скачать книгу бесплатно
Грiхи батькiв
Джеффрi Арчер
БестХронiки Клiфтона #2
Джеффрi Арчер (нар. 1940 р.) – постать досить неоднозначна. Англiйський полiтик з оксфордською освiтою, який кiлька разiв полишав полiтичну арену через скандали, благодiйник, лорд, котрий потрапив до в’язницi за лжесвiдоцтво та перешкоду в здiйсненнi правосуддя, людина, яка почала писати книжки, щоб хоч якось виправити свое матерiальне становище. Уже перший його роман став у США бестселером i дав авторовi змогу розплатитися з боргами. Й Арчер так захопився письменництвом, що створив понад 20 книжок. У видавництвi «Фолiо» 2019 року вийшли друком романи письменника «Каiн i Авель» та «Лише час пiдкаже». «Грiхи батькiв» (2012) – друга книга серii «Хронiки Клiфтонiв», подii якоi охоплюють перiод 1939–1945 рокiв i розгортаються на двох континентах – в Європi та Америцi. Гаррi Клiфтон, намагаючись втекти вiд свого минулого й змiнивши iм’я, волею долi опиняеться в Америцi. Проте чужа краiна зустрiчае його не гостиннiстю, а в’язницею. Та навiть там Гаррi не тiльки змiг вижити, а й написав книжку, яка незабаром стала бестселером… Що сталося далi, читайте в романi «Надiйно прихована таемниця».
Джеффрi Арчер
Грiхи батькiв
Jeffrey Archer
THE SINS OF THE FATHER
Переклад з англiйськоi Є. М. Тарнавського
Художник-оформлювач М. С. Мендор
Серiя «Бест» заснована у 2019 роцi
The Sins of the Father Copyright
© 2012 by Jeffrey Archer
© Є. М. Тарнавський, переклад украiнською, 2020
© М. С. Мендор, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019
* * *
«Я Господь твiй, що карае дiтей за грiхи батькiв аж до третього i четвертого роду.
«Книга загальних молитов»[1 - «Книга загальних молитов» – коротка назва кiлькох взаемопов’язаних теологiчних текстiв церков Англiканського спiвтовариства. Книга мiстить у собi послiдовнiсть лiтургii, а також збiрку молитов для iнших богослужбових обрядiв.]
Гаррi Клiфтон
1939–1941
1
– Мое iм’я – Гаррi Клiфтон.
– Ага, а мое – Бейб Рут[2 - Джордж Герман Рут-молодший (1895–1948), бiльше вiдомий за прiзвиськом Бейб Рут – американський бейсболiст, легенда американського спорту.], – кепкував детектив Коловський, запалюючи цигарку.
– Нi, – заперечив Гаррi, – ви не розумiете. Сталася жахлива помилка. Я Гаррi Клiфтон, англiець iз Бристоля. Я служив на тому ж кораблi, що й Том Бредшоу.
– Збережiть цю версiю для свого адвоката, – порадив детектив i видихнув, наповнивши тiсне примiщення хмарою диму.
– У мене немае адвоката, – запротестував Гаррi.
– Якби я потрапив у бiду, як ти, жевжику, единою надiею на порятунок вважав би Сефтона Джелкса.
– А хто такий Сефтон Джелкс?
– Ти, мабуть, i не чув про найметкiшого юриста у Нью-Йорку, – зауважив детектив, випускаючи ще одну порцiю диму. – Але в нього призначена зустрiч iз тобою завтра на дев’яту годину, а Джелкс навiть не вийде зi свого кабiнету, якщо його рахунок не оплатили заздалегiдь.
– Але… – почав було Гаррi, коли Коловський поплескав долонею дверi камери.
– Тому коли Джелкс з’явиться тут завтра вранцi, – продовжив детектив, iгноруючи слова Гаррi, – тобi краще буде вигадати переконливiшу iсторiю, нiж арешт не того чоловiка. Ти назвався iммiграцiйному службовцю Томом Бредшоу, i якщо цього було достатньо йому, достатньо буде й для суддi.
Дверi камери вiдчинилися, але детектив ще встиг видихнути хмару диму наостанок, що змусило Гаррi закашлятися. Коловський бiльше не сказав нi слова, вийшов у коридор i грюкнув за собою дверима. Гаррi впав на нари, прикрiпленi до стiни, i поклав голову на тверду, як цегла, подушку. В’язень звiв погляд на стелю i задумався про те, як вiн опинився у полiцiйнiй камерi по iнший бiк свiту зi звинуваченням у вбивствi.
?
Дверi вiдчинилися задовго до того, як ранкове свiтло змогло продертися крiзь грати на вiкнi камери. Незважаючи на ранню годину, Гаррi вiдчув, що виспався.
Охоронець зайшов, несучи тацю з iжею, яку Армiя порятунку не вважала б прийнятною навiть для безхатченка без цента за душею. Щойно вiн поставив тацю на маленький дерев’яний столик, то вiдразу ж мовчки вийшов.
Гаррi мимохiть глянув на iжу, затим узявся походжати по камерi. З кожним кроком вiн набирав певностi, що як тiльки пояснить пановi Джелксу, чому змiнив свое iм’я на Тома Бредшоу, все хутко вирiшиться. Безумовно, найгiрше покарання, якого вiн заслуговуе, – депортацiя. Оскiльки ж у намiри бранця якраз i входило повернення до Англii, щоби вступити до вiйськово-морського флоту, все це вiдповiдало його первiсному задуму.
Близько дев’ятоi ранку Гаррi сидiв на краю двоярусних нарiв i нетерпеливився: коли ж з’явиться той пан Джелкс? Нарештi аж о дев’ятiй дванадцять масивнi залiзнi дверi вiдчинилися. Гаррi пiдвiвся. Тюремний наглядач впустив високого поставного чоловiка зi срiблясто-сивою чуприною. Гаррi подумав, що той, мабуть, приблизно такого ж вiку, як i його дiдусь. Пан Джелкс був одягнений у темно-синiй костюм у смужку, бiлу сорочку та смугасту краватку. Втомлений погляд очей виказував, що цього чоловiка мало що в життi може здивувати.
– Доброго ранку, – привiтався гiсть усмiхнувшись. – Мое iм’я – Сефтон Джелкс. Я працюю у фiрмi «Джелкс, Майерс та Ебернетi», i моi клiенти, пан i панi Бредшоу, попросили мене представляти вас у майбутньому судовому процесi.
Гаррi пiдсунув Джелксовi единий стiлець у своiй камерi, наче давньому приятелевi, що завiтав пiд час навчання в Оксфордi на горнятко чаю. Вiн сiв на нари i спостерiгав за адвокатом. А той вiдкрив течку, дiстав звiдти жовтий нотатник i поклав на стiл.
Тодi витягнув авторучку з внутрiшньоi кишенi й сказав:
– Можливо, ви почнете з того, щоби назвати свое iм’я? Адже ми обое знаемо, що ви – не лейтенант Бредшоу.
Якщо юрист i був здивований оповiддю Гаррi, то цього не показав. Схиливши голову, вiн старанно занотовував усе сказане, коли Гаррi пояснював, як опинився в буцегарнi. Гаррi закiнчив свою розповiдь, сподiваючись, що його проблеми, безумовно, незабаром закiнчаться, якщо на його боцi виступить такий досвiдчений юрист. Правда, це було до того, як вiн почув перше запитання Джелкса.
– Ви кажете, що написали своiй матерi листа, коли перебували на «Зiрцi Канзасу», в якому пояснили, чому саме назвалися Томом Бредшоу?
– Усе правильно, сер. Я не хотiв, аби моя мати страждала вiд туги, i водночас менi було потрiбно пояснити, чому прийняв таке радикальне рiшення.
– Авжеж, я можу зрозумiти, чому ви, можливо, вважали, що змiна iменi вирiшить усi вашi нагальнi проблеми, iще не розумiючи, що це може спричинити цiлу низку набагато гiрших, – зазначив Джелкс.
Його наступне запитання здивувало Гаррi ще бiльше.
– Можете пригадати змiст цього листа?
– Ще б пак! Я переписував його стiльки разiв, що можу вiдтворити написане майже дослiвно.
– Тодi дозвольте перевiрити вашу пам’ять, – запропонував Джелкс i без жодного слова вирвав аркуш паперу зi свого жовтого нотатника й передав Гаррi свою авторучку.
Гаррi знадобилося трохи часу, щоби пригадати своi слова, перш нiж узятися вiдтворювати текст:
«Люба матусю!
Я зробив усе, що в моiй змозi, аби переконатися, що ти отримаеш цього листа, перш нiж хто-небудь зможе повiдомити, що я загинув у морi. Як видно з дати цього листа, я не помер, коли «Девонець» потопили 4 вересня. Насправдi мене врятував американський корабель, i я навiть цiлком здоровий. Проте у мене виникла можливiсть назватися iншою людиною. Я зробив це, сподiваючись, що такий вчинок звiльнить i тебе, i сiм’ю Беррiнгтонiв вiд багатьох клопотiв, якi я мимоволi спричинив за багато рокiв.
Важливо, щоби ти усвiдомила: моi почуття до Емми жодним чином не ослабли на далекiй вiдстанi вiд неi. Але сумнiваюся, що маю право вимагати, аби вона упродовж життя трималася примарноi надii, що я колись зможу довести, нiбито мiй батько – Артур Клiфтон, а не Г’юго Беррiнгтон. Таким чином вона зможе принаймнi планувати свое майбутне з кимось iншим. Заздрю цьому чоловiковi…
Планую повернутися до Англii найближчим часом. Якщо ти отримаеш якесь повiдомлення вiд Тома Бредшоу – воно буде вiд мене.
Я вийду на контакт iз тобою, як тiльки повернуся до Англii. А тим часом змушений просити тебе зберiгати мою таемницю так само ретельно, як зберiгала своi власнi упродовж багатьох рокiв.
Твiй люблячий син Гаррi».
Коли Джелкс закiнчив читати листа, вiн знову заскочив Гаррi зненацька.
– Ви особисто надiслали цього листа, пане Клiфтон? – запитав вiн. – Чи, може, попросили зробити це когось iншого?
Гаррi одразу вiдчув неспокiй. Вiн вирiшив не згадувати, що просив доктора Воллеса доправити листа його матерi, коли той повернеться до Бристоля за два тижнi. Вiн остерiгався, що Джелкс може переконати доктора Воллеса не пересилати листа, i тодi його мати не зможе дiзнатися, що ii син досi живий.
– Я надiслав листа, коли зiйшов на берег, – сказав вiн.
Лiтнiй адвокат помiркував, тодi озвався знову:
– А ви маете якiсь докази того, що ви – Гаррi Клiфтон, а не Томас Бредшоу?
– Нi, сер, не маю, – без вагань вiдповiв Гаррi, болiсно усвiдомлюючи, що нiхто на борту «Зiрки Канзасу» не мав жодних сумнiвiв у тому, що вiн – Том Бредшоу. А тi люди, котрi могли пiдтвердити його версiю, живуть по iнший бiк океану, бiльш нiж за три тисячi миль звiдси.
– Тодi я можу вам допомогти, пане Клiфтон. Адже, як я розумiю, ви все ще бажаете, щоби панна Емма Беррiнгтон повiрила, що ви мертвi? Якщо це справдi так, – Джелкс розплився лукавою посмiшкою на обличчi, – я можу вам запропонувати вирiшення цiеi проблеми.
– Вирiшення? – не повiрив Гаррi, вперше вiдчувши надiю.
– Але це лише в тому випадку, якщо ви погодитесь поки що побути Томасом Бредшоу.
Гаррi мовчав.
– Окружна прокуратура визнала, що обвинувачення проти Бредшоу в кращому разi е другорядними. А единий реальний доказ, за який вони чiпляються, – це те, що вiн виiхав iз краiни наступного ж дня пiсля вчинення злочину. Усвiдомлюючи слабкiсть своiх аргументiв, вони погодилися зняти звинувачення в убивствi, якщо ви визнаете свою провину. Адже це порiвняно легше звинувачення – дезертирство з американськоi армii.
– Але як менi погодитися на це? – не второпав Гаррi.
– Можу назвати три вагомi причини, – вiдповiв Джелкс. – По-перше, якщо ви цього не зробите, то, швидше за все, отримаете шiсть рокiв в’язницi за надання брехливих свiдчень при в’iздi до США. По-друге, ви зберегли б свою анонiмнiсть. Отож у сiм’i Беррiнгтонiв не буде пiдстав вважати, що ви досi живi. І по-трете: Бредшоу готовi заплатити вам десять тисяч доларiв, якщо ви посядете мiсце iхнього сина.
Гаррi одразу ж утямив: це ж можливiсть вiддячити матерi за всi жертви, на якi вона пiшла заради нього за всi цi роки! Така значна сума змiнила б ii життя. Вона б полишила вiтальню i спальню будиночка на Стiлл-Гаус-лейн, уникнувши щотижневого грюкання у дверi збирача орендноi платнi. Вона, можливо, навiть змогла б вiдмовитися вiд роботи офiцiантки у «Гранд-готелi», щоб дозволити собi легше життя. Правда, Гаррi вважав це малоймовiрним. Але перш нiж погодитись на плани Джелкса, вiн хотiв дещо з’ясувати.
– А чому Бредшоу готовi пiти на це? Адже вони змушенi будуть визнати, що iхнiй справжнiй син загинув у морi?
– Панi Бредшоу вiдчайдушно хоче очистити iм’я Томаса. Вона нiколи не прийме того, що один iз ii синiв, можливо, вбив iншого.
– То ось у чому звинувачують Тома – в убивствi брата?
– Атож. Але, як я вже сказав, докази надуманi та другоряднi. Ймовiрно, справа розсиплеться в судi. Тому окружний прокурор готовий вiдмовитися вiд обвинувачення. Але це лише тодi, якщо ви погодитися визнати свою провину, себто дезертирство.
– А який може бути вирок, якщо я погоджуся на це?
– Генеральна прокуратура погодилася рекомендувати суддi, щоби вас засудили до року позбавлення волi. А за умови гарноi поведiнки вас можуть звiльнити вже за шiсть мiсяцiв. Це ж, погодьтесь, набагато краще, анiж шiсть рокiв, якi ви можете отримати, якщо наполягатимете на тому, що ви – Гаррi Клiфтон.
– Але ж, як тiльки я зайду до зали суду, хтось обов’язково помiтить, що я не Бредшоу!
– Навряд, – заспокоiв Джелкс. – Бредшоу родом iз Сiетла – це на захiдному узбережжi, i хоча мав багато родичiв, вони рiдко навiдувалися до Нью-Йорка. Томас вступив до вiйськово-морського флоту, коли йому було сiмнадцять, i, як ви вже знаете, не був у Америцi чотири роки. Тому якщо визнаете свою провину, то перебуватимете в залi суду лише якихось двадцять хвилин.
– Але коли я вiдкрию рота, всi одразу ж зрозумiють, що я не американець!
– Тому й не вiдкривайте рота, пане Клiфтон.
У цього адвоката, здаеться, на все були готовi вiдповiдi. Гаррi наважився на ще одне запитання.
– В Англii на процесi про вбивство завжди присутня купа журналiстiв, та ще й публiка з самого ранку стовбичить при входi з надiею побачити пiдсудного…
– Пане Клiфтон, чи знаете ви, що у Нью-Йорку вiдбуваеться чотирнадцять судових процесiв про вбивства? Зокрема й сумнозвiсна справа «ката з ножицями»? Сумнiваюся, аби навiть якийсь жовтодзьобий репортер зацiкавився вашою справою.
– Менi треба трохи часу, аби обмiркувати все це…
Джелкс зиркнув на годинник.
– Нам треба з’явитися до суддi Еткiнса опiвднi. Отож у вас е десь година, щоби прийняти рiшення, пане Клiфтон.
Вiн покликав охоронця, i той вiдчинив дверi камери.
– Якщо захочете вiдмовитися вiд моiх послуг – бажаю удачi. А як нi – до зустрiчi, – додав правник на порозi камери.
Гаррi сiв на краю двоярусних нарiв, зважуючи пропозицiю Сефтона Джелкса. Зрештою, вiн не сумнiвався, що у сивочолого адвоката був свiй план. Адже шiсть мiсяцiв таки набагато краще, нiж шiсть рокiв. Зрештою, до кого ж iще вiн зможе звернутися, окрiм цього досвiдченого юриста? Якби ж то хоч на кiлька хвилин опинитися у кабiнетi сера Волтера Беррiнгтона та попросити в нього поради…
?
Годиною пiзнiше Гаррi одягнув темно-синiй костюм, кремову сорочку з накрохмаленим комiрцем i смугастою краваткою. З кайданками на руках його всадовили до тюремноi машини й вiдвезли пiд озброеною охороною до будiвлi суду.
– Нiхто не повинен повiрити, що ви здатнi на вбивство, – навчав Джелкс пiсля того, як кравець навiдав камеру Гаррi з костюмом, сорочкою i купою краваток.
– Я не вбивця, – нагадав йому в’язень.
Гаррi зустрiвся з Джелксом у коридорi суду. Адвокат подарував йому таку ж посмiшку, як i пiд час першоi зустрiчi. Вони пройшли центральним проходом без зупинки. Адвокат зайняв вiльне мiсце за своiм столом.
Гаррi сiв на вiдведене мiсце, i кайданки з нього зняли. Пiдсудний огледiв майже порожню залу для засiдань. Джелкс таки мав рацiю. Мало кого з представникiв громадськостi (i точно не пресу) зацiкавила ця справа. Для них це, мабуть, було лише черговим побутовим злочином. А пiдсудного, ймовiрно, виправдають. Не буде нiяких заголовкiв на кшталт «Каiн та Авель», коли суддi призначають пiдсудному електричного стiльця.
Перший дзвiнок пролунав о полуднi, в iншому кутку кiмнати вiдчинилися дверi, i з’явився суддя Еткiнс. Вiн повiльно пройшовся залою i зайняв свое мiсце за столом на пiдвищеннi. Вiдтак кивнув у бiк окружного прокурора, нiби вже знав, що той мае сказати.
Молодий юрист пiдвiвся з-за стола для прокурорiв i заявив, що з Томаса Бредшоу знiмають звинувачення в убивствi, але пред’являють iнше – дезертирство з Вiйськово-морських сил США. Суддя кивнув i зосередив свою увагу на пановi Джелксi. Той миттю пiдвiвся.
– А друге звинувачення щодо дезертирства ваш клiент визнае?
– Так, – оголосив Джелкс. – Сподiваюся, що ваша честь буде поблажливою до мого клiента в цьому звинуваченнi, адже менi не треба нагадувати вам, що це його перше правопорушення i до цього прикрого вчинку вiн мав бездоганну репутацiю.
