скачать книгу бесплатно
Гаррi чекав.
– Коли книга вийде, ви здiйсните авторський тур, адже громадськостi буде цiкаво дiзнатися, як вам вдалося вивезти рукопис iз Радянського Союзу.
Гаррi ствердно кивнув, двое чоловiкiв пiдвелись i потисли навзаем руки. Іще щось спiльне було в Аарона з батьком: рукостискання було цiлком достатньо, щоб визнати угоду закритою. У контрактi Гiнзбурга не було варiантiв вийти з неi.
– І поки ви тут, менi потрiбно укласти новий контракт на три наступнi книжки iз серii про Вiльяма Ворвiка.
– На тих же умовах, що й Бабакова, – сказав Гаррi.
– А це чому, вiн також буде iх писати?
Чоловiки засмiялися, перш нiж потиснути одне одному руку вдруге.
– Хто видае «Дядька Джо» в Англii? – поцiкавився Аарон, сiдаючи в крiсло.
– Бiллi Коллiнз. Ми уклали з ним угоду минулого тижня.
– На тих самих умовах?
– Навiщо вам знати? Майте на увазi, коли я повернусь додому, вiн поставить менi те саме запитання.
– Й отримае таку ж вiдповiдь, без сумнiву. Тепер, Гаррi, коли вашi умови не можуть бути ще кращими, менi треба конфiденцiйно поговорити з вами на iншу тему.
Гаррi вiдкинувся на спинку фотеля.
– Я завжди хотiв, щоб «Вiкiнг» об’еднався з якимось видавництвом, яке друкуе лiтературу в м’якiй обкладинцi, щоб менi не доводилося щоразу укладати окремi угоди. Кiлька компанiй уже пiшли цим шляхом, я впевнений, ви це знаете.
– Але якщо мене не зраджуе пам’ять, ваш батько завжди виступав проти цiеi iдеi. Вiн боявся, що це задушить його незалежнiсть.
– Вiн i досi так вважае. Але вiн бiльше не директор, а я вирiшив, що настав час пiдняти ставки. Нещодавно менi зробив привабливу пропозицiю Рекс Малберрi з «Малберрi-хаус».
– «Старий порядок вiдходить, поступаючись мiсцем новому».
– Нагадайте менi, звiдки це.
– Теннiсон[9 - Альфред Теннiсон (1809–1892) – найвiдомiший поет «вiкторiанськоi» Англii.]. «Смерть Артура».
– Отже, ви готовi поступитися мiсцем новому?
– Хоча я i не знаю Рекса Малберрi, з радiстю пiдтримую ваше рiшення, – промовив Гаррi.
– Гаразд. Тодi менi негайно пiдготують обидва контракти. Якщо зможете вмовити панi Бабакову пiдписати свiй, я пiдготую ваш до повернення з Пiтсбурга.
– Вона, мабуть, чинитиме опiр отриманню авансу або навiть роялтi, тому я буду змушений нагадати iй останнi слова Анатолiя перед тим, як його витягли з камери: «Переконайтесь, щоб Олена витратила решту свого життя в тюрмi iншого типу».
– Це, мабуть, такий виверт.
– Можливо. Але я знаю, що вона все ще вважае своiм обов’язком зазнавати тих самих злиднiв, що i ii чоловiк.
– Тодi необхiдно iй пояснити, що ми не можемо видати книгу, якщо вона не пiдпише контракт.
– Контракт вона пiдпише, але лише тому, що хоче, щоб увесь свiт знав правду про Йосифа Сталiна. Але не впевнений, що вона коли-небудь обмiняе чек.
– Спробуйте застосувати свiй непереборний шарм Клiфтона, – пiдвiвся з-за столу Аарон. – Пообiдаемо?
– В Єльському клубi?
– Аж нiяк. Тато досi харчуеться там щодня, а я не хочу, щоб вiн дiзнався, що я задумав.
* * *
Гаррi рiдко читав дiлову вкладку будь-якоi газети, але сьогоднi зробив виняток. «Нью-Йорк таймс» присвятила об’еднанню «Вiкiнг-прес» i «Малберрi-хаус» половину шпальти поряд iз свiтлиною, на якiй Аарон тисне руку Рексу Малберрi.
«Вiкiнг» отримував тридцять чотири вiдсотки новоi компанii, тодi як «Малберрi» набагато бiльше – шiстдесят шiсть вiдсоткiв. Коли кореспондент «Таймс» запитав в Аарона, як до цiеi угоди ставиться його батько, вiн вiдповiв: «Кертiс Малберрi i мiй батько були близькими друзями упродовж багатьох рокiв. Я дуже радий, що налагодив партнерськi стосунки з його сином, i сподiваюся на таку ж довгу та плiдну спiвпрацю».
– Дякую, – сказав Гаррi, коли офiцiант налив йому другу фiлiжанку кави.
Вiн глянув у вiкно, помiтивши, як хмарочоси Мангеттена дедалi меншають в той час, коли потяг продовжував мчати до Пiтсбурга.
Гаррi вiдкинувся на спинку сидiння, склепив повiки й подумав про свою зустрiч iз Оленою Бабаковою. Вiн лише сподiвався, що вона виконае бажання свого чоловiка. Тож намагався пригадати точнi слова Анатолiя.
* * *
Аарон Гiнзбург пiднявся рано, схвильований перспективою свого першого дня на посадi заступника директора новоi компанii.
– «Вiкiнг-Малберрi», – пробурмотiв вiн у дзеркало для голiння. Йому сподобалося, як це звучить.
Перша зустрiч того дня була призначена на дванадцяту годину, коли Гаррi мав повiдомити про результати свого вiзиту до панi Бабаковоi. Аарон планував видати «Дядька Джо» у квiтнi i був радий, що Гаррi погодився поiхати в турне. Пiсля легкого снiданку – тости й оксфордська мармуляда, яйце, варене три хвилини, й горнятко чаю «Граф Грей» – Аарон удруге прочитав статтю у «Нью-Йорк таймс». Вiн визнав, що деталi його домовленостi з Рексом Малберрi висвiтленi достовiрно, i був радий переконатися, що його новий партнер повторюе те саме, що багато разiв казав i Аарону: «Я пишаюся тим, що об’еднався з видавництвом, яке мае такi чудовi лiтературнi традицii».
Оскiльки був ясний погiдний ранок, Аарон вирiшив пройтися на роботу пiшки й насолодитися думкою про те, що розпочинае життя заново.
Вiн замислився, скiльки часу мине, перш нiж його батько визнае, що син ухвалив правильне рiшення, якщо компанiя зможе грати у вищiй лiзi. Чоловiк перейшов дорогу й опинився на Сьомiй авеню, i його посмiшка ширилася з кожним кроком. Пiдходячи до знайомоi будiвлi, вiн помiтив двох шикарно вдягнених швейцарiв, якi стовбичили бiля входу. Такi витрати його батько не схвалив би. Один iз чоловiкiв ступив крок уперед i вiддав честь.
– Доброго ранку, пане Гiнзбург, – Аарон був вражений, що вони знають його iм’я. – Нам доручено, сер, не пускати вас усередину.
Аарон остовпiв.
– Але це якась помилка, – врештi-решт спромiгся сказати вiн. – Я заступник директора компанii.
– Даруйте, сер, але такi маемо вказiвки, – озвався й другий охоронець, ступивши вперед, аби перекрити йому шлях.
– Але це якась помилка, – повторив Аарон.
– Нiякоi помилки немае, сер. Вказiвки були вкрай чiткими. Якщо ви спробуете увiйти до будiвлi, ми маемо запобiгти цьому.
Аарон трохи повагався, перш нiж вiдступити. Вiн витрiщився на нещодавно викарбувану вивiску, на якiй красувалася назва «Вiкiнг-Малберрi», а потiм ще раз спробував увiйти до будiвлi, але швейцари не поступилися нi на дюйм. Тож неохоче вiдiйшов, гукнув таксi й назвав водiевi свою домашню адресу.
– Пояснення мало бути простим, – казав видавець собi, коли таксi пiд’iжджало до 67-i вулицi.
Опинившись у своему помешканнi, Аарон узяв слухавку й набрав номер, який не треба було довго шукати.
– Доброго ранку, «Вiкiнг-Малберрi», чим можу вам допомогти?
– З’еднайте мене з Рексом Малберрi, будь ласка.
– Хто питае?
– Аарон Гiнзбург.
Вiн почув клацання, i миттю пiзнiше iнший голос промовив:
– Приймальня директора.
– Це Аарон Гiнзбург. Покличте менi Рекса.
– Пан Малберрi зараз на зустрiчi.
– Тодi викличте його звiдти! – звелiв Аарон, нервуючи.
Ще одне клацання, короткi гудки. Вiн набрав номер iще раз, але цього разу не дiстався далi комутатора. Впавши у найближче крiсло, чоловiк спробував дати лад думкам. Минув ще якийсь час, перш нiж вiн знову взяв слухавку.
– «Фрiдман, Фрiдман i Яблонський», – озвався голос.
– Це Аарон Гiнзбург. Менi потрiбно погомонiти з Леонардом Фрiдманом.
Його негайно ж з’еднали зi старшим партнером. Аарон неквапливо розповiв, що сталося, коли вiн з’явився у своему офiсi цього ранку, i про результат двох наступних телефонних дзвiнкiв.
– Тож ваш батько весь час мав рацiю.
– Що ви маете на увазi?
– Рукостискання завжди було достатньо для Кертiса Малберрi, але коли ви маете справу з його сином Рексом, слiд переконатися, що ви прочитали написане дрiбним шрифтом.
– Ви припускаете, що рацiя на боцi Малберрi?
– Звiсно ж, нi, – сказав Фрiдман, – лише закон. Поки контролюватиме шiстдесят шiсть вiдсоткiв акцiй компанii, вiн може диктувати своi умови. Ми вас попереджали про права мiноритарних акцiонерiв, але ви були впевненi, що це не стане проблемою. Хоча змушений визнати, що просто вражений швидкiстю, з якою Малберрi скористався своею позицiею.
Пiсля того як Фрiдман витлумачив своему клiенту вiдповiднi нюанси контракту, Аарон пошкодував, що вивчав не право в Гарвардi, а iсторiю в Єлi.
– Тим не менш, – сказав адвокат, – нам вдалося додати пункт 19А, про що Малберрi, безумовно, буде жалкувати до кiнця свого життя.
– Чому пункт 19А такий важливий?
Коли Фрiдман напрочуд детально пояснив значення пункту про вихiд iз справи, Аарон вiдклав слухавку i пiдiйшов до шафи з трунками. Вiн налив собi вiскi – вперше у своему життi до полудня. Дванадцятоi години, часу його зустрiчi з Гаррi. Видавець глянув на годинник: 11.38. Вiдтак вiдклав напiй i вибiг iз помешкання.
Вiн проклинав повiльний лiфт, коли спускався на перший поверх, вiдсував решiтку i вибiгав на вулицю. Чоловiк гукнув таксi, на П’ятiй авеню iз цим нiколи не виникало проблем, але, опинившись на Третiй авеню, Аарон потрапив у неминучий корок. Свiтло, здавалося, ставало червоним саме тодi, коли таксi опинялося першим у черзi. Коли вони зупинилися на наступному свiтлофорi, Аарон подав водiевi п’ятидоларову банкноту й вибрався назовнi. Вiн пробiг останнi два квартали, ухиляючись вiд автiвок й не звертаючи уваги на клаксони.
Двое швейцарiв усе ще стояли бiля будiвлi, нiби очiкували його повернення. Аарон на ходу глянув на годинник: за чотири хвилини дванадцята. Вiн молився, щоб Гаррi запiзнився. Та Гаррi нiколи не запiзнювався. Видавець побачив його, коли той крокував у його напрямку, приблизно за сотню ярдiв попереду, i дiстався до дверей будiвлi буквально за хвилину до Аарона. Швейцари вiдсторонилися, дозволяючи йому зайти. Письменника явно чекали.
– Гаррi! Гаррi! – загукав Аарон за кiлька крокiв вiд вхiдних дверей, але Гаррi вже зайшов досередини. – Гаррi! – знову заволав Аарон, добiгши до входу, але обидва швейцари ступили вперед i перекрили йому шлях, як тiльки Гаррi зайшов у лiфт.
* * *
Коли дверi лiфта вiдчинилися, Гаррi з подивом виявив, що його не чекае Крiстi. «Смiшно, як людина до чогось звикае, – подумав вiн, – i сприймае це як належне». Вiн пiдiйшов до стiйки реестрацii та повiдомив незнайомiй молодiй жiнцi свое iм’я.
– У мене зустрiч iз Аароном Гiнзбургом.
Вона перевiрила свiй список.
– Так, ваша зустрiч iз директором о дванадцятiй, пане Клiфтон. Ви знайдете його у старому кабiнетi пана Гiнзбурга.
– Його старому кабiнетi? – повторив Гаррi, не спроможний приховати свое здивування.
– Атож, кiмната в дальньому кiнцi коридору.
– Я знаю, де це, – вiдповiв Гаррi, перш нiж рушити до кабiнету Аарона.
Вiн постукав у дверi й зачекав.
– Заходьте, – запросив голос, якого вiн не впiзнав.
Гаррi вiдчинив дверi й одразу ж припустив, що помилився кiмнатою. Стiни були позбавленi чудових дубових панелей, а свiтлини видатних авторiв замiнив набiр яскравих репродукцiй. Чоловiк, iз котрим вiн iще нiколи не зустрiчався, але якого впiзнав по свiтлинi в ранковiй «Нью-Йорк таймс», пiдвiвся з-за столу й простягнув гостю руку.
– Рекс Малберрi. Радий нарештi познайомитися, Гаррi.
– Доброго ранку, пане Малберрi, – привiтався Гаррi. – У мене призначена зустрiч iз моiм видавцем Аароном Гiнзбургом.
– Боюся, що Аарон тут бiльше не працюе, – сказав Малберрi. – Я директор новоi компанii, i правлiння вирiшило, що настав час внести у «Вiкiнг» радикальнi змiни. Але запевняю, що дуже шаную вашу працю.
– Отже, ви шанувальник Вiльяма Ворвiка? – запитав Гаррi.
– Авжеж, я шанувальник Вiльяма. Сiдайте. – Гаррi неохоче сiв навпроти нового голови. – Я саме переглядав ваш останнiй контракт, який, я впевнений, ви визнаете щедрiшим за звичними видавничими стандартами.
– Я публiкувався лише у «Вiкiнгу», тому не маю з чим порiвнювати.
– І, звiсно, ми виконаемо останнiй контракт Аарона щодо серii про Вiльяма Ворвiка, а також контракт на «Дядька Джо».
Гаррi спробував уявити, що зробив би Себастьян за таких обставин, позаяк контракт на «Дядька Джо», який пiсля довгих вмовлянь пiдписала Олена Бабакова, лежав у внутрiшнiй кишенi його пiджака.
– Аарон погодився пiдготувати новий контракт на три книжки, який я мав намiр пiдписати з ним сьогоднi, – сказав вiн, тягнучи час.
– Так, вiн у мене, – пiдтвердив Малберрi. – Буде кiлька незначних коригувань, жодне з яких не мае iстотного значення, – додав вiн i пiдсунув контракт через стiл.
Гаррi перегорнув останню сторiнку, щоб знайти пiдпис Рекса Малберрi на пунктирнiй лiнii. Вiн дiстав авторучку – подарунок вiд Аарона – вiдгвинтив ковпачок i поглянув на слова «Вiд iменi автора». І завагався, перш нiж сказати перше, що спало йому на думку:
– Менi потрiбно в туалет. Я приiхав просто з Центрального вокзалу, позаяк не хотiв запiзнитися.
Малберрi удавано посмiхнувся, коли Гаррi поклав елегантний «паркер» на стiл бiля контракту.
