скачать книгу бесплатно
– Кепська iдея, – зауважив Джайлз.
Емма виглядала здивованою.
– Панi голова мае знаходитися на палубi для засмагання, розслабляючись та насолоджуючись повiтряними ваннами, що набагато краще переконае пасажирiв, що iм нема чого хвилюватися.
– Гарна iдея, – похвалив адмiрал.
Емма кивнула. Вона вже збиралася пiднятися зi свого мiсця, аби дати зрозумiти, що збори закiнчено, коли секретар компанii Фiлiп Вебстер пробурмотiв:
– Ще якась справа?
– Не думаю, – сказала Емма вже стоячи.
– Є ще одна справа, панi голово, – мовив Джайлз. Емма знову сiла. – Тепер, коли я е членом уряду, у мене немае iншого виходу, нiж пiти у вiдставку з посади незалежного директора компанii, позаяк менi заборонено займати комерцiйну посаду пiд час служби Їi величностi. Розумiю, що це звучить дещо пишномовно, але це те, що зобов’язаний зробити кожен новий мiнiстр. І в будь-якому разi я увiйшов до ради директорiв лише для того, щоб не допустити обрання головою майора Фiшера.
– Дякувати Богу, що вiн бiльше не з нами, – видихнув адмiрал. – Якби вiн був тут, до цього часу вже весь свiт знав би, що сталося.
– Можливо, саме тому його й не було на борту в цьому плаваннi, – припустив Джайлз.
– Якщо це так, вiн триматиме язика не припонi, коли, звiсно, не хоче, щоб його заарештували за пособництво та пiдтримку терористiв.
Емма сiпнулася, не бажаючи вiрити, що Фiшер мiг впасти так низько. Однак пiсля того що Джайлз розповiв про школу та вiйсько, Емма не стала дивуватися, що як тiльки Фiшер почав працювати на ледi Вiрджинiю, вони обое стали на стежку вiйни проти неi. Вона обернулася до брата.
– Я хотiла б подякувати серу Джайлзу за те, що вiн працював директором у нашiй компанii у таку вирiшальну мить. Однак його вiдставка спричинить двi вакантнi посади в радi, позаяк i моя сестра, доктор Грейс Беррiнгтон, також вирiшила звiльнитися. Можливо, ви могли б порадити менi якихось годящих кандидатiв, якi, можливо, зможуть iх замiнити? – поцiкавилася вона, оглядаючи присутнiх за столом.
– Якщо менi дозволять запропонувати, – озвався адмiрал. Усi повернулися до стариганя. – «Судноплавна компанiя Беррiнгтонiв» – захiдноевропейська фiрма з давнiми зв’язками. Наша голова – Беррiнгтон, тому, можливо, настав час перейти до наступного поколiння й запропонувати приеднатися до ради директорiв Себастьяну Клiфтону, що дозволить нам продовжити сiмейну традицiю.
– Але йому всього лише двадцять чотири роки! – запротестувала Емма.
– Вiн не набагато молодший за нашу улюблену королеву, коли вона зiйшла на престол, – нагадав iй адмiрал.
– Седрик Гардкасл, проникливий дiдуган, вважав Себастьяна достатньо добрим, аби стати його особистим помiчником у банку «Фартингс», – втрутився Боб Бiнгем i пiдморгнув Еммi. – Й до мене дiйшли чутки, що його нещодавно пiдвищили до заступника керiвника вiддiлу нерухомостi банку.
– Можу з упевненiстю вам сказати, – додав Джайлз, – що коли я приеднався до уряду, то не вагаючись порадив Себастьяну керувати сiмейним пакетом акцiй.
– Тодi все, що менi лишаеться зробити, – сказав адмiрал, – це запропонувати Себастьяну Клiфтону вступити до правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв».
– З радiстю це пiдтримую, – додав Бiнгем.
– Зiзнаюся, що менi нiяково, – знiтилася Емма.
– А це щось новеньке, – сказав Джайлз, покращуючи присутнiм настрiй.
– Об’являти голосування, панi голово? – поцiкавився Вебстер.
Емма ствердно кивнула i вiдкинулася на спинку крiсла.
– Адмiрал Саммерс запропонував, – вiв далi секретар компанii, – i пан Бiнгем пiдтримав пропозицiю запросити пана Себастьяна Клiфтона до правлiння компанii Беррiнгтонiв.
На мить вiн зробив паузу, перш нiж запитати:
– Хто «за»? – всi, окрiм Емми та Джайлза. – Хто «проти»? – Жодна рука не пiднялася.
Оплески, що вибухнули пiсля цього, змусили Емму вельми пишатися.
– Тож оголошую, що пан Себастьян Клiфтон обраний членом ради директорiв компанii Беррiнгтонiв.
– Тепер будемо молитися, щоб Себ погодився, – прошепотiла Емма своему братовi, коли секретар компанii оголосив збори завершеними.
* * *
– Я завжди вважав, що вiн поступаеться Лiнкольну та Джефферсону.
Чоловiк середнього вiку в сорочцi з розстебнутим комiром та у спортивнiй куртцi пiдвiв погляд, але книжки не затраснув. Кiлька пасом свiтлого волосся, яке ще не встигло випасти повнiстю, було старанно зачесане в намаганнi приховати передчасне облисiння. Цiпок спирався на його крiсло.
– Даруйте, – вибачився Джайлз. – Я не хотiв вас перебивати.
– Жодних проблем, – сказав чоловiк iз безпомилковим акцентом пiвденних штатiв, але i досi тримаючи свою книжку розгорнутою. – Насправдi мене завжди бентежить, – додав вiн, – те, як мало ми знаемо про iсторiю вашоi краiни, хоча ви, здаеться, дуже добре поiнформованi про нашу.
– Це тому, що ми бiльше не керуемо половиною свiту, – зауважив Джайлз, – i так виглядае, що до цього готуетесь i ви. І знаете, менi цiкаво, чи в другiй половинi двадцятого столiття могли б обрати президентом людину в iнвалiдному вiзку, – додав вiн, кинувши погляд на книжку, яку читав чоловiк.
– Сумнiваюся, – зiтхнув американець. – Кеннедi здолав Нiксона на теледебатах. Але якщо ви слухали це по радiо, то зробили б висновок, що перемiг Нiксон.
– Нiхто не може бачити по радiо, як ти пiтнiеш.
Американець звiв брову.
– Чому ви так добре поiнформованi про американську полiтику?
– Бо я депутат парламенту. А ви?
– Я представник в конгресi штату вiд Батон-Руж.
– А позаяк вам ще не бiльше сорока, припускаю, що ви нацiлилися на Вашингтон.
Ранкiн усмiхнувся, але нiчого на це не сказав.
– Моя черга ставити вам запитання. Як звати мою дружину?
Джайлз уже зрозумiв, що його розкрито.
– Розмарi, – сказав вiн.
– Отже, ми встановили, що ця зустрiч не була випадковою, сер Джайлз, то чим можу вам допомогти?
– Менi потрiбно погомонiти з вами про подii минулоi ночi.
– Я не здивований, адже не сумнiваюся, що ви один iз небагатьох людей на борту, хто знае, що насправдi сталося вдосвiта цього ранку.
Джайлз озирнувся. Задоволений, що нiхто не може iх пiдслухати, вiн сказав:
– Корабель став об’ектом теракту, але, на щастя, нам вдалося…
Американець зневажливо махнув рукою.
– Деталi менi не потрiбнi. Просто скажiть, як я можу вам допомогти.
– Спробуйте переконати своiх землякiв на борту, що флот i справдi проводив маневри. Якщо зможете це забезпечити, я знаю того, хто буде вам вiчно вдячний.
– Ваша сестра?
Джайлз ствердно кивнув, бiльше не дивуючись.
– Я збагнув, що мала виникнути серйозна проблема, побачивши ii ранiше на верхнiй палубi i спостерiгаючи, як вона вдае, що не турбуеться нi про що на свiтi. Це нетипова поведiнка голови правлiння, яка, як я розумiю, зовсiм не мае намiру засмагати.
– Mea culpa[2 - Моя провина (лат.).]. Але проти нас…
– Як я вже казав, позбавте мене деталей. Як i його, – вiн вказав на свiтлину на обкладинцi своеi книжки, – мене не цiкавлять завтрашнi заголовки. Я вже довго займаюся полiтикою, тому зроблю те, про що ви просите. Однак, сер Джайлз, це означае, що ви будете менi зобов’язанi. І можете бути певнi, що настане час, коли я виставлю вам рахунок, – додав вiн, перш нiж повернутися до «Життя Рузвельта».
* * *
– Ми вже причалили? – не зрозумiв Себастьян, коли вони з Самантою приедналися до батькiв за снiданком.
– Бiльше години тому, – вiдповiла Емма. – Бiльшiсть пасажирiв уже зiйшли на берег.
– А позаяк це твiй перший вiзит до Нью-Йорка, – сказала Сем, коли Себ сiв поруч iз нею, – i в нас е лише тридцять шiсть годин до того, як вiдплисти назад до Англii, не варто гаяти нi хвилини.
– А чому корабель стоятиме в порту лише тридцять шiсть годин? – поцiкавився Себ.
– Можна заробляти грошi, лише рухаючись, i крiм цього, портовий збiр тут просто жахливий.
– Ви пам’ятаете свою першу поiздку до Нью-Йорка, пане Клiфтон? – запитала Саманта.
– Нiколи не забуду, – iз почуттям вiдгукнувся Гаррi. – Мене затримали за вбивство, якого не вчиняв, i наступнi пiв року я провiв в американськiй буцегарнi.
– О, менi дуже шкода, – зашарiлася Саманта, згадуючи iсторiю, яку колись розповiдав iй Себ. – Було нетактовно нагадувати вам про такий жахливий досвiд.
– Не думайте про це, – заспокоiв ii Гаррi. – Просто мушу впевнитись, що Себа не затримали пiд час цього вiзиту, бо я не хочу, щоб це стало ще однiею сiмейною традицiею.
– Звiсно, – пообiцяла Саманта. – Я вже запланувала вiдвiдати «Метрополiтен», Централ-парк, Сардi та музей Фрика.
– Улюблений музей Джессiки, – нагадала Емма.
– Хоча вона туди так i не потрапила, – зауважив Себ.
– І дня не минае, щоб я не сумувала за нею, – зiтхнула Емма.
– А я хотiла б знати ii краще, – сказала Сем.
– Я сприймав як належне, – зронив Себ, – що помру ранiше за молодшу сестру.
І, бажаючи змiнити тему, запитав:
– То ми навiть не навiдаемося в якiсь нiчнi клуби?
– Немае часу на такi дурницi, – заперечила Саманта. – У будь-якому разi батько дiстав для нас квитки до театру.
– Що за вистава? – зацiкавилася Емма.
– «Хелло, Доллi!»[3 - «Хелло, Доллi!» – бродвейський мюзикл 1964 року Джеррi Германа на лiбрето Майкла Стюарта, екранiзований 1969 року; Керол Ченнiнг (1921–2019) – американська акторка та спiвачка, володарка трьох премiй «Тонi», «Золотого глобуса», а також номiнантка на «Оскар».].
– А це не занадто фривольно? – втрутився Гаррi.
– Батько вважае, що навiть вагнерiвський «Перстень нiбелунга» занадто викличний, – пояснив Себ, перш нiж запитати: – А де дядько Джайлз?
– Вiн був одним iз перших, хто покинув корабель, – вiдповiла Емма, коли офiцiант налив iй другу фiлiжанку кави. – Наш посол вiдвiз його до Органiзацii Об’еднаних Нацiй, аби вони могли переглянути його промову перед денним засiданням.
– Можливо, нам також варто спробувати прилаштуватися в ООН? – запропонувала Саманта.
– Я так не думаю, – не погодився Себ. – Останнього разу, коли я був присутнiй на одному з виступiв свого дядька, у нього пiсля цього стався серцевий напад i вiн не змiг стати лiдером Лейбористськоi партii.
– Ти про це ранiше нiколи не згадував.
– Є ще багато такого, що ти не знаеш про нашу сiм’ю, – зiзнався Себ.
– Я тут собi згадав, – втрутився Гаррi, – що iще не привiтав тебе з обранням до складу ради директорiв.
– Дякую, тату. А тепер, коли я прочитав протоколи останньоi зустрiчi, то вже не можу дочекатися, – Себ пiдвiв очi й зустрiв тривожний погляд своеi матерi, – зустрiчi з iншими членами правлiння, особливо з адмiралом.
– Вiн такий один-единий, – сказала Емма, все ще мiркуючи, чи не стане наступне засiдання ради директорiв для неi останнiм, адже якщо правда випливе на поверхню, iй не залишиться iншого вибору, окрiм вiдставки.
Однак коли спогади про той перший ранок у морi почали згасати, жiнка розслабилася й почувалася трохи впевненiше тепер, коли «Бекiнгем» причалив у Нью-Йорку. Вона поглянула в iлюмiнатор. Скiльки оком сягнути, внизу проходу не було вiд представникiв преси, котрi юрмилася й вигукували запитання, поки блимали фотоспалахи. Можливо, iх бiльше цiкавив результат президентських виборiв. Але вона так i не зiтхне з полегшенням, доки «Бекiнгем» не вiдпливе у зворотний рейс до Ейвонмута.
– А як ти плануеш провести цей день, тату? – запитав Себ, повертаючи Емму iз ii роздумiв.
– Обiдаю зi своiм видавцем Гарольдом Гiнзбургом. Без сумнiву, дiзнаюся, що вiн запланував для моеi останньоi книжки i що вiн про неi думае.
– Чи е надiя отримати сигнальний примiрник для моеi матусi? – забажала дiзнатися Саманта. – Вона велика ваша шанувальниця.
– Певна рiч, – пообiцяв Гаррi.
– Це коштуватиме дев’ять доларiв дев’яносто дев’ять центiв, – сказав Себ, простягаючи руку. Саманта поклала в неi гаряче варене яйце. – А як щодо тебе, мамо? Чи е плани пофарбувати корпус?
– Не заохочуй ii, – зауважив Гаррi серйозно.
– Я останньою покину корабель i першою повернуся на борт. Хоча й маю намiр вiдвiдати свого кузена Алiстера та вибачитися за те, що не приiхала на похорон двоюрiдноi бабусi Фiллiс.
– Себ на той час був у лiкарнi, – нагадав iй Гаррi.
