скачать книгу бесплатно
Мiстер Феджiн не жартував, i обережний Чарлi Бетс, що завжди готував собi заздалегiдь позицii для вiдступу, цiлком серйозно збагнув, що за Пронозою надiйде i його черга скуштувати на своему горлi лагiдних пазурiв; тому вiн упав навколiшки й криком закричав (чимсь середнiм мiж ревом скаженого бугая i говiркою трубою).
– Чи ти нарештi заговориш? – кричав Феджiн, трясучи Пронозу так, що було дивно, як вiн його взагалi не витрусив з його широкого вбрання.
– Пiймали хорти, i край, – та годi-бо, пустiть! – похмуро огризнувся Проноза й живим махом випорснув iз свого просторого сурдута так, що той залишився в руках старого. Вiн пiдскочив до стола, схопив виделку й запустив ii в жилет веселого дiдуся з таким завзяттям, що якби влучив, то було б уже не до смiшкiв. А дiдусь з несподiваною для своiх рокiв жвавiстю шарахнувся як ошпарений вiд нього, теж схопив з вогню казанок i замахнувся ним у голову свого супротивника; але тут його погляд упав на Чарлi Бетса, що в цю хвилю заверещав на пуп: казан несподiвано змiнив свiй напрямок i полетiв просто в анфас цьому паничевi.
– Чи ви тут подурiли, чи що? – прогримiв раптом чийсь грубий голос. – Хто це казана менi межи очi шпурнув? Щастя твое, що тiльки пивом сикнув, а то б я тобi показав, де раки зимують. Не думав я досi, що ти, бiсовий старцюго, вмiеш розливати якесь питво окрiм води, та й ту не дуже, бо ж платить за неi водогiнникам все одно що три мiсяцi мусиш. З чого це у вас така буча здiйнялася? Ет, к бiсовому батьку вас усiх, увесь шарф пивом зальопали! Ну, ну, йди сюди, гаде, чого там плазуеш за дверима, хазяiна свого боiшся, чи що? Сюди! – Це говорив дебелий кремезний чолов’яга середнього вiку; на ньому був чорний плисовий сурдут, засмальцьованi сукнянi штани, високi шнурованi черевики й сiрi бавовнянi панчохи, що щiльно облягали опуклi мускулястi литки його грубезних нiг (при такому вбраннi ноги такi без кайданiв завжди дають трохи незакiнчену картину). На головi вiн мав коричневого капелюха, а навкруг шиi в нього була обв’язана брудна носова хустка з обтiпаними кiнцями, якими вiн обтирав тепер собi пиво з лиця. Нарештi вiн прийняв хустку вiд свого зарослого щетиною репаного обличчя й похмуро оглянув кiмнату; над одним оком у нього синiла пiстрява пляма – очевидячки, вiд свiжого удару.
