скачать книгу бесплатно
Натомiсть Гаррi був набагато прагматичнiшим. Вiн би зважив варiанти й розглянув альтернативи задовго до того, як приймати рiшення. Однак Джайлз пiдозрював, що Гаррi розривався мiж пiдтримкою дружини та вiрнiстю своему найдавнiшому товаришу.
Коли вони втрьох вийшли на Лiнкольнс-Інн-фiлдс, запалювали першi гасовi лiхтарi.
– Побачимося вдома за вечерею, – сказав Джайлз. – Я ще маю кiлька справ. І до речi, сестро, дякую.
Гаррi гукнув таксi, i вони з дружиною зайняли задне сидiння. Джайлз не рушив з мiсця, поки автiвка не повернула за рiг i не зникла з поля зору. Тодi вiн рушив швидким кроком у напрямку Флiт-стрит.
2
Наступного дня Себастьян пiднявся рано-вранцi. Прочитавши «Файненшел таймс» i «Дейлi телеграф», вiн просто не мiг збагнути, як його мати сподiваеться виграти цей процес про наклеп.
«Телеграф» розповiдала своiм читачам, що якщо змiст листа майора Фiшера залишиться таемницею, це нiяк не допоможе справi панi Клiфтон. «Файненшел таймс» зосередилася на проблемах, з якими зiткнеться «Судноплавна компанiя Беррiнгтонiв», якщо ii голова програе справу i буде змушена подати у вiдставку. Акцii компанii впали на шилiнг, оскiльки багато ii акцiонерiв уже вирiшили, що ледi Вiрджинiя переможе. Себ вiдчував, що найкраще, на що могла сподiватися його мати, була роздiлена думка присяжних. Як i всiх iнших, його вельми цiкавило питання, що ж такого е в листi, який пан Трелфорд не дозволяе йому прочитати, i якiй зi сторiн це може допомогти. Коли Себ зателефонував матерi пiсля повернення з роботи, та уникала вiдповiдi на цю тему. Вiн навiть не пробував розпитувати про це батька.
Себастьян з’явився в банку навiть ранiше, нiж зазвичай, але коли сiв за свiй стiл i спробував розiбрати ранкову пошту, то виявив, що не може зосередитися. Пiсля того як його секретарка Рейчел поставила йому кiлька запитань, що лишились без вiдповiдi, вона здалася й запропонувала йому повернутися до суду i не приходити, поки присяжнi не винесуть вердикт. Той неохоче погодився.
Коли таксi виiхало з Сiтi на Флiт-стрит, Себ помiтив жирний заголовок «Дейлi мейл» i вигукнув:
– Зупинiться!
Таксi пригальмувало бiля бордюру. Себ вискочив i побiг до газетяра. Простягнув йому чотири пенси i схопив примiрник газети. Коли стояв на тротуарi, читаючи першу шпальту, вiдчував суперечливi емоцii: радiсть за неньку, котра тепер, без сумнiву, виграе цю справу i буде виправдана, i смуток через дядька Джайлза, який явно пожертвував своею полiтичною кар’ерою, аби зробити те, що вважав чесним вчинком, адже Себ знав, що його мати нiколи не дозволила б побачити цей лист комусь, хто не входив до сiмейного кола.
Вiн сiв у таксi й, споглядаючи у вiкно, зважував, як би вiдреагував вiн, якби зiткнувся з такою ж дилемою. Чи довоенне поколiння керувалося iншими моральними засадами? Себ не сумнiвався в тому, що зробив би його батько, або в тому, як мати розсердиться на Джайлза. Його думки звернулися до Саманти, котра повернулася до Америки, коли вiн ii пiдвiв. Що б вона зробила за подiбних обставин? Якби тiльки вона дала йому другий шанс, вiн бiльше нiколи не припустився б тiеi ж помилки.
Себ зиркнув на годинник. Бiльшiсть богобоязливих людей у Вашингтонi все ще спали, тому вiн усвiдомлював, що не може зателефонувати доктору Вульф, директорцi школи своеi доньки Джессiки, щоб з’ясувати, чому вона так термiново хоче переговорити з ним. Це може бути…
Таксi зупинилося бiля Королiвського суду на Стрендi.
– З вас чотири шилiнги i шiсть пенсiв, шефе, – сказав таксист, перебиваючи його думки.
Себ вручив йому двi пiв крони.
Коли вийшов iз таксi, камери одразу замерехтiли спалахами. Першi слова, якi вiн мiг розрiзнити серед галасу репортерiв, були:
– Ви прочитали листа майора Фiшера?
* * *
Коли суддя Лейн увiйшла до судовоi зали номер чотирнадцять i зайняла свое мiсце у крiслi з високою спинкою на узвишшi, то була вкрай не задоволена. Адже не сумнiвалася, що хоча й твердо звелiла присяжним не читати жодних газет, поки проходив цей процес, единою темою, яку вони обговорюватимуть у кiмнатi для присяжних цього ранку, буде перша шпальта «Дейлi мейл». Їi честь навiть не уявляла, хто ж злив у пресу змiст листа майора Фiшера, але це не завадило iй, як i всiм iншим у цiй залi суду, мати свою думку.
Хоча лист i був надiсланий пану Трелфорду, суддя була певна, що це не вiн. Адже вiн нiколи не застосовував таку невизначену тактику. Вона знала багатьох адвокатiв, якi заплющували очi, навiть потурали такiй поведiнцi, але не Дональд Трелфорд. Вiн швидше програе справу, нiж плаватиме у таких каламутних водах. Їi честь також була впевнена, що це не могла бути й ледi Вiрджинiя Фенвiк, адже це лише нашкодило б ii справi. Якби витiк змiсту листа мiг би iй допомогти, вона була б першою пiдозрюваною в списку.
Суддя Лейн поглянула на панi Клiфтон, котра сидiла похнюплена. Упродовж минулого тижня вона прониклася прихильнiстю до пiдсудноi i вiдчула, що хотiла б познайомитися з нею ближче пiсля закiнчення судового розгляду. Але це було неможливо. Насправдi вона бiльше нiколи не спiлкуватиметься iз цiею жiнкою. Якби вона це зробила, це, безперечно, стало б пiдставою для повторного розгляду справи.
Якби суддi загадали припустити, хто вiдповiдальний за витiк iнформацii, вона зробила б невеличку ставку на сера Джайлза Беррiнгтона. Але суддя Лейн зроду не складала прогнозiв i нiколи не грала в азартнi iгри. Їi честь розглядала лише докази. Однак той факт, що сер Джайлз не був у судi того ранку, можна було б розглядати як доказ, навiть якщо це було б побiчним свiдченням.
Суддя зосередила свою увагу на Едвардi Мейкпiсi, котрий нiколи не виказував своiх думок. Цей видатний королiвський адвокат завжди виступав блискуче, i його промовиста адвокатська дiяльнiсть, без сумнiву, була на користь ледi Вiрджинii. Однак це було до того, як пан Трелфорд звернув увагу суду на лист майора Фiшера. Їi честь тямила, чому нi Емма Клiфтон, нi ледi Вiрджинiя не хотiли, щоб це послання оприлюднили у судi, хоча й була впевнена, що пан Трелфорд радив своiй клiентцi, щоб та дозволила йому внести цей доказ. Зрештою, вiн представляв панi Клiфтон, а не ii брата. Суддя Лейн припустила, що незабаром присяжнi повернуться й оголосять свiй вердикт.
* * *
Коли вранцi Джайлз того дня зателефонував до штабу округу в Бристолi, йому не довелося довго гомонiти зi своiм агентом Грiффом Гаскiнсом. Прочитавши першу шпальту «Мейл», Грiфф неохоче визнав, що Джайлзу доведеться зняти свою кандидатуру вiд лейбористiв на майбутнiх довиборах у Бристольських доках.
– Це так типово для Фiшера, – визнав Джайлз. – Повно напiвправди, перебiльшень i натякiв.
– Мене це не дивуе, – зауважив Грiфф. – Але чи ти зможеш довести це до дня голосування? Позаяк лише одне можна сказати напевно: напередоднi опитування торi засунуть лист Фiшера в кожну поштову скриньку округу.
– Ми зробили б те саме, отримавши навiть менший шанс, – зiзнався Джайлз.
– Але якби ми могли довести, що це була злива брехнi… – Грiфф вiдмовлявся так легко здаватися.
– У мене немае на це часу, i навiть якби я це зробив, не впевнений, що менi хтось повiрив би. Слова мерцiв – набагато потужнiшi, нiж живих.
– Тодi нам залишаеться тiльки одне, – зiтхнув Грiфф. – Нажлуктаемося i втопимо в чарцi своi печалi.
– Саме це я i зробив учора ввечерi, – зiзнався Джайлз. – І бозна-що iще.
– Пiсля того як ми оберемо нового кандидата, – сказав Грiфф, швидко повертаючись до виборчого процесу, – я хотiв би, щоб ти проiнструктував його чи ii, адже той, кого ми оберемо, потребуватиме твоеi пiдтримки i, що iще важливiше, твого досвiду.
– За теперiшнiх обставин це не може виявитися перевагою, – припустив Джайлз.
– Перестань бути таким жалюгiдним, – дорiкнув Грiфф. – Маю вiдчуття, що тебе не так просто спекатися. Лейбористська партiя у тебе в кровi. І чи не Гарольд Вiлсон казав, що тиждень – дуже довгий час у полiтицi?
* * *
Коли непомiтнi дверi вiдчинилися, усi в залi судового засiдання припинили гомонiти й обернулися, щоб спостерiгати, як судовий пристав вiдступае убiк, аби дозволити семи чоловiкам i п’ятьом жiнкам увiйти до примiщення й зайняти своi мiсця на лавi присяжних.
Суддя зачекала, поки вони всядуться, тодi нахилилася вперед i запитала старшину присяжних:
– Вам вдалося винести вирок?
Той повiльно пiдвiвся зi свого мiсця, поправив окуляри, пiдвiв погляд на суддю i сказав:
– Атож, вдалося.
– Ваше рiшення одностайне?
– Авжеж, ваша честь.
– Ви прийняли рiшення на користь позивача, ледi Вiрджинii Фенвiк, чи вiдповiдача, панi Емми Клiфтон?
– Ми схилилися на користь вiдповiдача, – сказав старшина i, виконавши свое завдання, сiв на мiсце.
Себастьян схопився на ноги й уже намiрився зааплодувати, коли помiтив, що i мати, й суддя дивляться на нього. Вiн хутко повернувся на свое мiсце та поглянув на батька, але той лише йому пiдморгнув.
По той бiк суду сидiла жiнка, люто зиркаючи на присяжних, не в змозi приховати свое невдоволення, тодi як ii адвокат сидiв, безтурботно склавши руки. Щойно цього ранку сер Едвард прочитав першу сторiнку «Дейлi мейл», як второпав, що його клiентка не мае жодного шансу виграти цю справу. Вiн мiг би вимагати повторного розгляду справи, але насправдi сер Едвард не радив би своiй пiдзахиснiй пройти повторний судовий розгляд iз такими шансами на успiх.
* * *
Джайлз сидiв сам-один за столом в iдальнi свого будинку на Смiт-сквер, зрадивши своi щоденнi звички. Не було перед ним миски з кукурудзяними пластiвцями, не було й апельсинового соку, вареного яйця, примiрника «Таймс» чи «Гардiан», лише свiжа «Дейлi мейл» лежала на столi перед ним.
«Палата громад
Лондон SW1A 0AA
12 листопада 1970 року
Шановний пане Трелфорде!
Вам буде цiкаво дiзнатися, чому я вирiшив писати Вам, а не серу Едварду Мейкпiсу. Вiдповiдь проста: не сумнiваюся, що Ви обое дiятимете в iнтересах своiх клiентiв.
Дозвольте менi розпочати з клiентки сера Едварда, ледi Вiрджинii Фенвiк, та ii нахабного твердження, що я був нiким iншим, як ii професiйним радником, котрий завжди працював на власну руку. Нiщо не може бути далi вiд iстини. Я нiколи не знав клiента, котрий був би практичнiшим, а коли справа доходила до купiвлi-продажу акцiй Беррiнгтонiв, вона мала на метi лише одне – знищити компанiю, незалежно вiд кошту, а також репутацiю ii голови, панi Клiфтон.
За кiлька днiв до того, як мав розпочатися суд, ледi Вiрджинiя запропонувала менi значну суму грошей i заявила, що дае менi карт-бланш, щоб дiяти вiд ii iменi для того, щоб справити на присяжних враження, нiби вона справдi не розумiла, як працюе фондовий ринок. Дозвольте Вас запевнити, що хоча ледi Вiрджинiя й питала у панi Клiфтон на зборах акцiонерiв: «Чи правда те, що один iз ваших директорiв продав свiй великий пакет акцiй у вихiднi, намагаючись привести компанiю до збанкрутiння?», сама вона робила це не менше, нiж тричi, й iй ледь не вдалося завалити Беррiнгтонiв. Я не можу лягти до могили з такою несправедливiстю на совiстi.
Однак е ще одна несправедливiсть, не менш неприемна, яку я також не можу iгнорувати. Моя смерть спричинить довибори в окрузi Бристольськi доки, i я знаю, що Лейбористська партiя розгляне можливiсть переобрання своiм кандидатом колишнього депутата парламенту сера Джайлза Беррiнгтона. Але, як i ледi Вiрджинiя, сер Джайлз приховуе таемницю, якою не бажае дiлитися навiть зi своею родиною.
Коли сер Джайлз нещодавно вiдвiдував Схiдний Берлiн як представник уряду Їi величностi, вiн провiв те, що згодом описав у заявi для преси, як одну нiч iз панною Карiн Пенгеллi, його офiцiйною перекладачкою. Пiзнiше вiн назвав це причиною того, що дружина його покинула. Хоча це вже було друге розлучення сера Джайлза через перелюб, я не вважаю, що саме це мае бути достатньою причиною для того, щоб чоловiк вiдмовився вiд суспiльного життя. Але в цьому випадку його бездушна поведiнка з ледi унеможливлюе мовчання.
Поспiлкувавшись iз батьком панни Пенгеллi, я знаю достеменно, що його донька не раз писала серу Джайлзу, щоб повiдомити, що вона не лише втратила роботу внаслiдок iхнього зв’язку, але й вагiтна вiд нього. Незважаючи на це, сер Джайлз навiть не захотiв ввiчливо вiдповiсти паннi Пенгеллi на ii листи або продемонструвати хоча б занепокоення з приводу ii скрутного становища. Вона не скаржиться. Однак я роблю це вiд ii iменi й обов’язково запитаю, чи така людина мае представляти своiх виборцiв у Палатi громад? Без сумнiву, громадяни Бристоля висловлять свою думку на виборах.
Даруйте, сер, що поклав такий тягар вiдповiдальностi на Вашi плечi, але я вiдчув, що менi не залишили вибору.
Щиро Ваш,
Александр Фiшер, майор (на пенсii)»
Джайлз задивився на свiй полiтичний некролог.
3
– З поверненням, панi голово, – сказав Джим Ноулс, коли Емма увiйшла до зали засiдань. – Я нi на мить не сумнiвався, що ви повернетесь iз трiумфом.
– Слухайте, почуйте! – мовив Клайв Енскотт, пiдсуваючи крiсло Еммi, щоб вона могла зайняти свое мiсце на чолi столу.
– Спасибi, – подякувала Емма сiдаючи.
Вона окинула поглядом стiл у залi засiдань i посмiхнулася своiм директорам. Усi вони всмiхнулися у вiдповiдь.
– Пункт номер один, – Емма поглянула на порядок денний, нiби нiчого й не вiдбулося за останнiй мiсяць. – Оскiльки пан Ноулс скликав це засiдання у такий стислий термiн, секретар компанii не встиг розповсюдити протокол останнього засiдання правлiння, тому попрошу прочитати його нам зараз.
– Чи е в цьому потреба, враховуючи обставини? – поцiкавився Ноулс.
– Не впевнена, що до кiнця знаю цi обставини, пане Ноулс, – вiдрубала Емма. – Але пiдозрюю, що ми незабаром усе дiзнаемося.
Фiлiп Вебстер, секретар компанii, пiдвiвся зi свого мiсця й нервово закашлявся. «Деякi речi нiколи не змiнюються», – подумала Емма. Вiн почав зачитувати протокол, нiби оголошував, який потяг прибувае на четверту платформу:
– «У вiвторок, 10 листопада 1970 року, вiдбулося засiдання правлiння у Беррiнгтон-хаусi. Присутнiми були всi директори, за винятком панi Емми Клiфтон та пана Себастьяна Клiфтона, котрi обое надiслали своi вибачення, пояснивши, що залученi до iнших справ. Пiсля вiдставки заступника голови, пана Десмонда Меллора, та за вiдсутностi панi Клiфтон за спiльною згодою домовилися, щоб посаду голови тимчасово посiв пан Джим Ноулс. Потiм вiдбулася довга дискусiя щодо майбутнього компанii та того, до яких дiй необхiдно вдатися, якщо ледi Вiрджинiя Фенвiк виграе справу про наклеп проти панi Клiфтон. Адмiрал Саммерс заявив, що вважае, що нiчого не треба робити, доки не буде вiдомий результат судового розгляду, позаяк вiн упевнений, що панi голову виправдають».
Емма всмiхнулася старому морському вовку. Якби корабель тонув, вiн би останнiм покинув облавок.
– «Однак пан Ноулс не подiляв довiру адмiрала та повiдомив присутнiм, що вiн уважно стежив за справою i неохоче дiйшов висновку, що шанси панi Клiфтон – як у снiжноi кулi в пеклi, i ледi Вiрджинiя не лише виграе, а й присяжнi присудять iй значну суму вiдшкодування. Тодi пан Ноулс нагадав правлiнню, що панi Клiфтон чiтко дала зрозумiти, що пiде у вiдставку з посади голови, якщо таким буде результат. Далi вiн сказав, що вважае, що в такому випадку рада директорiв зобов’язана розглянути майбутне компанii, i зокрема, хто саме мае замiнити панi Клiфтон на посадi голови правлiння. Пан Клайв Енскотт погодився з виконувачем обов’язкiв голови та запропонував кандидатуру пана Десмонда Меллора, який нещодавно написав йому пояснення, чому вважае, що той мае вийти зi складу правлiння. Зокрема, заявив, що не мiг би розглядати можливiсть залишатися у правлiннi, доки там е «ця жiнка». Потiм вiдбулася тривала дискусiя, в ходi якоi стало зрозумiло, що директори роздiлилися порiвно щодо питання, як залагодити цю проблему. Пiдбиваючи пiдсумки, пан Ноулс дiйшов висновку, що необхiдно пiдготувати двi заяви. І щойно стане вiдомий результат судового розгляду, оприлюднити для преси вiдповiдну. Адмiрал Саммерс заявив, що в заявi для преси не буде потреби, оскiльки щойно панi Клiфтон очистить свое iм’я, все буде, як i ранiше. Пан Ноулс натиснув на адмiрала Саммерса запитанням, що вiн робитиме, якщо справу виграе ледi Вiрджинiя. Адмiрал вiдповiв, що подасть у вiдставку з посади члена правлiння, позаяк не iснуе обставин, за яких вiн готовий служити пiд орудою пана Меллора. Пан Ноулс попросив записати слова адмiрала у протокол. Потiм вiн виклав свою стратегiю майбутнього компанii, якщо станеться найгiрше».
– А якою була ваша стратегiя, пане Ноулс? – невинно запитала Емма.
Пан Вебстер перейшов до наступноi сторiнки протоколу.
– Це вже неактуально, – сказав Ноулс, тепло усмiхнувшись головi. – Зрештою, адмiрал довiв свою рацiю. Але я вважав своiм обов’язком пiдготувати правлiння до будь-яких перипетiй.
– Єдиною можливiстю, до якоi ви хотiли пiдготуватися, – прохрипiв адмiрал Саммерс, – було оголошення вашоi вiдставки iще до того, як вiдбулася ця зустрiч.
– Чи не здаеться вам, що це дещо брутально? – озвався Ендi Доббс. – Зрештою, Джима поставили в незавиднi умови.
– Лояльнiсть нiколи не бувае завидною, – заперечив адмiрал, – якщо, звiсно, ти не негiдник.
Себастьян придушив посмiшку. Вiн не мiг повiрити, що хтось усе ще вживав слово «негiдник» у другiй половинi ХХ столiття. Вiн особисто вважав «бiсiв лицемiр» доречнiшим, хоча насправдi це не могло б справити бiльшого ефекту.
– Можливо, секретар компанii мае прочитати заяву пана Ноулса, – зауважила Емма. – Ту, яку б опублiкувала преса, якби я програла справу.
Пан Вебстер витягнув зi своеi теки аркуш паперу, але перш нiж отримав нагоду промовити хоч слово, Ноулс пiдвiвся, зiбрав своi папери й заявив:
– У цьому немае потреби, панi голово, бо я подаю у вiдставку.
Без жодного слова вiн повернувся, щоб пiти, але не ранiше, нiж адмiрал Саммерс буркнув:
– І на мить не зарано.
Потiм вiн втупився у двох iнших директорiв, котрi пiдтримували Ноулса.
Хвилину повагавшись, Клайв Енскотт та Ендi Доббс також пiдвелися i тихо вийшли iз зали засiдань.
Емма зачекала, поки дверi за ними зачиняться, перш нiж знову заговорити.
– Час вiд часу, можливо, я здавалася занадто нетерплячою щодо педантичного стилю ведення протоколiв секретарем компанii. Зараз визнаю, що це було доречно, пан Вебстер довiв, що я помилялася, тому беззастережно вибачаюся перед ним.
– Ви хочете, щоб я записав вашi слова у протокол, панi голово? – поцiкавився Вебстер без жодного натяку на iронiю.
Цього разу Себастьян нарештi дозволив собi посмiхнутися.
4
Коли Гаррi вчетверте вiдредагував незвичайнi мемуари Анатолiя Бабакова про сталiнську Росiю, вiн забажав потрапити на перший же доступний рейс до Нью-Йорка, щоб передати рукопис «Дядька Джо» Гарольду Гiнзбургу, своему видавцю. Але було щось важливiше, що завадило йому летiти. Подiя, яку вiн не мав намiру пропустити за жодних обставин. Сiмдесятирiччя своеi неньки.
Мейзi жила в котеджi в Садибi пiсля смертi свого другого чоловiка, який помер три роки тому. Вона продовжувала брати активну участь у кiлькох мiсцевих доброчинних органiзацiях i хоча рiдко пропускала своi три милi щоденного моцiону, зараз ця прогулянка забирала в неi вже бiльше години. Гаррi нiколи не зможе забути особистих жертв, на якi пiшла його мати, аби вiн змiг виграти хорову стипендiю школи Святого Беди, а разом iз нею й шанс спiлкуватися з будь-ким, незалежно вiд iхнього походження, зокрема й з його найкращим приятелем Джайлзом Беррiнгтоном.
Гаррi та Джайлз познайомилися у цiй школi понад сорок рокiв тому, i здавалося малоймовiрним, що вони заприятелюють. Один народився на глухiй портовiй вуличцi, другий – у приватнiй палатi Бристольського королiвського шпиталю. Один стипендiат, другий – спортсмен. Один сором’язливий, другий – екстраверт. І, природно, нiхто не мiг передбачити, що Гаррi закохаеться в сестру Джайлза, за винятком самоi Емми, яка стверджувала, що спланувала все це одразу ж пiсля того, як вони вперше зустрiлися на святкуваннi дванадцятого дня народження Джайлза.
Усе, що Гаррi мiг пригадати з iх першоi зустрiчi, це худенька маленька дiвчинка, яка сидiла бiля вiкна з опущеною головою, зосередившись на читаннi книжки. Вiн запам’ятав книгу, але не дiвчинку.
За сiм рокiв Гаррi познайомився з юнкою, коли його гiмназiя об’едналася зi школою «Червоних дiв» для спiльноi шкiльноi постановки «Ромео та Джульетти». Елiзабет Беррiнгтон, мати Емми, тодi помiтила, як вони вiддано трималися за руки пiсля того, як зiйшли зi сцени.
