banner banner banner
Надходить та година
Надходить та година
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Надходить та година

скачать книгу бесплатно

– Я ненадовго, – додав Гаррi, пiдвiвся i невимушено вийшов iз кабiнету.

Письменник зачинив за собою дверi, шпарко пройшов коридором, проминув стiйку реестрацii i не зупинявся, доки не дiстався до коридору, де заскочив у лiфт. Коли дверi знову вiдчинилися на першому поверсi, гiсть змiшався з офiсними працiвниками, якi вибиралися з будiвлi на обiдню перерву. Поглянув на двох швейцарiв, але вони навiть не глипнули на нього, коли вiн пройшов повз них. Здавалося, iхнi погляди зосередилися на тому, хто стояв, як сторожовий пес, на протилежному боцi вулицi. Гаррi повернувся до Аарона спиною й гукнув таксi.

– Куди?

– Я ще не впевнений, – сказав Гаррi, – але ви можете пiд’iхати он на той рiг вулицi i забрати пана, який там стоiть?

Таксi зупинилося на iншому боцi вулицi. Гаррi опустив скло.

– Стрибайте сюди! – гукнув вiн.

Аарон пiдозрiло зазирнув досередини, але, побачивши Гаррi, хутко приеднався до нього на задньому сидiннi.

– Ви пiдписали контракт? – такими були першi його слова.

– Нi, не пiдписав.

– А як щодо контракту Бабакова?

– Вiн досi в мене, – сказав Гаррi й торкнувся внутрiшньоi кишенi свого пiджака.

– Тодi ми на конi.

– Ще нi. Я переконав панi Бабакову, що вона мае обмiняти чек «Вiкiнга» на сто тисяч доларiв.

– Рятуйте! – застогнав Аарон.

– Куди iдемо? – знову запитав таксист.

– Центральний вокзал, – звелiв Гаррi.

– А ви не можете просто зателефонувати iй? – поцiкавився Аарон.

– У неi немае телефону.

6

– Це вперше я дiзналася, що ти робиш щось непристойне, – зауважила Емма, наливаючи собi другу фiлiжанку кави.

– Але це, безумовно, справедливо з точки зору моралi, – виправдовувався Гаррi. – Врештi-решт, мета завжди виправдовувала засоби.

– Дуже сумнiвно. Не забувай, що панi Бабакова вже пiдписала контракт i прийняла чек до оплати.

– Але вона його не обготiвкувала й у будь-якому разi була впевнена, що книгу Анатолiя видасть «Вiкiнг».

– І вiн видав би.

– Але не Аарон Гiнзбург, iз яким вона уклала угоду.

– Суддя Вищого суду мiг би визнати це цiкавою юридичною колiзiею. А хто тодi видаватиме Вiльяма Ворвiка, якщо тепер ти вже не з «Вiкiнгом»?

– «Гiнзбург-прес». Ми з Анатолiем станемо першими авторами нового видавництва, й Аарон подаруе менi нову авторучку.

– Нову авторучку?

– Це довга iсторiя, яку розповiм, коли ти повернешся iз засiдання правлiння, – мовив Гаррi, розбиваючи вершечок яйця.

– Я все ще дивуюся, як це Малберрi не врахував, що Аарон може створити власне видавництво, i не включив цей пункт у документ про злиття, який забороняе викрадати авторiв «Вiкiнга».

– Я впевнений, що вiн розглядав таку ймовiрнiсть, але якби вiн ввiв такий пункт в угоду, адвокати Аарона вiдразу ж збагнули б, що вiн задумав.

– Можливо, вiн сумнiвався, що Аарон матиме достатньо ресурсiв для створення нового видавництва.

– Тодi вiн дуже помилився, – зронив Гаррi. – Аарон уже мав кiлька пропозицiй щодо своiх акцiй у «Вiкiнг-Малберрi», зокрема й вiд самого Рекса Малберрi, який явно не хоче, щоб тридцять чотири вiдсотки акцiй Аарона потрапили до рук його суперникiв.

– Кружляемо по колу, – резюмувала Емма.

Гаррi посмiхнувся й посипав яйце дрiбкою солi.

– Але як би ти не любив Аарона, – продовжила Емма, – пiсля його очевидноi неправильноi оцiнки партнерства з Малберрi ти впевнений, що вiн саме той, хто заслуговуе бути твоiм американським видавцем? Якби ви пiдписали контракт iз трьох книг, а потiм…

– Визнаю, що мав певнi сумнiви, – мовив Гаррi, – але мене заспокоiв той факт, що батько Аарона погодився повернутися на посаду президента новоi компанii.

– Вiн братиме практичну участь в ii роботi?

– Гарольд Гiнзбург не той чоловiк, хто хапае жар чужими руками.

* * *

– Пункт номер один, – оголосила Емма своiм енергiйним виразним голосом голови. – Найновiша iнформацiя про спорудження нашого другого комфортабельного лайнера – «Белморал».

Вона поглянула на нового виконавчого директора Ерiка Герста, який вивчав уже розгорнуту теку.

– Радi директорiв буде приемно дiзнатися, – сказав вiн, – що, незважаючи на кiлька неминучих затримок, що не е незвичним для такоi великоi справи, ми все ще плануемо запуск нового корабля на вересень. Не менш важливим е й те, що ми залишаемось у межах нашого прогнозованого бюджету, передбачивши бiльшiсть питань, якi так зашкодили при будiвництвi «Бекiнгема».

– За кiлькома винятками, – докинув адмiрал Саммерс.

– Маете рацiю, адмiрале, – погодився Герст. – Зiзнаюся, я не передбачав потреби розмiщення ще одного коктейль-бару на верхнiй палубi.

– Пасажирам дозволять пити на палубi? – здивувався адмiрал.

– Боюся, що так, – вiдгукнулася Емма, тамуючи посмiшку. – Адже це означае додатковi надходження до нашоi скарбницi.

Адмiрал щось буркнув собi пiд нiс.

– Хоча менi все ще доводиться пильно наглядати за всiм для вчасного запуску, – продовжував Герст, – це не повинно вплинути на час, коли ми зможемо оголосити про початок бронювання поiздок на «Белморалi».

– Цiкаво, чи ми не вiдкусили бiльше, нiж зможемо проковтнути? – поцiкавився Пiтер Мейнард.

– Гадаю, що це царина фiнансового директора, а не моя, – вiдказав Герст.

– Без сумнiву, так i е, – озвався Майкл Керрiк, нiби чекаючи на питання. – Якщо йдеться про загальну ситуацiю в компанii, – вiн поглянув на свiй кишеньковий калькулятор, який адмiрал вважав якоюсь новомодною машинкою, – це те, що наш товарообiг зрiс на три вiдсотки порiвняно з аналогiчним перiодом минулого року, i це незважаючи на повернення кредиту банку «Барклайз»[10 - Barclays – один iз найбiльших банкiв Великоi Британii, а також один iз найстарiших у свiтi, був заснований 1690 року.], дозволяе переконатися, що нам пiд силу сума фiнансування кожного етапу будiвництва.

– Скiльки це? – запитав Мейнард.

– Два мiльйони, – вiдповiв Керрiк, не маючи потреби перевiряти цифри.

– Чи можемо ми дозволити собi обслуговування такого великого овердрафту?

– Можемо, пане Мейнард, але лише тому, що нашi грошовi потоки також зросли торiк разом зi збiльшенням кiлькостi бронювань на «Бекiнгемi». Здаеться, поколiння сiмдесятникiв вiдмовляеться помирати, i iм припала до смаку iдея щорiчних круiзiв. Причому настiльки, що ми навiть запровадили програму лояльностi для клiентiв, якi вирушали з нами у вiдпустку бiльше трьох разiв.

– І що iм дае ця програма? – втрутився Морiс Брашер, представник банку «Барклайз» у правлiннi.

– Двадцять вiдсоткiв знижки на будь-який рейс, якщо квитки бронюють частiше, нiж раз на рiк. Це заохочуе наших постiйних клiентiв розглядати «Бекiнгем» як свiй другий дiм.

– А якщо вони помруть до закiнчення року? – не вгавав Мейнард.

– Повертаемо кожне пеннi, – вiдповiла Емма. – Беррiнгтони займаються подорожами на комфортабельних лайнерах, пане Мейнард, а не похоронами.

– Але чи зможемо ми таким чином отримати прибуток, – наголосив Брашер, – якщо надаемо стiльком своiм клiентам двадцять вiдсоткiв знижки?

– Певна рiч, – вiдповiв Керрiк, – ще е люфт у десять вiдсоткiв, i не забувайте, що, потрапивши на борт, пасажири витрачають грошi в наших крамницях i барах, а також у цiлодобовому казино.

– Ще одне, чого я не схвалюю, – знову буркнув адмiрал.

– Який маемо рiвень заповнюваностi зараз? – запитав Мейнард.

– Вiсiмдесят один вiдсоток за останнi дванадцять мiсяцiв, на верхнiх палубах – переважно сто вiдсоткiв, саме тому ми й будуемо бiльше кают на «Белморалi».

– А який порiг рентабельностi?

– Шiстдесят вiсiм вiдсоткiв, – поiнформував Керрiк.

– Цiлком задовiльно, – схвалив Брашер.

– Хоча я з вами погоджуюся, пане Брашер, проте ми не можемо дозволити собi розслабитися, – сказала Емма. – «Юнiон-касл» планують перетворити на комфортабельний лайнер «Рейну-дель-Мар», а «Кунард» i «Пi енд О» нещодавно розпочали будiвництво кораблiв, якi перевозитимуть понад двi тисячi пасажирiв.

Запанувала тривала мовчанка, члени правлiння намагалися перетравити цю iнформацiю.

– Нью-Йорк i досi е нашим найприбутковiшим маршрутом? – нарештi порушив тишу Мейнард, який, здавалося, не надто цiкавився думками iнших директорiв.

– Авжеж, – вiдповiв Герст, – але круiз по Балтii також стае популярним – iз Саутгемптона до Ленiнграда, через Копенгаген, Осло, Стокгольм i Гельсiнкi.

– Але зараз ми запускаемо другий корабель, iз урахуванням того, скiльки iнших лайнерiв уже плавае у вiдкритому морi, – продовжив Мейнард, – ви передбачаете якiсь кадровi проблеми?

Емма була здивована кiлькiстю запитань, якi ставив Мейнард. Вона починала пiдозрювати його у власному порядку денному.

– Це не повинно стати проблемою, – заспокоiв капiтан Тернбулл, який до того часу мовчав. – «Бекiнгем» – популярне мiсце роботи, особливо для фiлiппiнцiв. Вони залишаються на борту одинадцять мiсяцiв, нiколи не покидають корабель i рiдко витрачають на щось грошi.

– А як щодо дванадцятого мiсяця? – поцiкавився Себастьян.

– Тодi вони повертаються додому, щоб вiддати своi заробленi грошi дружинам i сiм’ям. Але через двадцять вiсiм днiв вони повертаються на службу.

– Бiдолахи, – зiтхнув Брашер.

– Правду кажучи, пане Брашер, – не погодився Тернбулл, – фiлiппiнцi – найщасливiшi члени мого екiпажу. Вони менi сказали, що набагато краще перебувати на «Бекiнгемi», нiж дванадцять мiсяцiв сидiти без роботи в Манiлi.

– А як щодо офiцерiв? Є якiсь проблеми, капiтане?

– Щонайменше шiсть квалiфiкованих претендентiв на кожне мiсце, адмiрале.

– Жiнки серед них е? – запитала Емма.

– Аякже, зараз у нас на мiстку з’явилася перша жiнка, – сказав Тернбулл. – Клер Томпсон. Вона перший офiцер i виявилася до бiса ефективною.

– Куди котиться свiт? – скривився адмiрал. – Будемо сподiватися, що я не доживу до жiнки на посадi прем’ера.

– Будемо сподiватися, що доживете, – лагiдно поглянула на свого улюбленого директора голова правлiння. – Адже свiт рухаеться вперед, i, можливо, вам також не завадило б.

Емма поглянула на годинник.

– Ще якiсь питання?

Секретар компанii кашлянув на знак того, що мае щось сказати правлiнню.

– Пане Вебстер, – Емма вiдкинулася на спинку крiсла, усвiдомлюючи, що це не той, хто любить поспiшати.

– Менi здаеться, варто повiдомити правлiнню про те, як ледi Вiрджинiя Фенвiк розпорядилася своiми сiмома з половиною вiдсотками акцiй компанii.

– Але я думала… – почала було Емма.

– Їi акцii зареестрованi на iм’я нового власника.

– Але я думала… – повторила Емма, глянувши на свого сина.

– Це, мабуть, була приватна операцiя, – пояснив Себастьян. – Але можу запевнити, що ii акцii нiколи не з’являться у вiдкритому продажi. Якби вони були доступними, мiй брокер негайно купив би iх вiд iменi «Фартингса», а Хакiм Бiшара став би членом нашого правлiння як представник банку.

Усi в кiмнатi заговорили водночас, ставлячи лише одне запитання.

– Якщо акцii придбав не Бiшара, то хто?

Секретар компанii зачекав, поки директори вгомоняться, перш нiж вiдповiсти на iхнiй колективний лемент:

– Пан Десмонд Меллор.

Здiйнявся неабиякий галас, який вдалося втихомирити лише завдяки суворому втручанню Себастьяна:

– У мене е вiдчуття, що Меллор не повернеться до ради директорiв. Це було б занадто очевидно й не вiдповiдало б його метi.