скачать книгу бесплатно
ЛОЇЗ: Вiн не стане гостювати. Вiн зайде за мною i ми пiдемо гуляти.
ДЖУЛІ: (пiдiймаючи брови) О, стае трохи яснiше. Це безперечно мiстер Калкiнс. Я думала, ти пообiцяла матерi, що не будеш його запрошувати.
ЛОЇЗ: (вiдчайдушно) Вона зовсiм дурна. Вона не виносить його, бо вiн щойно розлучився. Звичайно, вона мае бiльше досвiду, нiж я, але ж…
ДЖУЛІ: (розсудливо) Не дозволяй iй ставитись до себе як до дитини! Досвiд – найбiльш непотрiбна рiч у свiтi. Усi лiтнi люди мають його на продаж.
ЛОЇЗ: Менi вiн подобаеться. Ми говоримо про лiтературу.
ДЖУЛІ: Так ось чому я останнiм часом помiчаю усi цi важезнi книги розкиданi по всьому будинку.
ЛОЇЗ: Вiн позичае iх менi.
ДЖУЛІ: Ну, ти повинна грати за його правилами. З римлянами вчиняй по-римськи. Але я з книгами покiнчила. Я достатньо освiчена.
ЛОЇЗ: Ти дуже непослiдовна – минулого лiта ти читала кожен день.
ДЖУЛІ: Якби я була послiдовна, я б все ще споживала тепле молоко з маленькоi пляшечки.
ЛОЇЗ: Так, i, напевне, з моеi пляшечки. Але менi подобаеться мiстер Калкiнс.
ДЖУЛІ: Я його нiколи не зустрiчала.
ЛОЇЗ: Так, ти поквапишся?
ДЖУЛІ: Так. (Пiсля паузи) Я зачекаю, поки вода трохи охолоне, а потiм додам ще гарячоi.
ЛОЇЗ: (саркастично) Як цiкаво!
ДЖУЛІ: Пам’ятаеш як ми з тобою грали в «милки»?
ЛОЇЗ: Так – у десять рокiв. Я дуже здивована, що ти вже не граеш у цю гру.
ДЖУЛІ: Я граю. Як раз збираюся через хвилину
ЛОЇЗ: Дурна гра.
ДЖУЛІ: (тепло) Нi, не дурна. Вона корисна для нервiв. Б’юсь об заклад, ти забула, як у неi грати.
ЛОЇЗ: (заперечно) Нi, не забула. Наповнюеш ванну мильною пiною, а потiм сiдаеш на край i зiсковзуеш вниз.
ДЖУЛІ: (презирливо похитуючи головою) Нi! Це лише частина правил. Ти повинна ковзати вниз, не торкаючись рукою чи ногою…
ЛОЇЗ: (нетерпляче) О, Господи! Чи не все одно? Я б дуже хотiла, щоб ми або перестали приiжджати сюди влiтку, або придбали б будинок з двома ваннами.
ДЖУЛІ: Ти можеш придбати собi невеличке коритце з олова або скористатися шлангом…
ЛОЇЗ: Замовкни вже!
ДЖУЛІ: (не звертаючи уваги) Залиш рушника.
ЛОЇЗ: Що?
ДЖУЛІ: Залиш рушника, коли пiдеш.
ЛОЇЗ: Цього рушника?
ДЖУЛІ: (дуже мило) Так, я забула свого рушника.
ЛОЇЗ: (озираючись уперше) Ти зовсiм дурепа? У тебе навiть халата нема.
ДЖУЛІ: (також оглядаюсь) Дiйсно нема.
ЛОЇЗ: (з пiдозрою) Як ти потрапила сюди?
ДЖУЛІ: (смiеться) Я, мабуть, …я, мабуть, якось прослизнула. Ну знаеш – така собi бiла фiгура, що прослизае по сходах, i…
ЛОЇЗ: (сварливо) Ти маленька негiдниця Ти не маеш жодноi гордостi чи самоповаги?
ДЖУЛІ: Маю досить i того й iншого. Я думаю, що це як раз i доводить. Я дуже добре виглядала. Я насправдi досить мила у своему природному станi.
ЛОЇЗ: Ах, ти ж…
ДЖУЛІ: (думаючи вголос) Я хочу, щоб люди не носили одягу. Я здогадуюсь, я мала б народитись язичницею, або ж тубiльцем, чи щось таке.
ЛОЇЗ: Ти…
ДЖУЛІ: Менi минулоi ночi наснилося, що однiеi недiлi до церкви маленький хлопчик принiс магнiт, який притягував тканину. Вiн постягав одяг вiдразу з усiх, що привело iх у жахливий стан: люди плакали, кричали без кiнця, нiби вони вперше виявили своi власнi шкури. Тiльки я не хвилювалася, бо просто смiялася. Менi довелося збирати пожертви, тому що нiхто iнший цього не мiг зробити.
ЛОЇЗ: (не звертаючи увагу на цю промову) Ти хочеш сказати, що якби я не прийшла, ти б побiгла назад до своеi кiмнати… го… голою?
ДЖУЛІ: Au naturel – звучить набагато краще.
ЛОЇЗ: А якби у вiтальнi хтось був?
ДЖУЛІ: Нiколи ж ще не було до цього часу.
ЛОЇЗ: До цього часу! Кари Господнi! Скiльки разiв…
ДЖУЛІ: До того ж зазвичай у мене е рушник.
ЛОЇЗ: (повнiстю приголомшено) Святi угодники! Тобi треба було вiдлупцювати як слiд, сподiваюсь, ти все ж попадешся якось. Я сподiваюсь, що у вiтальнi, коли ти вийдеш, буде з десяток мiнiстрiв, а також iхнi дружини та дочки.
ДЖУЛІ: У вiтальнi не вистачило б мiсця для них, – вiдповiла Чепурунка Кейт з Району Пралень.
ЛОЇЗ: Гаразд. Ти зробила собi ванну; ти у нiй i лежи.
(ЛОЇЗ рiшуче направляеться до дверей.)
ДЖУЛІ: (з тривогою) Гей! Гей! Мене не хвилюе халат, але менi потрiбен рушник. Я не можу витиратися шматочком мила та мокрою мочалкою.
ЛОЇЗ: (вперто) я не буду потакати такому створiнню. Витирайся як хочеш. Можеш покататися по пiдлозi, як тварини, якi не носять одяг.
ДЖУЛІ: (знову задоволено) Добре. Забирайся!
ЛОЇЗ: (гордо) Ага!
(ДЖУЛІ вмикае холодну воду i пальцем спрямовуе струмiнь на ЛОЇЗ. ЛОЇЗ швидко виходить, гримаючи дверима за собою. ДЖУЛІ смiеться i вимикае воду)
ДЖУЛІ: (спiвае)
Вiд «Ерроу» комiрець вiн мав
Дiвчинку зустрiв та цiлував
У вагонi, що в Санта-Фе прямував
Посмiшка вiд «Пебеко» у неi була
Та плаття вiд «Люсiль» вона вдягла
Трам-пам-пам якось вони…
(Вона переходить на свист i нахиляеться вперед, щоб увiмкнути крани, але здригаеться вiд трьох гучних ударiв у трубах. Вона замовкае на мить – а потiм вона говорить у кран, нiби це телефон)
ДЖУЛІ: Алло! (Нема вiдповiдi) Ви сантехнiк? (Нема вiдповiдi) Ви водопровiдник? (Один гучний, глухий удар) Що вам треба? (Нема вiдповiдi) Я вважаю, що ви привид. Це так? (Нема вiдповiдi) Ну, тодi перестаньте стукати. (Вона тягнеться i вмикае кран гарячоi води. Вода не тече. Тодi вона знову кричить прямо в кран). Якщо ви сантехнiк – це пiдступ. Увiмкнiть негайно. (Два гучнi, глухих удари) Не сперечайтесь! Менi потрiбна вода… вода! Вода!
(У вiкнi з’являеться голова молодого чоловiка – голова, прикрашена тонкими вусами та симпатичними очима. Останнi намагаються розгледiти хоч щось, i хоча вони не бачать нiчого, крiм багатьох рибалок iз сiтками та великого багряного океану, вони вирiшують почати говорити)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Хтось знепритомнiв?
ДЖУЛІ: (здригаеться i прислухаеться уважно) Це кiшка стрибнула!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (спiвчутливо) Вода не допомагае при знепритомненнi.
ДЖУЛІ: Допомагае! Бо нiхто не казав про знепритомнення!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви щось сказали про те, що кiшка стрибнула.
ДЖУЛІ: (рiшуче) Нi, не казала!
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ну, ми можемо обговорити це пiзнiше. Ви готовi йти? Або ви все ще вiдчуваете, що якщо ми зараз пiдемо разом, то почнуться плiтки?
ДЖУЛІ: (посмiхаеться) Плiтки! Хiба ж? Це буде бiльше нiж плiтки – це буде справжнiй скандал.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ну, ви перебiльшуете. Ваша родина може бути дещо незадоволеною, але тим, хто не знае життя усе здаеться брудним. Нiхто з iнших навiть не звернув би уваги, крiм кiлькох старих жiнок. Виходьте.
ДЖУЛІ: Ви не знаете, про що просите.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Ви думаете, що за нами стежить натовп?
ДЖУЛІ: Натовп? Буде спецiальний, броньований потяг з вагоном-рестораном, що курсуватиме з Нью-Йорка щогодини.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Скажiть, ви прибираете будинок?
ДЖУЛІ: Чому ви так думаете?
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я бачу, що на стiнах немае картин.
ДЖУЛІ: Ну у цiй кiмнатi нiколи не було жодних картин.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Дивно. Я нiколи не чув про кiмнату без картин, гобеленiв декоративних панелей чи чогось такого iншого.
ДЖУЛІ: Та тут i меблiв немае.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який дивний будинок!
ДЖУЛІ: Це залежить вiд кута зору, з якого ви дивитесь.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (сентиментально) Так приемно отак з вами розмовляти, коли ви являете собою лише голос. Я радий, що не бачу вас.
ДЖУЛІ: (вдячно) І я рада.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Якого кольору ваш одяг?
ДЖУЛІ: (пiсля критичного огляду своiх плечей) Ну, скажiмо так, це такий собi рожево-бiлий колiр.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Вiн вам пасуе?
ДЖУЛІ: Дуже. Я… я вже давно його ношу. І звикла до нього.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я думав, ви ненавидите старий одяг.
ДЖУЛІ: Так, але це подарунок на день народження, i я начебто мушу його носити.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: рожево-бiлий. Закладаюся, що це божественно. Вiн стильний?
ДЖУЛІ: Досить. Це дуже проста, стандартна модель.
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Який у вас голос! Яке чудове вiдлуння! Інодi я заплющую очi й, здаеться, бачу вас на далекому безлюдному островi, що кличе мене. І я поринаю до вас через прибiй, чуючи, як ви кличете, стоячи там, вода простягаеться по обидва боки вiд вас…
(Мило ковзае з борту ванноi й плюхаеться у воду. МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК клiпае)
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Що це було? Менi здалося?
ДЖУЛІ: Так. Ви … ви дуже поетичний, чи не так?
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: (замрiяно) Нi. Я займаюся прозою. Я вiршую лише тодi, коли мене щось зворушило.
ДЖУЛІ: (бурмочучи) Невеличке ворушiння…
МОЛОДИЙ ЧОЛОВІК: Я завжди любив поезiю. Я пам’ятаю донинi перший вiрш, який вивчив напам’ять. Це була «Евангелiна».
