скачать книгу бесплатно
І тiльки актор на виходах не боявся й не шкодував. Вiн просто розумiв, яка це все марнота.
А хто вiн у Печерi, несподiвано для себе подумав Раман. І його аж у пiт кинуло вiд самоi цiеi думки.
Четверо рiзних людей… Примадонна, зрозумiло, хижачка. Дрiбна, можливо, з жовтих схрулiв; багато акторiв, скорiше за все, хижаки, але от режисери – хижi ВСІ…
Вiн здивувався своiм думкам i злякався iх.
Через годину пiсля того, як делегацiя пiшла, про зустрiч попросив один iз звiльнених – старий актор, чий злет i успiх збiглися з Рамановим шмаркатим дитинством. Тепер це був дуже старий, дуже нездоровий, засохлий, мов вобла, чоловiк – з гривою сивого порiдiлого волосся, глибоко запалими очима та неймовiрно довгими, жовтими вiд нiкотину, нервовими пальцями.
Раман злякався цього вiзиту. Добряче здрейфив – i навiть хотiв вiдмовити старому в прийомi, проте вчасно схаменувся. Привiтно вийшов назустрiч, запропонував каву, пiдсунув пачку сигарет; вiн чекав i боявся докорiв i скарг, але помилився й тут. Скарг не було.
Старий просто курив, дивився на Рамана й мовчав; Раман удав, що не помiчае болю, прихованого на днi прищулених старечих очей. Раман знав, що не пiзнiше нiж через рiк-два йому доведеться говорити промову над труною цiеi людини – i тодi пригадаеться йому цей день i цей погляд; Раман це добре знав, проте змiнювати один раз вирiшене було проти його правил. Тим бiльше що вирiшено, в принципi, цiлком правильно.
Старий докурив, вибачився й пiшов; Раман залишився сидiти, втупившись у громiздку, на пiвстола, коробку, де перебувало в мiнiатюрi свiже й смiливе, щойно вчора схвалене сценографiчне вирiшення новоi вистави.
Раман дивився, й мiнiатюрнi декорацii населялися крихiтними фiгурками людей – його акторiв; люди бiгали й плакали, виконували одночасно по десять режисерських завдань, проте Раман бачив тiльки дерев'яну коробку. Скринька, оббита чорними оборочками лаштункiв. Шар пилу на колосниках…
