Григорий Адамов.

Таємниця двох океанів

(страница 33 из 37)

скачать книгу бесплатно

   – У нас на підводному човні, – почав Марат, – великий запас, кілька сот штук, прозоро-металевих, герметично закупорюваних посудин досить значного об'єму для глибоководних батометрів. Якщо підв'язувати їх через кожні десять метрів до трос-батареї, у міру випускання її з підводного човна, то вони візьмуть на себе майже всю її вагу…
   – Дуже вдала ідея! Прекрасна ідея! – зрадів капітан. – Ви згодні, товаришу Корнєєв?
   – Цілком, Миколо Борисовичу.
   – Кого ж ви думаєте поставити на підв'язування посудин до трос-батареї?
   – Крутицького, Миколо Борисовичу. Він, як вам відомо, вчора виписався з госпіталю, але Арсен Давидович не дозволяє йому братися до важкої роботи. А це буде якраз для нього.
   – Ну що ж, я не заперечую, – згодився капітан. – А чи не важко вам буде одному, Марате?
   Запитання було якраз до речі.
   – Якщо дозволите, товаришу командир, то мені досить буде одного Павлика, – відповів Марат. – Ми з ним чудово справимось.
   – Знову цей вояка пнеться в бійку? Я чув, як ви перешіптувались. Ну гаразд, рушайте, але наглядайте за ним, Марате! А втім, відкладіть справу до завтра. Зараз почнеться аврал – будемо відводити підводний човен у док.
   Через півгодини майже вся команда «Піонера» – двадцять два чоловіки, – одягнена в скафандри, вийшла з підводного човна з тросовими лямками на плечах. Обплетений тросовою збруєю для роботи електролебідки, «Піонер» був готовий до буксування. Терміт продовжував горіти під дюзовим кільцем, і його залишили в тому ж положенні, тому що повільне пересування «Піонера» анітрохи не повинно було вплинути на правильний перебіг термітної реакції. Вісімнадцять чоловік, по дев'ять з кожного борту, швидко прикріпили свої лямки до середнього корінного троса, що поздовжньо охоплював весь підводний човен від носа до корми, і чекали тільки сигналу, щоб одночасно запустити свої гвинти. Біля корми, коло дюзового кільця, прикріпили до того самого корінного троса свої лямки Скворешня і Матвєєв: вони повинні були виконувати роль керма, відводячи корму то в один, то в другий бік. Капітан впрягся на носі, попереду всіх, і керував маневром. Павлик повинен був пливти попереду, виконувати всякі розвідувальні доручення капітана і повідомляти про скелі на шляху, їхню висоту над дном, про підводні виступи суші.
   Важко передати радість, яку відчував Павлик, одержавши поважну роль ад'ютанта при самому капітані. Проте кожний міг це без великих зусиль помітити, поглянувши на сяюче щастям обличчя хлопчика. Незважаючи на це, Павлик з усієї сили намагався поводити себе, як дорослий, стримано: не метушився, не втручався, куди не треба, взагалі тримав себе в руках.
   Рівно о двадцятій годині пролунала команда капітана, разом натягнулась двадцять одна лямка. Звільнений від якорів, тихо й величаво, наче віддаючись на піклування маленьких істот, що населяли його, «Піонер» вирушив у дорогу.
   Капітан вивів його спочатку далі, у відкритий океан, щоб уникнути зустрічей із скелями, підйомами та підводними мисами, на які був багатий схил.
Корабель ішов досить швидко, чудово слухався керма і через дві години, за розрахунками капітана, знаходився вже на траверзі печери. Тут корабель круто повернули кормою до острова, і в такому положенні, на трьох десятих ходу, його тихо повели до підводного схилу. Капітан зняв з себе лямку й тримався тепер перед кормою. Павлик плив попереду, показуючи найзручніші – прямі й широкі – проходи між підводними горбами та скелями. Це було важке завдання: «Піонер» був завдовжки близько сімдесяти метрів, з найбільшим діаметром до десяти метрів, і занадто покручений або вузький прохід був для нього непридатний. А підніматися над скелями і потім опускатися він не міг: електроприводи від баластних та інших цистерн ще не були полагоджені. Але Павлик чудово справлявся з своїм завданням і вірно показував шлях, який він встиг добре вивчити, поки підводний човен ішов ще оддалік від острова. А втім саме в цьому місці схил був стрімкий і обривистий, що значно полегшувало підхід до острова.
   Кормою вперед, «Піонер» все повільніше і повільніше наближався до печери. Ось уже в печеру ввійшло дюзове кільце з термітом, що горів під ним. «Піонер» ішов прямо, як по ниточці, і незабаром підводний човен, низько тримаючись над дном, весь увійшов у печеру.
   Близько півночі «Піонер» спокійно висів уже під склепінням враз ожилої, яскраво освітленої печери, наче велетенський дирижабль у своєму просторому безпечному сховищі.


   Уночі капітан зробив зведення всіх повідомлень про хід робіт за минулий день. Роботи йшли прекрасно, точно за графіком. Дев'ятнадцятого серпня, тобто через три дні, «Піонер» зможе вийти із свого нового сховища й понестись до далеких берегів Радянського Примор'я. Але цей день і був тим останнім для початку походу строком, після якого вже не було б надії своєчасно, двадцять третього серпня, прибути у Владивосток. Від острова Рапа-Нуї підводний човен повинен був пройти по прямій, польотом птаха, близько п'ятнадцяти тисяч кілометрів. Рівно сто годин безупинного, на десяти десятих ходу буде потрібно «Піонерові», щоб покрити цю величезну відстань. І лише при умові, що «Піонер» вирушить у дорогу не пізніше шостої години ранку дев'ятнадцятого серпня, він зможе, наздоганяючи сонце, з'явитися в Уссурійській затоці, біля Руського острова, перед Владивостоком о десятій годині ранку двадцять третього серпня. Але яка-небудь непередбачена затримка всього лише на вісім-десять годин – і все зривається. Вся праця, всі надлюдські зусилля команди і всі надії підуть прахом.
   Піт покрив лоб капітана, коли в нічній тиші, у своїй каюті, на охопленому сном підводному човні, він раптом прийшов до таких висновків. «Не можна!.. Не можна йти в ремонт без резервів у часі, – думав він. – Треба ще швидше, ще напруженіше працювати. Зберегти хоча б ці вісім-десять годин. Але що можна ще вимагати від команди, яка не знає ні сну, ні відпочинку, стільки днів працюючи на крайній, здається, межі своїх уже виснажених сил?»
   Капітан нічого не міг придумати. Дорогоцінні години короткого відпочинку минали в цих тривожних міркуваннях, і побудка застала капітана із запаленими від безсоння очима. Він вийшов з підводного човна, охоплений пекучою турботою, і квапив людей, які ще не розім'яли свої не відпочилі за коротку ніч тіла, квапив швидше-швидше братися до роботи. Він відчув справжню насолоду, коли побачив результати роботи Скворешні за цю ніч.
   Скворешня взяв на себе нічне вартування біля електролебідки, що повільно підтягувала дюзове кільце на його розм'якшеній нижній петлі. Але біля лебідки робити було, власне кажучи, нічого, і Скворешня весь зосередився на очистці кормової частини від металевих наростів, бородавок, застиглих калюж, патьоків та крапель, які залишилися на ній після того, коли дюзове кільце було зірване вибухом із свого місця. Робота була дуже важка, стомлива. Терміт застосувати тут було неможливо. Інструменти тупились і ламалися, електродрилі, маленькі електропилки, електроструги швидко кришилися.
   Кінець кінцем Скворешня переходив на ручні інструменти, пускав у хід свою надзвичайну фізичну силу і не раз добивався далеко кращих наслідків, ніж з електроінструментами.
   Перед ранковою побудкою дюзове кільце було вже зовсім близько від корми корабля, і місце для нього було очищене й готове для насадки. Але всередині кільця знаходилося ще чимало обломків газопровідних труб з гострими рваними краями. Скворешня заходився їх витягати, намагаючись закінчити цю роботу до того моменту, коли електролебідка притягне дюзове кільце впритул до корми.
   Скворешня й зараз розвизав шалену енергію, наче і не провів безсонної, виснажливої ночі, його кипуча робота так запально вплинула на всю дюзову бригаду, яка тільки-но стала до роботи, що неможливо було втриматися й не приєднатися до неї.
   І коли Корнєєв відшукав капітана, щоб повідомити його, що збирається, згідно з вчорашнім розпорядженням, відправити Марата й Павлика з трос-батареєю на глибину, він знайшов його серед бригади дюзізців за шаленою роботою біля дюзового кільця.
   – А скільки лишилось Маратові, щоб закінчити ремонт щита й сітки управління? – спитав капітан, не підводячи голови і не відриваючись від діла.
   – За графіком бригади, в порядку змагання, приблизно ще годин сім-вісім.
   – З ним працює Павлик?
   – Так.
   – Передайте їм обом – і Марату і Павлику – моє особисте прохання закінчити цю роботу якомога швидше проти бригадного графіка. Після цього хай відправляються. І вас прошу, товаришу Корнєєв! Швидше… Швидше… Напружте всі сили, всі залишки своїх сил! У нас немає резервів часу. Через півгодини приходьте в мою каюту із старшим лейтенантом, професором Лордкі-панідзе, Чижовим, Сьоміним, Козирєвим, – я з'ясую вам становище.
   Марат і Павлик були трохи засмучені затримкою їх експедиції за електрострумом, до якої вони вже почали готуватися. Але особиста просьба капітана, передана через Корнєєва в дещо урочистому, багатозначному тоні, вплинула на них надзвичайно збудливо, і вони гаряче, з припливом нової енергії взялися до роботи.
   У призначений час до капітана прийшли всі, кого він запросив.
   – Товариші, – звернувся капітан до присутніх, – за графіком бригад, ми зможемо вийти в похід дев'ятнадцятого серпня. Для походу лишиться тільки чотири доби. Це в обріз – якраз стільки, скільки потрібно, щоб прибути у Владивосток точно двадцять третього. Але у нас не лишається ніяких резервів часу. Найменша випадкова затримка може зірвати все. Треба ще більше прискорити ремонт. Треба мати про запас хоча б годин десять. Просто сказати про це команді – не годиться. Боюсь перетягнути струну. Але от Скворешня показав вихід. Він дає приклад своєю працею, він запалює енергією свою бригаду, вона тягнеться за ним, намагається не відставати. Результати очевидні: бригада працює як ніколи. Прошу вас, товариші: будьте таким же прикладом для своїх бригад, і ми напевно забезпечимо собі необхідний резерв. До вас, Лорд, ще одна просьба. Лейтенант Кравцов уже досить зміцнів і мало потребує вашого догляду. Додайте до какао що-небудь з вашого медичного, дієтичного арсеналу, щоб підвищити його поживність і зміцнювальні властивості, і потім накажіть наповнити цим какао термоси тих, хто працює зовні підводного човна. Для працюючих усередині організуйте розноску через кожну годину-дві такого самого харчування в склянках. Все, товариші. За роботу! І хай кожний з вас робить те, що він у силі зробити. Ага, ще одне… Товаришу Сьомін, ви зараз, мабуть, будете читати сьогоднішній номер газети? Виділіть окремо нічну роботу Скворешні. Не лишайте її до завтрашнього. Відомості про неї візьміть у Козирєва зараз же. По місцях, товариші!
   Пролунав дрібний, квапливий стукіт у двері.
   – Зайдіть! – голосно сказав капітан. Показалося схвильоване обличчя Плетньова. Він швидко ввійшов у каюту, зачинив за собою двері і квапливо попрямував кругом стола до капітана, його обличчя було червоне, очі блищали, оточені сіткою зморщок, що безперервно рухалися; у руці він тримав телеграфний бланк.
   – Дуже терміново. Урядова, – промовив Плетньов, задихаючись, немов після бігу, і подаючи радіограму капітанові.
   Уже після перших прочитаних слів на втомленому обличчі капітана відбилося незвичайне хвилювання. Нахилившись над радіограмою, він вп'явся очима в її текст. його хвилювання, таке незвичайно відкрите для цієї стриманої людини, негайно передалося всім учасникам наради. Застигши на місцях, вони не зводили нетерплячих очей з свого капітана, лише зрідка обмінюючись короткими запитливими поглядами. Капітан швидко перебіг рядки радіограми.
   Нарешті він одірвався від неї і обвів очима присутніх. Очі випромінювали якусь незвичайну радість. Він рвучко підвівся й тихо, наче не довіряючи собі, своїй витримці, промовив:
   – Товариші… – Голос його перервазся.
   Він глибоко зітхнув і знову промовив уже зміцнілим голосом:
   – Товариші! На нашу долю випало надзвичайне щастя. Ми одержали радіограму від Центрального Комітету нашої партії. Я оголошу зміст радіограми…
   Всі встали, немов підхоплені вітром, схвильовані, з відразу помолоділими обличчями, і застигли, подавшись уперед до капітана. Він читав, руки його ледве помітно тремтіли, і білий аркуш радіограми колихався над столом.
   «Москва, блискавка, урядова. Капітанові підводного човна «Піонер» Воронцову, комісарові Сьоміну, начальникові наукової частини експедиції професорові Лордкіпанідзе.
   Шлемо героїчному екіпажеві підводного човна «Піонер» палкий комуністичний привіт! З захопленням стежимо за вашою невтомною, прекрасною боротьбою з ворожою стихією, з наслідками підступної зради. Ми твердо впевнені в благополучному закінченні вашої експедиції. Ми впевнені, що в історію боротьби за вивчення й оволодіння таємничими глибинами океану ви впишете нові славні сторінки, що в грізний час випробувань підводний човен буде на своєму посту біля рідних берегів для захисту свободи й дальшого розквіту Соціалістичної Батьківщини…»
   Імена тих, що підписали радіограму, потонули в бурі захоплених вигуків… Все перемішалося в каюті.
   – Ми прийдемо в строк!.. Ми виправдаємо довір'я партії! Ми переможемо!.. Переможемо!..
   – До команди! До команди! – закричав комісар. – Товаришу командир! Треба повідомити команду!
   Його молоде обличчя сяяло під шапкою сивого волосся. Він підійшов до капітана і, ледве стримуючи неслухняний, зривистий голос, наскільки можливо офіціально сказав:
   – Товаришу командир, дозвольте негайно скликати команду для вашого повідомлення!
   Капітан поклав йому обидві руки на плечі, стиснув їх.
   – Ну, звичайно! Сьомін, товаришу дорогий! Звичайно! І швидше, швидше! Марш, марш!
   Він повернув комісара за плече і, підштовхуючи його до дверей, кинув навздогін:
   – Всю команду і всіх наукових працівників!
 //-- *** --// 
   Об одинадцятій годині, ще збуджений після тріумфуючого мітингу з приводу радіограми, Марат побіг до Кор-нєєва повідомити його, що ремонт щита й сітки управління повністю закінчено ним і Павликом на три години раніше, ніж передбачалося графіком.
   Маратові здавалося, що ніколи він не працював з такою насолодою, з таким захопленням, як зараз. Йому здавалося, що радіограма була повна не слів, а незвичайної музики, яка досі продовжує лунати в його душі. Він біг по трапах та відсіках, наспівуючи щось веселе й радісне, не чуючи ніг під собою. І скрізь він чув то тихе мугикання, то голосний спів, всюди він бачив виблискуючі очі, мимовільні усмішки.
   – Ми переможемо, Маратушко! – дзвенів йому вслід крик Крамера.
   – На три години раніше! – кричав, сміючись, Марат і летів далі.
   Він знайшов Корнєєва в камері електролізу, під ванною, куди той заліз для роботи, залишивши в межах видимості самі лише ноги.
   – Гаразд, – коротко й глухо відповів Корнєєв, вислухавши повідомлення Марата про закінчення роботи і нетерплячу просьбу дати дозвіл відправитися з трос-батареєю. – До капітана не піду… Ніколи… Іди сам і доповідай…
   Капітана Марат знайшов у газопровідній камері, де він разом з бригадою Козирєва виймав обломки труб, що стирчали з внутрішньої перебірки. Щоб добратися туди, треба було виявити чимало спритності та акробатичного мистецтва. Пісня лунала й тут, але Марата це не здивувало: вона зливалася з піснею в його власній душі.
   – Дякую за роботу, Марате! – відповів капітан, вислухавши його рапорт.
   – Передайте мою подяку й Павликові. Пообідайте і влаштуйте собі та йому перерву і відпочинок, які належать вам. Потім відправляйтесь. Скільки вам потрібно часу на цю операцію?
   – Думаю, годин шість-сім, товаришу командир. Не знаю, наскільки зручний та чистий буде схил.
   – Так, так… Звичайно. В усякому разі, поспішайте, ваша допомога потрібна тут. Тримайте зв'язок з підводним човном. Ну, йдіть! Бажаю успіху. Привіт Павликові. Наглядайте за ним!
   Марат прекрасно здавав собі справу, наскільки важке завдання, покладене на нього, і не відмовився од відпочинку, який запропонував йому капітан. Однак він встиг під час перерви пояснити Крутицькому, як підв'язувати посудини до трос-батареї. Після обідньої перерви, уже втрьох з Крутицьким, вони взялися виносити посудини із складу, підносити їх до барабана трос-батареї, закупорювати, підготовляти для них петлі з дроту. Покінчивши з цією роботою, о шістнадцятій годині, з повною зарядкою акумуляторів у скафандрах, термосів, патронів з рідким киснем, у похідному озброєнні, з набором необхідних інструментів і глибоководним термометром біля пояса, – Марат і Павлик стояли у вихідній камері, майже зовсім готові до виходу з підводного човна. В останню хвилину в камеру вбіг Шелавін і втиснув Маратові глибоководний батометр.
   – Будь ласка, Марате… Це вас, я сподіваюсь, не дуже утруднить. Невелику пробу води з глибини… Дуже прошу.
   Зараз же за ним квапливо підійшов зоолог і, відвівши Павлика вбік, тихо, трохи зніяковіло сказав:
   – Дивись, Павлику, коли трапиться що-небудь особливо цікаве, не пропусти, будь ласка. Я буду тобі дуже вдячний. Звичайно, коли… м-м-м… обставини і, так би мовити, час дозволить… Будь ласка, Павлику.
   За кілька хвилин Павлик і Марат ішли вже схилом, несучи на плечах кінець трос-батареї, його приймач, схожий на закритий, трохи здутий всередині бутон велетенського тюльпана. Спустившись кроків на п'ятдесят, вони поклали цей бутон на уламок скелі, щоб перевірити механізм пуску трос-батареї. На тросі, біля основи бутона, був великий, з широкими лапками вимикач. Марат повернув його, і бутон почав повільно розкриватися, немов квітка, що розпукувалася. За хвилину приймач являв собою величезну, опуклу всередині головку соняшника, всіяну, немов насінням, чорними точками термоелементів.
   Переконавшись у справності трос-батареї, Марат ще раз повернув вимикач, і бутон закрився.
   – Ну, Павлику, в дорогу! На плече! Раз, два! Пішли!
 //-- *** --// 
   Поволі, непомітно темпи робіт на кораблі наростали. Винятково напружена робота начальників бригад і самого капітана давала свої наслідки. Чимало допоміг справі і зоолог. Він придумав нову комбінацію вітамінів, які звичайно додавали до какао, з нещодавно відкритим вітаміном КЛ2, і вона відразу почала успішно боротися з втомою команди, піднесла настрій, збільшила працездатність людей. Кок Бєлоголовий, за вказівкою зоолога, кожні дві години приносив їм по чашці «живої води», як прозвав це какао Ромейко, і примушував їх тут же, при ньому, випивати.
   На допомогу прийшов і лейтенант Кравцов. Йому було дозволено вставати з койки, ходити, читати й писати. Хоч його фізичний стан все поліпшувався, але ніхто вже не міг впізнати в ньому колишнього веселого лейтенанта – смішливого, балакучого жартуна, який любовно стежив за своєю зовнішністю. Блідий, змарнілий, непоголений, з занехаяними бачками, він годинами нерухомо лежав на койці, мовчазний, з втупленими в стелю очима, думаючи про щось своє, мабуть, важке й болісне. Іноді з його грудей виривалося зітхання чи стогін, він починав неспокійно перевертатися з боку на бік, уставав, переходив у крісло і знову повертався на койку, наче не знаходячи собі місця, ніби намагаючись утекти від якихось тяжких спогадів. Сьогодні, дізнавшись від зоолога, що напруженість загальної роботи ще більше зросла, він боязко й нерішуче попросив ученого дістати для нього в капітана дозвіл змінити в центральному посту старшого лейтенанта. Роботи там майже ніякої зараз нема, в усякому разі, вона зовсім не втомлива: підтримувати радіотелефонний зв'язок з усіма відсіками підводного човна, з людьми, які працюють назовні, з капітаном, з Маратом, випускати час від часу інфрачервоний розвідник, стежити за його повідомленнями на екрані і, нарешті, одержувати від бригад відомості про хід робіт і складати загальні зведення. Робота дріб'язкова, а тимчасом старший лейтенант звільниться і візьме участь в авралі. Старший лейтенант, дізнавшись про це, гаряче підтримав пропозицію Кравцова, і зоолог дістав у капітана дозвіл. Краска радості залила обличчя лейтенанта, коли зоолог сказав йому, що капітан задовольнив його просьбу. Наче не вірячи своєму щастю, немов побоюючись втратити його, він квапливо поголився, скинув з себе лікарняний халат, переодягнувся у формену одежу, любовно оправив її, почистив і оглянув, як щось надзвичайно дороге, мало не втрачене і знову щасливе знайдене…
   Він швидко перейшов у центральний пост, і старший лейтенант, передавши йому справи, негайно кинувся до електриків, щоб вивести їх з прориву, який виник у них через відсутність Марата і Павлика.
   О двадцятій годині лейтенант доповів капітанові перше зведення про хід робіт. Зведення принесло капітанові величезне задоволення: в роботі явно виявилося нове піднесення.
   – З Маратом зв'язок підтримуєте, товаришу лейтенант?
   – Кожну годину, товаришу командир. Каже, що все в порядку. Кілька затримок у дорозі вони досить швидко ліквідували. Зараз обидва знаходяться на глибині тисячі ста метрів, температура води – чотири з половиною градуси вище нуля.
   – Чудово! Мабуть, вони скоро доберуться до двох з половиною градусів і зможуть повернутися. Молодці хлопці! Як ви себе почуваєте, товаришу лейтенант?
   – Дякую, товаришу командир! Почуваю себе прекрасно. Хоч яка-небудь робота, і та краще всяких ліків…
   О двадцять третій годині стало відомо, що електрики закінчили ремонт електроприводів до цистерн: кінгстони, насоси і вентиляція почали працювати. Дюзова бригада дізналася про це ще раніше з пробних маневрів корабля, який почав раптом підніматися й опускатися разом з бригадою. На кормі човна ці еволюції були зустрінуті глухим, квапливим «ура». Ніколи було розгинати спину, махати руками, тим більше, що для самих дюзівців наставав вирішальний момент: закінчувалась насадка дюзового кільця на місце, і мало початися зварювання його з корпусом корабля.
   За кілька хвилин до півночі – звичайного кінця денних робіт – кільце остаточно сіло на місце і з-під нього забрали, нарешті, тигель з термітом, що горів. Усі вже збиралися йти, але Скворещня заходився коло останньої перед зварюванням прочистки жолобків у гофрованій обшивці корпусу, якими мав піти під дюзове кільце розплавлений метал.
   – Зараз, зараз іду, – бурмотів він у відповідь на заклик Козирєва залишити роботу. – Ось тільки закінчу цей жолобок…
   Але жолобок був далеко не в порядку, старий метал не весь був, очевидно, видалений, і Скворешня довго водив електродрилем уперед та назад під кільцем, поки не переконався, що жолобок зовсім чистий. Однак і після цього Скворешня не думав іти. Якась невгамовна пристрасть оволоділа ним, і він не в силі був перебороти її і залишити роботу. Ще й ще жолобок… Тільки цей… І ось цей… А за ним і той… Не можна відірватися від них, їх ще так багато попереду!.. З однаковою енергією, немов з невичерпними силами Скворешня продовжує роботу.
   Години нічного відпочинку летять непомітно й швидко. Пустинно в печері під яскравими променями прожекторів. Мелькають кругом підводного човна в'юнкі тіні риб, зупиняються навколо зігнутої на кормі дивної постаті і враз розлітаються при якому-небудь різкому русі її.
   Скоро побудка, але скоро, зовсім скоро… Ось уже близько останній, не перевірений ще жолобок… Бригада зможе безпосередньо розпочати зварювання…
   Вранці, випливши до місця роботи, бригада із здивуванням оглядала корму корабля: вона була ідеально чиста й готова прийняти дюзове кільце.


скачать книгу бесплатно

страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Поделиться ссылкой на выделенное