скачать книгу бесплатно
ДІВАЙН: (ще бiльш похмуро) Запевняю Вас – я сама банальнiсть. Я часто опускаюся до рiвня пiдсвiдомих штампiв.
УЛЬСА: (понуро) Нiчого з того, що ви обговорюете значення не мае. Я не можу одружитися з людиною, яка думае, що це буде Джек. Чому б не Френк…
ДІВАЙН: (перебиваючи) Дурницi!
УЛЬСА: (наполегливо) Сам дурень!
МІСТЕР ІКІ: Ну-ну!.. Не слiд засуджувати… Милосердя, моя дiвчино. Як то там казав Нерон? – «Нi до кого зi злобою, до всiх з милосердям…»
ПІТЕР: Це був не Нерон. Це був Джон Дрiнкуотер.
МІСТЕР ІКІ: Ну, мабуть! Але хто ж цей Френк? І хто цей Джек?
ДІВАЙН: (холодно) Готч.
УЛЬСА: Демпсi.
ДІВАЙН: Ми посперечалися, хто з них залишиться живим, якщо вони будуть смертельними ворогами й будуть разом зачиненi в однiй кiмнатi. І я стверджую, що Джек Демпсi без жодних зусиль…
УЛЬСА: (сердито) Фiгня! Вiн навiть не змiг би…
ДІВАЙН: (швидко) Здаюся.
УЛЬСА: Тодi я знову тебе люблю.
МІСТЕР ІКІ: Тож я втрачу свою маленьку дочку…
УЛЬСА: У тебе будинок, повний iнших дiток.
(З котеджу виходить ЧАРЛЬЗ, брат УЛЬСИ. Вiн одягнений, нiби зiбрався у море; на плечi висить бухта канату, а на шиi висить якiр.)
ЧАРЛЗ: (не бачить iх) Я йду у море! Я йду у море! (Його голос звучить переможно.)
МІСТЕР ІКІ: (сумно) Та ти давно вже пiшов… далеко.
ЧАРЛЬЗ: Я читав «Кофрад».
ПІТЕР: (мрiйливо) «Конрад», так! «Два роки морського життя», Генрi Джеймс.
ЧАРЛЬЗ: Що?
ПІТЕР: версiя «Робiнзона Крузо» Вальтера Патера.
ЧАРЛЬЗ: (до свого батька) Я не можу залишитися тут i гнити разом з тобою. Я хочу прожити свое власне життя. Я хочу полювати на вугрiв.
МІСТЕР ІКІ: Я буду тут… коли ти повернешся…
ЧАРЛЬЗ: (презирливо) Ой, та черв’яки вже облизуються лишень почувши твое iм’я.
(Напевне ви помiтили, що деякi персонажi вже деякий час нiчого не кажуть. Драматичну технiку буде безумовно вдосконалено, якщо вони зможуть виконати натхненне соло на саксофонi.)
МІСТЕР ІКІ: (у скорботi) Цi долини, цi пагорби, цi комбайни Мак-Кормiк – вони нiчого не означають для моiх дiтей. Я розумiю.
ЧАРЛЬЗ: (бiльш м’яко) Отже, ти все ж по-доброму думаеш про мене, будько. Розумiти – означае пробачити.
МІСТЕР ІКІ: Нi…, нi… Ми нiколи не прощаемо тих, кого можемо зрозумiти… Ми можемо пробачити лише тих, хто нас поранив без жодноi причини…
ЧАРЛЬЗ: (з нетерпiнням) Мене до чорта нудить вiд твоiх роздумiв про людську природу. І, хай там що, я ненавиджу кожну годину, що тут провiв.
(Ще кiлька дюжин дiтей МІСТЕРА ІКІ вибираються з дому та розсипаються по травi, спотикаючись об горщики й ножики. Вони бурмочуть: «Ми iдемо геть» i «Ми залишаемо тебе».)
МІСТЕР ІКІ: (його серце розбите) Усi вони покидають мене. Я був надто добрий. Я сховав рiзки й зiпсував усю радiсть. О, в iм’я гланд Бiсмарка!
(Доноситься якийсь звук – мабуть, шофер ДІВАЙНА втомився чекати на свого господаря.)
МІСТЕР ІКІ: (у розпачi) Вони не розумiють землю! Вони так далекi вiд Великих Картопляних Традицiй! (Вiн пристрасно хапае жменю землi й натирае свою лисину. На нiй починае проростати волосся.) О, Вордсворт, Вордсворт, як вiрно ти сказав!
Тепер завмерла вона i сили не мае;
Не вiдчувае вона i не чуе;
Іi з собою Земля обертае
У чужому «Олдсмобiлi»…
(Всi стогнуть i кричать «Життя» та «Джаз» повiльно рухаючись до краiв сцени.)
ЧАРЛЬЗ: Назад до землi, як же! Я вже десять рокiв намагаюся повернутися спиною до усього земного!
ІНША ДИТИНА: Аграрii можуть бути опорою краiни, але ж кому сподобаеться, щоб на нього всi спиралися?
ІНША ДИТИНА: Менi байдуже, хто вирощуе овочi у моiй краiнi, якщо я можу iсти салат!
ВСІ: Життя! Психiчнi дослiдження! Джаз!
МІСТЕР ІКІ: (бореться iз самим собою) Я повинен бути оригiнальним. Це все хворобливi уявлення. Важливе не саме життя, а саме оригiнальнiсть, яку ви привносите до нього…
ВСІ: Ми будемо кататись на Рив’ерi. У нас е квитки у цирк Пiкадiллi. Життя! Джаз!
МІСТЕР ІКІ: Зачекайте. Дозвольте прочитати вам з Бiблii. Дозвольте менi вiдкрити книгу навмання. Завжди можна знайти щось, що пiдiйде до обставин, що склалися. (Вiн виявляе, що Бiблiя лежить в одному з горщикiв, вiдкривае ii навмання i починае читати.) «…i Анав, i Ештемо, i Анiм, i Гошен, i Холон, i Гiло, одинадцять мiст та iхнi оселi. Арав, i Дума, i Еш’ан…»
ЧАРЛЬЗ: (жорстоко) Купи ще десять кiлець i спробуй знову.
МІСТЕР ІКІ: (пробуе знову) «Яка ти прекрасна, моя ти подруженько, яка ти хороша! Твоi оченятка, немов тi голубки, глядять з-за серпанку твого! Твоi коси немов стадо кiз, що хвилями сходять з гори Гiлеадськоi!..» Гм! Не досить-таки скромно…
(Його дiти смiються з нього, кричать «Джаз!», І «Все життя – це насамперед сугестивнiсть!»)
МІСТЕР ІКІ: (вiдчайдушно) Це не спрацюе сьогоднi. (з надiею) Можливо, це волога. (пересвiдчуеться) Так, це волога… У горщику була вода… Це не спрацюе.
ВСІ: Волога! Не спрацюе! Джаз!
ОДИН З ДІТЕЙ: Пiшли вже, треба встигнути на шiсть-тридцять.
(Тут можна вставити будь-яку iншу реплiку)
МІСТЕР ІКІ: Прощавайте…
Всi вони виходять. МІСТЕР ІКІ залишаеться наодинцi. Вiн зiтхае i пiдходить до сходiв котеджу, лягае i закривае очi.
Сутiнки сходять, i сцена залита таким свiтлом, якого нiколи не бувае анi на сушi, анi на морi. Нiчого не чути, окрiм дружини пастуха овець, що грае на губнiй гармошцi арiю з Десятоi симфонii Бетховена. Великi бiлi та сiрi молi спускаються на старого аж допоки не покривають його повнiстю. Але вiн не ворушиться.
Завiса опускаеться i пiдiймаеться кiлька разiв, щоб позначити промiжок часу у декiлька хвилин. Хороший комедiйний ефект може бути досягнутий, якщо вдасться продемонструвати як МІСТЕР ІКІ чiпляеться за завiсу i пiднiмаеться разом з нею. Свiтлячки або феi на дротах також можуть бути виведенi на сцену саме в цей момент.
Потiм з’являеться ПІТЕР i на його обличчi помiтно майже iмбецильну доброту. У руцi вiн щось тримае i час вiд часу дивиться на це в екстазi, що його захоплюе. Пiсля боротьби з самим собою вiн кладе це на тiло старого, а потiм тихо вiдходить.
Молi балакають помiж собою, а потiм раптово вiдлiтають геть переляканi. І в той час, як поглиблюеться нiч, навкруги виблискують маленькi iскорки, бiлi та круглi, вносячи тонкий аромат до вiтру Захiдного Іссакширу вiд нафталiновоi кульки, дарунка любовi ПІТЕРА.
(П’еса може закiнчитися в цей момент або тривати нескiнченно.)
Порцелянове i рожеве
Кiмната на нижньому поверсi замiського дому. Верхню частину стiни прикрашено художнiм фризом, що зображуе рибалку з сiттю бiля його нiг та корабель у багряному океанi, рибалку з сiттю бiля його нiг та корабель у багряному океанi, рибалку з сiттю бiля його нiг i так далi. В одному мiсцi на фризi е перекриття – тут у нас е половина рибалки з половиною сiтi бiля його нiг, навпроти половини корабля на половинi малинового океану. Фриз не мае до сюжету нiякого вiдношення, але, вiдверто кажучи, мене вiн зачаровуе. Я мiг би продовжувати нескiнченно, але мене вiдволiкае один з двох об’ектiв у кiмнатi – синя порцелянова ванна. Вона з характером, ця ванна. Це не одна з цих новомодних, схожих на гоночнi човни, але невелика з високими бортами й вона виглядае так, нiби збираеться стрибнути; вiдмовившись, однак, через своi занадто коротенькi нiжки, вона змирилася зi своiм оточенням та небесно-блакитним покриттям. Але зi сварливостi вона вiдмовляеться дозволити будь-якому зi своiх вiдвiдувачiв повнiстю простягнути ноги – що плавно пiдводить нас до другого об’екту в кiмнатi:
Це дiвчина, очевидний придаток ванни, тiльки голова i шийка – у вродливих дiвчат завжди шийка замiсть шиi – i зовсiм трошки вiд плечей з’являеться над бортом. Протягом перших десяти хвилин вистави глядачi переймаються питанням, чи справдi вона грае свою роль чесно i оголена, чи iх обманюють, i вона одягнена.
Дiвчину звуть Джулi Марвiс. З гордого вигляду, з яким вона сидить у ваннi, ми робимо висновок, що вона не дуже висока i що вона звикла доглядати за собою. Коли вона посмiхаеться, ii верхня губа трохи задираеться i нагадуе про Пасхального Зайчика. Їй зовсiм трохи не вистачае до двадцяти рокiв.
І ще одне – нагорi та праворуч вiд ванни е вiкно. Воно вузьке i мае широке пiдвiконня; воно пускае в середину досить багато сонячного свiтла, але ефективно заважае тому, хто заглядае у нього, бачити ванну. Ви починаете здогадуватись про що пiде мова?
Ми традицiйно починаемо з пiснi, але, оскiльки здивованi зiтхання публiки практично заглушили першу половину, доведеться навести лише кiнець:
ДЖУЛІ (сопрано-ентузiастiко з придиханням):
Як Цезар Чикаго скорив,
Хлопець чудовий, усi говорили
Всi його курки священнi
Танцювали неначе скаженi
Весталки немов подурiли
А як нервii нервували занадто
Вiн прочухана давав iм кожен раз
Вони трясли своiм пузом
З консульським блюзом
Це був римський iмперський джаз
(Пiд час бурхливих оплескiв, якi слiдують за пiснею Джулi, вона скромно розводить руками й робить невеличкi хвилi на поверхнi води – принаймнi, ми припускаемо, що вона це робить. Потiм дверi лiворуч вiдчиняються i входить Лоiз Марвiс, одягнена, але вона несе одяг та рушник. Лоiз на рiк старша за Джулi та майже ii двiйник за обличчям та голосом, але в ii одязi та виразi обличчя – усi ознаки консерватора.
Так, ви правильно здогадалися. Це старий добрий сюжет комедii помилок.)
ЛОЇЗ: (здригнувшись) Ой, вибач. Я не знала, що ти тут.
ДЖУЛІ: О, привiт. Я даю невеличкий концерт…
ЛОЇЗ: (перебиваючи) Чому ти не зачинила дверi?
ДЖУЛІ: Не зачинила?
ЛОЇЗ: Звичайно, ти цього не зробила. Ти ж не думаеш, що я пройшла крiзь них?
ДЖУЛІ: Я думаю, ти зламала замок, дорогенька.
ЛОЇЗ: Ти така недбала.
ДЖУЛІ: Нi. Я просто щаслива, як пес на купi смiття, i я даю невеличкий концерт.
ЛОЇЗ: (суворо) Подорослiшай!
ДЖУЛІ: (розмахуючи рожевою рукою) Стiни вiдбивають звук, бачиш. Ось чому е щось дуже гарне у тому, щоб спiвати у ваннi. Це створюе ефект винятковоi чарiвностi. Може виконати щось за твоiм бажанням?
ЛОЇЗ: Я бажаю, щоб ти скорiше покинула ванну.
ДЖУЛІ: (задумливо хитаючи головою) Не можна поспiшати. Це мое царство в цей час, Благочестива.
ЛОЇЗ: Чому ти так мене звеш?
ДЖУЛІ: Бо ти наступна за Пречистою. Тiльки не кидай у мене нiчого, будь ласка!
ЛОЇЗ: Як довго ще ти будеш там сидiти?
ДЖУЛІ: (пiсля певного розгляду) Не менше п’ятнадцяти й не бiльше двадцяти п’яти хвилин.
ЛОЇЗ: А як послуга менi, може тобi вистачить десяти?
ДЖУЛІ: (нагадуючи) О, Благочестива, чи пам’ятаеш ти той холодний день минулого сiчня, коли така-то Джулi, вiдома своею посмiшкою Пасхального Зайчика, мусила йти на вулицю, а гарячоi води було ледве-ледве, то юна Джулi щойно наповнила ванну для себе улюбленоi, коли раптом прийшла ii злюча сестра i купалася у нiй, змусивши юну Джулi виконати своi обмивання холодним кремом – що занадто дорого та приносить багато клопоту?
ЛОЇЗ: (з нетерпiнням) То ти не поквапишся?
ДЖУЛІ: Чому я мушу?
ЛОЇЗ: Бо в мене побачення.
ДЖУЛІ: Тут, у будинку?
ЛОЇЗ: Не твоя справа.
(Джулi знизуе видимими кiнчиками плечей що напевне породжуе брижi.)
ДЖУЛІ: Як скажеш.
ЛОЇЗ: О, заради Неба! У мене майже вдома побачення.
ДЖУЛІ: Майже?
