скачать книгу бесплатно
Звiсно, завжди потрiбно враховувати, що можуть iснувати невiдомi факти, проте поки Женя рiшуче вiдкинув версiю, що саме наркоторговець мав намiр убити Єгора.
Кир’ях помiтив, що екран його мобiльного ожив – отже, за кiлька секунд прийде сповiщення чи хтось зателефонуе. Його старенький смартфон останнiм часом дратував надзвичайною повiльнiстю.
– Слухаю, – вiдповiв на дзвiнок iз незнайомого номера.
Оперативник аж нiяк не здивувався, коли батько Єгора призначив зустрiч.
«Старий пiдозрюе усiх, – збагнув Женя. – Ну, що ж, я би теж так учинив.»
Пiд час поминок Кир’ях намагався второпати, чи цей суворий старий, укритий зморшками та старечими плямами на обличчi, бодай трохи любить сина. Судячи з того, що вiн знав, Єгор робив усе можливе, аби скоротити до мiнiмуму спiлкування з цiею людиною. Спроби Скляра-старшого знайти вбивцю сина – це поклик серця люблячого батька чи банальне бажання вiдстояти свою власнiсть? Кир’ях знав, що, хоч офiцiйно над слiдством головуе Гусейнов, саме Адрiян Скляр – безпосереднiй керiвник.
Урештi Женя вiдмахнувся вiд того, що вважав не своею справою, i знову зосередився на розслiдуваннi.
Найперше спробував довiдатися, чи отримував Єгор погрози останнiм часом. Особисто йому чи будь-кому iншому Скляр про це не розповiдав. Однак це зовсiм нiчого не означало. Єгор не з тих, хто схильний скаржитися на проблеми.
Женя зателефонував Танi, висловив спiвчуття та запитав, чи не чула вона бодай щось про погрози. Дiвчина Скляра запевнила, що iй нiчого не вiдомо.
– Але я таки маю дещо розповiсти. Вчора до мене приходив батько Єгора й навiв на певнi роздуми. Не знаю, чи може це якось стосуватися справи…
Женя завмер, вiдчувши в ii голосi збентеження.
– Словом… Женю, ти ж в курсi, що Єгор завжди мрiяв про те, щоб пiти зi служби й стати приватним детективом?
– І? – ще бiльше нашорошився оперативник.
– Близько двох тижнiв тому до нього звернувся такий собi Владислав Новацький з проханням розслiдувати для нього одну справу.
– Що то за справа?
Таня завагалася, а вiдтак вiдповiла, нiби вибачаючись:
– Я не знаю, Женю. Ти ж знаеш Єгора, вiн нiколи нiчого не розповiдав про роботу. Та можу сказати iз певнiстю, що останнiми днями вiн почав придiляти цiй справi чимало часу.
– Можеш дати менi контакти цього Новацького?
– Нiчогiсiнько не знаю про цю людину, окрiм iменi та прiзвища. Я й прiзвище запам’ятала випадково. Таке саме мав мiй перший роботодавець у дешевенькому кафе, коли я працювала там, ще студенткою.
– Ну, гаразд, я спробую щось довiдатися, – замислився оперативник. – Щось ще маеш додати?
– Маю.
Нова мовчанка й очевидне хвилювання з боку Танi знову привернули увагу оперативника.
– Я питала у Єгора, звiдки вiн знае його. Єгор сказав, що цей чоловiк свого часу вiдсидiв за вбивство. І до в’язницi його вiдправили саме завдяки старанням Єгора.
* * *
Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 13:30
Адрiян Скляр ненадовго вiдволiкся, дослухаючись до мирного дихання дружини. Вночi iй так i не вдалося стулити очi й лише вранцi жiнка нарештi заснула, скориставшись порадою чоловiка: прийняла снодiйне. Вiн вдоволено похитав головою. Нинi йому потрiбен спокiй.
Батько Єгора Скляра поправив окуляри й укотре перечитав список. Його чоло давно вкрилося численними зморшками, шкiра на обличчi виглядала тьмяною i зiжмаканою. У молодостi цього чоловiка називали красенем, проте всi погоджувалися з тим, що його краса аж нiяк не звичайна. Вона завжди була холодною, немов усерединi цiеi людини жив не полiцейський, який покликаний захищати добро та справедливiсть, а кат, що прагне помсти.
Свое iм’я вiн отримав од матерi. Ревна вiруюча (хоча старанно приховувала це вiд радянськоi влади), вона назвала його на честь ранньохристиянського мученика Святого Адрiяна Нiкомедiйського. Можна сказати, iм’я – едине, що у нього лишилося на пам’ять вiд цiеi жiнки.
У дитинствi Адрiян Скляр рано залишився сиротою: батько загинув унаслiдок нещасного випадку на будiвництвi, а мати не пережила злиднiв повоенних рокiв – здоров’я ii було добряче пiдiрване. Опiкою хлопчика зайнявся двоюрiдний дядько – людина, яку вiн уперше в життi побачив на похоронi матерi. Той був вiйськовим ще замолоду й увесь час тинявся Союзом. Адрiян Скляр був змушений приеднатися до цього практично незнайомого йому чоловiка, й вiдтепер так само змiнював проживання кожнi два-три роки, а iнколи й щороку. Теплих почуттiв мiж цими двома так нiколи й не виникло.
Адрiян Скляр був кволим, хворобливим хлопчиком, неймовiрно замкнутим у собi. За все дитинство вiн так i не здобув справжнiх друзiв, а за доросле життя i поготiв. Чимало людей здивувалися, дiзнавшись, що цей мовчазний i похмурий чоловiк одружився. І не на абикому, а на жiнцi iз шанованоi родини. Ба бiльше, Марiя Скляр (у дiвоцтвi – Цiсар) виявилася неймовiрною красунею. З роками ii врода нiкуди не зникла, навпаки – розквiтла. З принцеси вона перетворилася на королеву.
Ще пiдлiтком Адрiян Скляр закiнчив вiйськове училище, а вiдтак подався у вiйськовi. Через п’ятнадцять рокiв вiн став правоохоронцем, а ще через кiлька – вiдомим слiдчим. Не дивно: у своему життi вiн не знав нiчого окрiм важкоi працi над собою та дисциплiни. Просування кар’ерними сходами вiдбулося блискавично.
Усе життя вiн займався спортом, тож i досi перебував у хорошiй формi. Цю людину поважали, але разом з тим серед його оточення не було жодного, хто би ставився до нього бодай з симпатiею. Вiн завжди казав усе, що думае, нiколи нiчого й нiкого не боявся. Його вважали рiзким i часто несправедливим. Усiх навколо цей чоловiк зневажав. Суворий, завжди пiдозрiливий погляд з-пiд лоба мiг змусити вiдвести очi кого завгодно. А ще нiхто нiколи не бачив, як Адрiян Скляр усмiхаеться.
Однак ця людина пiд час своеi служби розкрила бiльше справ, нiж будь-хто iнший. Вiн завжди вирiзнявся рiшучiстю, твердiстю характеру та вмiнням швидко дiяти. Навiть зараз, перебуваючи на пенсii, вiн частенько консультував уже колишнiх колег, за що отримував непоганi грошi.
На цупкому паперi свого робочого щоденника акуратним почерком Адрiян Скляр записав кiлька прiзвищ:
Таня Криштальська
Олексiй Войтюк
Євгенiй Кир’ях
Власта Коваль
Антон Гусейнов
Максим Гочмановський
Тарас Нагай
Помiркувавши, вiн доповнив список:
Професiйна дiяльнiсть Єгора. Помста невiдомого кримiнальника з Луцька
Професiйна дiяльнiсть Єгора. Помста невiдомого кримiнальника з Рiвного
Наркоторговець (Львiв)
Адрiян Скляр замислився: людина, яка заявляе, що iй вiдомо iм’я вбивцi Єгора, каже правду? Якщо так, то звiдки воно iй вiдоме?
«Навiщо цей цирк iз небiжчиком? Чие тiло вiн принiс, i хто вбив того нещасного?»
Скляр зняв окуляри, повiльно протер скельця i одягнув. Знову дослухався до спокiйного дихання дружини. Пiд час сну ii обличчя нарештi розслабилося i здавалося умиротвореним. Вiн стиха пiдiйшов i пiдтягнув ковдру iй на плечi.
У коридорi почулися голоси, вiдтак хтось пройшов повз iхнiй номер, очевидно, до лiфта. Марiя Скляр спала мiцно, готельний шум iй не заважав. Попри те, що обране мiсце для проживання йому подобалося, Адрiян Скляр доручив дружинi знайти квартиру. Найперше для того, щоб вона хоч трохи вiдволiклася. Та й залишатися у цьому мiстi вони мали намiр аж до тих пiр, поки не знайдуть вбивцю сина – iдея винайняти помешкання видавалася бiльш рацiональною.
Скляр повернувся до письмового столу i вкотре перечитав нотатки. Вiдчував, як пашить його обличчя, i, хоч головний бiль не турбував, одразу збагнув: пiдвищуеться тиск.
«Якщо вiн справдi знае, хто вбив Єгора, чому би не сказати прямо, хто це зробив? Що вiн замислив? На чиему вiн боцi: правосуддя чи вбивцi? Або ж вiн сам божевiльний вбивця, який власноруч убив Єгора, ще когось, а тепер вирiшив познущатися. А можливо, вiн – найманець? Людина, яку найняли виконувати брудну роботу? І замовник хтось iз цих людей зi списку?
А що, як вiн усе ж на боцi правосуддя i його намiр розкрити нам iм’я вбивцi справжнiй?.. Адрiяне, ти при тямi? Вiн зберiгае частини людського тiла! Носиться з ними мiстом! Яка нормальна людина чинитиме так?!»
Колишнiй слiдчий мiцно стиснув кулаки зi злостi та безпорадностi: «Хто, в бiса, цей тип?»
«Хтось, хто все життя до цього часу провiв непомiтно, – вiдповiв внутрiшнiй голос. – Люди iз такою зовнiшнiстю, – вiн пригадав його хворобливо-блiде обличчя, надмiрну худорлявiсть i вiдсутнiсть волосся, вiй та брiв, – як правило, ховаються вiд суспiльства, мають максимум двох-трьох знайомих i працюють там, де зустрiнуть мiнiмум людей. Вони здаються непомiтними – бо справдi непомiтнi. Вони – привиди серед нас. Ними нiхто не цiкавиться або ж намагаеться на них не звертати уваги. Тихонi, вiд яких нiчого лихого нiколи не почуеш. Тiльки нiхто не знае, що коiться у iхнiх головах.»
Скляр розстiбнув верхнiй гудзик сорочки та сьорбнув води: запив таблетку вiд тиску. Якийсь час сидiв похмурий i нерухомий, думки у головi плуталися. Його уявлення про те, хто мiг бажати смертi синовi, наразi видавалися надто туманними. Найголовнiшими версiями вiн уважав помсту з боку заздрiсних колег (син нiколи не вмiв тримати людей у лабетах) або ж з боку того, кого Єгор колись вiдправив на нари. Зо два роки тому Єгора заледве не позбавив життя один такий тип. На самого ж Адрiяна Скляра за всю його службу скоювали замах не менш як шiсть разiв.
Вiн скривився, пригадуючи дiалог з дiвчиною сина. Адрiян Скляр не сумнiвався, що ця жiнка не все йому розповiла. Якби допит проводився як годиться, вiн би розмовляв з нею зовсiм по-iншому.
«Хтозна, можливо, ще доведеться.»
Йому пригадалося, яким щастям свiтився Єгор, коли тiльки почав зустрiчатися з Танею. З точкою зору сина батько так i не погодився. Вiн так i не повiрив у щирiсть почуттiв дiвчини, що замолоду мала проблеми з наркотиками. Зрештою, жiнкою вона була гарною – залицяльникiв iй нiколи не бракувало. Чимало з них були заможними i набагато успiшнiшими, нiж Єгор. Адрiян Скляр зовсiм не здивувався, коли Таня покинула його сина.
Так само не сподобалися йому Єгоровi приятелi зi служби.
Із шести замахiв на Адрiяна два було здiйснено на замовлення колег. Його прикрий життевий досвiд змушував придивлятися до кожного, хто поряд.
Особливо до друзiв.
* * *
Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 14:30
– Швидко ж ви працюете, – Владислав Новацький неквапливо сьорбнув чаю. Його уважнi запалi очi ретельно вивчали оперативника, не приховуючи цiкавостi. – Кава тут смачна, – кивнув на горня, яке поставила перед Кир’яхом молоденька офiцiантка. Для Женi то була третя за пiв дня. – Колись я багато ii пив. А зараз не дозволяе здоров’я, – перевiв погляд на дiвчинку в чорнiй унiформi закладу й пiдбадьорливо iй усмiхнувся. – Тiльки от обслуговування зiпсувалося. Беруть усiх пiдряд, – подiлився, коли низенька працiвниця вiдiйшла до iншого столика.
На вигляд Новацькому було за п’ятдесят, хоч насправдi лише сорок чотири. На скронях волосся посивiло, проте загалом виглядало досить мiцним i на диво густим. На кiстлявому безiменному пальцi лiвицi оперативник помiтив золотий перстень iз печаткою та написом, який Женя не спромiгся прочитати зi свого мiсця. Їхню розмову вже кiлька разiв уривав мобiльний Новацького. Чоловiк говорив голосно, його вiдповiдi пiд час телефонних розмов звучали впевнено i дiловито. Кир’ях уже знав, що той працюе керiвником будiвельноi фiрми.
«Потрiбно буде поцiкавитися про нього у Властиного бойфренда», – оперативник пригадав, що той теж мае фiрму такого самого спрямування.
Багато часу Кир’яху не знадобилося, щоб перевiрити список дзвiнкiв Єгора i знайти номер телефону невiдомого, який, за словами Танi, з’явився нiзвiдки й запропонував Єгоровi чималеньку суму за розслiдування однiеi давньоi справи. На щастя, чоловiк погодився на зустрiч одразу. Така готовнiсть спiвпрацювати сподобалася досвiдченому оперативнику, проте аж нiяк не применшувала пiдозр, що крутилися у його головi.
– Я навiть не сумнiвався, що рано чи пiзно ви до мене прийдете, – спокiйно повiдомив Новацький, коли Кир’ях сьорбнув гарячого ароматного напою.
Новацький щойно завершив ще одну телефонну розмову й пiд’еднав мобiльний до павербанку. Офiцiантка поставила перед ним тарiлку з запашним бургером та картоплею фрi. Кир’ях устигнув пiдглянути у меню цiну – сто сiмдесят п’ять гривень. Женя ковтнув слину i сьорбнув свое еспресо, що виявилося чи не найдешевшою позицiею у цьому закладi.
– Що ви доручили розслiдувати Єгору Скляру?
– Ого. Так одразу переходите до справи. Думав, хоч трохи побалакаемо про се, про те, – Новацький iронiчно посмiхнувся, вiдставив чорний чай убiк.
Мимоволi Женя скривився: вiн ненавидiв запах бергамоту. Ненадовго його увагу вiдволiк офiцiант, який саме цiеi митi принiс за сусiднiй столик борщ з пампушками. Оперативник ковтнув слинку: це була його улюблена страва. А те, що останнiй раз вiн iв о другiй ночi, загострювало бажання. Кир’ях притлумив у собi поривання скуштувати бодай чогось. Вiд кави його вже нудило, а шлунок немилосердно нагадував про себе, проте оперативник стiйко тримався. Новацький тим часом накинувся на бургер, одним махом вiдкусивши чималий шмат. Їв вiн енергiйно i з апетитом.
– Думаю, ви знаете, що я вiдсидiв сiм рокiв за вбивство коханця власноi дружини.
Новацький засовався на стiльцi, вмощуючись зручнiше. Чоловiк вiдклав убiк цiпок, на який мусив спиратися при ходьбi: його права нога вiд народження була коротша за лiву. Згадка про минулi подii без сумнiвiв змусила його нервувати. Женя кивнув, i чоловiк продовжив.
– Вам також мае бути вiдомо, що розслiдуванням тодi займався Єгор Скляр. Саме вiн i вiдправив мене на нари. Шкода хлопця, толковий був.
Новацький кахикнув, а Женя тим часом звiв здивований погляд на свого першого пiдозрюваного.
– Так, – перервався Новацький на черговий дзвiнок. Пiсля короткоi паузи, впродовж якоi вiн слухав додзвонювача, Новацький вiдповiв: – Добре, але мусимо дочекатися мого адвоката з вiдрядження. Бачиш-но, у мене «пунктик»: я обслуговуюся лише в одного адвоката й одного нотарiуса. Мав якось необережнiсть звернутися до iншого… Гаразд, чекатиму.
Новацький завершив виклик, неквапливо прочитав повiдомлення, що надiйшло на вайбер, i, лишившись вдоволеним пiсля отриманоi iнформацii, звiв погляд на оперативника: – Ви дивуетеся, що я так вiдгукуюся про нього? – Новацький хитро посмiхнувся, вiдкладаючи мобiльний убiк. Його хвилювання минуло так само швидко й несподiвано, як i з’явилося. – І я навiть не сумнiваюся, що ви мене пiдозрюете.
– Не збагну, – зiзнався Женя, – чому раптом вам знадобилося шукати Єгора, щойно ви вийшли з тюрми. Крiм того, ви доручили людинi, яка свого часу домоглася, щоб вас позбавили волi, вести якесь розслiдування.
– Звернiть увагу, Єгор погодився. Думаете, вiн не зрозумiв би, що я проти нього щось замислив?
– Слухаю, – розмова знову перервалася. – Грошi будуть завтра. Я тебе наберу, коли вони будуть у мене на руках… У нас зараз два об’екти: Сарни та Рокитне… Так… Добре, бувай.
– Думаю, багато рокiв тому Єгор не помилився щодо того, хто позбавив життя коханця вашоi дружини, – мовив Кир’ях, цього разу не чекаючи, поки його спiврозмовник перечитае чергове повiдомлення, тепер уже з месенджера. – Вiн був не з тих, хто в такому помиляеться. Крiм того, вiн би нiзащо у свiтi не взявся проводити розслiдування для колишнього вбивцi.
Новацький не зронив жодного слова, лише спокiйно роздивлявся оперативника.
– Хто керував вашою фiрмою, поки ви сидiли у в’язницi?
– Мiй молодший брат i… я, – його суворе худе обличчя розтягнулося у посмiшцi, на щоках з’явилися зморшки. – Думаете, iз в’язницi я не мiг приймати рiшення й давати розпорядження? Я вам бiльше скажу: бiзнес у мене не один. І в тюрмi я цiлком справлявся майже зi всiма своiми обов’язками.
– Чому ви проживаете у Рiвному? Бiзнес же ваш у Луцьку.
– Гм… А отут ви погано попрацювали, – посмiхнувся Новацький, чим неабияк подратував Кир’яха. – Ви б мали знати, що ми вже давно ведемо справи не лише в Луцьку, але й у Рiвному та Тернополi. У Луцьку в нас усе давно налагоджено. Тому мiй брат живе i працюе у Тернополi (ми вiдкрили там фiлiал лише минулого року). Ну, а я тут, – розвiв руками.
«І чому ж саме ти тут, а не твiй брат?»
– Що за справу ви доручили розслiдувати моему колезi? – Кир’ях звузив очi, скануючи поглядом Новацького. Цей тип йому геть не подобався.
Обличчя Новацького знову розтягнулося у посмiшцi – значно ширшiй за попередню. Його жовтi зуби свiдчили про надмiрну любов до цигарок. Шкiдлива звичка, яку мав i Кир’ях.
– Розслiдувати справу, за яку Єгор Скляр запроторив мене за грати багато рокiв тому, – спокiйно пояснив Новацький.
Чоловiк розслаблено сидiв на стiльцi, не приховуючи насолоди, з якою спостерiгав за реакцiею Кир’яха. Чай його поволi вистигав, так само як i кава полiцейського. Обидва чоловiки про них давно забули.
– Тодi, – почав Новацький, – Єгор зробив величезну помилку. Вiн вирiшив, що то я вбив такого собi Вадима Краса. Єгор Скляр зробив усе, щоб посадити мене за вбивство, якого я не скоював. Перебуваючи у в’язницi, я поставив собi за мету, – чоловiк витримав багатозначну паузу, посмiшка зникла з його обличчя, а погляд став твердим i безкомпромiсним, – змусити його виправити цю помилку.
* * *
Рiвне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 14:45
Адрiян Скляр уважно вивчив деталi справи й урештi переконався, що нi Власта Коваль, нi Кир’ях чи Войтюк не мали змоги застрелити його сина, зважаючи на iхнi позицii у момент пострiлу.
«Тiльки це аж нiяк не означае, що вони не можуть бути причетними.»
Щойно приiхавши до мiста, Скляр-старший навiдався до Антона Гусейнова. Лiтнiй чоловiк з вiдразою згадував свою першу зустрiч iз людиною, яку призначили головним слiдчим у справi. З пiдозрiлою готовнiстю той висловив спiвчуття й пообiцяв, що зробить усе можливе, аби вбивцю Єгора якнайшвидше покарали.
– Сумнiваюся, що ви здатнi бодай поганенького наркомана впiймати, хiба би вам його привели й представили, – похмуро вiдповiв Адрiян Скляр. На сорочцi Гусейнова вiн помiтив кiлька дрiбних плям вiд жирного обiду й подумки скривився.
Антон Гусейнов урвався на пiвсловi. Вiн чимало разiв чув про нестерпний характер батька Єгора, та аж нiяк не чекав, що ось так одразу заслужить вiд нього зневагу.
