banner banner banner
Могутніше за меч
Могутніше за меч
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Могутніше за меч

скачать книгу бесплатно


– Чи будете такi добрi повiльно прочитати це?

Гаррi поглянув на текст довжиною близько трьохсот слiв, що мiстив кiлька географiчних назв i деталi пересування вiйськ по графствах з указiвкою звань усiх задiяних старших офiцерiв. Вiн прочитав цi сiм абзацiв, вiдповiдно до iнструкцiй, а коли закiнчив, то пiдвiв голову i кивнув. Секретар Кабiнету Мiнiстрiв дiстав чистий аркуш паперу i поклав на стiл разом iз авто- ручкою.

– Прошу вас написати зараз те, що ви тiльки-но прочитали.

Гаррi вирiшив пограти в цю гру. Вiн узяв авторучку i став писати. Коли закiнчив, то передав аркуш секретаревi Кабiнету Мiнiстрiв, й той порiвняв його з оригiналом.

– То це правда, – сказав вiн за кiлька секунд. – Ви один iз тих рiдкiсних людей, котрi мають фотографiчну пам’ять. Хоча однiеi помилки ви таки припустилися.

– Годалмiнг замiсть Годманчестер? – мовив Гаррi. – Просто хотiлося привернути вашу увагу.

Чоловiк, якого не так легко було вразити, цього разу здався.

– Тож ви вирiшили запросити мене пограти у вiкторину? – запитав Гаррi.

Сер Алан не всмiхнувся.

– Нi, боюся, все набагато серйознiше, пане Клiфтон. У травнi ви поiдете до Москви як президент англiйського ПЕН-клубу. Наш тамтешнiй посол, сер Гамфрi Тревелян, отримав документ настiльки секретний, що вiн не ризикуе переслати його навiть дипломатичною поштою.

– Чи можу я запитати про його змiст?

– Це вичерпний перелiк iмен i мiсце перебування всiх росiйських шпигунiв, якi працюють у Великiй Британii. Сер Гамфрi навiть не показував його своему заступнику. Якщо ви його запам’ятаете, ми зможемо знешкодити всю радянську шпигунську мережу в нашiй краiнi, й оскiльки паперових копiй не iснуватиме, вам нiчого не загрожуватиме.

– Я зроблю це, – без вагань погодився Гаррi. – Але я чекаю чогось взамiн.

– Зроблю все, що в моiх силах.

– Я хочу, щоб мiнiстр закордонних справ виступив з офiцiйним протестом проти ув’язнення Анатолiя Бабакова.

– Тлумач Сталiна? Хiба не вiн написав заборонену книгу, як вона називаеться…

– «Дядько Джо», – пiдказав Гаррi.

– Так, звiсно. Постараюся посприяти цiй справi, але нiчого не можу гарантувати.

– Вiн також повинен зробити офiцiйну заяву для всiх нацiональних i закордонних прес-агенцiй за день до того, як я полечу до Росii.

– І цього не можу пообiцяти, але будьте певнi, я порекомендую мiнiстровi закордонних справ пiдтримати вашу кампанiю зi звiльнення пана Бабакова.

– Я впевнений, що ви це зробите, сер Алан. Але якщо ви не в змозi покращити становище Бабакова, – Гаррi зробив паузу, – то можете знайти собi когось iншого, хто стане вашим посланцем.

Слова Гаррi справили саме той ефект, на який вiн i сподiвався. Секретаревi Кабiнету Мiнiстрiв вiдiбрало мову.

* * *

Емма пiдвела голову, коли ii секретарка увiйшла до кабiнету в супроводi якогось чоловiка. Вона ще тiльки тиснула прибульцю руку, а вже знала, що вiн iй не подобаеться. Господиня вказала пану Меллору на два зручних крiсла бiля коминка.

– Дуже радий нарештi познайомитися з вами, панi Клiфтон, – почав вiн. – Я багато чув i читав про вас за всi цi роки.

– І я багато читала про вас, пане Меллор, – вiдказала Емма, сiдаючи й уважнiше придивляючись до чоловiка, який сидiв навпроти неi.

З нещодавно розмiщеноi у «Файненшел таймс» бiографii вона дiзналася, що Десмонд Меллор закiнчив школу в шiстнадцять рокiв i розпочав свiй трудовий шлях касиром у «Кукс Тревел». До 23 рокiв створив власну компанiю, яку нещодавно продав за майже два мiльйони фунтiв стерлiнгiв, маючи на своему шляху кiлька випадкових досягнень. Але Емма визнала, що таке можна сказати й про бiльшiсть успiшних пiдприемцiв. Вона пiдготувалася до його чарiвностi, але з подивом виявила, що гiсть виглядае набагато молодшим своiх сорока восьми рокiв. Вiн був у хорошiй фiзичнiй формi, без зайвоi ваги, i iй довелося погодитися зi своею секретаркою, що це пристойний чоловiк, навiть якщо його смаки щодо одягу не йшли в ногу з його фiнансовими успiхами.

– Сподiваюся, не все так погано, – сказав вiн iз iронiчним смiхом.

– Ну, якщо вiрити вашiй нещодавнiй битвi з поглинанням, пане Меллор, ви у полон не берете.

– Зараз усе складно, панi Клiфтон, як ви могли збагнути, тож iнодi комусь доводиться прикривати спину, якщо можна так сказати.

Емма замислилася, чи зможе вигадати причину скоротити цю зустрiч, незважаючи на те, що дала вказiвку секретарцi, щоб ii не турбували принаймнi тридцять хвилин.

– Я стежу за дiяльнiстю вашого чоловiка щодо Бабакова, – зронив Меллор. – Здаеться, йому також не завадило б прикрити спину, – додав вiн iз усмiшкою.

– Гаррi дуже переймаеться важким становищем пана Бабакова.

– Як i всi ми, я впевнений у цьому. Але змушений запитати, чи гра вартуе свiчок? Цi росiяни нехтують правами людини.

– Це не зупинить Гаррi боротися за те, у що вiн вiрить.

– Вiн часто виiздить?

– Не надто, – Емма намагалася не показати, що ii здивувала раптова змiна теми. – Книжкове турне або конференцiя. Але коли ви очолюете акцiонерну компанiю, iнодi невiдомiсть може бути благом.

– Знаю, як ви почуваетесь, – Меллор нахилився вперед. – Моя дружина вважае за краще залишатися вдома, тому я i вештаюсь у Бристолi упродовж тижня.

– У вас е дiти? – запитала Емма.

– Одна дiвчинка вiд мого першого шлюбу. Вона секретарюе в Лондонi. І ще одна вiд другого шлюбу.

– А скiльки iй рокiв?

– Келлi чотири, i, звiсно, я знаю, що ваш син Себастьян нещодавно увiйшов до правлiння компанii Беррiнгтонiв.

Емма посмiхнулася.

– Тодi, можливо, я можу запитати, пане Меллор, чого ви прагнете у радi директорiв?

– Дес, прошу. Всi моi друзi називають мене Десом. Як ви знаете, свiй досвiд роботи я здобув переважно в туристичному бiзнесi, але позаяк продав компанiю, то почав торгувати нерухомiстю. У мене багацько вiльного часу, i я вважаю, що працювати при жiнцi-головi може бути весело.

Емма це проiгнорувала.

– Якби ви стали членом правлiння, як би поставилися до ворожого поглинання пiдприемства?

– Попервах я зробив би вигляд, що мене це не цiкавить, i намагався з’ясувати, наскiльки зможу iх подоiти. Весь секрет у тому, щоб бути терплячим.

– Чи не виникло б якихось обставин, за яких ви стали б триматися за компанiю?

– Нi, якби цiна мене задовольнила.

– А коли «Нацiональнi автобуси» викупили вашу компанiю, вас не турбувало, що буде з вашим персоналом?

– Якби вони були уважнiшими, то змогли б задовго до цього це передбачити, i в будь-якому разi такий шанс удруге мiг би й не випасти.

– Але якщо вiрити «Файненшел таймс», уже упродовж мiсяця пiсля змiни власника звiльнили половину ваших робiтникiв, а дехто з них працював iз вами бiльше двадцяти рокiв.

– З виплатою зарплати за шiсть мiсяцiв. І дехто з них не мав жодних труднощiв iз працевлаштуванням в iншому мiсцi, а один чи двое – навiть у Беррiнгтонiв.

– Але впродовж наступного мiсяця «Нацiональнi автобуси» усунули ваше iм’я з логотипу компанii, а з ним позбулися й репутацii, яку ви вибудовували протягом багатьох рокiв.

– Ви вiдмовилися вiд свого прiзвища, коли вийшли замiж за Гаррi Клiфтона, – зауважив Меллор, – але це не завадило вам очолити компанiю Беррiнгтонiв.

– Менi не залишили вибору, але пiдозрюю, що це може змiнитися в майбутньому.

– Погляньмо правдi в вiчi, коли йдеться про фiнансовий результат, ви не можете дозволити собi сентиментальностi.

– Не важко второпати, як вам вдалося стати таким успiшним бiзнесменом, Десе, i чому для правильноi фiрми ви стали б iдеальним директором.

– Радий, що ви так це бачите.

– Але менi все одно доведеться порадитися з колегами на випадок, якщо вони зi мною не погодяться. Коли буде результат, я вийду з вами на зв’язок.

– Із нетерпiнням чекатиму цього, Еммо.

7

Себастьян прибув до американського посольства на Гросвенор-сквер трохи ранiше дев’ятоi години наступного дня пiсля призначення зустрiчi з chef de mission[7 - Глава мiсii (франц.).].

Пiсля того як зарееструвався, сержант морськоi пiхоти супроводив гостя на другий поверх i постукав у дверi в кiнцi коридора. Себ здивувався, коли дверi вiдчинив пан Саллiван.

– Приемно бачити тебе, Себе. Заходь.

Себ увiйшов до кiмнати з вiкнами на Гросвенор-Гарденс, але на краевид уваги не звернув.

– Кави вип’еш?

– Нi, дякую, сер, – вiдмовився Себ, який i так занадто нервував, аби думати про щось iще, окрiм свого першочергового завдання.

– То що я можу для тебе зробити? – запитав пан Саллiван, сiдаючи за стiл.

Себ залишився стояти.

– З вашого дозволу, сер, я хотiв би просити руки вашоi доньки.

– Як старомодно! – вигукнув пан Саллiван. – Я зворушений, що ти взяв на себе клопiт запитати про це мене, i якщо це те, чого хоче Саманта, я згоден.

– Не знаю, чи вона цього хоче, – визнав Себ, – бо я ii ще не питав.

– Тодi удачi, все, що можу тобi сказати: ти нам з дружиною подобаешся.

– Яке полегшення, – видихнув Себ.

– А своiм батькам хоч сказав?

– Учора ввечерi, сер.

– І як вони до цього поставилися?

– Мати дуже зрадiла, але мiй батько сказав, що якщо Сем мае здоровий глузд, вона менi вiдмовить.

Пан Саллiван усмiхнувся.

– Але якщо вона скаже «так», чи зможеш ти забезпечити iй те, до чого вона звикла? Адже, як тобi вiдомо, вона сподiваеться стати академiком, а за це багато не платять.

– Я над цим працюю, сер. Мене щойно пiдвищили в банку, i я зараз уже номер два у вiддiлi нерухомостi. І, гадаю, ви знаете, що я нещодавно став членом правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв».

– Усе це звучить багатообiцяюче, Себе, i, чесно кажучи, Марiон дивувалася, чого ви так довго зволiкаете.

– Це означае, що я отримав ваше благословення?

– Безумовно, так. Але нiколи не забувай, що Саманта, як i твоя мати, встановлюе стандарти, за якими нам важко жити разом iз iншими звичайними смертними. Й обидвi керуються тим самим моральним кодексом, що й твiй батько. А тепер, коли ти це сказав, може, захочеш присiсти?

* * *

Коли пiзнiше Себастьян повернувся в Сiтi, то знайшов на своему столi записку вiд Едрiена Слоуна, який просив його зайти до його кабiнету, щойно вiн повернеться.

Себастьян спохмурнiв. Єдиною плямою на екранi його радару впродовж кiлькох останнiх мiсяцiв був його безпосереднiй керiвник. Вiн так i не змiг догодити Слоуну вiдтодi, як Седрик Гардкасл призначив його своiм заступником у вiддiлi нерухомостi. Слоуновi завжди вдавалося справляти враження, нiби вiн iз великим запалом вiддаеться своiй роботi, i, якщо чесно, щомiсячнi успiхи та прибутки його вiддiлу вражали. Однак вiн чомусь не довiряв Себу й навiть не намагався звiритися йому – на дiлi ж робив усе, щоб тримати його подалi вiд справ. Себ також чув вiд одного зi своiх колег, що щоразу, коли в розмовi згадують його iм’я, Слоун не вагаеться, щоб насипати йому солi на хвiст.

Себ хотiв повiдомити про цю проблему Седрика, але мати його вiдрадила, сказавши, що Слоун про це обов’язково дiзнаеться i все стане iще гiрше.

– У будь-якому разi, – додала Емма, – доведеться навчитися мiцно стояти на своiх ногах, а не сподiватися, що Седрик рятуватиме тебе кожного разу, коли виникнуть якiсь клопоти.

– Це все дуже добре, – сказав Себ, – але що менi робити?

– Просто сумлiнно виконуй своi обов’язки, – порадила Емма. – Щоб Седрика це задовольняло.

– Я так i роблю, – пручався Себ. – Але чому Слоун так ставиться до мене?

– Можу пояснити це одним словом, – сказала Емма. – Заздрiсть. І тобi краще звикнути до цього, якщо сподiваешся й надалi дертися нагору кар’ерною драбиною.

– Але я зроду не мав таких проблем, коли працював у пана Гардкасла.

– Звiсно, не мав, адже Седрик нiколи не бачив у тобi загрозу.

– Слоун думае, що я йому загрожую?

– Атож. Вiн припускае, що ти цiлиш на його мiсце, i це змушуе його ще бiльше таiтися, вiн нервуе, стае параноiком, називай це як заманеться. Тож скористайся однiею з улюблених порад Деса Меллора: просто подбай про свiй тил.

* * *