скачать книгу бесплатно
– Навiщо розiгрувати фарс, що ви готовi заплатити менi, коли одного разу ви змусили мене зруйнувати це саме примiщення?
– Так, я це зробила, – сказала вона з гнiвом, – i радiла цьому. Можливо, саме тут було зроблено достатньо, щоб зруйнувати мене.
Вона поглянула на нього, наполовину зi зневагою, наполовину з прихованою нiяковiстю, коротко скомандувала до мiського онука i рушила до дверей.
Потiм вона пiшла з його магазину i з його життя. Дверi клацнули. З зiтханням вiн повернувся i рушив назад до скляноi перегородки, яка закривала пожовтiлi рахунки багатьох рокiв, а також зiв’ялу зморшкувату мiс Мак-Кракен.
Мерлiн розглядав ii висохле, вкрите павутинням зморшок обличчя з дивним жалем. Їй, в будь-якому випадку, дiсталося ще менше вiд життя, нiж йому. Непокiрний, романтичний дух, що дiяв несподiвано, у пам’ятнi моменти не надав ii життю жодноi родзинки та слави.
Мiс Мак-Кракен пiдняла голову i мовила до нього:
– Ну хоч стара, але все ще запальна, чи не так?
Мерлiн здригнувся.
– Хто?
– Стара Алiсiя Дейр. Мiсiс Томас Алердiс вона зараз, звичайно; вже десь тридцять рокiв.
– Що? Я вас не розумiю.
Мерлiн раптово присiв у свое поворотне крiсло; очi його були широко вiдкритi.
– Але ж напевне, мiстере Грейнджер, ви ж не кажете менi, що ви ii забули, якщо десять рокiв поспiль вона була найвiдомiшою жiнкою в Нью-Йорку. Одного разу, коли йшла ii справа про розлучення з Трокмортоном, вона привернула стiльки уваги на П’ятiй авеню, що рух зупинився. Хiба ви не читали про це в газетах?
– Я нiколи не читав газети.
Його стара голова йшла кругом.
– Ну, ви ж не могли забути той випадок, коли вона завiтала сюди й все зруйнувала. Дозвольте сказати, що я тодi майже попросила мiстера Мунлайт Квiла мене розрахувати.
– Невже ви маете на увазi, що ви теж тодi ii бачили?
– Бачила! Як я могла ii не бачити, коли було стiльки гуркоту. Господу вiдомо, що i мiстер Мунлайт Квiл був не в захватi, але, звiсно, вiн нiчого не сказав. Вiн зовсiм втратив розум вiд неi, i вона вертiла iм, як завгодно. Як тiльки вiн заперечував проти будь-якоi з ii примх, вона погрожувала розповiсти все його дружинi. Так йому i треба. Так завжди бувае, коли людина втрапляе у пазурi вродливоi авантюристки! Звичайно, вiн нiколи не був для неi достатньо багатим, хоча магазин в тi часи приносив добрi грошi.
– Але коли я бачив ii, – пробурмотiв Мерлiн, – тобто, коли я думав, що бачу ii, вона жила зi своею матiр’ю.
– Мати, як же ж! – обурено промовила мiс Мак-Кракен. – У неi там була жiнка, яку вона називала «тiтонькою», яка була такою ж ii родичкою, як i я. О, вона була погана, але ж розумна. Одразу пiсля справи про розлучення з Трокмортоном вона вийшла замiж за Томаса Алердiса i забезпечила себе на все життя.
– Хто ж вона така? – вигукнув Мерлiн. – Заради Бога, вона що, вiдьма?
– Ну… вона Алiсiя Дейр, танцюристка, звiсно. У тi часи не можна було знайти газету, щоб там не було ii зображення.
Мерлiн сидiв дуже тихо, його мозок раптом втомився i заспокоiвся. Вiн справдi був старим чоловiком, таким старим, що неможливо було навiть мрiяти коли-небудь знову бути молодим; таким старим, що весь блиск вже зник зi свiту, не переходячи навiть на обличчя дiтей i в простi радостi життя, тепла i комфорту, вiн повнiстю зник за межi зору i почуттiв. Вiн нiколи бiльше не посмiхнеться, не буде сидiти в тривалому задумi, коли весняними вечорами дiти кричать пiд його вiкнами, поступово перетворюючись на друзiв його дитинства, що кличуть вийти й погратися допоки зовсiм не стемнiе. Вiн був занадто старий навiть для спогадiв.
Того вечора вiн сидiв за вечерею зi своею дружиною та сином, якi використовували його для своiх незрозумiлих цiлей.
Олiвiя сказала:
– Не сиди, як скелет. Скажи що не будь.
– Нехай вже мовчить, – пробурчав Артур. – Бо ти заохотиш його розповiсти нам iсторiю, яку ми вже чули ранiше разiв сто.
О дев’ятiй годинi Мерлiн дуже тихо пiднявся нагору сходами. Опинившись у своiй кiмнатi й щiльно закривши дверi, вiн постояв бiля них якусь мить. Його тонкi кiнцiвки тремтiли. Тепер вiн знав, що завжди був дурнем.
«О, руда вiдьмо!».
Але було вже запiзно. Вiн розлютив Провидiння, протистоячи занадто великим спокусам. Попереду не було нiчого, окрiм вiчного життя на небесах, де вiн зустрiне лише тих, хто, як i вiн, даремно розтратив життя земне.
Дебютантка
(п’еса в одну дiю)
Сцена I
Велика i вишукана спальня в будинку Коннеджiв – кiмната дiвчини; рожевi стiни та штори, рожеве покривало на лiжку кремового кольору. Рожевий i кремовий – мотиви кiмнати, але единий предмет меблiв який повнiстю видно – розкiшний туалетний столик зi скляним верхом i тристороннiм дзеркалом. На стiнах присутнi: дорога гравюра «Стиглi вишнi», зображення кiлькох собак породи лендсiр та «Молодий король Чорних островiв» Максфiлда Паррiша.
Великий безлад складаеться з таких предметiв: (1) сiм-вiсiм порожнiх картонних коробок з паперовими язичками, що, задихаючись, звисають з iхнiх ротiв; (2) асортимент вуличних суконь, змiшаних з iхнiми вечiрнiми сестрами, – всi на столi, всi вочевидь новi; (3) рулон тюлю, який втратив гiднiсть i закрутився навколо усього, що знаходиться в полi зору; i (4) на двох невеликих стiльцях – колекцiя спiдньоi бiлизни, яка не пiддаеться опису. Хтось iз задоволенням побачив би суму, у яку обiйшлася вся ця вишуканiсть, а iнший був би одержимий бажанням побачити принцесу, для якоi… Ось! Хтось з’являеться! На жаль це лишень служниця, яка щось шукае. Вона пiдiймае речi зi стiльця – там немае; ще одна купа речей, туалетний столик, ящики шифоньеру. Вона виводить на свiт кiлька красивих нiчних сорочок i дивовижну пiжаму, але це ii не задовольняе – i вона виходить.
Чути незрозумiле бурмотiння iз сусiдньоi кiмнати.
Вже теплiше. Це мiсiс Коннедж, дорiдна, сповнена гiдностi, нарум’янена, нiби вдова, та повнiстю змучена. Їi губи помiтно рухаються, коли вона теж щось шукае. Їi пошук менш ретельний, нiж пошук покоiвки, але в ньому е приплив лютi, що цiлком компенсуе його поверхневiсть. Вона натикаеться на тюль i чути, як вона каже «чорт». Вона виходить з порожнiми руками.
Знову чути балаканину за сценою, та дуже розбещений дiвочий голос каже: «В життi не бачила таких дурних…»
Пiсля паузи входить третiй шукач, не володарка розбещеного голосу, а iнше видання, молодше. Це Сесiлiя Коннедж, шiстнадцятирiчна, симпатична, дотепна та вiд природи доброзичлива. Вона одягнена у вечiрне плаття, очевидна простота якого, напевно, ii знуджуе. Вона пiдходить до найближчоi купки, вiдбирае невеликий рожевий предмет одягу й, оцiнюючи, пiдiймае його.
СЕСІЛІЯ: Рожевий?
РОЗАЛІНДА (за сценою): Так!
СЕСІЛІЯ: Дуже модний?
РОЗАЛІНДА: Так!
СЕСІЛІЯ: Я знайшла його!
(Вона бачить себе в дзеркалi туалетного столика i починае виконувати танець на носочках прямо на килимi).
РОЗАЛІНДА (ззовнi): Що ти робиш?
(Сесiлiя припиняе танцювати й виходить, несучи одяг на правому плечi. З iнших дверей входить Алек Коннедж, близько двадцяти трьох, стрункий i добре одягнений. Вiн пiдходить до центру кiмнати й гучним голосом кричить.)
АЛЕК: Мамо!
(З сусiднiх дверей лунае хор голосiв, що протестують, i вiн починае рухатись туди, але його зупиняе iнший хор).
АЛЕК: Так ось ти де! Еморi Блейн приiхав.
СЕСІЛІЯ (швидко): Нехай залишаеться внизу.
АЛЕК: О, так вiн i е внизу.
МІСІС КОННЕДЖ: Ну, ви можете показати йому, де знаходиться його кiмната. Скажи йому, що менi шкода, що я зараз не можу зустрiтися з ним.
АЛЕК: Вiн багато чув про вас усiх. Поспiшiть. Батько розповiдае йому все про вiйну, i вiн неспокiйний. Вiн такий собi темпераментний.
(Останнього достатньо, щоб заманити Сесiлiю в кiмнату).
СЕСІЛІЯ (сiдае на спiдню бiлизну): Як саме темпераментний?
АЛЕК: Ну, вiн письменник.
СЕСІЛІЯ: Вiн грае на фортепiано?
АЛЕК: Я не знаю. Вiн схожий на привида … iнодi вас лякае на смерть… знаеш всi цi богемнi справи?
СЕСІЛІЯ (зацiкавлено): Випивае?
АЛЕК: Так, для нього це не дивно.
СЕСІЛІЯ: Як щодо грошей?
АЛЕК: Господи милосердний, запитай його сама. Нi, не впевнений. Хоча вiн був у Принстонi, коли я був у Нью-Хейвенi. Вiн повинен мати хоч якiсь грошi.
МІСІС КОННЕДЖ (входить): Алек, звичайно ми радi будь-яким твоiм друзям, але ти мусиш визнати, що час незручний, i йому не буде придiлено достатньо часу. Це тиждень Розалiнди. Коли дiвчина вперше виходить у свiт, iй потрiбна вся увага.
РОЗАЛІНДА (ззовнi): Ну тодi доведи це. Іди сюди та допоможи менi iз застiбками плаття.
(Мiсiс Коннедж виходить).
АЛЕК: Розалiнда анi трохи не змiнилася.
СЕСІЛІЯ (тихо): Вона жахливо зiпсована
АЛЕК: Ну, вона зустрiнеться зi своею парою сьогоднi ввечерi.
СЕСІЛІЯ: З ким – з мiстером Еморi Блейном?
(Алек кивае)
Ну, Розалiнда ще мае зустрiтися з чоловiком, якого вона не зможе переграти. Чесно кажучи, Алек, вона ставиться до чоловiкiв жахливо. Вона зловживае ними, зраджуе iх, не з’являеться на побачення i позiхае iм в обличчя, – а вони повертаються i просять ще.
АЛЕК: Їм це подобаеться.
СЕСІЛІЯ: Вони ненавидять це. Вона якась вампiрка, я вважаю, – i вона може змусити дiвчат робити те, що зазвичай хоче, – тiльки вона ненавидить дiвчат.
