скачать книгу бесплатно
Третя пригода була ще страшнiша. Хоч я свiдком ii i не був, проте чув вiд надiйних людей, якi про це говорили у всiх навколишнiх селах. Опiвночi наш пан, той гiсть сатанинський i лакей Карпо взяли в оборi чорного козла i завели його на могилки. Кажуть, що викопали вони з могили мерця, чорнокнижник вбрав на себе небiжчикову чумарку, забив козла i його м’ясом та кров’ю приносив якiсь страшнi жертви. А що там коiлося тiеi ночi, не можна спiмнути без страху. Казали, що якiсь страшидла заповнили всеньке небо, якiсь звiрi, подiбнi до ведмедiв, дикiв та вовкiв, бiгали навколо, ревучи так, що пан з Карпом зi страху знепритомнiли i попадали на землю. Не знаю, хто iх отямив, але пiсля тiеi страшноi ночi чорнокнижник зник, i нiхто його потiм не бачив.
Пан весь час журився, хоч мав золота й iншого багатства, скiльки душа запрагне, та зробився ще лютiшим, нiхто йому догодити не мiг, навiть Карпа вигнав з маетку i вiддав наймитом одному заможному господаревi. Та там вiн бiльше заважав, нiж помагав, бо, живучи з дитинства у маетку, зробився лайдаком, до того ж упертим i неслухняним. До економа часто доходили скарги, i той переводив його з одноi хати до iншоi, але нiде вiн не мiг мiсця нагрiти. Нарештi Карпо попросив економа заступитися за нього перед паном, щоб дали йому будинок i кiлька десятин землi, адже коли вiн сам зробиться господарем, то буде, мовляв, стараннiшим. Пан згодився. Побудували йому новий будинок, вiдрiзали кращi землi, дали пару коней, кiлька корiв та iншоi худоби на розплiд. Нарештi задумав вiн женитися. Але жодна хазяйська дочка не хотiла iти за нього, бо нiхто на його господарнiсть не сподiвався, добре знаючи, що в нього нi вiри, нi Бога в серцi нема.
В тому селi жив Герасим, чоловiк старанний i працьовитий. Мав вiн едину дочку, Гапку. Гарна була дiвчина: здорова, рум’яна, як стигла ягода. Бувало, як причепуриться i прийде на ярмарок зi стрiчкою в косi, в червонiй керсетцi, то аж свiтиться, як цвiт маковий, нiхто не може нею намилуватися, усяк хотiв з нею потанцювати, i дудар для неi грав найохочiше. Подобалася вона i Карповi. І вирiшив вiн домагатися ii, але, знаючи, що не любить його дiвчина, а батьки не хочуть мати собi такого зятя, i сватiв, присланих вiд нього, не прийняли, Карпо, щоб було по його, пiшов до пана просити, щоб наказав Гапцi iти замiж тiльки за нього. Батьки ж ii, довiдавшись про це, просили економа i всю волость заступитися, адже Гапка ще надто юна i не справиться з його господарством, яке й так розвалюеться. На прохання економа i селян пан вiдклав весiлля на рiк, а Карповi наказав, щоб наприкiнцi цього термiну показав, що зробив корисного i скiльки заробив грошей.
Карпо – чоловiк непорядний i лiнивий – пiшов на пораду до Парамона, найстрашнiшого чарiвника в нашiй околицi, оповiв йому про свою симпатiю до Гапки, про умови, якi пан наказав йому виконати за рiк. Словом, просив його щоб вiдкрив спосiб, яким швидко можна забагатiти, а вiн готовий на все, хоч душу чорту продати, аби тiльки домогтися свого.
Парамон вийняв зi скринi загорнутi у папiр якiсь зернятка i, даючи iх Карповi, порадив:
– Коли не маеш свого чорного пiвня, то розстарайся де-небудь, нагодуй його цим зерням, i вiн через кiлька днiв знесе яйце, не бiльше за голубине. Це яйце ти повинен носити цiлий мiсяць пiд лiвою пахвою. Через мiсяць вилупиться з нього маленька ящiрочка, яку будеш носити при собi i щодня годувати молоком зi своеi долонi. Рости вона буде швидко, а потiм з бокiв у неi виростуть шкiрянi крила. Через мiсяць ящiрка перетвориться в крилатого змiя. Вiн буде виконувати всi твоi забаганки. Вночi в чорним образi вiн принесе тобi жита, пшеницi й iншого збiжжя, а коли прилетить, палаючи вогнем, то це значить, що буде мати при собi золото i срiбло. Живи з ним у дружбi, коли хочеш бути багатим, адже коли вгнiвиш, то вiн може спалити тобi будинок i все твое добро.
Цю безбожну раду Карпо виконав охоче. Вигодував жахливого змiя, але чари його не залишилися в таемницi, бо це страховище не раз пiсля заходу сонця з’являлося на очах селян, що верталися до хати пiзньоi пори.
Якось i я, пасучи вночi коней, бачив, як летiло те страшидло, з шумом розсипаючи навкруг себе iскри, нiби розпечене залiзо пiд молотом коваля, i над крiвлею Карповоi хати розпалося на дрiбнi часточки i зникло. Небо у той час було ясне, жодноi хмаринки на нiм, i зiрки ряхтiли на небеснiм склепiннi.
Вже через кiлька мiсяцiв Карпо став багатирем. Коли прийде на ярмарок або на яке свято до шинку, то вiзьметься в боки, червона шапка набакир, голова задерта, i здаеться, що й море йому по колiна, жменями грошi шпурляе на стiл, частуе усiх i смiливо кричить, що пан йому, як брат рiдний, нi в чому не вiдмовить, i вiн все зробить, що йому тiльки заманеться, а Гапка повинна радiти, що може вийти за нього замiж, адже вiн за свiй грiш може купити дружину, яку тiльки забажае.
Гапка, почувши це, залилася слiзьми, бо знала, що ii вибiр i бажання батькiв – нiщо. Все було в руках пана, а той не мав нi спiвчуття, нi жалю.
Знала вона добре i душу Карпову, i звички його. Інодi чула вiд сусiдiв, що вiн вже побратався з Парамоном, що вже служить йому сатана, який зiбрав для нього безлiч грошей. Не тiшило це золото юноi дiвчини, адже вона бачила у мрiях своiх чоловiка старанного, цнотливого та побожного.
Пройшов рiк. Карпо накупував пановi у мiстi дорогих подарункiв i приiхав на буланiм конi нагадати про обiцяне. Послали по Гапчиного батька, загадали лаштуватися до швидкого весiлля. Плакав бiдний Герасим зi своею жiнкою над долею дитини i молився, щоб Бог був iй опiкуном. Гапка ж приховувала скорботу свого серця, щоб не розтривожити ще бiльше батькiв. Узявши шовковi стяжки, якi найбiльше любила, i кiлька шматкiв кужелю, що саме ткала, пiшла до церкви i, повiсивши все це на iкону Пречистоi, лягла ниць, зойкаючи i заливаючись слiзьми; i всi, хто був там, також не могли стримати слiз. Пiсля богослужiння вона витерла сльози i повернулася до батькiв зi спокiйним обличчям.
Дали заповiдь. В недiлю Карпо з Гапкою взяли шлюб в церквi. Вiн, веселий i гордий, стояв‚ випнувши груди, волосся на головi пiдстрижене по-панськи, на шиi шовкова хустка, на ногах блискучi чоботи, кунтуш з тонкого сукна. Словом, коли б хто не знав, що Карпо наш брат, то за пiвверсти ще зняв би шапку i вклонився. Вона, навпаки, смутна, обличчя – блiде, змiнилася вся, нiби в неi сухоти, блиск очей загас пiд слiзьми. І казали, що свiчки в молодих горiли так тьмяно, що дехто зi страхом поглядав на це, шепчучи: «Не буде тут щастя. Життя iхне затьмиться печаллю».
З церкви Карпо з дружбами i молодою жiнкою поiхав на поклiн до пана, а з маетку – до хати Гапчиних батькiв. Весiлля було Бог знае по-якому. Карпо з дитинства був двiрський; звичаi нашi сiльськi йому вже здавалися смiшними i не подобалися. Не говорили гостi жодних орацiй, не спiвали весiльних пiсень, не покликали навiть дударя, i молодь не танцювала. Весiлля в Герасимовiм будинку скидалося на поминки. І швидко юна пара з гiстьми поiхала звiдси до своеi хати, де вже Карпо тiльки те й робив, що хвалився своiм двiрським лиском та багатством i хотiв, щоб його всi хвалили.
Покликав дударя, кинув йому, нiби чиновник який, кiлька срiбляникiв i наказав грати. Гарно заплатив також i жiнкам, щоб спiвали; з вимушеною привiтнiстю, мов панич який, просив хлопцiв i дiвчат стрибати. Не було там щиростi, а ось iжi i питва – аж задуже. Чарки з горiлкою майже без вiдпочинку переходили з рук у руки. Галас у будинку, музика грае, молодь стрибае; вiн оповiдае про свою дворову службу, про прихильнiсть, яку заслужив у пана. Одна Гапка – як забита; було жалко навiть на неi глянути.
На дворi хоч i темно, але тихо. На чистому небi пiвнiч. Гостi, захмелiлi вiд мiцних напоiв, веселилися. Неждано наче блискавка освiтила будинок i якийсь незвичайний шум почувся за стiною. Потемнiло полум’я свiчок, всi затихли та позирали одне на одного. Карпо мовби спав з лиця i, як непритомний, гучно промовив:
– Прибув мiй гiсть, – i зразу ж заговорив до своiх друзiв на iншу тему.
Але пiсля цього випадку настала дивна змiна в тому будинку; кожним оволодiв якийсь неспокiй, дехто з присутнiх бачив загадковi i страшнi прояви: то на дворi, то в темних кутках хати. Одному здалося, що якесь страшидло, заросле волоссям, через стiни вдивляеться у вiкно; другому – що на печi сидить якийсь карлик з величезною головою, чорний, як вугiль; iншi бачать нiби того чорнокнижника, який учив пана штукам сатанинським i золото робити. Карпо, помiтивши тривогу окремих гостей, смiявся, говорячи, що це мiцна горiлка творить такi диви, наказав дударевi грати i спiвати пiснi. Серед гамору i одуру забули про все.
Вiдчиняються дверi: заходить чарiвник Парамон. З-пiд густих брiв огнистим оком пробiг вiн по гостях i, стоячи ще бiля порогу, сказав:
– Кланяюся вам, поважнi гостi! Нехай вашу веселу кампанiю радiсть не покидае, а юнiй парi зичу згоди, любовi, багатства i завжди так весело приймати i частувати сусiдiв i добрих друзiв.
Карпо привiтав його‚ запросив, щоб сiв на лавi на покуттi‚ та пiднiс йому горiлки i закуску.
– А де ж твоя Гапуля, господиня молода? Чи вона така зайнята, чи, може, мене не пiзнала? Я старий, а вона надто юна, i iй ще треба учитися, як жити на свiтi.
Карпо пiдвiв Гапку. Парамон зиркнув на ii зажурене обличчя i сказав:
– Не сумуй, поживеш, покохаеш, i буде добре.
Яким, один iз гостей, був колись iз Парамоном у великiй неприязнi. А що був у добрiм гуморi, бо не любив обминати келишка, то згадав незгоди минулих часiв, i, заклавши руки за пояс, став перед Парамоном i‚ дивлячись йому в очi, сказав:
– А! Чолом! Щойно кiшка хвiст свiй лизала. А вона ж тебе в гостi чекала.
Всi поглянули на Якима. Нiкому не сподобалося, що вiн, захмелiвши вiд горiлки, насмiлився жартувати з Парамоном. Боялися, щоб не вийшло з цього якого нещастя, адже всi i ранiше вiрили в силу Парамонових чарiв; вiрили, що вiн не тiльки може наслати на людей рiзнi хвороби i сказ, але, коли схоче, то i цiле весiлля оберне на вовкiв.
Парамон глянув на нього iз в’iдливою усмiшкою:
– А ти, – сказав глумливо, – iнодi так спритно пiдкрадаешся до панськоi чи сусiдськоi спiжарнi чи туди, де бiлять полотна, що тебе не тiльки вартiвник не почуе, але i собака такого гостя не занюхае.
– Га! Я добре пам’ятаю, як звинуватили мене в крадежi полотна, – одiзвався Яким, – ти ворожив на решетi, називаючи iмена усiх наших селян. Решето повернулося на моему iменi i на iменi Грицька-дударя. Дружина економа повiрила твоiм чарам, i нас лупцювали без милосердя. А згодом виявилося, що ми невинно прийняли тую покуту. Пiдлi твоi вчинки, i в чарах твоiх нема жодноi справедливостi.
Тут вiдгукнувся i дудар Грицько:
– Га! Так, пам’ятаю i я. Слiд було б за твоi брехливi чари кием подякувати, та так, щоб ти i з землi не встав.
Парамон не мiг стерпiти, що брехню приписують його чарам. Заiскрилися очi, почервонiв увесь, схопився з лави. Всi перелякалися. Карпо схопив його за плечi та став просити, щоб подарував iм, бо ж п’янi, не тямлять, що говорять. Побачивши це, прибiгла Гапка, схопила його за руку, стала перепрошувати за ту неприемнiсть‚ якоi вiн у них зазнав. Також Якиму i Грицька попросила, щоб забули про минуле i помирилися з Парамоном. Карпо поставив на стiл горiлку i запросив випити по чарцi та забути колишне.
Чарiвник трохи заспокоiвся.
– Добре, – вiдказав, – не турбуйтеся, я помирюся. Нема в мене не тiльки бажання перешкодити забавi, але хочу, щоб вона зробилася ще веселiшою. Нехай собi Грицько весело грае на дудi, а Яким стрибае, – i з хитрою усмiшкою додав: – Ну, iдiть, запросили нас господарi i юна господиня випити по чарцi горiлки. Ще пiвнi не спiвали: тепер саме час повеселитися.
Яким не вiдмовився вiд горiлки та й Грицько за його прикладом випив з Парамонових рук по келишку; згодом ще раз повторили.
– Згода! Згода i мир помiж нами, – кричали гостi. – Столи гнуться вiд вгощень, досить i напоiв, i закуски, нумо пити, грати, зичачи молодим багатства, здоров’я i довгих рокiв.
Залунали пiснi. Грицько надмухав свою шкiряну дуду, зазвучали музика i спiв. Молодь почала стрибати. Парамон, замислено‚ але з пiдступним виглядом, поглядав то на дударя, то на Якима. Якийсь час тривала весела забава. Але раптом Грицько почав якогось скаженого «козака», гостi кричали, благали, щоб грав щось спокiйнiше, але вiн не звертав уваги, нiкого не слухав, а все грав та грав свое без жодного ладу. Тут Яким вибiг на середину i почав, як шалений, стрибати невiдомо що; нiхто не мiг второпати, що з ним зробилася: очi вирячилися, обличчя змiнилося.
Люди стали благати iх, щоб один покинув грати, а другий – стрибати. Нiчого не помогло. Жодних просьб вони не чули. Звар’ювали обидва. Хотiли iх стримати – мурмочуть щось незрозумiле, вириваються, знову стрибають, а дудар грае безперестанку.
Парамон збоку дивився на це i голосно смiявся.
– Не рухайте iх, – казав, – нехай повеселяться. Іншого разу не захочуть зi мною зачiпатися.
Карпо став просити, щоб вибачив iм i наказав спинитися.
– Нехай ще погуляють, – вiдповiв Парамон. – Це iх навчить шанувати людей, розумнiших за себе.
Довго покутували дудар i Яким. Вже i пiвнiч минула, i вдруге пiвень проспiвав. Нарештi Грицька покинули сили: вiн випустив з рук дуду i впав на пiдлогу. Яким хитався, весь почорнiв, нiби перед смертю. Так задовольнившись помстою, Парамон щось пошептав, дав iм води i, коли вони заспокоiлися, узяв шапку, вклонився господарям i пiшов додому.
Цей випадок порушив весь лад. Гостi почали дякувати господарям за iхню привiтнiсть i, зичачи багатства i щасливих днiв, виходили за дверi.
Пiсля свого весiлля Карпо почав жити не по-нашому: швидко побудував другий будинок з великими вiкнами, посадив сад, де цвiли вишнi i яблунi, i житло його бiльше скидалося на шляхетську садибу, нiж на просту хату. Так зафанаберився, що посадив пiд вiкнами такi ж самi квiти, як i в панському саду. Гапцi заборонив носити керсетку i хустку, а наказав одягатися в такi перкалевi сукенки, якi носять шляхтянки. Не хотiла вона мiняти свого вбрання. Знала, що всi, бачачи ii в двiрськiй уберi, будуть називати гультяйкою. Але все-таки мусила погодитися з його волею i в такому виглядi поливала квiти.
Пан бував у них на гостинi. Мав Карпо грошi, мав i пошану, але чи ж у цьому щастя? Весь час вiн був неспокiйним у думках своiх; жодному парубку нiколи не сказав ласкавого слова, i Гапка не могла йому догодити. Їi не часта усмiшка здавалася йому насмiшкуватою, ii побожнiсть називав дурницею, ii молитви були йому‚ наче муки. Якось наказав, щоб iз жодним парубком не розмовляла, i гнiвався, що вона його не слухае. Бог знае чого хотiв.
Інодi лаяв свою дружину, що вона лiнива, бо вiдразу пiсля заходу сонця iде вiдпочивати, i не хотiв, щоб вона займалася допiзна якою-небудь працею або молилася. Опiвночi iнодi вставав з постелi i коло дверей або через вiкно розмовляв невiдомо з ким, вибiгав за дверi i невiдомо де пропадав, аж поки пiвень не заспiвае.
Мав вiн приятелiв, яким давав грошi i з якими заливав свiй неспокiй горiлкою; бувало, що по кiлька днiв не бачили його вдома.
Якось, коли челядь пiсля денноi працi вже вiдпочивала, Гапка сидiла самотня в покоi i чекала чоловiка. Тут раптом, нiби вiд блискавки, свiтло освiтило стiни. Згодом знову зробилося темно. На Гапку напала якась тривога. Мовби боячись чогось, поглянула вона в темний куток. Кiт, пирхаючи, скочив вiд дверей i, наiжившись, завмер серед хати, свiтячи неспокiйним оком. І тут заходить молодик, гарно вбраний, на руцi багато золотих перснiв, пiдперезаний широким червоним поясам. Гапка глянула на незнайоме обличчя, що здавалося досить приемним, тiльки погляд його був проникливим i перше враження моторошне.
– Чолом юнiй господинi, – промовив незнайомець. – Що ж ти сидиш така самотня, мов сирота яка? Ти, либонь, мене не знаеш, але я тебе часто бачив i добре знаю. А де ж Карпо?
– Не знаю. Третiй день, як його не бачу. Десь у знайомих, а може, поiхав до мiста. Чула я, щось таке говорив.
– Що йому робити в мiстi? Гуляе собi, а користатися щастям не умiе. Золото i срiбло ряхтить, а яка з нього користь? А мiг би дива творити. Мiг би збудувати кращий будинок, анiж цей; такий, про який у казках оповiдають, що весь свiтиться золотом i срiблом. Мiг би й сад розбити, як той, де дозрiвали золотi i срiбнi яблука, де спiвали б райськi птахи; пiд вiкном росли б у нього квiти, яскравiшi за зорi на небi. З’iхалися б чимало панiв подивитися на тii дива. І жив би вiн краще за короля. Ти юна, пристойна i розумнiша за нього, то почни сама господарювати, а я буду тобi помагати, i ми здивуемо свiт.
Говорячи так, вiн сiв на лаву бiля неi. Гапка, зазираючи йому в очi, спитала:
– Чи давно ти знайомий з моiм чоловiком?
– Знаю його з дитинства. Я мандрую по свiту i служу щасливим людям. Ти щасливiша за iнших i я тобi хочу щиро служити.
– Хто ж ти такий i як твое iм’я?
– Навiщо тобi знати мого iм’я? Я твiй приятель. Погодься тiльки на моi бажання i моi послуги, а згодом довiдаешся про все. – І, сиплючи золото на землю та дивлячись на Гапку, додав: – Бачиш, що я можу.
– Я не хтива, хочу тiльки спокою душi. І нехай мене опiкае Пречиста.
Ледве вимовила вона iм’я Матерi Божоi, як гiсть спалахнув полум’ям i зник у млi ока.
Гапка з пронизливим криком вибiгла за дверi i знепритомнiла. На ii крик позбiгалися парубки, знайшли ii у сiнях: вона лежить, як нежива. Ледве ii отямили.
Безсонна була та нiч. Не спала Гапка, сидiли коло неi ii слуги, хвилюючись за здоров’я панi.
Вранцi повернувся до хати Карпо. Коли йому розповiли про цю пригоду, вiн поблiд i з тривожними думками довго походжав сюди-туди. Нарештi пiдiйшов до жiнки i сказав:
– Що ж ти наробила? Коли посiяно, треба жати, а iнакше – людям на посмiх.
– Не сiяла я того лихого зерна, – вiдповiла вона, плачучи. – Лучче померти, нiж скористати з того жнива.
Вiн кинувся до жiнки з кулаками, але вона вискочила за дверi i сховалася, поки не минула його лють.
Вiдтодi Карпо зовсiм занехаяв господарство i рiдко коли посилав на панщину своiх парубкiв.
Економ дивився на це крiзь пальцi i все йому дарував, адже Карпо заявив пановi, що хоче бути вiльним, i великi грошi обiцяв, щоб викупити себе i землю, на якiй жив.
Якось увечерi в будинку за своiм звичаем Карпо схопився, пiдiйшов до вiкна i сiв у задумi. Чути було, що вiн розмовляв сам iз собою. Дружина попросила його, щоб вiн заспокоiвся. Карпо тiльки вiдказав:
– Повернуся завтра, – гримнув дверима i пiшов невiдомо куди.
Гапка покликала до себе знайому жiнку, бо боялася одна ночувати. Ледве тiльки задрiмала, чуе, що хтось торкнувся ii руки гарячою долонею. Глянула i бачить: той чоловiк, що ii недавно наполохав, стоiть, чудернацьки вдягнений, позирае на неi, i очi його горять, як двi свiчки, на головi шапка i пояс, яким вiн пiдперезався, червонi, як вугiлля чи розпечене залiзо. Гапка зацiпенiла вiд страху, ледве руку змогла пiдняти, щоб перехреститися. І вiн вмить зник.
Гапка розбудила свою товаришку i розказала iй про привида. Вони якийсь час розмовляли, а коли заспокоiлися, то знову те марево з’явилося перед ними i знову зникло, щойно вони згадали Ісуса i Марiю. Тодi вони встали з лiжка i, запаливши свiтло, молилися, аж поки пiвень не заспiвав.
Пiсля цiеi пригоди Гапка послала до своiх батькiв жiнку, щоб та повiдомила про те, що з ними сталося, i просила порадити, що робити в таких випадках.
По всiй волостi розiйшлася чутка про те, що змiй страшив Гапку, приходячи до неi в рiзних личинах. Карпо ж доводив усiм, що цi чутки неправдивi, що його дружина схибнулася, а може, чорт i провiдуе ii за якiсь грiхи.
Герасим зi своеi жiнкою, коли сонце вже хилилося до заходу i в полi закiнчилась праця, пiшли провiдати свою дочку. Гапка, як побачила iх через вiкно, то з великою радiстю вибiгла назустрiч i зi слiзьми оповiла про своi бiду.
– Ну от, – зiтхнув Герасим, – коли я ще перед весiллям говорив економу i iншим двiрським людям, що Карпо вигодував собi змiя, який дае йому багатство, то смiялися i кпили з мене: «Ти, дурню, плетеш невiдомо що». А коли це дiйшло до пана, то вiн розгнiвався: «Слухай, хаме, коли будеш молоти цi дурницi, то дiстанеш сотень п’ять рiзок i половину голови виголю, як божевiльному». Що ж вони тепер на це скажуть?
Мати, плачучи, сказала:
– Як тiльки зберемо урожай, тодi пiдемо разом до Пречистоi. Переконай i його, щоб iшов з нами i висповiдався. Бог змилуеться. А ось це в мене свяченi трави i церковне кадило, якими кожен вечiр будеш обкурювати хату, i, може, дасть Бог, усе направиться.
Так, сидячи, розмовляли вони, а Карпа у той час не було. А тут i смеркло, у хатi потемнiло. Нiч була тепла, небо чисте. Повiтря таке тихе, що, здаеться, волосина не ворухнеться на головi. Пiсля вечерi, адже погода була чудова, парубки пiшли ночувати в поле при конях; iншi в стодолу на свiже сiно. В хатi тiльки Гапка не могла наговоритися зi своiми батьками. Тихо було всюди, тiльки раз по раз потрiскував гнiт свiчки, яка догоряла. Гапка роздмухала вогонь i кинула на жарини свяченого зiлля. Вiдразу ж з-за стiни пролунав мовби шум раптового вiтру, i блискавка пробiгла по будинку. Задрижали всi.
– Ось вiн, – повiдомила стривожена Гапка.
Усi змовкли i, молячись, чекали, що буде далi. У печi стояли горщики. Один з них пiдлетiв догори, упав на пiдлогу i розсипався на дрiбнi черепки. Збан з квасом, який стояв на лавi, вискочив на стiл, а зi столу кинувся на землю i розлетiвся на друзки. Кiт злякався, зблиснув очима i, пирхаючи, сховався пiд лавою. Рiзне хатне начиння почало лiтати з кутка в кут.
Герасимова жiнка зняла з себе мiдного хрестика:
– Нехай вiн буде твоiм захисником, – сказала i вдягла на шию доньцi.
Коли благочестива жiнка вимовила цi слова, дрiбнi, мов град, камiнцi, вилiтаючи з темних куткiв, вiдскакували вiд стiн‚ а важкi каменюки вилiтали з печi. Батьки з дочкою, закликаючи на допомогу Пречисту, вибiгли за дверi.
Зiбралася вся челядь та зi страхом i здивуванням поглядала на будинок. З вiкон i вiд стiн летiло камiння рiзноi величини. Всi позирали на цю дивовижу i не знали, що робити.
Минула пiвнiч, заспiвав пiвень. Врештi стрiлянина вщухла. Проте нiхто не вiдважувався увiйти до будинку. Челядь чекала сходу сонця на подвiр’i, а Гапка пiшла з батьками до iхньоi хати.
Коли сонце було вже високо, приiхав Карпо. В хатi пусто. Зустрiв одну тiльки наймичку, яка прийшла з поля, побачивши, що повертаеться господар. Спитав у неi:
– Що тут сталося? Де моя жiнка?
Наймичка оповiла йому, як все було. Карпо налякався й поблiд.
– Вона мене загубила, – закричав i вiдразу пiшов до чарiвника Парамона.
Звiстка про подiю того самого дня розiйшлася по всiй околицi. В панському маетку однi повiрили, що то все робота сатани, iншi ж смiялися, кажучи, що тут просто чийсь бешкет. Герасим повiдомив про все священику, просячи щоб вiн цього ж дня освятив Карпову садибу, в якiй поселився сатана.
Над вечiр цiкавий люд поприходив з усiеi волостi, щоб побачити тii дива.
Прийшов економ i з ним багато молодих та смiливих хлопцiв з маетку, якi, не вiрячи в сатанинську силу, сподiвалися, що зловлять якого-небудь бешкетника. Кiлька з них, не зважаючи нi на що, навiть вiдчинили дверi i хотiли увiйти до будинку, але не встигли стати на порозi, як усi з криком кинулися назад, бо камiнь луснув одного з них так, що хлопець ледь не знепритомнiв. Люди вiдступили трохи далi вiд будинку, а камiння щораз то густiше сипало звiдти.
Карпо вiд розпачу змiнився весь i, мов очамрiлий, проклинаючи дружину, сусiдiв i челядь, хотiв увiрватися в хату, але йому не дозволили. Парамон, що стояв поряд, шепотiв щось, але своiми чарами вже не мiг допомогти. Пан, опанований цiкавiстю, приiхав також i, не вiдважившись наблизиться до хати, наказав оточити садибу i чекав, який кiнець буде цим жахам.
Священик учинив святий обряд i, коли зi свяченою водою хотiв пiдiйти до стiн, умить весь будинок охопило полум’я, i будiвля звалилася.
Здивований люд, дивлячись на таку помсту злого духа, здвигав плечима. На мiсцi, де стояв будинок, тлiло тiльки вугiлля i димiли головешки. Священик повертався додому, роздумуючи про безглуздi вчинки своеi пастви. Парамон, вiдходячи‚ трусив головою i лаяв нещасного Карпа: «Добре, дурню: як постелив, так i виспався».
По всiй околицi, у сiльських хатах i в панському палацi, довгий час говорили про цю пригоду. Карпо невiдомо де подiвся пiсля тiеi страшноi пожежi. Зник i вже бiльше не провiдував нi своiх приятелiв, нi тестя, нi жiнки. Рiзне про нього думали. Однi мiркували, що вiн злигався з лиходiями, якi переганяли крадених коней. Іншi селяни казали, що зустрiчали Карпа зовсiм безтямного, зачувши iхнi голоси‚ вiн, як дикий, утiкав у лiс.
Минуло кiлька тижнiв. Шукаючи качок, якийсь ловець iшов берегом озера. День видався хмарний, хвилi билися в берег. На пiску бiля самоi води вiн ще здалеку побачив викинутий водою труп, якого хвилi вкривали пiною. Важко було пiзнати, чие це тiло, але одяг i перстень на руцi вказали на Карпа. Так нещасний скiнчив свое життя. Без молитви i без священика там таки на березi труп закопали.
Гапка кiлька рокiв жила при батьках, вiд печалi i страху весь час хворiла. Пiсля смертi батькiв i вона згасла, як свiчка. Царство iй небесне. В своему благочестивому i цнотливому життi була вона зразком для усiх навколишнiх жiнок. Хоч було це давно, проте i тепер там, де вона слiзьми поливала сад, зеленiють вишнi i яблунi, i квiти там щовесни найгарнiше цвiтуть, дiвчати в святковi днi плетуть з них вiнки i прикрашають iкону Пречистоi.
Зухвалi вчинки
