скачать книгу бесплатно
– Це може зайняти трохи бiльше часу, – попередив посол. – Вiдомо, що совети не квапляться щось робити, особливо якщо це не iхня iнiцiатива. Певно, варто пiдготуватися до тривалоi гри. Однак не слiд розчаровуватися, бо можу сказати, що полiтбюро було здивоване пiдтримкою, яку надала вам мiжнародна спiльнота. Однак iнший бiк цiеi монети полягае в тому, що вас тепер вважатимуть персоною нон-грата.
Посол повiв свого гостя мармуровим коридором, обвiшаним портретами британських монархiв, якi не зазнали такоi ж долi, як iхнi росiйськi родичi. Подвiйнi дверi вiд пiдлоги до стелi вiдчинили двiйко лакеiв, коли посол був ще за кiлька крокiв вiд них. Дипломат увiйшов прямо до свого кабiнету, зайняв мiсце за великим незахаращеним столом i вказав Гаррi на крiсло навпроти.
– Я вже дав вказiвки, щоб нас не турбували, – сказав Тревелян, вибираючи ключ iз зв’язки i вiдмикаючи одну шух- лядку.
Посол дiстав звiдти теку й один аркуш паперу, який передав Гаррi.
– Не поспiшайте, пане Клiфтон. Ви не обмеженi в часi, як у сера Алана.
Гаррi взявся вивчати докладний перелiк iмен, адрес i номерiв телефонiв, якi, здавалося, не мали жодноi послiдовностi й логiки. Прочитавши список удруге, вiн зронив:
– Гадаю, що запам’ятав, сер.
Недовiрливий погляд посла свiдчив, що його не переконала така заява.
– Що ж, треба перевiрити, чи не так? – дипломат забрав список i замiнив його кiлькома аркушами з гербом посольства й авторучкою.
Гаррi глибоко вдихнув i взявся писати дванадцять iмен, дев’ять адрес та двадцять один номер телефону.
Щойно виконав свое завдання, подав результат пословi, щоб той звiрив iз оригiналом. Сер Гамфрi почергово кидав погляд то на один аркуш, то на другий.
– Ви написали Пенгеллi з одною «л» замiсть двох.
Гаррi насупився.
– Можливо, ви будете такi ласкавi повторити вправу, пане Клiфтон, – сказав посол, сiв у крiслi i, чиркнувши сiрником, спалив першу версiю Гаррi.
Клiфтон завершив другу спробу набагато швидше.
– Браво! – вигукнув посол, двiчi перевiривши текст. – Я дуже хотiв би мати такого працiвника у своiй командi. Тепер, як можемо припустити, совети прочитали записку, яку я залишив у вашому готелi, тож не варто iх розчаровувати.
Вiн натиснув на гудзик пiд робочим столом, за кiлька секунд дверi знову вiдчинилися, i двое службовцiв, одягнених у бiлi ллянi куртки i чорнi штани, увiйшли, штовхаючи тацю.
За снiданком iз гарячоi кави, житнiх тостiв, оксфордськоi мармуляди i яйця, яке знесла курка, двое чоловiкiв балакали про все, починаючи з шансiв Англii у наступнiй серii матчiв iз крикету проти пiвденноафриканцiв – Гаррi вважав, що Англiя переможе, посол не був такий переконаний; зi скасування смертноi кари – Гаррi «за», посол «проти»; з того, що Британiя приеднуеться до спiльного ринку, – едине, на що вони мали однакову думку. Жодного разу спiврозмовники не торкнулися справжньоi причини, чому вони снiдали разом.
Коли тацю вивезли i вони знову опинилися наодинцi, Тревелян промовив:
– Даруйте, що набридаю, друже, але чи не були б ви ласкавi ще раз виконати цю вправу?
Гаррi повернувся до столу посла й утрете написав потрiбний список.
– Чудово. Тепер я розумiю, чому сер Алан обрав вас, – Тревелян провiв свого гостя з кiмнати. – Мiй автомобiль вiдвезе вас в аеропорт, i хоча ви можете вважати, що у вас iще забагато часу, вiдчуваю, що митники вирiшать, що я вам щось передав, i це може завадити вам вчасно повернутися до Англii, тому будьте готовi до тривалого обшуку. Вони, звiсно, мають рацiю, але, на щастя, жаданого отримати не зможуть. Отже, пане Клiфтон, усе, що менi лишаеться зробити, це подякувати вам i порадити не робити жодних нотаток, поки колеса лiтака не вiдiрвуться вiд злiтноi смуги. Можливо, буде навiть доцiльно зачекати, поки ви покинете радянський повiтряний простiр. Зрештою, на борту може бути хтось, хто стежитиме за кожною вашою дiею.
Сер Гамфрi супроводив свого гостя до вхiдних дверей, i вони вдруге потиснули навзаем руки, перш нiж Гаррi зайняв мiсце на задньому сидiннi «роллс-ройса». Посол залишився стояти на горiшнiй сходинцi, поки автiвка не зникла удалинi.
Водiй висадив Гаррi в аеропорту «Шереметьево» за двi години до того, як мали оголосити його рейс. Посол мав рацiю, бо Гаррi всю наступну годину провiв на митницi, де перевiряли й повторно перевiряли все у його валiзi, перш нiж вiдпороти пiдкладку пiджака та пальта.
Пiсля того як нiчого не знайшли, пасажира вiдвели до невеликоi кiмнати й попросили роздягнутися. Коли iхнi зусилля знову не увiнчалися успiхом, з’явився лiкар й ретельно обшукав такi мiсця, якi Гаррi навiть не розглядав для подiбноi мiсii i, безумовно, не став би докладно описувати цю процедуру в своiй наступнiй книжцi.
За годину на його валiзi неохоче поставили крейдою хрестик, аби показати, що ii оглянули, але в Лондонi вона так i не з’явилася. Гаррi вирiшив не писати заяву, навiть незважаючи на те, що йому так i не повернули його пальта, подарунок на Рiздво вiд Емми. Доведеться придбати таке саме в «Ede&Ravenscroft», перш нiж вiн повернеться до Бристоля, позаяк чоловiк не хотiв, щоб його дружина дiзналася справжню причину його зустрiчi iз сером Аланом.
Коли Гаррi нарештi опинився в лiтаку, то iз задоволенням вiдзначив, що його перевели у перший клас, як i тодi, коли вiн востанне працював на секретаря Кабiнету Мiнiстрiв. Не менш приемним було й те, що нiхто не зайняв мiсце бiля нього. Сер Алан нiчого не залишив на волю випадку.
Гаррi зачекав понад годину, перш нiж попросити стюардесу принести кiлька аркушiв паперу з логотипом БТКА. Але коли iх принесли, передумав. Двое чоловiкiв, якi сидiли через прохiд вiд нього, занадто часто зиркали в його бiк.
Гаррi нахилив спинку сидiння, заплющив очi, знову й знову подумки перебираючи список. На той момент, коли лiтак приземлився у Хiтроу, пасажир був уже вкрай виснажений як морально, так i фiзично.
І тiльки радiв, що шпигування не було його професiею. Гаррi вийшов iз лiтака першим i зовсiм не здивувався, побачивши сера Алана, який чекав на асфальтi бiля трапу. Прибулець зайняв мiсце поруч iз ним на задньому сидiннi автiвки, яка швидко виiхала з аеропорту, минаючи митницю.
Окрiм «Доброго ранку, пане Клiфтон», секретар Кабiнету Мiнiстрiв не сказав жодного слова, лише передав нотатник та авторучку.
Гаррi написав дванадцять iмен, дев’ять адрес i двадцять один номер телефону, якi тримав у пам’ятi вже кiлька годин. Вiн ще раз перевiрив список, перш нiж передати його серу Алану.
– Я вам дуже вдячний, – сказав той. – І гадаю, вам буде приемно дiзнатися, що я додав кiлька абзацiв до доповiдi, яку наступного тижня виголосить в ООН мiнiстр закордонних справ, що, сподiваюся, допоможе у справi Бабакова. До речi, ви помiтили двох моiх помiчникiв, якi сидiли через прохiд вiд вас у першому класi? Я послав iх, аби захистити вас у разi, якщо у вас виникнуть проблеми.
* * *
– Нiчого не знаю про угоду на один мiльйон шiстсот тисяч, – заявив Седрик, – i навряд чи мiг би про таке забути. Доведеться поцiкавитися, чим займаеться Слоун.
– Уявлення не маю, – визнав Себастьян, – але впевнений, що мае бути якесь просте пояснення.
– Кажеш, що вiн не повернеться до п’ятницi?
– Саме так. Вiн на конференцii у Йорку.
– Отже, це дае нам кiлька днiв, аби все рознюхати. Мабуть, ти маеш рацiю, i цьому е якесь просте пояснення. Але один мiльйон i шiстсот тисяч, – повторив Седрик. – А пан Коллiнгвуд прийняв його пропозицiю?
– Так сказав пан Воган iз «Севiллса».
– Ральф Воган староi школи, вiн не помиляеться.
Седрик кiлька хвилин розмiрковував, а потiм мовив:
– Буде краще вранцi з’iздити до Шифнала i спробувати покопати. Почни з мiсцевого пабу. Бармен завжди знае все, що вiдбуваеться в його селищi, а один мiльйон i шiстсот тисяч мали б викликати цiлу купу плiток. Пiсля того як перебалакаеш iз ним, поцiкався у мiсцевих агентiв iз нерухомостi, але тримайся на вiдстанi вiд Коллiнгвуда. Якщо цього не зробити, Слоун про все дiзнаеться i вирiшить, що ти намагаешся його пiдсидiти. Гадаю, що краще тримати це мiж нами, якщо справа виявиться абсолютно невинною. Повернувшись до Лондона, приiжджай на Кедоган-плейс i розповiси все за вечерею.
Себ вирiшив, що не варто говорити Седрику, що на завтрашнiй вечiр вiн забронював столик у «Мiрабеллi», щоб повечеряти iз Самантою. Годинник на полицi коминка вдарив шосту, тож вiн знав, що за дверима чекае заступник голови Росс Бьюкенен. Вiдтак пiднявся, щоб iти.
– Молодець, Себе, – похвалив Седрик. – Будемо сподiватися, що iснуе якесь просте пояснення. Але в будь-якому разi дякую, що поiнформував мене.
Себ кивнув. Дiставшись до дверей, вiн обернувся, щоб побажати на добранiч, але побачив, як Седрик ковтнув пiгулку. Тож вирiшив прикинутися, що нiчого не помiтив, i зачинив за собою дверi.
10
Наступного ранку Себ встав, одягнувся та пiшов iз дому ще до того, як прокинулася Саманта.
Седрик Гардкасл нiколи не iздив першим класом, але завжди дозволяв це своему вищому персоналу, якщо намiчалася далека мандрiвка. Хоча Себ i прихопив примiрник «Файненшел таймс» в Естонi, вiн заледве встиг переглянути заголовки пiд час своеi тригодинноi подорожi до Шропшира. Його думки були зайнятi тим, як найкраще використати свiй час у Шифналi.
Потяг прибув на станцiю Шрусберi лише об одинадцятiй тридцять, i Себ, не вагаючись, узяв таксi до Шифнала, а не став чекати електрички, бо зараз час був його грошима. Вiн зачекав, поки вони виiдуть за мiсто, перш нiж поставити водiевi перше запитання.
– Який паб у Шифналi найкращий?
– Залежить вiд того, чого ви шукаете: смачно попоiсти чи випити найкращого елю в окрузi.
– Я завжди вважав, що про паб можна судити за його власником.
– Тодi вам потрiбен «Шифнал армс», який належить Фреду та Шейлi Ремсi. Вони керують не тiльки пабом, а й усiм селищем. Вiн – президент мiсцевого крикетного клубу i грав у мiсцевiй командi вiдбивачем. Навiть кiлька разiв виступав за збiрну графства. І ще вiн член парафiяльноi ради. Але попереджаю, що iжа там кепська.
– Тодi iдемо до «Шифнал армс», – звелiв Себ.
Вiн вiдкинувся на спинку сидiння i почав обмiрковувати свою стратегiю, усвiдомлюючи, що Слоун нiяк не зможе дiзнатися, чого його немае в офiсi.
За кiлька хвилин до дванадцятоi таксi зупинилося бiля «Шиф-нал армс». Себ дав би бiльше водiевi на чай, але не хотiв, щоб його запам’ятали.
Вiн зайшов у паб, намагаючись виглядати, як випадковий перехожий, що було непросто, коли ти перший клiент цього дня, i пильно поглянув на чоловiка, який стояв за шинквасом. Хоча йому, мабуть, було вже бiльше сорока, щоки та нiс свiдчили, що вiн призвичаiвся до напоiв, якими торгуе, а його чимале черево вказувало на перевагу пирiжкiв зi свининою над вишуканою iжею, тож було важко повiрити, що цей велетенський чолов’яга колись грав вiдбивачем у командi Шифнала.
– Вiтаю, – промовив господар. – Що можу вам запропонувати?
– Пiв пiнти вашого мiсцевого пива буде бiльш нiж доречною, – сказав Себ, який зазвичай не пив у робочий час, але сьогоднi це було частиною його обов’язкiв.
Власник налив пiв пiнти «Wrekin IPA» i поставив трунок на стiйку.
– Із вас один шилiнг i шiсть пенсiв.
Половина цiни, яку Себ мав би заплатити в Лондонi. Вiн вiдсьорбнув.
– Непогано, – похвалив гiсть, перш закинути гачок. – Це пиво не таке, як на заходi, але все одно смачно.
– То ви не з цих мiсць? – вгадав власник.
– Нi, я простий хлопець iз Глостершира, який там народився i вирiс, – сказав йому Себ, перш нiж зробити ще один ковток.
– То що привело вас до Шифнала?
– Моя фiрма вiдкривае фiлiю у Шрусберi, i моя дружина не погодиться на переiзд, якщо не зможу знайти хороший будинок на селi.
– Ви часом в крикет не граете?
– Я перший подавач у клубi «Сомерсет стрегелерс». Це ще одна причина, чому я не надто прагну переiжджати.
– У нас тут дуже пристойна одинадцятка[11 - У командi з крикету виступае одинадцятеро гравцiв.], але ми завжди шукаемо новi таланти.
Себ указав на свiтлину на заднiй стiнi бару.
– Це ви тримаете кубок?
– Я. 1951 рiк. Тодi я був на п’ятнадцять лiт молодший i на п’ятнадцять фунтiв легший. Ми вперше виграли кубок графства того року, вперше i востанне. Хоча й дiйшли до пiвфiналу торiк.
Час знову закидати вудку.
– Якщо я хотiв би купити будиночок у цiй мiсцинi, з ким би ви порадили менi мати справу?
– У мiстi е лише один бiльш-менш пристойний рiелтор. Чарлi Воткiнс, наш охоронець ворiтець. Ви знайдете його офiс на Гай-стрит, не пропустите.
– Тодi я пiду поспiлкуватися з паном Воткiнсом i повернусь, аби щось перекусити.
– Страва дня – стейк i пирiг iз нирками, – погладив черево власник закладу.
– Побачимося пiзнiше, – пообiцяв Себ пiсля того, як допив свiй трунок.
Гай-стрит було знайти не важко, як i «Агенцiю з нерухомостi Воткiнса», про що повiдомляла похмура вивiска, що гойдалася на вiтрi. Себу знадобився певний час, щоб вивчити пропозицii продажу у вiтринi. Цiни варiювали вiд семисот до дванадцяти тисяч фунтiв, тодi що у цих мiсцинах могло коштувати один мiльйон шiстсот тисяч?
Себ вiдчинив вхiднi дверi, i про його вiзит повiдомив вхiдний дзвiночок. За столом сидiв якийсь молодик, який при появi Себа звiв на нього погляд.
– Пан Воткiнс на мiсцi? – запитав Себ.
– Зараз вiн iз замовником, але незабаром повернеться, – прозвучала вiдповiдь, тут дверi позаду молодика вiдчинилися i до кiмнати зайшли двое чоловiкiв.
– Я оформлю папери не пiзнiше понедiлка, тож якщо зможете залишити завдаток у свого адвоката, це допоможе прискорити справу, – сказав старший iз двох чоловiкiв, вiдчиняючи дверi клiентовi.
– Цей джентльмен хоче з вами зустрiтися, пане Воткiнс, – повiдомив молодик за столом.
– Доброго ранку, – привiтався Воткiнс i простягнув руку. – Заходьте до мого кабiнету.
Вiн вiдчинив дверi й провiв досередини свого потенцiйного клiента.
Себ зайшов до маленькоi кiмнатки, в якiй помiстилися стiл i три стiльцi. На стiнах висiли свiтлини минулих трiумфiв, кожна з яких була позначена червоною налiпкою зi словом «Продано». Погляд Себа зупинився на великому маетку з кiлькома акрами землi. Вiн хотiв допомогти Воткiнсу швидко допетрати, що саме його цiкавить. На обличчi агента з нерухомостi з’явилася тепла посмiшка.
– Це той тип власностi, який ви шукаете?
– Я сподiвався знайти великий замiський будинок iз кiлькома акрами сiльськогосподарських угiдь, – заявив Себ, сiдаючи навпроти Воткiнса.
– Боюся, що такi пропозицii не часто з’являються на ринку. Але у мене е один-два варiанти, якi можуть вас зацiкавити.
Вiдхилившись назад, вiн висунув шухляду единоi шафи й витягнув звiдти три теки.
– Але маю вас попередити, що цiна на землю фермерських господарств зросла, позаяк уряд вирiшив дозволити податковi пiльги тим, хто iнвестуе в сiльськогосподарськi угiддя.
Себ промовчав, i Воткiнс розгорнув першу теку.
– Ферма «Асгарт», розташована на кордонi з Веллсом, сiмдесят акрiв землi, здебiльшого рiллi, i чудовий вiкторiанський особняк… потребуе невеликого ремонту, – додав вiн неохоче.
– А цiна?
– Триста двадцять тисяч, – назвав Воткiнс, передаючи брошуру, i швидко додав: – Але можливий торг.
Себ заперечно похитав головою:
– Я сподiвався на щось не менше тисячi акрiв.
