скачать книгу бесплатно
З Украiною в серцi. Патрiотична хрестоматiя
Коллектив авторов
Олександр Вiталiйович Красовицький
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
До хрестоматii увiйшли найкращi твори наших класикiв, написанi украiнською мовою про нашу багаторiчну iсторiю, любов до Батькiвщини та захист вiд ii ворогiв.
Невипадково доданий вiрш Бориса Чичибабiна, написаний росiйською, який знаменуе спiльнiсть усiх народiв Украiни в любовi до своеi Батькiвщини.
Хоча бiльша частина творiв у цiй книжцi передбачена чинною програмою для шкiл, зацiкавить вона не лише школярiв, а й дорослого читача.
Коллектив авторов
З Украiною в серцi. Патрiотична хрестоматiя
© О. В. Красовицький, упорядкування та вступна стаття, 2014
© В. М. Карасик, художне оформлення, 2018
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
* * *
Олександр Красовицький, генеральний директор видавництва «Фолiо»
Дорогi читачi!
Ця книжка, що розрахована на школярiв, зацiкавить i дорослого читача. Усвiдомлення того, що ми – незалежна держава, для багатьох громадян краiни прийшло тiльки на 23-му роцi незалежностi, коли загроза державностi краiни змусила згуртуватися всiх патрiотiв Украiни. Багато героiчних моментiв нашоi iсторii, що знайшли вiдображення в кращих прикладах украiнськоi лiтератури, стали предметом цiеi хрестоматii. Нашiй державностi – понад тисячу рокiв. Киiвська Русь, яка була одною з найбiльш високорозвинених держав свого часу, була iнтегрована в европейське суспiльне життя не менше, нiж Украiна зараз. Дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна, яка стала королевою Францii, дружиною Генрiха I, ii сестри, Єлизавета та Анастасiя, що стали королевами Норвегii та Угорщини в перiод становлення цих краiн, прославили нашу Батькiвщину в свiтi, iхнi нащадки керували провiдними европейськими державами багато рокiв. Жорстока й кривава монгольська навала на багато рокiв зупинила розвиток державностi в Киевi, але Галицько-Волинське князiвство i згодом Литовська держава зберегли традицii православ’я, навколо яких згуртувалося украiнське суспiльство у XVI–XVII столiттях, коли знову було створено украiнську гетьманську державу. Героiчний перiод козацьких вiйн змiнився важким перiодом Руiни, i подальша украiнська iсторiя була пов’язана з життям наших предкiв у складi кiлькох iмперiй – Росiйськоi, Османськоi, Австро-Угорськоi. Короткий перiод украiнськоi державностi пiсля Першоi свiтовоi вiйни ознаменувався подвигом героiв пiд Крутами та iншими славними подiями нашоi iсторii. Украiнський народ винiс на своiх плечах значну частину тягот наступного перiоду iсторii, зробив величезний вклад у боротьбу з фашизмом. Багато найкращих представникiв нашого народу, на жаль, загинули в перiод сталiнських репресiй, постраждали вiд масового голоду, були знищенi в тюрмах i таборах, пiд час украiнського нацiонально-визвольного руху.
У цiй книжцi – найкраще, що було написане нашими класиками украiнською мовою про нашу iсторiю, любов до Батькiвщини та ii захист вiд ворогiв. Ми вважали за потрiбне додати прекрасний вiрш харкiвського поета Бориса Чичибабiна, написаний росiйською, який знаменуе спiльнiсть усiх народiв Украiни в любовi до своеi Батькiвщини.
Поезiя
Микола Степанович Вiнграновський
© Вiнграновський А. (правонаступник Вiнграновського М.), 2013 р.
1936 (м. Первомайськ, Миколаiвська область) – 2004 (м. Киiв)
Перша колискова[1 - Програма 5-го класу.]
Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах iдyть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.
Спи, моя гiллячко голуба,
Тихо в моiм серцi i щасливо.
За вiкном хлюпочеться плавба
Твоiх лiт i долi гомiнливоi.
Спи, моя дитинко, на порi.
Тiнi сплять i сонна яворина…
Та як небо в нашому Днiпрi,
Так в тобi не спить хай Украiна.
Хай вона не спить в тобi повiк,
Бо вона – для тебе i для свiту…
Люлi, мiй маленький чоловiк,
Капле сон срiблястий з верховiту…
Сама собою рiчка ця тече…[2 - Програма 5-го класу.]
Сама собою рiчка ця тече,
Маленька рiчечка, вузенька, як долоня.
Ця рiчечка Днiпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без iменi iще.
Вона тече в городi в нас пiд кленом,
І наша хата пахне iй борщем.
Цвiте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця рiчечка тече для клена i для мене,
Їi й тодi я бачу, коли сплю.
Я рiчечку оцю в городi в нас пiд кленом
Як тата й маму i як мед люблю.
Микола Кiндратович Вороний
Да луче есть на своей земли костю лечи, иже ли на чюже славну быти
(Лiтопис за Іпатiiвським списком)
1871 (Днiпропетровська область) – 1938 (м. Одеса)
Євшан-зiлля[3 - Програма 6-го класу.]
Да луче есть на своей земли костю лечи, иже ли на чюже славну быти
(Лiтопис за Іпатiiвським списком)
В давнiх лiтописах наших
Єсть одно оповiдання,
Що зворушуе у серцi
Найсвятiшi почування.
Не блищить воно красою
Слiв гучних i мальовничих,
Не вихвалюе героiв
Та iх вчинкiв войовничих.
Нi, про iнше щось говорить
Те старе оповiдання.
Мiж рядками слiв таiться
В нiм якесь пророкування.
І воно живить надiю,
Певну вiру в iдеали
Тим, котрi вже край свiй рiдний
Зацурали, занедбали…
Жив у Киевi в неволi…
Жив у Киевi в неволi
Ханський син, малий хлопчина,
Половецького б то хана
Найулюблена дитина.
Мономах, князь Володимир,
Взяв його пiд час походу
З ясирем в полон i потiм
При собi лишив за вроду.
Оточив його почотом
І розкошами догiдно —
І жилось тому хлоп’ятi
І безпечно, i вигiдно.
Час минав, i став помалу
Рiдний степ вiн забувати,
Край чужий, чужi звичаi
Як за рiднi уважати.
Та не так жилося хану
Без коханоi дитини.
Тяжко вiку доживати
Пiд вагою самотини.
Зажурився, засмутився…
Вдень не iсть, а серед ночi
Плаче, бiдний, та зiтхае,
Сну не знають його очi.
Нi вiд кого вiн не мае
Нi утiхи, нi поради.
Свiт увесь йому здаеться
Без краси i без принади.
Кличе вiн гудця до себе
І таку держить промову,
Що мов кров’ю з його серця
Слово точиться по слову:
«Слухай, старче, ти шугаеш
Ясним соколом у хмарах,
Сiрим вовком в полi скачеш,
Розумiешся на чарах.
Божий дар ти маеш з неба
Людям долю вiщувати,
Словом, пiснею своею
Всiх до себе привертати.
Ти пiди у землю Руську —
Ворогiв наших краiну, —
Вiдшукай там мого сина,
Мою любую дитину.
Розкажи, як побиваюсь
Я за ним i днi, i ночi,
Як давно вже виглядають
Його звiдтiль моi очi.
Заспiвай ти йому пiсню
Нашу, рiдну, половецьку,
Про життя привiльне наше,
Нашу вдачу молодецьку.
А як все те не поможе,
Дай йому евшана-зiлля,
Щоб, понюхавши, згадав вiн
Степу вiльного привiлля».
І пiшов гудець в дорогу.
Йде вiн три днi i три ночi,
На четвертий день приходить
В мiсто Киiв опiвночi.
Крадькома пройшов, мов злодiй,
Вiн до сина свого пана
І почав казати стиха
Мову зрадженого хана.
Улещае, намовляе…
Та слова його хлопчину
Не вражають, бо забув вже
Вiн i батька, i родину.
