скачать книгу бесплатно
Семен лихий та збентежений вийшов з хати.
А Роман гукнув на жiнку, щоб виймала з боднi грошi… Та всi, якi есть!.. Катеринка… десятка… друга… третя… сто тридцять! Мало!.. А проте – треба щось радити! Роман мало що не прожогом кинувся до пана Янковського. Так чи iнак, а земля мусить бути його власнiстю!
За кiлька хвилин Роман опинився у пана Янковського. Але там стрiла його несподiванка. Панок затявся, що не продасть землi нiкому, опрiч Семена, бо Семен умовився та дав задаток, а пани Янковськi не звикли ламати слова. Надаремне Роман давав бiльшу цiну, надаремне упевняв пана, що Семен не мае грошей, що вiн крутiй i т. iн. Пан не похитнувсь. Роман, лютий та скажений, проклинаючи брата, вибiг вiд пана Янковського i не помiтив, як самi ноги занесли його на ниву, що, мов здорового зуба, виривав ii в нього Семен.
«От i купив, от тобi й нива! – думав Роман, ходячи вздовж та поперек поля. – І як це могла лучитися менi така пригода?! Менi, що вмiе кожного обдурити, кожного пiдвести… І це я з моiм розумом ловив гави, коли таке, що не вмiе штирьох докупи скласти – цiпов’яз, – з зубiв видер менi ниву!..»
І раптом уявляеться йому, що Семен оре на цiй нивi; його плуг блискучим лемешем рiже поле скибу за скибою. «Нi, вiн не землю крае, вiн серце мое крае», – думае Роман. І йому одну мить здаеться, що вiн почув би тодi в руках таку мiць, що одною рукою вхопив би i плуг, i коней, i Семена та шпурнув би ними далеко-далеко, геть за чужi рiзи!.. А то перед очима його стае друга картина. Його нива й панська – то одна Романова нива; а на тiй нивi росте-зростае, як рута зелена, буйна пшениця i хвилюеться на вiтрi молодим колосом по розлогому полю… А серце в Романа росте угору вiд надii, а в кишенi немов бряжчать уже грошики любi… «Нi, не моя нива! не моя! а того… бодай йому все зле та лихе!.. Хай купуе, хай купуе!.. – скаженiе Роман. – Хай!.. i грошi дам!.. аякже, дам!..» А тим часом по головi снуються якiсь думи, що то збирають на чолi зморшки, то розгортають iх… «Хай купуе!..»
Роман ходить по полю i не знае, чи то ноги носять його, чи думки, що лiтають по головi, своiми крильцями допомагають йому. Врештi, вiн стае, рiшуче б’е себе по кишенi i каже, якось непевно осмiхаючись: «Дам!..»
Роман зараз-таки побiг до Наумихи. Вiн застав ще Семена. Наумиха поралась бiля печi, готуючи вечерю.
Роман трохи заспокоiвся вже i хитрими очима поглядав то на матiр, то на брата. Видко було, що вiн мае якусь думку, якоi не хоче виявити. Семен та Наумиха здивувались трохи, вздрiвши Романа по такiй гострiй вiдповiдi братовi. Але Роман казав, що вiн помiркувався, порадився з жiнкою i оце прийшов дiзнатися, чи справдi Семен купуе землю, а якщо купуе, то скiльки потребуе грошей. Семен зрадiв та прохав брата сiдати, але Наумиха чогось була лиха i совала бiдними горщиками так, що вони аж сичали.
Роман побавився довгим срiбним ланцюжком вiд годинника, полiз у кишеню i витяг звiдти шкiряний пулярес.
– Грошi есть, – сказав вiн, зараз же ховаючи пулярес, – та от лихо, що з кишенi вони горобцем випурхнуть, а назад iх й волом не затягнеш!.. Тепер так: зроби кому вигоду, а собi клопiт… Тепер, якщо потрiбнi тобi грошi, побiгаеш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш у жидiв… А процент дай, та ще такий процент, що аж пальцi знати, що аж в головi засвербить вiд того процента… Я… чому? Я для брата рiдного й пучки, мовляли ви, врiзав би… Я грошi дам, та не дурно, бо й мене шкода… Тепер такий свiт, що й на волосинку нема дурницi… Тепер комерцiя!..
– Свiт такий! – сердито обiзвалась Наумиха вiд печi. – Свiт усе однаковий, то йно люди такi настали… Що брат, що жид – одна цiна!..
– Цитьте, мамо!.. Вiн таки правду каже, що без процента нiде не позичиш. Краще ж менi йому заплатити, нiж жидовi… Та, може, вiн й спустить менi дещо. Кажи, Романе, по-божому, що вiзьмеш на рiк вiд сотнi? – обернувсь Семен до брата.
– А що тобi казати?.. Тепер усе дешеве, тiльки грошi дорогi. Так, як для тебе, вiзьму за сто – сто двадцять…
– А я ж не казала?! – сердито буркнула Наумиха, сунувши горщиком в пiч.
Семен чухав потилицю. Багато! Сильно багато! А вiн же гадав собi, що брат не заправить такого жидiвського процента…
– Про мене, позичайте грошi в жида, я не бороню! Може, жид й дурно позичить!
Роман пiдвiвся з лави i зробив такий рух, наче вiн глибше запхнув грошi в кишеню. Хiба вiн набиваеться з грiшми?.. Не хотять – i не треба! Баба з воза – коням легше… Ого! Грошi такий крам, що куди не поткнись, скрiзь до iх ласих повно! А то й полежати можуть: нi iсти, нi пити не просять… Ет, хотiлося зробити вигоду братовi, за спасибi бiльш, як кажуть… А тут – на тобi: процент великий!.. Глядiть меншого!..
Роман налапав шапку i наважився тiкати. Семен жахнувся: ще справдi брат розгнiваеться та не позичить грошей, а в жидiв i за такий процент не знайдеш! Вiн кинувся до брата.
