скачать книгу бесплатно
– Слухайте, Голмсе, це просто неможливо. Вiн вiдчайдушний чоловiк, котрого нiщо не зупинить. Можливо, вiн прийшов вас вбити.
– Це мене не здивувало б.
– Я наполягаю на тому, щоб залишитися з вами.
– Ви б жахливо заважали.
– Йому?
– Нi, мiй любий друже, менi.
– Ну, я нiяк не можу вас покинути.
– Ще й як можете, Ватсоне. І зробите це, адже нiколи не пропускали гру. Я впевнений, що дограете ii до кiнця. Цей добродiй прийшов iз якоюсь метою, але вiн може залишитися заради моеi.
Голмс дiстав свiй нотатник i накидав кiлька рядкiв.
– Вiзьмiть кеб до Скотленд-Ярду i передайте це Югелу з карного розшуку. Повертайтесь iз полiцiею. Тодi й вiдбудеться арешт.
– Зроблю це з радiстю.
– А до того, як ви повернетесь, я матиму достатньо часу, щоб з’ясувати, де зараз камiнчик.
Вiн торкнувся дзвоника.
– Думаю, що ми вийдемо через спальню. Цей запасний вихiд надзвичайно зручний. Я хочу бачити свою акулу, так, щоб вона не бачила мене, а для цього е свiй спосiб.
Отже, кiмната була порожня, коли Бiллi за хвилину ввiв туди графа Сильвiуса. Знаменитий мисливець, спортсмен i дендi був великим, смуглим чолов’ягою, з грiзними чорними вусами, що затуляли жорстокий рот iз тонкими губами, i довгим, гачкуватим носом, неначе дзьоб орла. Вiн був добре одягнений, але його яскрава краватка, блискуча шпилька та дорогi перснi справляли неприемний ефект. Коли дверi за ним зачинилися, гiсть оглянув примiщення лютими й одночасно переляканими очима, як той, хто пiдозрюе пастку на кожному кроцi.
Вiн аж сiпнувся, коли побачив безтурботно схилену голову та комiр халата, що виступали над спинкою фотеля у вiкнi. Спершу на його обличчi застигло здивування. Та потiм у його чорних очах убивцi блиснуло свiтло жахливоi надii. Вiн iще раз озирнувся, щоб переконатися, що свiдкiв немае, а потiм, навшпиньки, пiднявши товстого цiпка, пiдiйшов до мовчазноi фiгури. Вiн присiв i замахнувся для удару, коли з вiдчинених дверей спальнi його привiтав холодний i сардонiчний голос:
– Не ламайте, графе! Не чiпайте!
Вбивця вiдступив назад, вираз здивування з’явився на його спантеличеному обличчi. На якусь мить вiн iще раз пiдняв опущений цiпок, нiби перекидаючи свою лють зi зображення на оригiнал, але в твердому поглядi сiрих очей i глузливiй усмiшцi детектива було щось, що змусило його руку опуститися.
– Гарна дрiбничка, – зауважив Шерлок, пiдходячи до своеi копii. – Їi зробив французький модельер Тавернье. Вiн настiльки ж майстерно виготовляе восковi вироби, як i ваш приятель Штраубензе пневматичнi рушницi.
– Що ви маете на увазi, сер?
– Покладiть капелюха i цiпок на столик. Дякую! І, будь ласка, сядьте. Не хочете викласти ще й свого револьвера? Ваш вiзит i справдi дуже доречний, бо я хотiв поговорити.
Граф скривився та насупив своi важкi та густi брови.
– Я також хотiв побалакати з вами, Голмсе. Ось чому я прийшов. Не заперечую, що тiльки-но мав намiр убити вас.
Шерлок присiв на край столу.
– Я так i зрозумiв, що ви замислили щось подiбне до цього, – промовив вiн. – Але чому?
– Бо ви перейшли менi дорогу, чим неабияк роздратували мене. Адже ви посилаете своiх шпигунiв стежити за мною.
– Моiх шпигунiв! Запевняю, це не так!
– Нiсенiтниця! Я помiтив, що за мною стежили. Щонайменше двое задiянi в цiй грi, Голмсе.
– Це дрiбницi, графе Сильвiус, але, можливо, ви будете достатньо люб’язнi, коли звертаетеся до мене. Ви ж розумiете, що в своiй професii я повинен спiлкуватися з половиною негiдникiв у мiстi, i маете погодитесь, що виняткiв не роблю нi для кого.
– Що ж, пане Голмс, гаразд.
– Чудово! І запевняю вас, що ви помиляетесь щодо моiх нiбито шпигунiв.
Граф Сильвiус зневажливо засмiявся.
– Іншi люди можуть тямити так само добре, як i ви. Вчора це був якийсь спортсмен. А сьогоднi – лiтня жiнка. Цiлий день ходили за мною в назирцi.
– Справдi, сер, ви робите менi комплiменти. Старий барон Доусон сказав напередоднi своеi страти, що в моему випадку те, що втратила сцена, здобув закон. А тепер ви вихваляете моi маленькi перевтiлення.
– То це все були ви… особисто?
Шерлок стенув плечима.
– Можете побачити в кутку парасольку, яку ви так ввiчливо подали менi на Майнорiс, перш нiж щось запiдозрити.
– Якби я знав, то ви, можливо, нiколи…
– Не побачив знову цього скромного житла. Я це чудово усвiдомлював. Ми всi схильнi помилятися, про що потiм шкодуемо. Але ви мене не впiзнали, тож ми зараз тут!
Густi брови графа насупилися ще дужче над його загрозливими очима.
– Те, що ви сказали, лише погiршуе справу. Отже, це були не вашi шпигуни, а ви самi лiзете в чужi справи! Ви зiзналися, що переслiдували мене. Чому?
– Та годi вам, графе. Ви ж звикли стрiляти левiв в Алжирi.
– Ну, то й що?
– Чому?
– Чому? Це спорт… хвилювання… небезпека!
– І, без сумнiву, можливiсть звiльнити краiну вiд хижака?
– Точно!
– Моi причини такi ж!
Граф схопився на ноги, i його рука мимоволi потягнулася до кишенi на стегнi.
– Сiдайте, сер, краще сiдайте! Була ще одна, важлива причина. Менi потрiбен цей жовтий дiамант!
Граф Сильвiус вiдкинувся на спинку крiсла зi злою посмiшкою.
– Дзуськи! – видихнув вiн.
– Ви ж знали, що я за це вас переслiдую. Справжня причина вашоi появи тут сьогоднi – бажання дiзнатися, що я знаю про цю справу та наскiльки важливо мене прибрати. Ну, маю вам сказати, що з вашоi точки зору в цьому справдi iснуе необхiднiсть, адже я знаю все, крiм того, про що ви менi зараз скажете.
– Ага! І чого ви ще не знаете?
– Де зараз дiамант корони.
Граф хитро поглянув на свого спiвбесiдника.
– І ви хочете це знати, правильно? Й як, до дiдька, я маю вам сказати, де вiн?
– Можете i скажете.
– Справдi?
– Ви не станете блефувати зi мною, графе Сильвiус.
Очi Голмса, коли вiн дивився на вiдвiдувача, звузилися та загрозливо блиснули, вони були як два сталевi леза.
– Я дивлюся на вас, наче крiзь скло. І бачу вас до глибини душi.
– Тодi, природно, ви бачите, де зараз дiамант!
Шерлок грайливо плеснув у долонi, а потiм глузливо покивав пальцем.
– Ви знаете, самi це визнали!
– Я нiчого не визнавав.
– А тепер, графе, якщо будете розсудливi, то ми зможемо домовитися. Якщо нi, то ви постраждаете.
Граф Сильвiус закотив очi до стелi.
– І ви ще говорите про блеф! – зронив вiн.
Голмс у задумi поглянув на нього, наче гросмейстер, котрий обмiрковуе свiй вирiшальний хiд. Потiм вiн вiдсунув шухляду столу та витягнув звiдти пухкий нотатник.
– Знаете, що я зберiгаю в цiй книжечцi?
– Нi, сер, i не хочу знати!
– Вас!
– Мене?
– Атож, сер, вас! Ви весь тут – усi подii вашого мерзенного та небезпечного життя.
– Прокляття, Голмсе! – вигукнув граф iз палаючими очима. – Мiй терпець мае межi!
– Все тут, графе. Реальнi факти про смерть староi панi Гарольд, котра залишила вам маеток Блаймер, який ви так швидко проциндрили.
– Це лише вашi мрii!
– І повна iсторiя життя панни Мiннi Воррендер.
– Облиште! Ви нiчого з цим не зможете вдiяти.
– Тут е ще багато, графе. Ось пограбування потяга на шляху до Рiв’ери 13 лютого 1892 року. Ось пiдроблений чек того ж року банку «Кредит Лiон».
– Нi, тут ви помиляетесь.
– Отже, не помилився в усьому iншому! А тепер, графе, ви граете у карти. Коли суперник мае всi козирi, то немае сенсу продовжувати.
– Який стосунок мае ця вся ця розмова до тiеi коштовностi, про яку ви згадували?
– Потерпiть, графе. Стримайте ваш нетерплячий розум! Дозвольте менi детально ознайомити зi справою. Я маю все, що свiдчить проти вас i вашого охоронця.
– Ви знущаетеся!
– У мене е свiдчення кебмена, котрий вiдвiз вас до Вайтхоллу, i кебмена, котрий вас привiз. У мене е свiдчення швейцара, котрий бачив вас бiля вiтрини. У мене е свiдчення Айкi Сандерса, котрий вiдмовився розпиляти камiнець. Айкi вас заклав, тож руки вгору.
Жили напнулися на чолi графа. Його засмаглi, волохатi руки стискалися в конвульсiях стриманих емоцiй. Вiн намагався щось сказати, але слова не вилiтали з його вуст.
– Ось карти, якими я граю, – зауважив Шерлок. – Я виклав iх на стiл. Але однiеi карти бракуе. Це король дiамантiв. Я не знаю, де камiнчик.
– І нiколи не дiзнаетесь.
– Нi? Будьте розумнiшими, графе. Розгляньте всi аспекти ситуацii. Вас загратують на двадцять рокiв. Так само, як i Сема Мертона. Й який зиск вам зi свого дiаманта? Жодного. Але якщо вiддасте його, справа до суду не дiйде. Нi ви, нi Сем нам не потрiбнi. Ми хочемо камiнець. Вiдмовтеся вiд нього, й обiцяю, що ви зможете вийти на свободу, якщо будете гiдно поводитись у майбутньому. Бо якщо знову схибите, це буде востанне. Але цього разу я отримав доручення здобути камiнь, а не вас.
– А якщо я вiдмовлюся?
– Тодi… тодi, на жаль! Ми отримаемо вас, а не камiнчик.
На виклик з’явився Бiллi.
– Думаю, графе, що було б також добре запросити i вашого колегу Сема на цю нараду. Зрештою, його iнтереси також мають бути представленi. Бiллi, за вхiдними дверима ти побачиш великого та потворного джентльмена. Попроси його зайти.
– А якщо вiн вiдмовиться, сер?
– Жодного насильства, Бiллi. Якщо скажеш йому, що граф Сильвiус хоче його бачити, вiн обов’язково зайде.
– Що ви зараз будете робити? – поцiкавився граф, коли Бiллi зник.
– Тут щойно був мiй приятель Ватсон. Я йому сказав, що в моi тенета потрапили акула й окунь; зараз я смикаю за тенета, i вони обое вигулькують iз води.
Граф пiднявся з крiсла, тримаючи руку за спиною.
