скачать книгу бесплатно
Наближався вечiр. Свiтло, що пробивалося з-пiд води, стало дуже теплим, мутно-опаловим.
– Востанне, – похмуро сказав Варан Журбi. – Ти вже зачекай мене, не сердься.
І пiрнув.
І майже одразу побачив райдужне сяйво.
Упустивши камiнь, вiн зависнув у товщi води, розчепiривши руки й ноги, як змiйсиха. За десять крокiв – коли вiдстань пiд водою можна вимiрювати кроками – невиразно мiнилася маленька райдужка.
Нi-нi, подумав Варан. Із нiздрiв його виривалися бульбашки, прямували нагору, де нiхто, крiм Журби, не ждав.
А коли вона справжня? Що коли випала допiру з кишенi бундючного слуги?
Вiн схопив купюру. Гарячково озирнувся, але довкруги не було нiчого, крiм води, темноi знизу, свiтлоi – з поблисками – над головою. Тодi, затиснувши грошi в кулаку, вiн метнувся нагору.
На поверхнi, зовсiм не до речi, йому пiшла носом кров. Раз у раз витираючи губи тильною частиною долонi, вiн звелiв Журбi пливти додому.
Нiли, на щастя, не було в гротi. Можливо, вона ще не повернулася з ринку, а можливо, просто вийшла в якiйсь справi й от-от могла повернутись. Знайшовши в печерi найсвiтлiше мiсце, Варан роздивися купюру уважнiше. Друга сотка була точним вiдбитком першоi.
Варан вирiшив, що саме час сiсти й подумати.
А що коли купюра справжня, пищав тоненький внутрiшнiй голосок. А що як на неi можна купити човен i податись iз Круглого Ікла хоч сьогоднi? Вiдпливти в кiльватерi великого корабля – у тi землi, де лiси до неба…
Цей молодий пiддонець, сказав князь, знайшов тайник iз фальшивими грошима i таким робом убезпечив наш острiв од загрози карантину. Вiн заслуговуе на винагороду. Хай вiн тепер буде горнi й живе пiд сонцем зi своею дружиною…
Варан пiдвiвся – i знову сiв.
Та запхни ти цю купюру кудись пiд камiння, щоб нiхто не знайшов. Забудь про неi, наче й не бувало… Що, скучив по В'язничнiй Кишцi?
Де двi купюри – там, значить, е ще? І коли вони спливуть? І хто iх спiймае?
Коли тiльки дiйде до князя… Навiть не так. Коли тiльки дiйде до мага – острiв негайно вiдiтнуть вiд усього свiту, не роз'iдуться гостi, не прийдуть плотогони. Не буде чим топити в мiжсезоння. Не буде чим годувати невiльних в'язнiв. А наступного сезону – i пiсля наступного, i ще, i ще – багатi горнi повезуть родини куди завгодно, аби не на «це проклятуще Кругле Ікло»…
Варан сунув купюру за пазуху. Вiн вирiшив пiти до батька; останнiм часом вiн надто часто здавався на себе й надто явно коiв дурницi. Пiти до батька й розповiсти все як е: у Варана мовби камiнь упав iз серця. Вiн вибрався з печери i, знай витираючи губи (клята кров усе не зсiдалась), пострибав iз каменя на камiнь до дороги.
– Далеко зiбрались?
Варан спiткнувся. Людина, з'явившись не знати звiдки, заступала йому дорогу; у людини були сiро-голубi очi й довге волосся. Крислатий капелюх одкидав тiнь на занадто блiде – не за сезоном – обличчя.
– Звiдки кров? – спитав Імператорський маг, пiдходячи ближче. – Допiрнався?
Варан уступився на крок. Вiдняв од лиця руку; губи одразу ж стали мокрими й огидно-липкими.
– Стiй, – владно сказав маг, простягаючи руку, i Варан похолов. – Це не тобi, – маг усмiхнувся кутиком рота. – Ходiмо…
– Куди?!
– Куди-небудь, де ти мiг би пику вимити…
Кров на обличчi пiдсихала, стягуючи шкiру. Варан подумав, що можна викинути купюру так, щоб маг не завважив. Чи тепер уже не можна?…
Не спускаючи з нього очей, маг зняв з паска боклажку. Витягнув корок, простягнув:
– Умийся.
Варан плюснув з боклажки на долоню. Руку смикнуло вiд холоду – вода була крижана й чиста. Варан обережно лизнув – так i е, прiсна, не iнакше як з особистих князевих запасiв. Це дурiсть i навiть злочинство пускати таку воду на вмивання.
Провiвши мокрою рукою по обличчю, вiн повернув боклажку хазяiну:
– У нас тут прiсну просто так не ллють.
