скачать книгу бесплатно
Та гов, я вже знаю, в чiм дiло – в рекрути
Тягли його – кликав король на вiйну,
Та вiн волiв палець зовсiм вiдчахнути
І дома остатись. Ну справдi козак!
Одначе – на вiки позбутися пальця?
Бажати, подумать, так, навiть хотiти,
Одначе – зробити? Цього не пiйму.
Потрясае головою й береться знову до роботи.
II. Картина
Кiмната Ози. Суцiльний безлад. Шафи й скринi розкритi. Скрiзь валяеться домашне начиння, на лiжку лежить кiт. Оза й Карi складають речi.
Оза: (бiжить в один бiк)
Послухай, Карi!
Карi: Що таке?
Оза: Послухай!
Ах, де вiн? Де? Не знаеш ти припадком?
З ума схожу. Чого це я шукала?
Ага – ключа вiд скринi.
Карi: Вiн же в замку.
Оза: Який там гамiр на дворi.
Карi: Це iде
Остання фiра з Гегштадта…
Оза: Мiй Боже!
Коли б мене вже вивезли в трунi!
Таке життя прокляте. До сорочки
Усе забрали, все! Чого сам Гегштадт
Не взяв, те вiйт до себе загорнув,
Плювать у вiчi всiм отим суддям!
(Сiдае на край лiжка)
Тепер зiйшли ми на дiдiв дощента;
Мужик був строгий та суддi строгiшi,
Не було ласки, ради чи поради,
Не було Пера, не помiг нiхто…
Карi: До смертi вiльно жити вам в тiй хатi.
Оза: Неначе кiтцi на ласкавiм хлiбi.
Карi: Прийшлось за Пера дорого платить!
Оза: За Пера? В чiм же ж винна тут дитина?
Хiба ж то Інгрид не вернула цiла?
Це ж чорт на грiх привiв мойого хлопця,
Його судити треба, а не Пера!
Карi: Мабуть, вам треба кликати панотця;
Вам гiрше, ви не чуете цього?
Оза: Поклич, як хочеш, може, це i краще.
(Палко)
Та нi! Навiщо тут чужих людей?
Сама йому поможу, як усi
Його вiд себе трутили – я ж мати.
Оце для мого Пера кожушина;
Направить треба, дiри полатати,
А де ж панчохи?
Карi: Там десь мiж лахмiттям.
Оза: (перекидаючи шмаття)
Гей-гей, це що? Старенька, ржава ложка
Малим вiн з неi гудзики звик лити,
Одна з його улюблених забав!
Було раз свято. Пер прийшов до батька
І просить крихти олова. А батько:
Не маю, каже, олова; ось срiбло.
Мiй син хай срiблом граеться! І дав
Йому монету золоту. Старий
В шумi вина не розбирав чи срiблом,
Чи золотом дав гратися дитинi…
А ось панчохи; наче решето,
Пошити слiд.
Карi: Не вадило б.
Оза: Пошию
І ляжу в лiжко; давить щось i коле.
(Зрадiвши)
Диви – вовнянi сорочки! – Забули!
Карi: Забули, справдi.
Оза: Найдене добро!
Одну iм можна повернуть, а другу…
Або – обi сховаемо. У Пера
Сорочка драна i брудна.
Карi: Це ж грiх.
Оза: Нехай! Та ж пiп усе про те торочить,
Що Бог великi всiм проща грiхи,
Простить i нам цей невеликий злочин…
III. Картина
Галявина перед новозбудованою хатиною в лiсi. Над дверми– оленячi роги. Високий снiг. Вечорiе.
Пер Гiнт стоiть перед дверми, до яких прибивае великий дерев’яний замок.
Пер Гiнт: (смiеться час до часу)
Замок сюди, щоби вiд злобних тролiв
Й лихих людей запертися безпечно;
Замок сюди, щоб жодна вража сила
Моiх порогiв не переступила!
Приходять смерком, стукають, товчуться:
– Вiдкривай! Ми наче думи невгомоннi,
Мов днi хмарнi, мов ночi ми безсоннi!
Влiзаем в постiль, шугаем в огнище,
Крiзь комин iдем, мов змii огненнi;
Гi-гi, Пер Гiнт! Нема такого замка,
Нема запори для думок i змор!
Сольвейга надбiгае з гори на лижах. На головi в неi шаль, у руках клунок.
Сольвейга: Благословенна праця твоiх рук.
Мене ти кликав – я прийшла.
Здоров був!
Пер Гiнт: Сольвейго! Ти ж це чи не ти? Нi – ти!
Й тобi не лячно пiдiйти до мене?
Сольвейга: Прислав ти вiстку на устах дитини;
І з того часу чула я твiй голос
