скачать книгу бесплатно
– А мiй чоловiк? Моi дiти? Що я iм скажу? Подружня зрада як така – це дуже погано. А зрада з заколотником?..
– Вони зрозумiють тебе, якщо знатимуть твоi мотиви. Нехай це стане твоею покутою. Важливо, аби нiхто нiчого не помiтив. З’ясуй у Курiя все, що зможеш. Ти маеш змусити його розкритися. Винагороджуй його по-своему, якщо буде потрiбно. Сюди бiльше не приходь – це надто небезпечно. Все, про що довiдаешся, розказуй Теренцii. Ви можете легко зустрiчатися у вашому храмi, де вас нiхто не бачить.
Звiсно ж, вона не хотiла вплутуватися в це мереживо зi зрад. Та коли Цицерону було щось потрiбно, вiн був здатний умовити будь-кого на будь-що. І коли вiн, не обiцяючи Курiю прямо недоторканостi, пообiцяв зробити для нього все, що буде можливо, жiнка здалася. Так вона стала шпигункою Цицерона, а сам хазяiн приступив до розробки свого власного плану.
VI
На початку квiтня Сенат пiшов на канiкули. Лiктори тепер знов охороняли Гiбриду, i Цицерон вирiшив, що буде безпечнiше вiдправити сiм’ю на морське узбережжя. На вiдмiну вiд багатьох чиновникiв, якi затрималися в Римi, аби подивитися театральну виставу, ми виiхали з першими променями сонця та в супроводi вершникiв-охоронцiв попрямували Аппiевою дорогою на пiвдень. Здаеться, разом нас було близько тридцяти осiб. Цицерон розлiгся на подушках у своему вiдкритому возi, то слухаючи, що йому читав Сизифiй, то надиктовуючи менi листи. Маленький Марк iхав на мулi, поруч з ним крокував раб. Теренцiя та Туллiя iхали кожна в своiх ношах, якi несли озброенi таемними ножами раби. Щоразу, як нам на дорозi траплялася група чоловiкiв, я думав, що це найманi вбивцi – i тому доки досягнули Понтинських болiт, ця подорож тривалiстю в цiлий день уже пристойно пошарпала менi нерви. Ми зупинилися переночувати в Трес Табарнi, та я так i не змiг заснути через квакання жаб, запах гнилоi води та писк комарiв.
Зранку ми пересiли на баржу та продовжили нашу подорож. Цицерон, який сидiв на носу в крiслi, заплющив очi та пiдставляв свое обличчя променям весняного сонця. Пiсля галасу сповненоi мандрiвниками дороги тиша, яка панувала над каналом, тиснула нам на вуха. Цицерон не працював – це на нього зовсiм не було схожим. На найближчiй зупинцi на нас чекала сумка з офiцiйними паперами – та, коли я протягнув iх консулу, вiн вiд мене вiдмахнувся. Те саме повторилося й на його вiллi в Фармiнi. Декiлька рокiв тому Цицерон придбав цей затишний будиночок на узбережжi Середземного моря з широкою терасою, де вiн зазвичай писав або репетирував своi промови. Та протягом усього першого тижня вiдпочинку хазяiн лише грав з дiтьми, водив iх на риболовлю та стрибав у невисоких хвилях, якi розбивалися просто за невисоким муром його вiлли. Оскiльки я знав про всю серйознiсть проблем, що нависли над ним, мене дивувала його безтурботнiсть. Тепер, звiсно, я розумiю, що й тодi консул не припиняв роботи – вiн працював так, як працюють поети, очищував голову вiд полови порожнiх думок i чекав на натхнення.
На початку другого тижня на обiд до консула прийшов Сервiй Сульпiцiй у супроводi Постумii. Його вiлла розташовувалася через затоку – в Гаетi. Вiн майже не спiлкувався з Цицероном пiсля того, як консул розповiв йому про зустрiч з його дружиною в будинку Цезаря. Але зараз вiн перебував у гарному гуморi, на вiдмiну вiд своеi дружини. Причини таких разючих змiн стали зрозумiлими перед самим обiдом, коли Сервiй вiдвiв Цицерона в бiк для розмови. Вiн щойно прибув з Риму, тому його переповнювали столичнi плiтки. Сервiю важко було стримати свою радiсть.
– Цезар завiв собi нову коханку. Це Сервiлiя, дружина Юнiя Силана!
– У Цезаря нова коханка? Що ж тут нового? Це так само природньо, як i нове листя на деревах навеснi.
– Та як ти не розумiеш. Це не тiльки покладе край тим безпiдставним чуткам про нього та Постумiю, але ускладнюватиме перемогу Силана у виборах консула влiтку.
– Чому ти так думаеш?
– Цезар контролюе великий блок голосiв популярiв. Навряд чи вiн вiддаватиме iх чоловiковi своеi коханки, чи не так? Тому я можу розраховувати на деякi з них. Отже, за схвалення патрицiiв та за твоеi пiдтримки я напевно виграю.
– Ну що ж, тодi я радий привiтати тебе. Для мене буде великою честю за три мiсяцi оголосити тебе переможцем. А вже вiдомо, скiльки буде кандидатiв?
– Напевно, четверо.
– Ти, Силан, а ще хто?
– Катiлiна.
– Вiн точно висуватиме свою кандидатуру?
– Звiсно! І не сумнiвайся. І Цезар уже заявив, що знов пiдтримуватиме його.
– А четвертий хто?
– Луцiй Мурена, – Сервiй назвав iм’я колишнього легата Лукулла, який тепер був губернатором Далекоi Галлii, – але вiн занадто солдат, аби здобути пiдтримку в мiстi.
Того вечора вони обiдали на вiдкритому повiтрi. Зi своеi кiмнати я чув шерех хвиль по камiнню та зрiдка – тi голоси, якi до мене доносив теплий солонуватий вiтер. Вiн приносив i запахи приготованоi на вугiллях риби. Наступного дня спозаранку Цицерон сам з’явився, аби мене розбудити. З подивом я побачив, що Цицерон, досi одягнений в одежi, якi були на ньому вчора ввечерi, сидить бiля дальнього кiнця мого вузького лiжка. Свiтанок щойно настав. Здавалося, консул взагалi не спав.
– Одягайся, Тiроне. Час вирушати.
Поки я взувався, хазяiн повiдав менi про те, що тут вiдбувалося. Наприкiнцi вечора Постумiя знайшла нагоду поговорити з ним наодинцi.
– Вона взяла мене за руку та запропонувала пройтися терасою. На мить я подумав, що вона хоче запропонувати менi замiнити Цезаря в ii лiжку – вона була достатньо п’яною для цього, а сукня була вiдкритою аж до колiн. Але ж нi: виявилося, що почуття ii до Цезаря змiнилися з пристрастi на люту ненависть – i все, чого iй хотiлося – це зрадити його. Постумiя сказала, що Цезар та Сервiлiя створенi один для одного: «Годi й шукати в цiлому свiтi ще одну пару настiльки ж холоднокровних людей». А потiм вона сказала – i процитую ii слово-в-слово, – що Сервiлiя хоче бути дружиною консула, а Цезарю подобаеться трахати консульських дружин – тому Цезар докладе всiх зусиль для перемоги Силана.
– Так i що в цьому поганого? – поставив я дурне питання, бо ще не прокинувся. – Ти ж завжди казав, що Силан, хоч i нудний, але заслуговуе на повагу, i що вiн нiби як створений для високого посту.
– Я б хотiв, аби вiн перемiг. Цього ж прагнуть i патрицii i, як стало тепер вiдомо, Цезар. Тому Силан – абсолютний фаворит. Запекла боротьба розгорнеться за посаду другого консула – i якщо ми нiчого не вдiемо, то ii займе Катiлiна.
– Але, менi здаеться, Сервiй впевнений в собi.
– Вiн не впевнений, а самовпевнений. І Цезарю потрiбно, аби саме таким вiн i був.
Я умився холодною водою. Лише тепер сон вiдступив. Цицерон уже майже вийшов з кiмнати.
– А можна поцiкавитися, куди ми iдемо?
– На пiвдень, – кинув вiн через плече. – На узбережжя Неаполiтанськоi затоки, аби побачитися з Лукуллом.
Вiн лишив Теренцii записку – i ми поiхали до того, як вона прокинулася. Ми подорожували в закритiй повозцi, аби нас не впiзнали – ця пересторога не була зайвою, адже чи не половина Сенату, стомлена вiд надзвичайно довгоi зими, прямувала на вiдпочинок на теплi курорти Кампанii. Аби ще пришвидшити наш рух, ми майже повнiстю вiдмовилися вiд супроводу. Лишилися лише двое охоронцiв – Тит Секст, який нагадував бика, та його потужний брат Квiнт. Вони скакали з двох бокiв – попереду та ззаду вiд нашого возу.
Коли сонце ще вище пiднялося над обрiем, повiтря почало прогрiватися, та наш возик заполонили аромати мiмоз, сiна та розiгрiтих сосен. Час вiд часу я вiдсував фiранку та милувався краевидами. Я заприсягся, що, якщо я колись матиму свою маленьку ферму, то ферма ця буде на пiвднi. Цицерон мовчав. Всю дорогу вiн проспав i прокинувся лише пiд вечiр, коли ми спускалися вузенькою дорогою до Мiценiума, де розташувався… хотiв написати «будинок» Лукулла, але це слово не дуже добре описуе той палац насолод пiд назвою Вiлла Корнелiя, який вiн придбав на узбережжi та майже повнiстю перебудував. Ця будiвля розташувалася на мисi, де, за легендою, був похований троянський герольд. Звiдти вiдкривався чи не найбiльш вишуканий в усiй Італii пейзаж – мальовничiсть острову Прогида, неймовiрна блакить вод Неаполiтанськоi затоки, вигляд гiр Капрi. М’який бриз ворушив верхiвки кипарисiв, коли ми висадилися з екiпажу. Здавалося, ми прибули до раю.
Довiдавшись, хто прибув, Лукулл сам вийшов на ганок, аби особисто привiтати консула. Йому було понад п’ятдесят рокiв, вiн мав виснажений i неприродний вигляд, було помiтно, що вiн почав набирати вагу. Якби ви побачили його, одягненого в шовковi капцi та грецьку тунiку, ви б нiколи не подумали, що перед вами, можливо, найвидатнiший военачальник за останне столiття, – вiн був радше схожим на вчителя танцiв. Але загiн легiонерiв, якi охороняли його палац, а також лiктори, якi розташувалися в затiнку дерев, нагадували, що це – полководець, якого його непереможнi солдати нагородили титулом iмператора на полi битви, i що вiн досi стоiть на чолi величезноi армii. Цей патрицiй наполiг на тому, аби Цицерон пообiдав з ним та переночував в його будинку, а спочатку запропонував прийняти ванну та вiдпочити. Не знаю, чи це було через його байдужiсть, а може, так проявилася вишуканiсть його манер – та Лукулл навiть не поцiкавився причиною несподiваного вiзиту консула.
