Григорий Адамов.

Таємниця двох океанів

(страница 29 из 37)

скачать книгу бесплатно

   З часу останньої, такої пам'ятної розмови з Горєловим у Ленінграді і свого арешту капітан багато втратив у рішучості й сміливості поводження. Морський аташе держави, яка вважала себе володаркою східних морів, давши радянській владі себе так «легковажно» піймати на гарячому, був звільнений нею лише з причин дипломатичного характеру і, вкрай скомпрометований арештом, негайно був відкликаний на батьківщину. Командування крейсером, якому був доручений зв'язок з Горєловим і спостереження за радянським підводним човном, незважаючи на важливість цієї місії, було явним пониженням для капітана Маеда.
   Горєлов кволо потиснув руку капітана й тихо сказав:
   – Я безмежно вдячний вам, капітане… Я ніколи не забуду… імен моїх рятівників – і льотчика лейтенанта Хасегава… і майора Айдзана… і лікаря Судзукі… Ще раз дякую вам…
   Капітан Маеда і всі, хто його супроводжував, вийшли з корабельного госпіталю. Горєлов відкинувся на білосніжну подушку і заплющив очі.
   З того моменту, як знепритомнілий Горєлов був підібраний льотчиком лейтенантом Хасегава і доставлений на крейсер, він був оточений винятковою увагою і піклуванням. Капітан Маеда не перебільшував: потрібна була особлива, незвичайна наполегливість, щоб урятувати Го-рєлова при наявності перешкод, здавалось – непереборних. Але капітан Маеда дечого не доказав: інструкції головного штабу недвозначно пов'язували всю дальшу кар'єру капітана з відшуканням і благополучною доставкою Горєлова. Отже, життя капітана залежало, власне кажучи, від життя Горєлова: примара харакірі невідступно супроводжувала капітана всі двадцять годин, протягом яких ішла відчайдушна, безперервна боротьба за визволення Горєлова із скафандра і оживлення його. Капітан Маеда мав усі підстави вважати майора Айдзава та лікаря Судзукі також і своїми рятівниками.
   Догляд за Горєловим був надзвичайно уважний; лікар Судзукі застосовував найновіші методи для швидкого відновлення сил організму. На третій день його пацієнт міг уже без особливих зусиль вести тривалу розмову з капітаном Маеда, коли той вдруге відвідав його.
   Цього разу капітан прийшов у супроводі лише одної людини, яка принесла з собою диктофон, установила його біля ліжка Горєлова, а тоді вийшла. Після перших вишуканих фраз, з виявленням радості з приводу швидкого одужування Горєлова, розпитів про його самопочуття, нових висловів співчуття щодо перенесених ним випробувань капітан перейшов, нарешті, до справи.
   – Головний штаб був би вам дуже вдячний, містер Крок, якби ви дали нам деякі відомості про конструкцію підводного човна, на якому ви перебували, про його озброєння, джерела рухової сили, двигуни і взагалі про все те, чим відрізняється він від сучасних підводних човнів звичайного типу.
   Горєлов, очевидно, чекав цих питань. Він швидко відповів:
   – Пробачте, капітане, але всі ці відомості я передам особисто головному штабу, як тільки ми прибудемо в порт.
До речі, де ми зараз знаходимось?
   Капітан був, видно, неприємно здивований. Із застиглим обличчям і напівзаплющеними очима, він з хвилину помовчав, а потім тихо вимовив:
   – Можу запевнити вас, вельмишановний містер Крок, що я дію в даному разі не з простої цікавості, а саме за дорученням головного штабу.
   – Дуже шкодую, капітане, і ще раз прошу у вас пробачення, але деякі дуже важливі міркування примушують мене утриматися від відповіді на ваші запитання. Свої повідомлення я можу дати тільки безпосередньо, тільки особисто головному штабові. І чим скоріше я буду доставлений у порт, тим краще буде для справи. Саме тому я й цікавлюсь питанням про рух корабля. Капітан знову помовчав.
   – Ви маєте право діяти, містер Крок, – відповів він нарешті, – як вважаєте за потрібне. Я ні в якому разі не дозволю собі наполягати, якщо це ваше остаточне рішення. Вважаю лише за необхідне довести до вашого відома, що це рішення, якщо ви його не зміните, завдасть штабу деяких труднощів. Я був би дуже вдячний, якби ви взяли до уваги цю обставину у ваших дальших міркуваннях. А втім, – поспішно додав капітан, помітивши легкий рух досади на обличчі Горєлова, – я знову повторюю, що анітрохи не наполягаю і віддаю все на ваш доброзичливий розсуд… Щождо нашого корабля, то в цей час він усе ще знаходиться на тому самому місці, де ми мали щастя взяти вас на борт.
   – Як! На тому самому місці? – з подивом і занепокоєнням спитав Горєлов, підвівшись на лікті. – Чому?
   – За інструкцією головного штабу, ми зобов'язані, прийнявши вас на борт, цілком упевнитись у загибелі підводного човна. Ми повинні мати найпереконливіші докази і чекаємо лише вашого одужання і вашої допомоги, щоб дістати їх.
   – Докази?! – у великому збентеженні повторив Горєлов. – Які ж докази? Після вибуху на поверхні океану з'явились масні плями, але вас не було поблизу, і тепер вони вже, звичайно, зникли. Там же випливло кілька дрібних дерев'яних уламків, але їх, мабуть, віднесло хвилями і вітром. Які ж можуть бути тепер докази?
   – Двічі, – повільно відповів капітан Маеда, – ми були твердо впевнені, що підводний човен знищено нами, але потім виявлялось, що ми були лише жертвою згубної помилки. Останнього разу ми надто дорого заплатили за цю помилку, втративши наш кращий крейсер і кращого капітана флоту його величності. Траур по крейсеру і його бойовому командирові досі огортає серця всієї нації, хоч вона і не обізнана із справжньою причиною їх загибелі. Ми не хочемо більше цих помилок!
   – Але подумайте, капітане, – вигукнув у надзвичайному збудженні Горєлов, – про які докази може бути мова? Що може переконати вас у безперечній загибелі підводного човна? Я не можу уявити собі, що задовольнило б вас тепер, коли вже минуло три доби з моменту вибуху і жодних слідів знайти неможливо?!
   Блідий, з рясними краплинами поту на лобі, він відкинувся на подушку, цілком знесилений.
   – Не хвилюйтесь так, дорогий містер Крок, – з неприхованим занепокоєнням сказав капітан. – Для нас дуже дороге ваше здоров'я, щоб наражати його на небезпеку. Тим більше, що серйозних підстав для цього нема. Необхідні докази, при вашому мужньому сприянні, зовсім не так уже важко й дістати. Підводний човен затонув, якщо катастрофа дійсно трапилась з ним, у порівняно мілководній частині океану, його найбільша глибина досягає тут близько тисячі двохсот метрів. При такій умові нема нічого легшого знайти судно, якщо ви не відмовитесь провести ці розшуки, одягнувшись у свій скафандр, яким ви користуєтесь так майстерно і впевнено. Місце вибуху знаєте досить точно. Якщо підводний човен загинув, він лежить на дні де-небудь поблизу того місця. Ми забезпечимо вас портативним і потужним, останньої нашої моделі, електромагнітним металошукачем, і ви за короткий час зможете знайти підводний човен. Знайшовши його, ви переконаєтесь, в якому стані він перебуває, і вкажете місце його знаходження, після чого ми перевіримо це за допомогою засобів, які є в нашому розпорядженні, а можливо, навіть піднімемо підводний човен.
   – Але, капітане, – спробував заперечити Горєлов, – хіба я можу точно знати, в якому саме місці стався вибух? Це місце я визначив тільки приблизно біля Південного тропіка. Помилка на один градус збільшить обслідувану площу дна на тисячі квадратних кілометрів. Скільки ж часу буде потрібно на ці розшуки?
   – Скільки б не було потрібно! – почулась тверда повідь. – Ми вирушимо звідси лише в тому разі, коли знайдемо підводний човен або переконаємось, що його тут нема.
   Горєлов заплющив очі і нічого не відповів. Він був у цілковитому замішанні. Він не знав, що відповісти. Але він ясно зрозумів, що справа ще далека від кінця, що він перебуває під владою жорстокої, невблаганної сили і перетворюється в безвільне знаряддя чужих задумів і планів.
   Через хвилину він стрепенувся. В його очах майнула слабка надія, і він зробив нову спробу опиратися.
   – Якщо у вашому розпорядженні, капітане, – сказав він, ледве стримуючи хвилювання, – є чудові металошукачі, то чому б вам не скористатися ними з корабля? Або навіть з кількох кораблів для прискорення розшуків?
   Капітан заперечливо похитав головою.
   – Після гіркого досвіду ми уникаємо занадто близько підходити до цього підводного човна або до того місця, де він може знаходитися. Ми уникаємо цього риску.
   Горєлов, остаточно знесилений, нерухомо лежав із заплющеними очима і смертельно-блідим обличчям. Лікар Судзукі, який прибіг на виклик капітана, витратив немало часу й зусиль, щоб привести до пам'яті свого пацієнта.
 //-- *** --// 
   Закутий у скафандр, здіймаючись, як башта, серед малорослої команди корабля, Горєлов щодня, рано-вранці, важкими повільними кроками прямував до трапа. Щоразу його супроводжували, виявляючи всілякі ознаки поваги й шанобливості, старший помічник капітана лейтенант Осіма, майор Айдзава і ще кілька осіб командного складу. Караул біля трапа віддавав йому честь. Але Горєлов проходив по палубі корабля з похмурим обличчям, з почуттям раба, що йде під нагаєм наглядача на важку, підневільну працю. Зійшовши по трапу, Горєлов разом з майором Айдзава сідав у моторний катер, який за три години доставляв їх у визначений для сьогоднішніх робіт квадрат океану. Тут Горєлов надівав шолом і, захопивши невеликий ящик з металошукачем, спускався по драбині в море й поринав на дно. Там він блукав на десяти десятих ходу гвинта, в п'ятнадцяти метрах над дном, із засвіченим ліхтарем на шоломі і прислухався до металошукача, даремно шукаючи його сигналів. Треба було обслідувати величезну площу в декілька тисяч квадратних кілометрів, поділену Горєловим разом з капітаном на дрібніші частини, по декілька сот квадратних кілометрів, кожну з яких Горєлов повинен був обслідувати протягом одного дня. Під водою він снідав кількома ковтками какао або міцного бульйону з термоса харчування, на обід повертався на катер, вечеряз на кораблі, втомлений і змучений, і після уважного лікарського огляду негайно йшов спати у відведену йому каюту. За ніч майор Айдзава повинен був знову зарядити електроенергією акумулятори скафандра, підкачати кисню у патрони, забезпечити харчування, перевірити механізми.
   Одноманітно й томливо проходила в безперервних розшуках доба за добою, але жодних слідів підводного човна Горєлов не знаходив. Він почав уже втрачати лік часу.
   На дев'ятнадцятий день після вибуху, шістнадцятого серпня, Горєлов, повертаючись, несподівано побачив на палубі корабля, біля трапа, капітана Маеда, який зустрічав його. Капітан нетерпляче чекав, поки Горєлов звільниться із скафандра, і, не давши йому навіть відпочити, попросив іти за ним у каюту.
   Посадивши Горєлова в крісло, капітан сказав:
   – Наша радіостанція ще вчора зранку почала перехоплювати якісь шифровані радіопередачі з невідомого пункту. Ми встановили, що передача провадиться з нерухомої станції, розташованої десь на віддалі не більше як п'ятсот-шістсот кілометрів від нас в зюйд-остовому напрямі. Наші гідроплани протягом дня обслідували в цьому напрямі величезний простір над океаном, але не знайшли на його поверхні жодного судна, яке могло б передавати будь-які радіоповідомлення. Та й взагалі ця частина океану, як вам відомо, настільки віддалена від звичайних шляхів, настільки пустинна, що навряд чи можна сподіватись на зустріч з кораблями. Всі ці обставини, разом з цілковитою безрезультатністю ваших розшуків, змусили мене припустити, що підводний човен не загинув від вибуху, а, потерпівши більш-менш серйозну аварію, позбавлений можливості рухатися, відновив свою радіостанцію і зноситься тепер з своєю базою, викликаючи допомогу. Тому я вирішив тимчасово припинити тут роботу і наблизитися до джерел цих радіопередач. Там ви відновите розшуки з участю дивізіону наших підводних човнів, які я викликав з нашої найближчої бази. Через дві доби дивізіон прибуде на вказане мною місце, і там ми зустрінемося з ним. Я твердо переконаний, що коли моя версія про аварію, якої зазнав «Піонер», ймовірна, то й боєздатність його внаслідок цієї аварії значно знизилася. Тому я беру на себе відповідальність за риск, наявність якого безсумнівна, але на який я готовий піти, щоб дати «Піонерові» бій в умовах, найбільш сприятливих для нас. Якщо «Піонер» оправиться, якщо до нього підоспіє допомога, і він цілком відновить свою боєздатність, то такої нагоди для бою з ким ми більше ніколи не матимемо.
   Нам необхідно використати цю ситуацію повністю, негайно і добити проклятий підводний човен, поки це ще можна зробити з шансами на успіх… Ваша думка, містер Крок?
   На звичайно байдужому обличчі капітана Маеда відбилися сліди величезного збудження.
   Похиливши голову, із зблідлим обличчям, Горєлоз мовчав. Він провів декілька раз рукою по вологому лобі й нарешті глухо промовив:
   – Не можу уявити собі, капітане… Я не думаю, що підводний човен міг уціліти після такого вибуху. Але ви маєте рацію, капітане: обережність вимагає з'ясувати джерело цих радіопередач. Ви, безперечно, маєте рацію, капітане. Більше такої сприятливої ситуації не трапиться. Якщо «Піонер» з'явиться біля своїх берегів, то господарем далекосхідних морів буде він. Тільки він! І ніхто інший!
   Через півгодини величезний крейсер – могутня сталева фортеця, наїжившись дулами численних гармат, рушив з місця і, здіймаючи високі зеленуватосині, в пінистих мереживах вали, понісся на південний схід безмежними просторами пустинного океану.


   Океанічні течії далеко не відзначаються тією сталістю основних ознак, яка звичайно приписується їм. Залежно від тих чи інших причин їх ширина, глибина й зона поширення досить часто змінюються, так само, як і температура їх води, солоність, напрям, швидкість. Всі ці зміни викликаються різними порами року, напрямом та силою вітрів, тиском атмосфери, кількістю плавучої криги й льодяних гір, кількістю опадів і рядом інших причин, не завжди, проте, достатньо вивчених і навіть не завжди відомих.
   Якщо така мінливість течій від постійних або періодичних причин давно спостерігається і більш-менш вивчена, то випадкові явища подібного характеру завдають немало клопоту вченим, часто так і залишаючись для них загадковими й незрозумілими.
   Наші знання про течії та й взагалі про фізичне життя океанів дуже незначні. Особливо недостатні вони про Тихий океан, безмежні простори якого, зрідка відвідувані кораблями, становлять для нас до цього часу майже зовсім не досліджену пустиню.
   В тій області Тихого океану, біля Південного тропіка, де радянський підводний човен «Піонер» зазнав зрадницького удару, рух бокових завмираючих струменів Південної екваторіальної течії, які направляються на південний схід, вже ледве помітний. Проте не було б нічого дивного, якби в описуваний нами час який-небудь сторонній спостерігач, що володіє здібністю пронизувати поглядом величезні товщі води, помітив тут, на глибині близько ста п'ятдесяти метрів від поверхні, величезний силует, що досить швидко рухався, підхоплений течією, в протилежному, південно-західному напрямі. Очевидно, в цих місцях існувала постійна або випадково виникла внаслідок невідомих причин підводна течія, яка йшла зовсім самостійним шляхом, напереріз слабким поверхневим струменям Південної екваторіальної течії.
   В першу хвилину нашому спостерігачеві з такими надзвичайними зоровими здібностями здалося б, що він бачить перед собою позбавлені життя останки гігантського, фантастичних розмірів кашалота з понівеченим, майже цілком відрубаним хвостом. Проте, придивившись уважніше, цей спостерігач повинен був би визнати свою помилку: важко уявити собі існування кашалота без пащі і в металевій шкурі. Крім того, маючи такий гострий зір, спостерігач, безперечно, мав би й не менш тонкий, досконалий слух. Уважно прислухавшись, він, напевне, уловив би звуки ударів металу об метал, тупіт людських ніг, гудіння машин, людські голоси, що доносилися зсередини цього металевого, кашалотоподібного, наче мертвого тіла…
   Одним словом, «Піонер» ясно виявляв ознаки напруженого внутрішнього життя.
   Вибух у камері газопровідних труб стався о четвертій годині п'ятнадцять хвилин ранку, за дві години до зміни вахти. Цей час на підводному човні вважали за нічний, і всі мешканці його, крім вахтових, як звичайно, знаходились у своїх каютах, поринувши в глибокий сон.
   Вибух з неймовірною силою потряс весь підводний човен до останнього шпангоута, майже перевернув його через ніс, кормою догори. Оглушливий гуркіт наповнив усі приміщення корабля. Все в них, не закріплене наглухо, було зірване з місця і з тріском і дзвоном, в страшенному хаосі валилось на підлогу, таранило перебірки, шалено перекочуючись з боку на бік у пітьмі, що раптово настала. Стогін поранених, крики переляку, вигуки команди, металічний скрегіт кріплень, свист і виття газів, що виривалися невідомо звідки – все змішалося в загальному, нестерпному шумі. Люди вилітали з койок, ударялись об перебірки і потім, оглушені й осліплені, перекочувались по палубі, перекидалися з місця на місце, не маючи можливості звестися на ноги.
   Уже в наступну після вибуху хвилину підводний човен різко випрямився, ліг горизонтально, потім з трохи піднятим догори носом, погойдуючись з борту на борт, з носа на корму і навпаки, наче отямлюючись від раптового переляку й поступово заспокоюючись, застиг на місці. Його бездоганна остійність подолала навіть таке незвичайне положення, його конструкція та матеріал витримали і це надзвичайне випробування.
   Перший, носом донизу, стрибок підводного човна викинув капітана Воронцова з койки і шпурнув його крізь розгорнуту враз запону із спальні до ніжок стола, що стояв посередині кабінету, наглухо пригвинчений до підлоги. Різкий біль у лівому плечі, який він відчув, ударившись об ніжку стола, не перешкодив йому, проте, майже несвідомо вхопитися й міцно триматися за ніжку правою рукою. Це врятувало його від дальших ударів та ушкоджень, якими йому загрожувала шалена качка корабля. Тримаючись за стіл здоровою рукою, капітан звівся на ноги і, пробираючись у непроглядній темряві по хиткій палубі, серед уламків скла, серед гуркоту й стуку предметів, що ковзали й били по ногах, добрався до акумуляторної шафки. Шафки не було на місці. Тоді капітан направився до дверей й спробував їх відчинити. Але двері заїло в пазах, і вони довго не піддавалися його зусиллям. Лише напруживши всі сили, капітанові вдалося трохи відсунути їх, протиснутися у відчинену щілину й вийти в коридор. Качка була вже слабка. Палуба стала майже стійкою, але лишалась у похилому до корми положенні. У цілковитій темряві, з простягненими вперед руками, капітан кинувся до центрального поста керування й голосно заговорив:
   – Товариші!.. Спокій!.. Підводний човен вирівнявся!.. Всі, хто може, на місця!.. Включайте автономні сітки!..
   Далеко в коридорі спалахнула лампа. Вона освітила кілька постатей, що спускалися в люки машинного відділу.
   Двері центрального поста були відчинені.
   Пробравшись у куток, де мала знаходитись акумуляторна шафка, капітан полегшено зітхнув: шафка була на місці. В наступну мить спалахнуло світло, і капітан оглянувся. Центральний пост являв собою картину повної розрухи. Майже всі лампочки сигналізації були побиті. Дерев'яний табурет висів на щиті управління, зачепившись за погнутий важіль вентиляції баластних цистерн. Великий гайковий ключ, невідомо звідки взявшись, пробив запобіжне скло і стирчав в одному з контрольних приладів. Клавіатура управління і кілька вимірювальних приладів були перебиті інструментами, що вилетіли з вітрини і лежали зараз розкидані під щитом. Головний гірокомпас був понівечений. Осторонь, біля столу, без ознак життя лежав ниць лейтенант Кравцов, напівприкритий картою, що впала зі столу. З-під його голови по похилій палубі повзла тоненька цівка крові.
   Одним поглядом капітан охопив усю цю жахливу картину і, помітивши на столі радіотелефонний апарат, кинувся до нього. Апарат неначебто уцілів і був в порядку. Чи ж у порядку точки приймання?
   Голос капітана пролунав майже у всіх відсіках корабля:
   – Слухати команду! Капітан в центральному посту! Всім, хто помітив проникнення води, доповісти мені негайно по радіосітці! На випадок пошкодження сітки повідомити особисто! Всім науковим працівникам подати допомогу потерпілим! Прізвища потерпілих повідомити через десять хвилин! Професорові Лордкіпанідзе, а якщо це неможливо – Цою з'явитися в центральний пост негайно!
   Через п'ятнадцять хвилин усе, що стосувалося стану підводного човна та його екіпажу, вже було відомо капітанові.
   З екіпажу корабля тяжко потерпіли: лейтенант Кравцов, водолаз Крутицький, художник Сідлер та прибиральник Щербина, що лежали вже в госпітальному відсіку в непритомному стані. Легко потерпіли, але залишаються на ногах після поданої їм першої допомоги: старший лейтенант Богров, професор Шелавін, помічник механіка Ромейко.
   Безвісти пропав головний механік Горєлов. Ніхто не міг зрозуміти, куди і як він зник. А втім, турботи й хвилювання з приводу стану човна не дозволяли нікому занадто багато думати про це дивне зникнення. Всіх хвилювала доля корабля.
   Вже через годину після вибуху відбулися короткі збори всього екіпажу. Капітан змалював становище: вибух газів, прониклих невідомо яким способом у газопрозідну камеру, завдав підводному човну значних руйнувань, проте жоден з його життєвих механізмів не вибув остаточно з ладу, – всі пошкодження можуть бути ліквідовані силами екіпажу. Найголовніше – це те, що «Піонер» зберіг плавучість – щоправда, з великим диферентом на корму і, згідно з показаннями уцілілого глибиноміра, тільки на певній, стоп'ятдесятиметровій глибині, не маючи можливості ні опуститися, ні піднятися. Позбувшись руху, управління, боєздатності і, нарешті, якщо можна так висловитись, оглухнувши й осліпнувши, підводний човен відносився якоюсь течією в невідомому напрямі. Всі контрольно-вимірювальні прилади, апарати зв'язку, автоматичної сигналізації й управління можна, як і пошкоджені машини, полагодити або замінити запасними. Єдина серйозна небезпека загрожує з боку ходових і рульових дюз, стан яких невідомий. Безпосередньо примикаюча до дюз газопровідна камера наповнена водою, яка почала пробиватися в кормовий електролізний відсік. Поки що не можна точно встановити, яким чином вода проникла в камеру: через пробоїну в корпусі підводного човна чи через дюзи. Також не можна бути впевненим, чи взагалі цілі дюзові кільця, чи силою вибуху вони зірвані й скинуті з човна. Про все це можна буде дізнатися, коли буде відновлено загальну або автономну сітку управління, за допомогою якої вдасться відкрити вихідну камеру й зробити зовнішній огляд кормової частини корабля.
   – Усьому екіпажеві, – закінчив своє повідомлення капітан, – потрібно негайно взятися за упорядкування всіх відсіків підводного човна, за ремонт машин, лагодження й заміну приладів та апаратів. Усі повинні пам'ятати, що мова йде не тільки про врятування човна, а й про те, що він зобов'язаний бути на своєму посту у Владивостоці точно у визначений урядом строк. На нас чекає величезна робота, але якщо дюзи, в якому б то не було вигляді, залишилися ще на підводному човні, він повинен бути й буде двадцять третього серпня у Владивостоці!
   Його віра, його енергія й непохитна рішучість передалися кожному учасникові зборів. Загорілися очі, пожвавішали стомлені обличчя. Один за одним люди виходили вперед, закликали до самовідданої праці, клялися, що готові віддати життя за врятування підводного човна і за його появу у Владивостоці в строк…
   До полудня всі відсіки корабля загальною авральною роботою всієї команди були очищені від уламків, було наведено порядок в господарських та продуктових складах, складах спорядження, інструментів, матеріалів, водолазного майна, хімічному та боєприпасів. Нашвидку пообідавши й розбившись на бригади за фахом, команда зараз же взялась за відновлення всіх сіток, за ремонт і лагодження машин, апаратів та приладів.


скачать книгу бесплатно

страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Поделиться ссылкой на выделенное