скачать книгу бесплатно
Найгiрше лиш те, що не знаю,
Чи Пер мiй не вражений чим?..
Пер Гiнт: (входить)
Вiтайте!
Оза: Дитинонько люба!
Мое ти кохання ясне!
Чи знаеш, що певная згуба?
Як хто тебе в мене стрiне?
Пер Гiнт: Життя йде зi смертю у парi,
Я мусiв до тебе прийти.
Оза: Тепер засоромиться Карi,
Я ж зможу спокiйно пiти…
Пер Гiнт: «Пiти?» Що говориш, старенька!
Куди ти збираешся йти?
Оза: Ой, чую я сину, як дзвонять…
Мiй шлях добiга до мети.
Пер Гiнт: (ходить, заламуючи руки)
Я втiк вiд терпiння, вiд муки –
Я думав – тут легше дихну…
Не змерзла ти в ноги i руки?..
Оза: Готов менi сину труну!
Як слоняться моi повiки,
То ти iх тихiше примкнеш,
По-людськи мене поховаеш,
На санях мене повезеш.
Ах нi, чи це правда…
Пер Гiнт: Єдина!
О тому-потому, ще час.
Оза: Так, так, подивися – руiна,
Нiхто не пожалував нас.
Пер Гiнт: (заламуе руки)
Вже знову!
(Твердо)
Тут я винуватий
І пекло на мене вже жде.
Оза: Нi, серце! Ти в грiх небагатий,
Пиття стуманило тебе.
Ти ж п’яний був; у хвилю нетями
Святий на злочинство готов;
Їзда ця на ренi верхами
Вогнем обдала твою кров.
Пер Гiнт: Ти, мамо, заслiплена в синi,
Та киньмо це, ненечко – цить!
Що прикре – не згадуймо нинi.
Оставмо – воно не згорить!
(Сiдае на краю лiжка)
Цить, нене! Тепер погуторим,
Та тiльки про мене й про вас,
Нi словом про смутки i горе,
Що з боку тиснулись до нас.
Дивiться – i кiтка жив ще,
Я думав – давно на гною…
Оза: Вона так що ночi дереться,
Мов смерть вiдчувае мою.
Пер Гiнт: (перериваючи)
І що ж тут нового чувати?
Оза: (усмiхаючись)
Говорять, що е тут дiвча,
Що хоче на гори тiкати.
Пер Гiнт: (швидко)
Що робить тепер Мац Моен?
Оза: Говорять, що дiвчина й досi
Не слухае батькових рад.
Вернувся б до неi, то, може,
І щастя вернуло б назад.
Пер Гiнт: Коваль чи ще дума про мене?
Оза: Десь в попелi далi гребе.
Я краще скажу, як зоветься
Дiвчина, що – любить тебе…
Пер Гiнт: Нi, нене! Тепер погуторим.
Та тiльки про мене й про вас,
Нi словом про смутки i горе,
Що з боку тиснулись до нас.
Пить хочеш? Пiти що принести?
Не твердо лежати? Скажи?
Ген-ген! Чи не тут же маленьким
Проснив я найкращii сни?
Чи тямиш, бувало, присядеш
Пiд вечiр на лiжку онтiм
Й мене десь по небi провадиш
Казок хороводом мрiйним…
Оза: Так, так! А чи тямиш, як батько
Шатнеться кудись по хатах,
Ми в «подорож» бавимось гладко.
По лiжку женем на санках?
Пер Гiнт: Ми спинку вiд лiжка шмагаем
Мов коней тугим батiжком.
Оза: А Карина кiтка була в нас
Слухняним усе вiзником.
Пер Гiнт: На мiсяця захiд ми мчали
На сонця схiд гнали притьмом
До Сорiя-Морiя замку –
Аж з коней пiт лився цюрком.
Оза: В кiзлi я спереду сидiла…
Пер Гiнт: А хто це вiжки погубив?
А хто це раз враз повертався
Й питав – чи не зимно менi?
Спасибiг! Старенька, була, ти
Тим сонцем, що в небо веде…
Чого ж бо ти стогнеш?
