скачать книгу бесплатно
– І що буде тепер? – прошепотiв Джайлз.
– Чекатимемо, поки нас вiдведуть назад до автобуса. Але важливо, щоб ви продовжували виглядати так, нiби вас це вразило, тому, будь ласка, продовжуйте робити комплiменти своiм господарям.
Джайлз вiдвернувся вiд Карiн i взявся тиснути руки кiльком европейським полiтикам, iз якими Грiфф Гаскiнс вiдмовився б подiлитися навiть пiнтою пива.
Чоловiк не мiг повiрити своiм вухам. Хтось справдi свиснув, аби привернути увагу iноземних делегатiв. Потiм iх зiбрали i, як непокiрних учнiв, повели назад до автобуса.
Коли всi тридцять два пасажири щасливо опинилися в салонi i iх знову порахували, автобус у супроводi чотирьох полiцiйних мотоциклiв iз увiмкненими сиренами розпочав повiльний шлях назад до кордону.
Джайлз уже збирався взяти Карiн за руку, як голос за спиною промовив:
– Ви сер Джайлз Беррiнгтон, чи не так?
Джайлз озирнувся, щоб побачити обличчя того, кого впiзнав, хоча й не мiг згадати його iменi.
– Кiт Брукс.
– А, звiсно ж, – вiдповiв Джайлз, – «Телеграф». Приемно бачити вас знову, Кiте.
– Позаяк ви представляете Лейбористську партiю, сер Джайлз, чи можу я припустити, що ви все ще сподiваетесь повернутися до активноi полiтики?
– Я намагаюся пiдтримувати з нею зв’язок, – сказав Джайлз, не бажаючи вести тривалу бесiду з журналiстом.
– Менi шкода, що ви не взяли участi у довиборах, – зронив Брукс. – Фiлдiнг здаеться доволi приемним хлопцем, але я сумую за вашими виступами з передньоi лави.
– Коли я був у палатi, ви такого не казали.
– Як ви добре знаете, така полiтика газети, але у вас е шанувальники в iнформацiйному бюро, зокрема й Бiлл Дiдс, тож можу вам сказати, що ми всi вважаемо теперiшнiх мiнiстрiв тiньового кабiнету доволi безбарвними.
– Так кажуть про кожне нове поколiння полiтикiв.
– Тим не менш якщо ви все ж вирiшите повернутися, зателефонуйте менi, – журналiст подав Джайлзу вiзитiвку. – Ви будете здивованi нашим ставленням до вашого другого пришестя, – додав вiн, перш нiж зайняти свое мiсце.
– Вiн здаеться доволi приемним, – озвалася Карiн.
– Нiколи не можна довiряти «Телеграф», – заперечив Джайлз, кладучи вiзитiвку у свiй гаманець.
– Думаете повернутися?
– Це було б не так просто.
– Через мене? – Карiн узяла його за руку, коли автобус зупинився бiля шлагбаума на вiдстанi кiлькох сотень ярдiв вiд свободи.
Чоловiк збирався вiдповiсти, але дверi вiдчинилися, впускаючи досередини струмiнь холодного повiтря.
Трое офiцерiв в унiформi знову зайшли в салон. Джайлз iз полегшенням побачив, що ранкова змiна вже звiльнилася. Коли вони почали повiльно й прискiпливо перевiряти кожен паспорт та вiзу, Джайлз раптом щось згадав. Вiн витягнув гаманець, дiстав маленьку фотографiю Карiн i швидко передав iй. Вона вилаялася пiд нiс, вийняла з торбинки паспорт i за допомогою пилочки для нiгтiв почала обережно здирати попередню свiтлину.
– Як я могла забути? – прошепотiла Карiн, використовуючи такий самий маленький тюбик клею, щоб прилiпити власну фотографiю на мiсце.
– Це моя провина, а не твоя, – сказав Джайлз, визираючи у прохiд й пильно стежачи за повiльним просуванням варти. – Будемо просто вдячнi, що не сидимо у переднiй частинi автобуса.
До того часу коли Карiн завершила процедуру, правоохоронцi були ще за кiлька рядiв вiд них. Джайлз обернувся i побачив, що ii трусить, тож мiцно стиснув коханiй руку. На щастя, прикордонникам знадобилося набагато бiльше часу, щоб перевiрити кожне iм’я, нiж тодi, коли автобус в’iжджав до краiни, бо, незважаючи на хизування Хонекера, стiна доводила, що набагато бiльше людей бажають виiхати зi Схiдноi Нiмеччини, нiж потрапити туди.
Коли бiля них з’явився молодий офiцер, Джайлз безтурботно передав йому свiй паспорт. Той перегорнув кiлька сторiнок i, перевiривши вiзу англiйця, повернув ii i поставив галочку навпроти прiзвища Джайлза. Не так кепсько, як вiн боявся.
Коли ж розгорнув паспорт Карiн, Джайлз помiтив, що ii фотографiя трохи перекосилася. Молодий лейтенант неквапливо вивчав деталi, дату народження, найближчих родичiв – принаймнi цього разу вони були правдивими. Джайлз молився, щоб той не спитав ii, де вона живе в Англii. Однак коли почав ii допитуватися, з його iнтонацii швидко стало зрозумiло, що вiдповiдi його не переконали. Джайлз уже й не знав, що робити. Будь-яка спроба втрутитися лише приверне до них iще бiльше уваги. Прикордонник вiддав команду, i Карiн повiльно пiдвелася зi свого мiсця. Джайлз уже збирався протестувати, аж тут Брукс вистрибнув з-за них i почав фотографувати молодого офiцера. Двое iнших правоохоронцiв негайно рушили вперед, щоб приеднатися до свого колеги. Один схопив камеру i вирвав плiвку, а iншi двое безцеремонно потягли Брукса з автобуса.
– Вiн зробив це навмисно, – сказала Карiн, яка все ще тремтiла. – Але чому?
– Бо здогадався, хто ти така.
– Що з ним тепер буде? – запитала Карiн, i ii голос звучав стурбовано.
– Проведе нiч у буцегарнi, а потiм його депортують назад до Англii. Йому вже нiколи не дозволять повернутися до Схiдноi Нiмеччини. Не надто велике покарання, i воно вартуе такого ексклюзиву.
Джайлз усвiдомив, що зараз усi в автобусi лупають очима в iхнiй бiк, намагаючись кiлькома мовами розгадати те, що сталося. Джан-Лусiо поманив Джайлза, щоб вiн iз Карiн приеднався до нього у переднiй частинi автобуса. Ще один ризик, але Джайлз вважав, що вiн того вартий.
– Йди за мною, – звелiв Джайлз.
Вони зайняли два порожнi мiсця через прохiд вiд Джана-Лусiо, i Джайлз почав пояснювати колишньому мiнiстру, що сталося, коли двое прикордонникiв з’явилися знову, але того, хто допитував Карiн, не було. Ймовiрно, йому довелося пояснювати вищому керiвництву, чому вiн витягнув iз автобуса захiдного журналiста. Двое прикордонникiв перейшли в кiнець салону й хутко перевiрили паспорти i вiзи, що залишились. Хтось, мабуть, пояснив iм, що нiкому не потрiбен дипломатичний iнцидент у день, коли iхнiй лiдер виступив iз революцiйною промовою.
Джайлз продовжував спiлкуватися з Джаном-Лусiо, нiби вони були давнiми друзями, тодi як один iз офiцерiв ще раз порахував голови. Тридцять одна. Вiн уважно всiх оглянув, а потiм разом iз колегами вийшов iз автобуса. Коли дверi за ними зачинилися, пасажири вперше того дня вибухнули щирими оплесками.
Автобус проiхав кiлька сотень ярдiв через нейтральну смугу – гектар голого пустиря, на який жодна з краiн не претендувала, i зупинився в Американському секторi. Карiн досi тремтiла, коли до автобуса зайшов сержант морськоi пiхоти США.
– Ласкаво просимо додому, – сказав вiн голосом, який прозвучав так, нiби вiн сам себе в цьому переконував.
11
– Чи саме це мають на увазi схiднi полiтики, коли називають Захiд декадентським?
– Декадентським? – повторив Джайлз, наливаючи Карiн ще один келих шампанського.
– Валятися у своему готельному номерi до одинадцятоi години ранку, а потiм замовляти снiданок у лiжко.
– Звiсно ж, нi, – спростував Джайлз. – Одинадцята година – це вже не снiданок, це пiзнiй снiданок, тому вiн цiлком прийнятний.
Карiн засмiялася й хильнула шампанського.
– Нiяк не можу повiрити, що врятувалася i нарештi зможу возз’еднатися з батьком. Приiдеш до нас у Корнуолл?
– Нi, я маю намiр оселити тебе у Лондонi як свою економку.
– А, професор Гiггiнс…
– Але твоя англiйська i так iдеальна, також не забувай, що вони не кохалися.
– Вони б це зробили, якби Шоу писав тепер.
– І п’еса закiнчилася б iхнiм шлюбом, – додав Джайлз, пiдхоплюючи ii на руки.
– О котрiй годинi наш рейс?
– Двадцять хвилин по третiй.
– Гаразд, тодi у нас бiльш нiж достатньо часу, – сказала Карiн, i ii готельний халат упав на пiдлогу, – щоб переписати останню сцену «Пiгмалiона».
* * *
Востанне Джайлза зустрiчав гурт телевiзiйних камер, фотографiв i журналiстiв, вiтаючи з поверненням до Англii, коли вiн майже став наступним лiдером Лейбористськоi партii.
Спускаючись iз Карiн трапом лiтака, Джайлз обняв ii за плечi й обережно провiв крiзь галасливу зграю журналiстiв.
– Карiн! Карiн! Якi вашi вiдчуття пiсля втечi зi Схiдноi Нiмеччини? – волав якийсь голос, коли блимали спалахи, а телевiзiйники намагалися триматися дистанцii в один метр, вiдступаючи назад.
– Нiчого не кажи, – твердо порадив Джайлз.
– Сер Джайлз уже освiдчився вам, панно Пенгеллi?
– Ви будете ще балотуватися до парламенту, сер Джайлз?
– Карiн, ви вагiтна?
Карiн розгублено лупала очима на журналiста i промовила:
– Нi, не вагiтна!
– Ти не можеш бути впевненою пiсля минулоi ночi? – прошепотiв Джайлз.
Карiн посмiхнулася й уже намiрилася поцiлувати коханого в щоку, коли той обернувся до неi, i iхнi вуста ненадовго торкнулися, i ця свiтлина з’явилася на бiльшостi перших шпальт, про що вони дiзналися за снiданком наступного ранку.
* * *
– Кiт Брукс дотримав свого слова, – повiдомила Карiн, вiдводячи погляд вiд «Телеграф».
– Я згоден, вiн напрочуд великодушний. А редактор – тим бiльше.
– Редактор?
– Оглядач подiй дня.
– Еге ж. Ми нiколи не отримували таких новин по наш бiк муру. Всi газети друкували одне й те ж повiдомлення, написане речником партii й опублiковане редактором, якщо той прагнув зберегти свою роботу.
– Це полегшуе життя, – зауважив Джайлз, коли з’явив-ся Маркгем iз тацею з гарячими тостами i поставив ii на стiл.
– А Маркгем – декадент? – поцiкавилася Карiн, коли мажордом зачинив за собою дверi.
– Безумовно, – пiдтвердив Джайлз. – Бо я достеменно знаю, що вiн голосуе за консерваторiв.
Джайлз читав редакцiйну статтю «Таймс», коли задзеленчав телефон. Маркгем з’явився знову.
– Це пан Гарольд Вiлсон, сер, – сказав вiн, подаючи слухавку.
– Хоче повернути мене назад? – запитала Карiн.
Джайлз не був упевнений, чи вона жартуе.
– Доброго ранку, Гарольде.
– Доброго ранку, Джайлзе, – привiтався голос iз непомильним йоркширським акцентом. – Хотiв поцiкавитися, чи зможете знайти час, щоб завiтати до Палати громад сьогоднi, позаяк е тема, яку я хотiв би з вами обмiркувати.
– Коли вам буде зручно? – уточнив Джайлз.
– У мене е вiкно об одинадцятiй, якщо це вас влаштуе.
– Упевнений, що влаштуе, Гарольде, але чи можу я бути певен?
– Природно.
Джайлз прикрив рукою мiкрофон i запитав:
– Карiн, коли можна очiкувати твого батька?
– Близько десятоi, але менi до того доведеться купити трохи одягу.
– Можемо пiти на закупи сьогоднi вдень, – сказав Джайлз, прибрав руку i сказав: – Побачимось у палатi об одинадцятiй, Гарольде.
– А що менi носити до того часу? – розгубилася Карiн, коли вiн поклав слухавку.
Мажордом кахикнув.
– Слухаю, Маркгеме?
– Панi Клiфтон завжди залишае змiнний одяг у спальнi для гостей, сер, на випадок надзвичайноi ситуацii.
– Це, безперечно, надзвичайна ситуацiя, – зрадiв Джайлз, узяв Карiн за руку й вивiв з кiмнати.
– А вона не заперечуватиме? – стурбувалася Карiн, коли вони пiдiймалися сходами на другий поверх.
– Важко заперечити те, чого не знаеш.
– Можливо, буде краще iй зателефонувати?
– Маю вiдчуття, що Емма мае нагальнiшi справи, нiж турбуватися про те, який одяг вона залишила в Лондонi, – заперечив Джайлз, вiдчиняючи дверi в гостьову спальню.
Карiн вiдкрила великий гардероб, щоб знайти не один, а кiлька костюмiв i сукенок, не кажучи вже про цiлу стiйку взуття, про яку можна було лише мрiяти у кооперативнiй крамницi.
– Вибери собi щось i виходь, коли будеш готова, – сказав Джайлз.
