скачать книгу бесплатно
Емма зiтхнула з полегшенням:
– Гадаю, вiн обере когось iншого, щоб представляти своi iнтереси. Когось, хто нiколи ранiше не сидiв у правлiннi нашоi компанii.
Усi погляди тепер були прикутi до Себастьяна. Але лише адмiрал запитав:
– І хто, на твою думку, це може бути?
– Едрiен Слоун.
7
Чорний елегантний лiмузин припаркувався бiля «Sherry-Netherland»[11 - The Sherry-Netherland – чотиризiрковий готель у Нью-Йорку, збудований 1927 року, мае 38 розкiшних апартаментiв.]. Шикарно вдягнений шофер вiдчинив заднi дверцята, коли Гаррi вийшов iз готелю. Вiн усiвся на задне сидiння, iгноруючи ранковi газети, акуратно складенi на поличцi з напоями навпроти нього. «Хто може пити у такий час уранцi?» – дивувався Гаррi. Вiн склепив повiки i спробував зосередитись.
Гаррi кiлька разiв торочив Аарону Гiнзбургу, що йому не потрiбен представницький лiмузин, щоб переiхати з готелю до студii, жовтого таксi було б достатньо.
– Це частина послуги, яку програма «Сьогоднi» пропонуе своiм головним гостям.
Гаррi поступився, хоча й знав, що його дружина цього не схвалила б: «Екстравагантне марнотратство грошей компанii, яке виявило б керiвництво Ен-бi-сi, якби його очолювала Емма».
Гаррi згадав, як уперше з’явився в американськiй радiопередачi понад двадцять рокiв тому, коли просував свiй дебютний роман про Вiльяма Ворвiка. Тодi його спiткало фiаско. І без того куций промiжок часу в ефiрi обрiзали ще дужче, коли двое попереднiх гостей, Мел Бланк i Кларк Гейбл, перебрали видiлений iм лiмiт. А коли нарештi настала його черга виступати перед мiкрофоном, Гаррi навiть забув згадати назву своеi книжки, i швидко стало зрозумiло, що ведучий Метт Джейкобс ii не читав. Два десятилiття минуло, i письменник визнав, що це було передбачувано.
Гаррi твердо вирiшив, що його не спiткае така ж доля iз «Дядьком Джо», якого «Нью-Йорк таймс» уже назвала найочiкуванiшою книгою сезону. Всi три ранковi шоу запропонували йому найрейтинговiший час – сьому двадцять чотири ранку. Шiсть хвилин не здаються довгими, але на телебаченнi на стiльки могли розраховувати лише колишнi президенти та лауреати «Оскара». «Подумайте, скiльки нам довелося б заплатити за шiсть хвилин реклами у прайм-таймi», – сказав йому Аарон.
Лiмузин зупинився бiля будинку номер тридцять – студii на розi Рокфеллер-стрит i Коламбус-авеню. На тротуарi його чекала бездоганно вдягнена молода жiнка.
– Доброго ранку, Гаррi, – привiталася вона. – Мене звуть Енн, i я ваша спецiальна помiчниця. Я проведу вас прямо до гримерки.
– Спасибi, – подякував Гаррi, котрий так i не звик до того, що люди, яких вiн ранiше не зустрiчав, звертаються до нього на iм’я.
– Як ви знаете, ви опинитесь в ефiрi о сьомiй двадцять чотири на шiсть наступних хвилин, а вашим iнтерв’юером буде Метт Джейкобс.
Гаррi подумки застогнав: «Чи прочитав вiн книгу цього разу?»
– Чудово, – сказав вiн уголос.
Гаррi подумки ненавидiв гримуватися. Вiн прийняв душ i поголився лише за годину до цього, але це був ритуал, вiд якого, як знав чоловiк, вiдмовитися неможливо, незважаючи на те, що наполягав: «Якнайменше, будь ласка». Пiсля того як на щоки намазали щедру порцiю крему, чоло i пiдборiддя вимастили пудрою, гримерка запитала:
– Менi видалити кiлька сивих волоскiв?
– Певна рiч, нi! – вигукнув Гаррi.
Вона виглядала розчарованою й задовольнилася пiдстриганням брiв.
Щойно гiсть звiльнився, Енн провела його до зеленоi кiмнати, де Гаррi мiг спокiйно посидiти у кутку, поки зiрка фiльмiв категорii «б», чийого iменi вiн не вловив, розповiдала уважнiй аудиторii, як знiмалася у сценi з Полом Ньюменом. О сьомiй двадцять дверi вiдчинилися, й Енн з’явилася знову, щоб виконати свою найважливiшу функцiю дня:
– Час вiдвести вас до студii, Гаррi.
Вiн схопився i пiшов за нею довгим коридором. Чоловiк занадто нервував, аби щось казати, та вона, здаеться, звикла до такого. Жiнка зупинилася бiля зачинених дверей, над якими блимала вивiска: «Не заходити, коли свiтиться червоне». Коли свiтло спалахнуло, вона вiдчинила важкi дверi й провела гостя до студii розмiром iз авiацiйний ангар, заповнений вогнями рампи та камерами, де технiчнi працiвники та персонал метушилися туди-сюди пiд час рекламноi паузи. Гаррi посмiхнувся глядачам студii, котрi, судячи з порожнiх виразiв на iхнiх обличчях, явно не здогадувалися, хто вiн такий. Письменник звернув увагу на ведучого Метта Джейкобса, який сидiв на канапi, схожий на павука, що чекае, коли прилетить муха. Один асистент передав йому примiрник «Дядька Джо», а другий припудрив носа. Джейкобс поглянув на обкладинку, перш нiж прочитати на задньому клапанi бiографiю автора. Нарештi вiн повернувся до переднього клапана i прочитав анотацiю. Цього разу Гаррi був готовий. Поки вiн чекав, що його пiдведуть ближче, уважно вивчав свого iнквiзитора. Здавалося, Джейкобс за останнi двадцять рокiв не постарiв нi на день, хоча Гаррi пiдозрював, що це заслуга макiяжу, який дозволяе кинути виклик плину часу. Чи йому пiдтягували обличчя?
Керiвник студii запросив Гаррi пiдсiсти до Джейкобса на канапi. З ним привiталися: «Доброго ранку, пане Клiфтон», але потiм господаря студii вiдволiкла записка ще одного помiчника, яку поклали перед ним.
– Шiстдесят секунд до ефiру, – почувся голос звiдкiлясь згори.
– Де це буде? – запитав Джейкобс.
– Сторiнка з’явиться на камерi номер два, – повiдомив менеджер згори.
– Тридцять секунд.
Це була мить, коли Гаррi завжди хотiв пiдвестися i вийти зi студii. «Дядько Джо», «Дядько Джо», «Дядько Джо», – повторив вiн собi пiд нiс. «Не забувайте постiйно повторювати назву книги, – нагадував йому Аарон, – бо на обкладинцi не ваше iм’я».
– Десять секунд.
Гаррi ковтнув води, коли перед його обличчям з’явилася рука, що показувала п’ять розчепiрених пальцiв.
– П’ять, чотири…
Джейкобс кинув своi нотатки на пiдлогу.
– Три, два…
Вiн поглянув просто в камеру.
– Один.
Рука зникла.
– Ласкаво просимо в студiю, – промовив Джейкобс, читаючи прямо iз телесуфлера. – Моiм наступним гостем е автор детективiв Гаррi Клiфтон, але сьогоднi ми обговорюемо не один iз його творiв, а книгу, яку вiн незаконно вивiз iз Радянського Союзу.
Джейкобс пiдняв свiй примiрник «Дядька Джо», який заповнив увесь екран.
«Гарний початок», – подумав Гаррi.
– Але дозвольте менi пояснити, – продовжував Джейкобс, – що пан Клiфтон вивозив не саму книгу, а лише слова. Вiн запевняе, що, поки його тримали в росiйських казематах iз Анатолiем Бабаковим, автором «Дядька Джо», вiн за чотири днi вивчив напам’ять увесь рукопис, а пiсля звiльнення написав його слово в слово. Декому, можливо, буде важко у це повiрити, – додав Джейкобс, перш нiж уперше обернутися до Гаррi, i з недовiрливого погляду на його обличчi стало зрозумiло, що вiн явно один iз них.
– Дозвольте менi спробувати второпати, що ви стверджуете, пане Клiфтон. Ви роздiлили камеру з видатним письменником Анатолiем Бабаковим, людиною, котроi ви ранiше зроду не зустрiчали.
Коли камера зосередилася на ньому, Гаррi ствердно кивнув.
– Упродовж чотирьох днiв вiн процитував увесь змiст своеi забороненоi книги, «Дядька Джо», розповiдь про одинадцять рокiв, протягом яких вiн працював у Кремлi тлумачем Йосипа Сталiна.
– Все правильно, – сказав Гаррi.
– Отже, коли вас звiльнили з в’язницi через чотири днi, ви знали весь текст напам’ять як професiйний актор.
Гаррi помовчав, оскiльки тепер стало зрозумiло, що Джейкобс мае свiй власний порядок денний.
– Я впевнений, що ви погодитесь, пане Клiфтон, що жоден актор, хоч який досвiдчений, не зможе запам’ятати сорок вiсiм тисяч слiв лише за чотири днi репетицiй.
– Я не актор, – заперечив Гаррi.
– Даруйте, – сказав Джейкобс, усiм своiм виглядом демонструючи небажання вибачатися, – але пiдозрюю, що ви дуже досвiдчений актор, котрий вигадав усю цю iсторiю, маючи на метi не що iнше, як просування своеi останньоi книги. Якщо це не так, можливо, ви дозволите менi вас перевiрити.
Не дочекавшись, поки Гаррi вiдповiсть, Джейкобс звернувся до iншоi камери i, пiднявши книгу, заявив:
– Якщо вiрити вашiй iсторii, пане Клiфтон, у вас не повинно виникнути труднощiв у цитуваннi сторiнки, яку я вибрав iз книги пана Бабакова.
Гаррi насупився, а Джейкобс додав:
– Я оберу навмання сторiнку, яка з’явиться на екранi, щоб усi нашi глядачi могли ii побачити. Ви будете единим, хто цього зробити не зможе.
Серце Гаррi мало не вискакувало з грудей, бо вiн не читав «Дядька Джо» вiдтодi, як передав рукопис Аарону Гiнзбургу.
– Але спершу, – правив свое Джейкобс, обертаючись до свого гостя, – дозвольте попросити вас пiдтвердити, що ми нiколи ранiше не зустрiчалися.
– Це було лише раз, – вiдповiв Гаррi. – Ви брали у мене iнтерв’ю у своiй радiопрограмi двадцять рокiв тому, але ви явно про це забули.
Джейкобс виглядав розгубленим, але швидко опанував себе.
– Тодi будемо сподiватися, що ваша пам’ять краща за мою, – сказав вiн, не намагаючись приховати свiй сарказм.
Вiн узяв книгу й переглянув кiлька сторiнок, перш нiж зупинитися навмання.
– Я почну читати перший рядок сторiнки сто двадцять сiм, – продовжив вiн, – а потiм побачимо, чи зможете ви продовжити.
Гаррi намагався максимально сконцентруватися.
– «Однiею з багатьох тем, якi нiхто не наважувався зачiпати зi Сталiним…»
Гаррi спробував зiбратися з думками, i з плином секунд аудиторiя зашепотiла мiж собою, а посмiшка Джейкобса стала ширшою. Вiн якраз збирався озватися знову, коли Гаррi продовжив:
– «Однiею з багатьох тем, якi нiхто не наважувався зачiпати зi Сталiним, була роль, яку вiн зiграв пiд час облоги Москви, коли результат Другоi свiтовоi вiйни все ще висiв на волосинi. Чи, як i бiльшiсть мiнiстрiв i урядових чиновникiв, вiн планував поспiшну евакуацiю до Куйбишева на Волзi, чи, як вiн стверджував, вiдмовився покидати столицю та залишився в Кремлi, щоб особисто керувати обороною мiста? Його версiя стала легендою, частиною офiцiйноi радянськоi iсторii, хоча кiлька людей i бачили його на платформi за кiлька хвилин до того, як потяг вирушив до Куйбишева, i немае надiйних пiдтверджень того, щоб хтось знову бачив його в Москвi, поки росiйська армiя не вiдiгнала ворога вiд ворiт мiста. Мало хто з тих, хто сумнiвався у версii Сталiна, залишився живим, аби розповiсти правду».
Гаррi зазирнув у камеру i продовжував без вагань цитувати наступнi двадцять два рядки.
Вiн знав, що коли дiйде до кiнця сторiнки, аудиторiя в студii вибухне оплесками. Джейкобсу знадобилося трохи бiльше часу, щоб вiдновити самовладання, але врештi-решт вiн сказав iз приемною посмiшкою:
– Я навiть сам мiг би прочитати цю книгу.
– Це був би значний поступ, – сказав Гаррi й одразу пошкодував про своi слова, хоча частина аудиторii засмiялася й зааплодувала iще гучнiше.
Джейкобс обернувся обличчям до камери.
– Зараз зробимо невелику перерву й повернемося пiсля реклами.
Коли спалахнуло зелене свiтло, Джейкобс вирвав у гостя мiкрофон, зiстрибнув iз канапи i пiдiйшов до менеджера:
– Заберiть його звiдси!
– Але ж у нього е ще три хвилини, – заперечив менеджер, звiряючись iз нотатками.
– Менi наплювати. Кличте наступного гостя.
– Ви справдi хочете брати iнтерв’ю у Троя Донаг’ю аж шiсть хвилин?
– Будь-хто, окрiм цього хлопця, – заявив Джейкобс, енергiйно жестикулюючи у напрямку Гаррi, перш нiж поманити Енн. – Знiми його зi зйомок негайно.
Енн поквапилася до канапи.
– Будь ласка, ходiмо зi мною, пане Клiфтон, – сказала вона, i це прозвучало не як прохання.
Вона вивела Гаррi зi студii i не зупинялася, доки вони не вийшли надвiр, де вона покинула свого головного гостя, хоча не було й слiду шофера, який чекав би бiля вiдчинених дверцят лiмузина.
Гаррi гукнув таксi й, повертаючись до «Шеррi-Нiдерландiв», перевiрив сторiнку сто двадцять сiм свого примiрника «Дядька Джо». Чи вiн сказав «поспiшну»? Не мiг бути впевненим. Вiдтак зайшов до свого номера, зняв грим i прийняв другий ранковий душ. Не знав, чи це величезнi вогнi рампи, чи манера Джейкобса спiлкуватися змусили його так рясно пiтнiти.
Одягнувши чисту сорочку й iнший костюм, Гаррi спустився лiфтом униз. Коли зайшов до ресторану, то дуже здивувався, зауваживши, скiльки людей кидали на нього погляди. Замовив снiданок, але «Нью-Йорк таймс» не розгорнув, мiркуючи про те, якими сердитими будуть Гiнзбурги пiсля того, як вiн принизив одного з провiдних телевiзiйних ведучих уранцi. Письменник мав зустрiтися з видавцями у кабiнетi Аарона о дев’ятiй, щоб обговорити деталi його нацiонального турне, але вiн припускав, що тепер його шлях лежить назад до Хiтроу першим же доступним рейсом.
Гаррi пiдписав рахунок i вирiшив пройтися до нового офiсу Аарона на Лексингтон-авеню пiшки. Вiн покинув «Шеррi-Нiдерланди» заледве пiсля восьмоi сорок, i до того моменту, коли дiстався до Лексингтона, був уже майже готовий витримати гнiв директора. Пiднявся лiфтом на третiй поверх, а коли дверi вiдчинились, там уже чекала Крiстi. Вона сказала лише: «Доброго ранку, пане Клiфтон», перш нiж провести його до кабiнету керiвника.
Вона постукала й вiдчинила дверi, щоб вiдкрити погляду копiю кабiнету директора, як його запам’ятав Гаррi. Гемiнгвей, Фiцджеральд, Грiн i Бакен дивилися на нього з обшитих дубовими панелями стiн. Гаррi зайшов досередини i побачив, як батько i син сидять один навпроти одного за столом для партнерiв. Угледiвши його, вони одразу ж схопилися на рiвнi й зааплодували.
– Вiтаемо героя-завойовника! – вигукнув Аарон.
– Але я думав, що ви будете…
– Захоплений, – закiнчив Гарольд Гiнзбург, ляскаючи його по спинi. – Телефон упродовж останньоi години не замовкае, вас хоче запросити кожне велике ток-шоу по всiй краiнi. Але будьте обережнi, пiсля вашого сьогоднiшнього трiумфу ведучi вибиратимуть кожен iншу сторiнку.
– А як щодо Джейкобса?
– Вiн перетворив вас на зiрку. Можливо, вас бiльше нiколи не запросять на його шоу, але всi iншi беззастережно готовi вас прийняти.
* * *
Наступнi сiм днiв Гаррi перебивався з летовища на летовище: Бостон, Вашингтон, Даллас, Чикаго, Сан-Франциско, Лос-Анджелес. Вiн поспiшав вiд студii до студii, намагаючись виконати кожне зобов’язання, яке втискали в його графiк.
Щоразу, коли письменник перебував у повiтрi, в салонi лiмузина або в зеленiй кiмнатi, навiть у лiжку, вiн читав i перечитував «Дядька Джо», вражаючи глядачiв по всiй краiнi своею надзвичайною пам’яттю.
На той момент, коли вiн закiнчив тур у Лос-Анджелесi, журналiсти та телевiзiйнi команди з’являлися в аеропортах, сподiваючись узяти з ним iнтерв’ю, навiть у дорозi. Знесилений, Гаррi нарештi повернувся з червоними очима до Нью-Йорка для останньоi появи у ролi головного гостя Джоннi Карсона у «Вечiрньому шоу», а потiм його ще в одному лiмузинi вiдвезли до офiсу його видавництва на Лексингтон-авеню.
Коли Крiстi вiдчинила дверi кабiнету голови, Гарольд i Аарон Гiнзбурги тримали в руках список бестселерiв «Нью-Йорк таймс». Гаррi аж пiдстрибнув, коли побачив, що «Дядько Джо» потрапив на перше мiсце.
– Як би я хотiв, щоб Анатолiй мiг насолодитися цим моментом.
– Ви дивитеся не на той список, – зауважив Аарон.
Гаррi перевiв погляд на iнший бiк шпальти й побачив, що «Вiльям Ворвiк i задимлений пiстолет» очолив список бестселерiв у галузi художньоi лiтератури.
– Це щось нове навiть для мене, – сказав Гарольд, вiдкорковуючи пляшку шампанського. – Номер один у художнiй лiтературi та документальнiй в один день.
