скачать книгу бесплатно
– Це вiд тих же дам?
– Менi здаеться, що тобi нема нiякого дiла до моiх листiв, – грубо кинув Карамазов. – Хто тебе просив лазити в мiй паперовник?
Ганна здивовано подивилась на чоловiка.
– Я зовсiм випадково натрапила на цю записку, – сказала вона. – Менi потрiбнi були грошi на цукор… i, значить, нiчого хвилюватись. Хiба ти ранiш не дозволяв менi розпоряджатись своiм майном без спецiальних на це iнструкцiй? Чи може, ти тепер щось маеш ховати вiд мене? Так тодi треба сказати – i тiльки.
Дмитрiй зиркнув на дружину. Вона так щиро говорила, iй були такi сумнi очi, що в нiм раптом прокинулось почуття огиди до себе.
– Ти менi пробач, Ганнусю, – сказав вiн. – Я й справдi рiзко висловився… Але виною цьому настрiй: я сьогоднi спав дуже погано.
Карамазов обняв Ганну i став ласкати ii. Вiн нарештi пiдтвердив ii припущення. Записка, звичайно, вiд «тих же дам». Але що ж тут такого? Тьотя Клава (вiн майже несвiдомо заговорив саме про цю даму, не згадуючи Аглаi) така собi мiщаночка, i вiн це прекрасно розумiе. Чи може вона думае, що вiн все-таки закохаеться в неi? Тодi це зовсiм не серйозно.
Ганнi хутко забилось серце, i вона зупинила свiй тривожний погляд на чоловiковi.
– І ти це правду говориш? – спитала вона.
– Що з тобою, Ганнусько? – сказав Карамазов. – Яку це правду ти маеш на увазi?
– А от таку, – зiдхнула Ганна. – Менi, Дiмi, i в голову не приходило в чомусь серйозному запiдозрювати тебе, але зараз я дивуюсь твоiй красномовностi.
– Ну, от уже й красномовнiсть не подобаеться.
Карамазов держав у зубах нiжно-смугляве вухо своеi дружини й розгублено дивився на стелю. Вiн зрозумiв, що спросонку видав сам себе, й що цього виправити вже не можна. І тому, коли Ганна вперто повторила свое запитання: «ти це правду говориш?», у нiм спалахнула злiсть.
– Нi, – рiзко сказав вiн. – Я брешу.
Ганна добре знала чоловiка, i чекала такоi вiдповiдi. Але вона знала й те, що пiсля таких вибухiв вiн остаточно обезволюеться.
– Ах, Дiмi! Боже мiй, Дiмi! Що ти робиш iз собою? Справа ж зовсiм не в цих дачницях. Невже ти гадаеш, що я вже не вмiю поважати себе?
Дмитрiй слухав дружину й нiчого не чув. В цей момент вiн i не мiг чути, бо мислi й почуття раптом покинули його, i вiн лежав мертвим шматом м’яса. Так iз ним завжди бувало пiсля сварки з Ганною.
– Ах, Дiмi! Ти зовсiм даремно так про мене думаеш. От познайом мене з цими дачницями, i я тобi доведу це… Ти обiцяеш познайомити?.. Ну?
– Я зроблю все… що хочеш, – сказав Дмитрiй. – Тiльки, будь ласка, вийди вiдцiля.
Ганна не примусила довго прохати себе, i за якусь хвилину ii вже не було в кiмнатi. Тодi Карамазов вийняв iз чемодана купальний костюм i, покликавши товариша Вовчика, пiшов iз ним до рiчки.
– Ти подивись на цi обличчя, що обминають нас, – сказав лiнгвiст, посилаючи до нiг свого сетера. – Зверни увагу, як вони дивляться: iй-богу, як вороги. От психологiя! Коли приiхав на вiдпочинок, то обов’язково пан.
– Вони, очевидно, мають рацiю так думати.
– Так, по-твоему, треба знищити всi будинки вiдпочинку?
– По-моему, треба залишити цю тему, бо все одно з порожнiх фраз ми не виберемось. Коли цi дикуни не хочуть вбачати в тобi трудовоi людини й не хочуть розумiти, що ця людина мае право за якийсь рiк чи то два роки вiдпочити один мiсяць, то твое обурення проти них е цiлком законне явище. Але, з другого боку, цiлком законно й вони обурюються проти тебе, бо, по-перше, ти не один, а таких, як ти, тисячi, по-друге, не всi цi тисячi умiють коректно поводитись iз цими людьми й, по-трете, ми й справдi в порiвняннi з ними – пани.
– Словом, i тут тупик? – сказав товариш Вовчик.
– Що ти хочеш цим зазначити?
– Те хочу зазначити, що ти й справдi трагiчна фiгура. Всюди ввижаеться тобi сама безвихiднiсть.
– Очевидно, така вже вдача менi, – сказав Дмитрiй i широко позiхнув.
Вони пiдходили до рiчки. На пристанi суетились портовики i щось вигружали з пiдвод. Пароплава ще не було, не було й вiтерця, так що рiка стояла, як дзеркало. Ранок був винятковий: пiсля дощiв ночi стали холоднiти, i холодок нiчний затримувався на водi, аж поки сходило сонце.
– Ну, вже скоро почнемо полювати, – сказав товариш Вовчик i вiд задоволення крякнув.
Карамазов одв’язав свiй каюк, i вони, вiдпливши сажнiв три вiд берега, кинулись у воду.
І тодi ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився i побачив у купальних костюмах Аглаю i тьотю Клаву. Вони стояли на рiчному пляжi й готувались лiзти в воду.
– Драстуйте, моi голуб’ята! – закричав товариш Вовчик.
– Здоров був, голубе! – вiдповiла йому криком тьотя Клава.
Дмитрiй вiдчув, що йому стало важко дихати. Вiн наздогнав свiй каюк i влiз у нього. Цiлу нiч Аглая не давала йому спокою, цiлу нiч вiн мрiяв про зустрiч iз нею (наче вiн не бачився з нею сто рокiв), i от на ранок вiн раптом зустрiчае ii в купальному костюмi. В ньому, в перший раз прокинувся до неi справжнiй стривожений самець. Вiн безсоромно дивився на ii таз, на ii груди, i нiяк не мiг одiрватись. Йому захотiлось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первiсна людина. Йому навiть прийшла мисль пiдплисти до фльоберiвських дам i жартуючи схопити в своi обiйми Аглаю.
– А ну, покажи, як ти плаваеш? – закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, нiби вона збиралась летiти до нього.
– Ah, mon Dieu! Que difes-vous la[6 - О, Боже мiй! Що ви говорите (фр.).], – крикнув товариш Вовчик.
– І ти тут, mоn ami? І ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi[7 - – І ти тут, друже мiй? І ти? Якi ви люб’язнi, що завiтали i зробили менi приемний сюрприз (фр.).].
– Але компенсацiя, мадмуазель. J’espere que vous me ferez I’amitie de diner avec moi[8 - Я сподiваюсь, що ви повечеряете зi мною (фр.).].
– C’est une grave question qui demande reflexion[9 - Над цим питанням варто помiркувати (фр.).].
– Будь ласка, подумайте. Бо я до обiду дiстав прекрасного вина.
Товариш Вовчик уже сидiв у каюку напроти Дмитрiя i поволi грiб до пляжу.
– Ти знаеш, – сказав вiн, звертаючись до свого приятеля. – Я говорю про загадковiсть, що за неi сховались нашi дами. Їi все-таки можна розшифрувати.
– Яким же це чином?
– Дуже просто, – тихенько засмiявся лiнгвiст. – Ми iх напоiмо добрим мiцним вином – i вони нам усе розкажуть.
– Ти так думаеш?
– Я цього певний… Тим паче, що дами не вiд того, щоб колись iз нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо менi й сказала, що вона хоче «кутнуть».
Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотiлось «розшифрувати», як говорив товариш Вовчик, московських дам – ця загадковiсть iз кожним днем його все менше й менше цiкавила, – а тому, що сьогоднi вiн побачив прекрасне Аглаiне тiло, тому, що йому захотiлось кусати ii. Йому метнулось у головi, що п’янка може утворити непогану обстановку, i вiн уже напружено шукав мiсця для оргii.
– Я бачу, що ти подiляеш мою думку, – сказав товариш Вовчик.
– Я ii цiлком подiляю.
– Ну, так тодi допомагай менi, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам i сподiваюсь, що сьогоднi вночi ми будемо з ними пиячити.
– Але де ж ми з ними зiйдемось? – спитав Карамазов.
– Про це я вже подумав. Годинi о восьмiй ми сядемо в каюк, заберемо iз собою що треба й поiдемо на Зелену Косу. Там можна буде навiть огнище розвести.
На Зелену Косу? Прекрасно. Як це вiн про неi не подумав? Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навiть можна буде й заночувати… саме в копицях сiна.
– Ти добре придумав, – сказав Карамазов. – Яз охотою пiдтримую тебе.
Товариш Вовчик ще раз вiд задоволення крякнув i змовк: вони вже були бiля фльоберiвських дам.
– Що ви там секретничаете? – спитала тьотя Клава, коли каюк легко сiв на пiсок пляжу.
– Це я кажу Вовчиковi, – знайшовся Дмитрiй, – що пора вже вас познайомити з моею дружиною.
– Ти це серйозно говориш? – спитала Аглая, примружуючи очi.
– Цiлком серйозно… i ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловiком тьотi Клави.
Аглая поспiшила погодитись. Бiльше того: вона гадае, що треба це зробити сьогоднi увечерi.
– Тiльки не сьогоднi, – кинув товариш Вовчик i поiнформував дам про свiй плян щодо випивки.
Дами плян прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитись iз Ганною.
– Чому це «перш за все»? – незадоволено спитав Дмитрiй. – На цю iсторiю ще буде час.
– Але й на випивку буде час, – уперто сказала Аглая.
Вона так рiшуче стояла на своему, що за кiлька хвилин Вовчик уже виходив iз себе. Тодi дами несподiвано почали вдягатись i демонстративно покинули пляж.
– І на чорта тобi треба було говорити про це знайомство? – незадоволено сказав лiнгвiст.
Але Карамазов i сам проклинав себе за необачнiсть. У всякому разi, друзi вже знали Аглаю i зрозумiли, що нiякоi вечiрки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дiвчину.
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тiльки на четвертий день пiсля розмови на рiчному пляжi. Це трапилось увечерi бiля хвiртки, саме на тому мiсцi, вiдкiля фльоберiвськi дами починали чергову гулянку зi своiми кавалерами. Зустрiч була холодна, i це особливо вiдчула Ганна.
– Чого це ви так цураетесь громади? – спитала Аглая, беручи пiд руку дружину Карамазова.
– Вiдкiля це ви взяли? – У свою чергу пiдвела брови Ганна.
– От тобi й маеш! Скiльки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулицi. Хiба це не замкнутiсть?
– Ганна страшенна iндивiдуалiстка, – пожартував товариш Вовчик.
Тьотя Клава нi з того нi з сього засмiялась дрiбненьким i негарним смiшком.
– А я от думаю, що тут зовсiм iнша причина, – сказала Аглая. – Ти, Дiмi, як думаеш?
Карамазов iздрiгнув. Вiн зовсiм не чекав, що Аглая буде так фамiльярно поводитись iз ним у присутностi Ганни.
– Я вас прослухав, – червонiючи сказав вiн. – Про що ви там?
– Цебто я?
– Ну да, ви!
– Ти подумай, тьотю Клаво, – засмiялась Аглая. – Вiн уже до мене звертаеться на «ви».
– Ха, ха! – знову розсипалась дрiбним i неприемним смiшком друга фльоберiвська дама.
Утворилось нiякове становище. Таке нiякове, що навiть товариш Вовчик вiдчув це.
– Ви Дмитрiя не зрозумiли, – раптом спокiйним голосом сказала Ганна. – Вiн пiд цим «ви» мав на увазi й вас i мене.
– Ти, Дiмi, пiдтверджуеш це? – спитала Аглая i уважно, навiть з деякою повагою, подивилась на Ганну.
– Звичайно, – зрушив плечима Дмитрiй i вийняв портсигар.
Вiн уже взяв себе в руки, i обличчя йому було спокiйне.
– Так-от що, – сказала Аглая. – Чи не тому ви так рiдко виходите на вулицю, що не хочете зустрiчатись iз мiщанками?.. Так би мовити тiкаете вiд обивательського оточення? Я не помиляюсь?
– Я тiльки не знаю, кого ви маете за мiщан? – спокiйно спитала Ганна.
– Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далi.
– Я вас так мало знаю, що вважати вас за мiщан поки що не ризикую.
– Ну, а як узнаете – тодi ризикнете?
Ганна взяла свою косу й положила ii на груди. Вона помовчала декiлька секунд i нарештi сказала:
– Тут i ризикувати нiчого. Коли ви мiщанки, то значить, мiщанки… Але я сподiваюсь, що маю справу з людьми iншого гатунку.
Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече i взяла руку «пiд козирьок».
– Рад стараться, вашество! – чiтко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.
Знову утворилось нiякове становище. Ганна, звичайно, зрозумiла, що тьотя Клава глузуе з неi, але тепер вона вже не зумiла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убiк.
– Давайте покинемо цi розмови, – сказав товариш Вовчик.
– Навiщо це робити? – промовила Аглая. – Ця тема дуже цiкава… Ти, Дiмi, як гадаеш?
Карамазов нiчого не вiдповiв на це запитання i раптом зробив кiлька крокiв убiк.
