтьми». Невдало, бо найбiльше, чого боявся Єгор, – мати дiтей. Вiн умiв дивитися на речi тверезо, тому аж нiяк не був упевнений у тому, що здатен стати хорошим батьком. А все через свiй вибуховий характер. До того ж досвiд спiлкування iз його власним батьком залишав бажати кращого.
Скляр стиха вилаявся й повернувся до стеження. Увесь день слiдчий знемагав вiд пекельноi спеки та головного болю. Як не дивно, вечiрня прохолода полегшення не дарувала. Навпаки: бiль лише посилився. Єгор витер пiт iз чола.
Мiсто поволi поринало у темряву – ранню, неприемну тим, що так нагло нагадувала про наближення осенi. Їi запах Єгор вiдчув ще наприкiнцi липня, вiдтодi той усе частiше надокучав, а тепер i поготiв: оселився у повiтрi. Осiнь завжди вносила у його життя пригнiчення. Особливо ii початок. За мiсяць-другий ти, звiсно, змиришся.
Але не зараз.
Слiдчий упiймав на собi погляди двох дiвчат, на вигляд не старше п’ятнадцяти. Одна з них, дуже висока бiлявка, посмiхалася, щось шепочучи на вухо подрузi. Те, що вони обговорювали саме його, не викликало сумнiвiв. Скляр скривився. Його зовнiшнiсть завжди впадала в око: яскравого мiдного кольору волосся, такi ж вii, брови й навiть волосся на руках. Бiла шкiра, жилавiсть, зрiст майже два метри та численнi веснянки на обличчi. У дитинствi, поки не навчився вiдстоювати себе, вiн часто потерпав вiд булiнгу[2 - Булiнг – цькування у навчальному закладi (переважно учня учнями, рiдше – учня вчителем чи вчителя учнями).]. Єгор ненавидiв свою зовнiшнiсть. Щоправда, жiнки мали iншу думку. Слiдчий частенько ловив на собi зацiкавленi погляди протилежноi статi. Ось i зараз: обидвi дiвчини стрiляли у нього очицями, силкуючись привернути увагу. Єгор демонстративно вiдвернувся.
Слiдчий вiдiгнав депресивнi думки й зосередився. Вiн не зводив очей iз чоловiка у брунатних штанях i чорнiй футболцi, яка ефектно пiдкреслювала засмагу та бiцепси. Той спiлкувався зi стрункою симпатичною бiлявкою, пiдстриженою «пiд каре», чекаючи в черзi до «Криiвки»[3 - «Криiвка» – ресторан-кнайпа у Львовi, вiдомий своiм iнтер'ером у стилi польовоi криiвки УПА.].
Рiвненська полiцiя приiхала до Львова сьогоднi вранцi: слiдами наркоторговця. Саме того, за яким нинi потай спостерiгав Скляр. Цього чоловiка вони намагалися впiймати ось уже понад пiв року, проте iм весь час бракувало достатньоi доказовоi бази. А зовсiм недавно вiд перевiреного iнформатора довiдалися, що пiдозрюваний плануе серйозну оборудку в мiстi Лева.
Скляр завмер, зненацька вiдчувши тривогу. З подивом усвiдомив, як шалено у грудях закалатало серце. А вiдтак з’явився незнайомий досi холодок на потилицi – так, немов хтось просвердлював ii поглядом. Єгор мимоволi озирнуся, дивуючись незрозумiлiй реакцii власного тiла. Що це: справдi хтось стежить чи розiгралася пiдозрiливiсть? Параноя може ставати професiйною болячкою у роботi правоохоронцiв. Вiн уважно роздивився, однак побачив лише купу незнайомих облич, якi, здавалося, не мали до нього жодного стосунку.
Попри карантиннi обмеження, на площi Ринок зiбралося безлiч людей, утворивши чималенький мурашник. До деяких кнайп та кав’ярень утворилися черги (переважно з молодi, зокрема студентiв): хтось проводжав лiто, хтось зустрiвся iз друзями, яких не бачив усеньке лiто. Нiкому з них не було дiла до сорокарiчного рудого чолов’яги, що попивае каву на найпопулярнiшiй у Львовi площi.
Скляр зiтхнув i спробував заспокоiтися. Останнiм часом вiн часто вiдчував iррацiональну тривогу – наче неодмiнно мае трапитися щось недобре. Його дiвчина звинувачувала в усьому брак вiдпочинку, тому наполягала на вiдпустцi. Їi думку пiдтримала i Власта. Однак про вiдпустку вiн мiг лише мрiяти.
Єгор пошукав очима Власту – одягнена у цивiльний, вона насолоджувалася морозивом, немов звичайна безтурботна туристка. І лише ii гострий уважний погляд непомiтно блукав навкруг. Поряд iз нею, на позiр нудьгуючи, стояв оперативник Женя Кир’ях. Його вiдрослим сивим волоссям бавився легенький вiтер – Женя марно намагався з тим боротися. Власта Коваль не була низенькою, однак поряд iз високим та кремезним Кир’яхом жiнка виглядала мiнiатюрною. Їхнi ролi – таке собi тихе подружжя, що приiхало вiдпочити до найпопулярнiшого туристичного мiста краiни. Нiхто б нiколи не здогадався, що ця пара знайома iз рудоволосим любителем кави. Ще кiлька Єгорових людей мали своi позицii на площi – кожен був готовий дiяти будь-якоi митi.
«Єгоре, заспокойся, нiчого поганого не трапиться.»
Скляр затамував дихання, дочекався, поки пришвидшене серцебиття вгамуеться, вiдтак видихнув. Допомогло, проте ненадовго. Повз слiдчого пройшла пара з розплаканою дiвчинкою – та й досi капризувала. Очевидно, вони вирiшили повернутися додому чи ж знайти тихшу мiсцину. Єгор знову розхвилювався. Надто вже цей чоловiк нагадував йому Ромку.
А Ромка асоцiювався у нього зi смертю.
Єгор повернувся до стеження. Якраз учасно, щоби побачити: зовсiм скоро наркоторговець зi своею пасiею потрапить у кафе. Перед ними залишалися лише двое – замаскованi пiд цивiльних Войтюк та Юрченко. Обое непогано впоралися зi своею роллю молодят. Крiм того, Войтюк примудрився завести веселу розмову з пiдозрюваним, i невдовзi Скляр почув, як той сам запропонував полiцейським зайти разом i зайняти один столик. Мовляв, так швидше, та й у компанii вечiр мине жвавiше.
Ось що вiдбуваеться, коли злочинець стае надто самовпевненим. Вiн неодмiнно припускаеться помилки, розслабляеться i забувае про безпеку.
Скляр посмiхнувся самим кутиком рота. Вiн i сам розслабився: все йде як по маслу. Досвiд пiдказував: вони неодмiнно схоплять цього чоловiка на гарячому.
Єгор рiшуче попрямував до чорного входу «Криiвки», де на нього чекав адмiнiстратор закладу, щоби пропустити досередини. Там Єгор не гратиме роль клiента, а спостерiгатиме «з-за лаштункiв».
Щойно слiдчий ступив кiлька широких крокiв, вийшовши з натовпу на вiдкриту мiсцину, як пролунав пострiл. Скляр завмер: його тiло пронизав гострий бiль. Останне, що встиг побачити, – наляканi обличчя довкола, якi чомусь витрiщалися саме на нього. За мить новий потужний поштовх у спину звалив його обличчям долi. Цього разу перед очима потемнiло, й вiн поринув у чорноту.
* * *
Рiвне. Середа, 2 вересня 2020 року. 11:50
Власта полегшено зiтхнула, коли нарештi опинилася в тишi. З коридору долинали голоси колег, але тут, у вбиральнi, вона могла насолодитися вiдносним спокоем.
І розплакатися.
Удома вона трималася заради Катi. Донька тяжко сприйняла новину про загибель Єгора. Не дивно – дiти ще не вмiють усвiдомлювати смерть. Їм важко зрозумiти, як можна повноцiнно жити, дихати й радiти життю, а наступноi митi стати нерухомим неживим об’ектом, який мало чим вiдрiзняеться вiд стiни, поряд з якою лежить.
Власта розревiлася, мов мала дитина, незгiрше, нiж сама Катя, коли матiр мусила розповiсти iй про те, що сталося. Тут вона не чинила спротиву сльозам. Патрульна зачинилася зсередини, надiйно захистивши себе вiд свiдкiв власноi слабкостi. Вона вiдчувала певною мiрою дежавю – минуло майже два роки, вiдколи загинув ii напарник. Звiсно, час од часу полiцейськi отримують прикрi новини про безглуздi смертi колег з iнших мiст та областей. Але близькi – зовсiм iнша рiч. Коли Власта прийшла працювати до полiцii кiлька рокiв тому, чи усвiдомлювала, що рано чи пiзно доведеться стикнутися з утратами? Болiсними втратами людей, якi пiшли ранiше, нiж могли б?
Не раз вона замислювалася над тим, як усе кардинально поiнакшало, вiдколи вирiшила промiняти свое розмiрене життя продавчинi шпалер на службу в полiцii. Власта довго вагалася, чи змiнювати роботу, переймаючись, чи вистачатиме часу на виховання доньки, i що буде з Катею, якщо раптом iз нею щось трапиться. Властинi батьки й досi чекають, що вона отямиться i повернеться до спокiйного життя. Проте iй, як матерi-одиначцi, конче була потрiбна стабiльна зарплатня. Колишнiй чоловiк не надто переймався долею доньки (не кажучи вже про Властину), щоразу приховував заробiтки, аби платити менше алiментiв. З мiста вiн давно поiхав i рiдко навiдував Катю. Тож Власта наважилася.
Початок нового життя виявився насиченим i цiкавим. Страшенно важким морально, проте жодного разу Власта не пошкодувала про вибiр, аж до тiеi митi, коли вбили Валентина. Рiк тому вона й сама мало не загинула. Проте саме у цей важкий перiод ii життя знову радикально змiнилося: вона знайшла нових надiйних друзiв.
Якщо з Кир’яхом та Войтком Власта заприятелювала швидко, то з Єгором усе склалося геть непросто. Вiд самого знайомства (на мiсцi злочину) Єгор поставився до неi зневажливо. Слiдчi часто цим грiшать: не люблять працiвникiв новоi полiцii, оскiльки тi мають надто мало досвiду. З Єгором виявилося ще складнiше – вiн терпiти не мiг некомпетентностi, недалекоглядностi та й не надто полюбляв людей. І взагалi вважав, що жiнкам не мiсце у полiцii. Позаяк досвiду в неi обмаль та ще й мала необережнiсть бути жiнкою, вiн одразу внiс ii до списку тупоголових службовцiв, якi лише те й роблять, що нудяться на роботi, чекаючи на завершення змiни чи вихiдний.
Власта прагнула допомогти у розслiдуваннi, а наштовхувалася лише на зневагу. Пiсля розслiдування вбивства Марко Вiтторiно[4 - Справа Марко Вiтторiно – йдеться про справу, описану у першiй книзi серii полiцейського детективу – «Кривавими слiдами».] вона уникала зустрiчей зi слiдчим, проте час од часу доля неминуче зводила iх на службi. Вона ненавидiла цi вимушенi зустрiчi й заледве терпiла. Так само як i, не сумнiвалася, Скляр. Якби Єгор мiг, працював би сам, без будь-чиеi допомоги.
Рiк тому доля вкотре звела iх, цього разу у Харковi. А прагнення неодмiнно розкрити справу (ще нiколи Єгор не мав висякiв i мати не збирався) призвело до помилки з його боку. Як наслiдок – Власта мало не загинула. Кiлька тижнiв iй довелося провести у лiкарнi Харкова, а потiм стiльки ж часу вiдновлюватися у Рiвному. Весь цей час Єгор допомагав лiками, не забуваючи перейматися й життям Катi. Тодi донька й заприятелювала з ним.
Отож завжди похмурий i всiм невдоволений слiдчий вiдкрився зовсiм з iншого боку. Тодi вперше Власта подивилася на нього по-новому. Вперше побачила у його очах смуток, вперше збагнула, що цiй людинi теж бувае боляче i що вiн здатен любити й бути вiдданим. Тi, що повсякчас бурчать i кажуть все, що думають, можуть виявитися чуйними й страшенно нещасними.
Якщо людина сама страждала чи страждае, вона швидше розпiзнае проблеми в життi iншого.
Інодi Властi здавалося, що Катя та Скляр зблизилися дужче, нiж сама вона з Єгором. До Артема, Властиного бойфренда, Катя i близько не мала стiльки симпатii, як до Скляра.
«Треба ii якось розважити – зовсiм розкисла. Може, кiно? Чи цирк? Цирк було б оригiнальнiше».
Донька навiть за характером почала нагадувати слiдчого. Ба бiльше: у неi з’явилися схожi з ним уподобання. Тепер Катя читала лише електроннi книги, вiдмовилася вiд наручного годинника (навiщо вiн, коли е мобiльний?), цiкавилася сучасними гаджетами, а ще перестала користуватися записниками, занотовуючи усе до смартфона. Адже навiщо мати сучасний мiнiкомп’ютер за великi грошi, а використовувати його лише задля дзвiнкiв та банальних соцмереж?
Легенький вiтерець увiрвався крiзь прочинене вiкно та змусив пiдвести голову. Їi вразив цей разючий контраст: зимовий холод у душi й безтурботнiсть вересневого дня. Погода сьогоднi виявилася по-лiтньому сонячною i теплою. Щоправда, синоптики неодноразово попереджали про настання з дня на день справжньоi осенi. Вона пiдiйшла до вiкна й визирнула надвiр.
Хтось шарпнув ручку дверей – Власта iнстинктивно злякалася, що зараз ii хтось побачить iз заплаканим обличчям i в розпачi. Завбачливо замкненi дверi захистили вiд стороннього ока.
Патрульна повернулася до споглядання вулицi. Люди крокували урiзнобiч: дехто поспiшав, iншi прогулювалися; водii кермували автiвками у власних справах. І кожен з цих людей мав плани на сьогоднi.
Навiть пiсля чиеiсь смертi життя тривае.
Хтось помирае, хтось народжуеться. Хто ти у цьому свiтi? Нiхто. Один iз кiлькох мiльярдiв. Помреш – зникнеш. Начеб тебе нiколи не iснувало.
Повз убиральню пройшла ватага людей. Голоси знайомi; до Власти долинуло кiлька слiв, серед яких вона чiтко почула: «Всi зiбралися?» та «час iхати». Глипнула на годинник. Отже, направду час рушати.
Власта втерла сльози, поглянула на себе у дзеркало, оцiнюючи, чи може в такому виглядi з’явитися на людях. З люстра на неi дивилося блiде обличчя з почервонiлими очима i носом. Свiтло-карi очi знову по-зрадницьки наповнилися слiзьми.
«Нi, так не пiде.»
Патрульна вiдкрутила кран i вкотре вмилася прохолодною водою. Знову роздивилася себе у дзеркалi та цього разу суворо наказала заспокоiтися. Вона ж бо полiцейська, не мае права розкисати.
Навiть коли стрiляють у твого колегу, а вже через годину ти змушений думати про те, як доставити тiло до рiдного мiста. Тремтячими руками Власта закрутила кран, важко зiтхнула й вийшла iз вбиральнi мiськвiддiлу.
Ще за життя Єгор неодноразово повторював: якщо з ним коли-небудь щось станеться – тiло його кремувати.
– Не хочу гнити пiд землею i вже тим паче не маю бажання стати кормом комах та хробакiв, – пояснював свое рiшення слiдчий.
Сьогоднi вранцi Власта виконала його останню волю.
Попрощатися з Єгором зiбралося чимало колег: за автобусом ритуальних послуг вервечкою вирушило кiлька автiвок, за ними – ще один автобус. На поминках у кафе Власта вперше у життi побачила батькiв Єгора – лiтнiх чоловiка та жiнку, на вигляд обом близько сiмдесяти. Батько Єгора виявився iмпозантним чоловiком. Крiм того, вiн i досi зберiг вiйськову виправку. Про нього Власта багато чула. Усе життя вiн пропрацював у силових структурах: спершу вiйськовим, потiм перейшов до правоохоронних органiв, де заслужив собi славу шанованого слiдчого. Ба бiльше: у зрiлому вiцi отримав освiту кримiнального психолога, тож до нього частенько зверталися з проханням скласти психологiчний портрет злочинцiв – цей чоловiк рiдко помилявся. Кiлька разiв займав друге та трете мiсце у всеукраiнських змаганнях зi стрiльби серед правоохоронцiв. Три роки тому вiн вийшов на пенсiю. З його незворушного виразу обличчя важко було зрозумiти, чи страждае вiн через смерть сина. Стосунки з Єгором нiколи не були теплими.
До нього тулилася струнка лiтня панi iз заплаканим обличчям – мати Єгора. Попри вiк вона зберегла надзвичайну жiночнiсть, ii чорного кольору костюм виглядав елегантно i водночас стримано, на нiгтях Власта помiтила акуратний манiкюр. Волосся ii пофарбоване у яскраво рудий колiр. Власта збагнула вiдразу: саме такий вона мала замолоду. Патрульна мимоволi подумки всмiхнулася: Єгор мав достоту таке саме волосся. Тепер вона зрозумiла, в кого слiдчий удався своею яскравою зовнiшнiстю.
Патрульна вже ступила крок назустрiч Єгоровим батькам, маючи на метi познайомитися, як раптом до них пiдiйшла Таня. З Єгором дiвчина зустрiчалася кiлька рокiв, та через його нестерпний характер пара розiйшлася понад рiк тому. Зовсiм недавно вони все ж помирилися й скидалося на те, що цього разу справа цiлком могла завершитися весiллям.
Могла.
Таня обiйняла за плечi матiр Єгора, жiнки про щось перемовилися й усi трое посунули до вази з прахом – останнi митi з близькою iм людиною. Пiзнiше, теж за волею Єгора, попiл мали розвiяти за мiстом.
На обличчi Єгорового батька не здригнувся жоден нерв. Натомiсть чоловiк несподiвано повернув голову й пильно подивився на Власту. Патрульна завмерла вiд подиву й здригнулася, коли зненацька хтось ухопив ii за лiкоть. Женя Кир’ях. Оперативник багатозначно подивився на неi, вiдтак кивнув, вiтаючись, i простягнув келих iз вином.
Властi важко було збагнути, як у кафе могло нагромадитися стiльки людей. Усi вдягненi у траурний одяг, вони стиха мiж собою перемовлялися, зiбравшись у маленькi групки й чекаючи, поки з’явиться священник (на його присутностi наполягла матiр загиблого, сам Єгор нiколи б не згодився). А коли огрядний високий чоловiк iз довгою сивою бородою у чорнiй рясi нарештi явився, розмови несподiвано припинилися i настав той до болю неприемний момент.
Прощання з людиною назавжди.
Властине хвилювання посилилося. І не лише тому, що за двадцять хвилин спостерiгатиме, як попiл обережно розвiюють над землею, нiби викреслюючи людину з цього свiту.
Некомфортною iй видавалася i присутнiсть такоi великоi кiлькостi людей на поминках Скляра.
Бiльшiсть цих людей за життя Єгора ненавидiла.
* * *
Рiвне. Середа, 2 вересня 2020 року. 15:30
Кир’ях завершив телефонну розмову, все ще всмiхаючись:
– Летять на тиждень до Єгипту! Ось кому зараз по-справжньому добре. Один з наших оперативникiв – ти його, мабуть, не знаеш, – пояснив, коли Власта спантеличено глипнула на нього. – Узяв дружину, малого сина й усi чкурнули у вiдпустку. Ось те, що я називаю рацiональним використанням тiеi дрiбки днiв, яку нам дають на вiдпочинок. Правильно, а чого тут сидiти у карантин? Я тобi скажу: вiн не перший. У нас ще один колега полетiв туди, ще у недiлю. Войтюк мав вiдвозити його на вокзал.
– Я не можу збагнути, як справу могли вiддати Гусейнову?!
Кир’ях приречено зiтхнув: усi спроби вiдволiкти Власту виявилися марними.
– Власто, я розумiю твое обурення, але жодних причин, чому би вiн не мiг розслiдувати убивство Єгора, немае, – вкотре терпляче пояснив Женя.
Подумки оперативник усмiхнувся: з ким поведешся, вiд того й наберешся. Ранiше характер патрульноi був значно спокiйнiший. Змiни вiдчулися, коли вони з Єгором заприятелювали. Завжди роздратований i сердитий Єгор став помiркованiшим, Власта натомiсть – суворiшою. Змiни цi, безперечно, були корисними для обох. З Єгором стало простiше спiлкуватися, а Власту почали бiльше поважати: коли ти надто м’який, годi цього чекати.
– Усiм вiдомо, що Гусейнов заздрив йому i ненавидiв, – Власта пiдхопилася зi стiльця, й заходилася мiряти кроками маленький кабiнетик оперативникiв.
Нинi тут перебували лише вони, тож патрульна не гребувала давати вихiд емоцiям:
– Чому, скажiмо, справу вiддали не Гочмановському? Вiн непоганий слiдчий.
Власта прибрала з чола неслухняне пасмо свiтлого фарбованого волосся й почала масажувати скронi, рятуючись од скаженого головного болю, а вiдтак вiдчинила вiкно i вдихнула свiжого повiтря.
Вона витрiщалася на вулицю, та водночас нiчого не бачила. Перед очима й досi бовванiв спогад, як Єгор лежав на асфальтi, стiкаючи кров’ю й помираючи. Нiби зараз, бачила вона нажаханi обличчя довкола i намагання Кир’яха розiгнати допитливий натовп. А ще – пригадувала своi спроби пiдтримати життедiяльнiсть Єгора до приiзду швидкоi.
Чи правильно вона все зробила? Як iй тепер дивитися в очi його батькам?
– Тобi вiдомо, що на Гусейнова написали заяву? – наче виходячи з трансу, повiдомила оперативнику.
Вона досi стояла до нього спиною, розмiрковуючи про свое.
– Хто? – обличчя Кир’яха витягнулося вiд здивування.
Власта стенула плечима:
– Якийсь алкаш. Сидить нинi в ІТТ[5 - ІТТ – iзолятор тимчасового тримання. Призначений для тимчасового утримання осiб, затриманих за пiдозрою у скоеннi злочину.], чекае на обрання запобiжного заходу[6 - Цi заходи застосовуються з метою запобiгання можливостi заховатися вiд слiдства i суду або ж учинення нових злочинiв. До запобiжних заходiв належать: застава, домашнiй арешт, тримання пiд вартою та iн.]. Мовляв, Гусейнов побоями змусив його зiзнатися у крадiжцi, а насправдi вiн не винен.
– Не здивуюся, що Гусейнов саме так i чинив. Але нiхто нiчого не доведе. Алкоголiки та наркомани – не тi люди, яким суддя вiритиме. Було таке двiчi, – зiзнався Кир’ях, – що на Гусейнова писали заяви, але обидва рази забирали. Сама подумай. Їхнi слова проти слова слiдчого, що вже багато рокiв працюе у полiцii. Зрештою, цей алкаш i справдi може зводити наклеп. Для того, щоб довести провину Гусейнова, потрiбен надiйний свiдок. Такий, чиiм свiдченням можна було б вiрити.
– Єгор тiльки й чекав, щоб хтось наважився написати заяву на Гусейнова. Тодi б вiн мав шанси довести, що його слова – не просто пiдозри. Вiн би нарештi домiгся, щоб цю гниду звiльнили. А тепер що виходить? Єгор загинув, а Гусейнов розслiдуе його смерть, – Власта рiзко розвернулася й подивилася прямо на Кир’яха.
– Власто, якщо ти переймаешся, що ставлення Гусейнова до Єгора може якось негативно вплинути на розслiдування, то запевняю: я за тим простежу…
Кир’ях не договорив: у коридорi раптом стало галасно. Нерозбiрливi слова чулися звiдусiль, скидалося на тривогу. Вiдчинялися, а вiдтак гучно зачинялися дверi, усi кудись бiгли.
– Що там таке? – заiнтригований Женя вистрибнув iз кабiнету. У головi промайнуло з тисячу думок. Інтуiцiя пiдказувала: трапилося щось серйозне.
За ним знехотя попрямувала Власта. Якусь мить вони здивовано витрiщалися на те, що вiдбуваеться: усi бiгли сходами донизу. За тридцять рокiв роботи у полiцii Кир’ях жодного разу не бачив такого ажiотажу.
– Що трапилося? – гукнув вiн до Кулика – слiдчий саме пробiгав повз.
Олег Кулик лиш квапливо озирнувся i загадково посмiхнувся: спускайтесь – побачите.
Цiеi фрази виявилося достатньо, аби Женя та Власта без зайвих запитань приедналися до натовпу, що мчав на перший поверх мiськвiддiлу. Спустившись, обое сторопiли, коли побачили, скiльки людей зiбралося перед виходом зi схиленими долi головами, немов щось роздивлялися на пiдлозi. Десь далеко з вулицi долинали гучнi полiцейськi сирени – без сумнiву, машин було чимало.
– Негайно кримiналiстiв! – гукнув хтось iз натовпу ошелешеним черговим, на вигляд зовсiм молодим.
