Григорий Адамов.

Таємниця двох океанів

(страница 20 из 37)

скачать книгу бесплатно

   Однак уже через кілька хвилин, спочатку взявши в радиста страшну клятву, що він «нікому-нікому не розкаже», Павлик, стоячи посеред каюти, все більше й більше розпалюючись і потрясаючи піднесеною рукою, читав йому свій твір. Порите глибокими зморшками, наче зоране трактором поле, обличчя Плетньова було в безперервному русі. Він не міг отямитися від захоплення, щохвилини перериваючи читця вигуками:
   – Як, як?…
   …І міць твоя подолана Радянською людиною назавжди.
   – Чудово! Я тобі кажу, що це чудово, Павлику! Ти мусиш надрукувати це в нашій стінгазеті! Так, так… Неодмінно! Негайно!
   – Справді, Вікторе Абрамовичу? – трохи зніяковіло, але з сяючими від щастя очима питав Павлик. – Ви дійсно так думаєте?
   – Обов'язково, Павлику! Обов'язково! Зараз же йди до Орєхова й попроси його передрукувати на машинці. А потім передамо в редакцію.
   Павлик постояв вагаючись, потім заявив:
   – Знаєте, Вікторе Абрамовичу, а що як не приймуть? А через Орєхова всі дізнаються…
   – Що значить – не приймуть? Приймуть. Я тобі кажу, що приймуть! Таку річ? Обов'язково надрукують! Я сам скажу редакції! От!
   Та Павлик заперечливо хитав головою – поет уперся. Плетньов пішов на поступку.
   – Ну, тоді знаєш що? На підводному човні є ще одна друкарська машинка – у Горєлова. Піди до нього й попроси. Він тобі не відмовить.
   Павлик просяяв.
   – Оце так ідея! Федір Михайлович мені не відмовить! Я сам буду друкувати! Я вмію друкувати на машинці. І Федір Михайлович уже нікому не розкаже.
   Так і вирішили.
   Павлик провів дуже неспокійну ніч і задовго до побудки вже був на ногах.
   Після сніданку, з делікатності почекавши чверть години, – нестерпно довгих п'ятнадцять хвилин! – він із завмираючим серцем постукав у двері каюти Горєлова. Ніхто не відповів, і Павлик постукав удруге.
   Горєлов появився у дверях похмурий, немов збентежений, але, побачивши Павлика, посміхнувся.
   – Заходь, Павлику, заходь. Сідай. Що скажеш? Він замкнув двері й посадив Павлика напроти себе.
   – Федоре Михайловичу, – червоніючи й запинаючись, почав Павлик, – я тут написав одну річ – вірш… для стінгазети. Але її треба передрукувати на машинці. Дозвольте мені скористатися вашою машинкою. Я сам буду друкувати. Я вмію. Ви дозволите, Федоре Михайловичу?
   Посмішка зникла з обличчя Горєлова. Він схопився з стільця іі два рази швидко пройшовся по каюті, але вже в наступну мить, посміхаючись, повернувся до Павлика.
   – Ну що ж, катай, Павлику! Не можна відмовити в такій дрібниці поетові. Я сам хотів було зараз попрацювати, але заради такої справи…
   – Дякую, Федоре Михайловичу! – просяяв Павлик.
– Велике спасибі! Тільки, будь ласка, нікому-нікому не кажіть.
   – Вже будь спокійний.
   За хвилину м'яке скрекотання друкарської машинки наповнило каюту.
   – Такий старий «ундервуд», а як легко працює! – захоплювався Павлик в інтервалах. – Я думав, у вас маленька, портативна, а вона ось яка велика!
   – Так… – відповів Горєлов, не відриваючись від книжки, в яку, здавалось, цілком заглибився. – Вона в мене давно. Я до неї дуже звик.
   Машинка знову заскрекотала. Але Павлик був ввічливий хлопчик. Йому здавалось, що Горєлову нудно в мовчанні, і він продовжував:
   – І я в Америці звик до «ундервудів». І друкував на них і навіть розбирав, чистив. Тільки там вони тепер усі маленькі, компактні. А старих моделей я майже не зустрічав. У них, певно, багато зайвих деталей?
   – М-гм… – пробурчав, не відриваючись од книжки, Горєлов.
   – Ось, наприклад, тут ящичок якийсь під важелями. Цікаво, для чого він тут? Га?
   Горєлов різко кинув книжку на стіл, помовчав і процідив крізь зуби:
   – Там… запасні частини. Ти, Павлику, краще не відривайся від роботи. Я поспішаю, і мені треба самому попрацювати на машинці.
   Павлик зніяковів.
   – Добре, добре, Федоре Михайловичу, – заквапився він. – Пробачте, мені вже недовго, я швидко…
   М'яке цокотання машинки лилося вже безупинно, перериваючись лише коротким дзижчанням і постукуванням на інтервалах та переносах. Горєлову не сиділось на місці: він щохвилини схоплювався і, зробивши кілька кроків по каюті, знову сідав на стілець. Він то брався за книжку, то знову відкидав її від себе. Жовна безперервно грали на його щоках.
 //-- *** --// 
   Цього ж ранку, коли Павлик із завмираючим серцем стукав у двері каюти Горєлова, в протилежному кінці ко-ридора в каюту капітана ввійшов професор Лордкіпанідзе. Ніяковість, яка в останні дні опановувала професора під час зустрічей і бесід з капітаном, і сьогодні не залишала його.
   – Здрастуйте, Лорд! – привітно зустрів його капітан, підводячись йому назустріч у білосніжному, розстебнутому по-домашньому кітелі. – Сідайте, прошу вас… Ні, ні, ось сюди. Тут вам буде зручніше.
   Він посунув до столу м'яке крісло, а сам сів на легкий плетений стілець.
   – Я хотів поговорити з вами, Лорд, про найближчі ваші роботи і про те, як ми будемо їх провадити.
   – Будь ласка, Миколо Борисовичу, я слухаю вас.
   – За прийнятим нами планом, наступна тривала глибоководна зупинка має бути біля Вогняної Землі. Мені хотілося б тепер уточнити, де саме проходитимуть роботи, простір, який ви маєте намір охопити ними, скільки людей там працюватиме.
   – Пробачте, Миколо Борисовичу. Ви не забули про короткочасну зупинку, яку ми намітили біля банки Бьордвууд, на півдорозі між Фальклендськими островами і Вогняною Землею? Мені дуже хотілось би обслідувати цей район і зіставити дані з результатами обслідування «Вальдивією» Агуласської банки, що на південь від мису Ігольного.
   – Звичайно, Лорд! Але ця добова зупинка не потребує такої підготовки й такої обережності, як станція біля Вогняної Землі. Саме там треба вжити найсерйозніших заходів, щоб убезпечити експедицію від будь-яких несподіванок. Хоч які ми сильні, хоч як захищені від замахів, але ми не знаємо, що може ще придумати ворог. Остання торпедна атака досить показова в цьому відношенні. Отже, дорогий Лорд, перше питання: де саме і який простір ви маєте намір вивчати в районі Вогняної Землі?
   – Хотілось би обслідувати південну смугу узбережжя цього архіпелагу, – сказав зоолог, встаючи і підходячи до карти. – По-перше, вона дуже мало вивчена, по-друге, її дуже рідко відвідують кораблі, і тому вона значно безпечніша для нас, ніж Магелланова протока…
   – Це міркування особливо важливе, – підтвердив капітан. – Моє завдання, таким чином, набагато полегшується. Яку ж ділянку ви маєте намір тут охопити?
   – Я думаю почати з бухти Нассау, – відповів зоолог, водячи олівцем по карті, – потім, захопивши північне узбережжя островів Уоллестон, пройти вздовж південної берегової лінії півострова Гарді, піднятися до бухти Кука на західному березі острова Гесті і, нарешті, коли дозволить час, обслідувати тут лабіринт островів Лондондеррі. Я вважаю, двох тижнів, які ми намітили для цієї станції, нам цілком вистачить.
   – Ну що ж! – охоче згодився капітан. – Вам видніше. Тепер дозвольте розглянути намічену вами смугу з погляду навігації. Вся ця смуга вкрита підводними скелями, камінням, рифами, багата на обмілини, зазнає дії несподіваних і капризних вітрів, штормів, бур та сильних течій. Вона надзвичайно важка й небезпечна для кораблеводіння як надводного, так і, особливо, підводного. Нам усе це, правда, не страшно: ми не сліпі, як звичайні підводні човни, і наші двигуни досить сильні. Та вже ж плавання тут вимагатиме великого напруження та уваги. Чи багато вам, Лорд, потрібно буде людей?
   – Весь склад наукової частини експедиції і все, що можна від щедрот ваших, Миколо Борисовичу, – посміхаючись одними губами, відповів зоолог і попрямував до свого крісла.
   – Багато не дам, дорогий Лорд, але декого виділю вам на допомогу, особливо з тих, кого ви та Іван Степанович встигли вже спокусити. Можна буде дати Скворешню й Марата, Медведєва, ну, звичайно, Павлика. Кого ж ще?.. От Горєлова – навряд. Мені, звичайно, дуже шкода, що я роблю вам прикрість, але… плавання передбачається важке, і йому треба бути на своєму посту.
   – Та ні ж, Миколо Борисовичу, будь ласка! – пожвавішав раптом зоолог. – Я зовсім не обстоюю Горелова, будь ласка… Ми чудово упораємося й без нього. Справді ж!
   – Ну, ну… Яка незвичайна самопожертва! – засміявся капітан. – А втім, Лорд, час від часу, при найменшій можливості, я віддаватиму вам його. Це буде й для нього маленькою премією за відмінну роботу. А тепер послухайте порядок робіт, який я хочу запропонувати вам. Підводний човен висадить у бухті Нассау весь склад наукової частини експедиції з усім її спорядженням. У цьому районі ви будете працювати за графіком, заздалегідь розробленим для всієї цієї станції – два, три чи скільки буде потрібно днів. Висадивши вас, підводний човен попливе у відкритий океан і там крейсируватиме, не наближаючись до берега. Кожного дня ви снідаєте перед виходом з підводного човна, на обід повертаєтесь, знаходячи човен по радіомаяку, після відпочинку знову відправляєтесь на роботу, а вечеряти і на ніч повертаєтесь додому. По закінченні всіх робіт у бухті Нассау підводний човен переправляє вас у дальший пункт, визначений за планом, висаджує вас там, і роботи проходять у тому ж порядку. Визнаю, що такий порядок буде досить стомливий для вас, але цього вимагає безпека підводного човна. Влаштовує це вас?
   – Нічого не можу заперечити, Миколо Борисовичу. Ваша пропозиція цілком слушна. Кращої не придумаєш! – гаряче схвалив зоолог. Він на хвилину замовк і, опустивши очі, тихо промовив: – Знаєте, Миколо Борисовичу… У мене просто душа не на місці кожного разу, як тільки подумаю про наступні тривалі зупинки. Сам не знаю чому. Страшно стає, і я… боюся, просто боюся чогось.
   Обличчя капітана стало серйозним, він раптово звів свої завжди, напівопущені повіки, і немов два гарячих синіх промені проникли в очі зоолога, повні смутку й подиву.
   – Я цілком розумію вас, дорогий Лорд, – сказав капітан. – Надто багато жорстокого досвіду ми набули на двох таких станціях. Не така страшна зустріч з ворогом, як нез'ясовність самої цієї зустрічі. Як йому стає відоме з такою дивовижною точністю місцезнаходження нашого підводного човна? І не тільки ця маленька точка на всьому величезному, безмежному просторі, але й час, коли підводний човен знаходиться в ній? Мало того: ворог дізнається про це досить завчасно, щоб встигнути підготуватися й прибути на місце! Не збагну…
   – Очевидно, весь наш маршрут став якимсь чином відомий ворогові, – зауважив зоолог.
   – Весь чи частково – не можна сказати, – задумливо відповів капітан.
   – Частково? – поволі перепитав зоолог. – Ви гадаєте, що ворог міг дізнаватися про маршрут частинами?
   – Чому ж ні? – знизав плечима капітан.
   – Тоді… тоді… – розгублено подивився на капітана зоолог. – Як же це? Невже? Невже це може бути?
   У нього перехопило дух, і з обличчя стала поволі сходити краска.
   – Що ви хочете сказати, Лорд? – не підводячи повік, байдуже спитав капітан.
   Зоолог передихнув і якусь мить помовчав. Потім, наче набравшись сили й рішучості, промовив:
   – Я… я не знаю, Миколо Борисовичу, може це мати значення чи ні, але вважаю за свій обов'язок повідомити вас, що якось… я сказав Горєлову про місце нашої останньої тривалої зупинки.
   – Невже? – швидко подивився на вченого капітан. – Як же це трапилося?
   – Він тоді ще не зовсім одужав після історії з Шела-віним. Після обвалу… Якось він зайшов до мене і просив його виписати, щоб скоріше вийти з підводного човна і взяти участь у наших наукових роботах. Я йому відмовив, але, помітивши його великий смуток, щоб втішити, обіцяв на першій же тривалій зупинці взяти його з собою. На звичайне питання, чи далеко ще до неї, я назвав йому місце станції. Невже це могло мати значення, Миколо Борисовичу? – з явним занепокоєнням спитав учений.
   Капітан довго моєчав, вистукуючи пальцями розмірений дроб по столу. Нарешті він зітхнув і підвіє на зоолога очі. Мигцем глянувши в ці очі, учений з болем побачив у них суворий осуд і холодну відчуженість.
   – Незалежно від наслідків, Арсене Давидовичу, ви зробили абсолютно неприпустимий вчинок. Особливо в умовах бойового походу. Я довірив вам військову таємницю, а ви розголосили її. Це була велика, коли не сказати сильніше, необережність з вашого боку. Я певний, що цей вчинок був виявом простої легковажності в питаннях військової таємниці, яка досить часто ще трапляється серед цивільних людей. Можливо, у даному випадку вона і не привела до якихось небезпечних наслідків, не пов'язана з подіями останніх днів. Не знаю. Але ж ця ваша легковажність, коли б її використав ворог, могла б спричинитися до найжахливіших наслідків. Могла б призвести до загибелі експедиції, до загибелі нашого судна, на яке уряд покладає стільки надій у справі оборони нашої батьківщини.
   Слова капітана звучали з підкресленою суворістю й були повні надзвичайної сили. Він підвівся і схвильовано пройшовся кілька разів по каюті.
   – Я цілком… розумію… – схиливши голову, тихо, уриваним голосом сказав зоолог. – Я не шукаю для себе виправдання. І я готовий зазнати…
   – Не будемо поки що про це говорити, – перебив його капітан. – Я, звичайно, повідомлю про все Головний штаб, але зараз не в цьому справа. Перед нами ще далекий шлях, на якому нас, можливо, чекає багато небезпек і чимало пасток. Ми повинні виконати програму наших робіт і привести підводний човен цілком справним у призначений строк у Владивосток. Важливо, щоб ви в майбутньому не забували, що ви перебуваєте на військовому кораблі і зобов'язані стежити за кожним своїм словом, за кожним рухом. І, особливо, зберігати таємницю маршруту.
   Капітан сів на стілець і, помовчавши, продовжував:
   – А тепер про Горєлова. Я не думаю, Арсене Давидовичу, що Горєлов здатний на зраду. Але ця моя особиста думка була б недостатньою для твердого, упевненого рішення. Більше значення в даному разі мають міркування чисто об'єктивні. Як може взагалі хто-небудь з екіпажу підводного човна зноситися з будь-ким, хто знаходиться на поверхні? Наш шлях не прямолінійний, ми йдемо не з однаковою швидкістю, робимо часто несподівані зупинки. І ви і навіть я не змогли б ранком сказати, де, в якій точці океану буде підводний човен опівдні. Як же може відбутися зустріч кого-небудь з наших людей із своїм зовнішнім спільником, коли неможливо наперед домовитися про місце зустрічі?
   Зоолог жадібно стежив за ходом міркувань капітана, радісно киваючи головою в міру їх розвитку.
   – Можна було б припустити, – продовжував капітан, – що злочинець використовує для зв'язку радіо. Але радіоапарати нашого підводного човна негайно реагували б на таке близьке сусідство і викрили б присутність стороннього апарата на підводному човні.
   – А радіоапарати в няших скафандрах? – спитав зоолог.
   – Та ви ж знаєте, що вони працюють тільки на двадцяти восьми різних, але точно визначених хвилях з підводним човном і з кожним членом нашої команди. Коли б велись розмови на одній із цих хвиль з ким-небудь стороннім, то їх почув би відповідний скафандр або, автоматично, підводний човен, якщо в скафандрі немає нікого. Крім того, дальність дії цих радіоапаратів не перевищує двохсот кілометрів.
   – Так… – задумливо промовив зоолог. – Значить, зв'язок з ворогами підтримується не з підводного човна. Що ж лишається припустити? Хто ще знає наш маршрут?
   Помовчавши хвилину, капітан сказав з видимою неохотою:
   – Головний штаб, звичайно.
   Зоолог широко розкрив очі.
   – Як?! Невже туди зміг пробратися шпигун? Капітан нервово простукав короткий дроб по столу, потім глухо відповів:
   – Будемо краще дивитися за тим, що робиться у нас тут, під носом. В усякому разі, я тримаю Головний штаб у курсі всього, що стосується підводного човна. – І, помовчавши, поволі, немов з величезним тягарем на плечах, підвівся. – Значить, ми домовилися про порядок майбутніх робіт. Не забудьте, Арсене Давидовичу, про мої застереження. І уважно слідкуйте за всім, що діється навколо вас. На всіх нас, і партійних і непартійних, лежить величезна відповідальність.
   Зоолог встав і, мовчки вклонившись, попрямував до виходу. Капітан провів ученого довгим уважним поглядом.
   Так непорушно простояв він кілька хвилин, дивлячись кудись вдалину. Потім, заклавши, за домашньою звичкою, руки за спину, під розстебнутий кітель, він почав поволі, з похиленою головою, ходити по каюті.
   Легке, ледве відчутне, майже непомітне тремтіння йшло від корпусу корабля, передаючись тілу капітана, і мозок звично й машинально фіксував: дві десятих ходу. Судно зрідка ледве гойдалося, і мозок несвідомо відмічав: щось велике пронеслося попереду. Капітан довго ходив по каюті, то прискорюючи, то уповільнюючи кроки. Нарешті, зупинившись і провівши рукою по волоссю, капітан зітхнув і опустився в крісло перед столом. Із потайного ящика стола він вийняв невелику картотеку, поставив перед собою, перебрав укладені в ній високі, із цупкого, товстого паперу картки і витяг одну з них. На картці вгорі великими чорними літерами було надруковано:
   ОСОБОВИЙ СКЛАД ЕКІПАЖУ ПІДВОДНОГО ЧОВНА «ПІОНЕР»
   І під цим написано:
   ГОРЄЛОВ ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ
   Далі, зверху вниз, йшли короткі надруковані рядки і поряд з ними, від руки, чорнилом – відповіді.
   Капітан заглибився в читання, не пропускаючи жодного рядка, жодної відповіді.
   1. Прізвище, ім'я, по батькові – Горєлов Федір Михайлович.
   2. Посада – головний механік.
   3. Вік – 32 роки.
   4. Партійність – кандидат у члени Комуністичної партії Радянського Союзу з 19… року.
   Капітан зупинився, подумав, узяв тонко заструганий червоний олівець і написав на полях картки проти цього рядка: «5 років».
   Потім продовжував читати:
   5. Національність – росіянин.
   6. Звання – військовий інженер 2-го рангу.
   7. Освіта – закінчив Авіабудівельний інститут по класу моторобудування, потім Військово-інженерну академію (по спеціальності ракетних двигунів).
   8. Попередня робота – інженер заводу № 189, начальник проектного бюро; одночасно – доцент Інституту стратосферних польотів.
   9. Чи був під судом або слідством, чи мав стягнення? – Ні.
   10. Чи мав нагороди, які, за що? – Орден «Знак Пошани» за відмінне виконання завдань під час першого відрядження за кордон.
   Червоним олівцем капітан поставив збоку знак оклику.
   11. Чи володіє іноземними мовами? – Вільно англійською, французькою і німецькою, трохи японською.
   12. Чи бував за кордоном? Де, коли і з якого приводу? – В Японії, за відрядженням відомства, вперше – з 19… по 19… p., вдруге – в 19… р. і втретє – в 19… р.
   Капітан знову зупинився і довго думав з олівцем у руці. Потім відмітив на полях: «1) 5 років тому», «2) 2 роки тому», «3) рік тому».
   13. Чи має родичів за кордоном? Де, хто, ступінь споріднення? – Так. В Японії. Троюрідний дядько та ного дочка. Микола Петрович Абросимов, Ганна Миколаївна Абросимова.
   Капітан поставив збоку червоним олівцем два знаки оклику.
   14 Чи має наукові праці? Які саме?: – Так. Див. доданий список.
   15. Підпис.
   Широким, розгонистим розчерком стояв підпис: «Ф. Горєлов».
   Дійшовши до кінця, капітан відкинувся на спинку крісла і надовго, з напівзаплющеними очима, замислився. Потім потягнув до себе великий блокнот з надрукованим зверху бланком: «Командир підводного човна «Піонер». Твердим, чітким почерком він почав писати:
   «Радіограма. Цілком таємно. Москва. Політуправління Військово-Морських Сил СРСР. Прошу терміново вияснити й повідомити мене про подробиці перебування головного механіка підводного човна «Піонер» Горєлова в Японії під час його службових відряджень. Також про його поведінку там, взаємини з родичами, які перебувають в Японії, – Миколою Петровичем Абросимовим, дочкою останнього – Ганною Миколаївною – та іншими, які виявляться там. Командир підводного човна «Піонер» – капітан 1-го рангу Всронцов».
   Написавши радіограму, капітан дістав з того ж ящика книгу шифрів, і незабаром радіограма перетворилася в кілька одноманітних цифрових рядків.
   На телефонний виклик у каюту ввійшов старший радист Плетньов і зупинився біля дверей, щільно зачинивши їх за собою.
   Картотека та книга вже були сховані й замкнені в ящику стола.
   – Цілком таємно, Вікторе Абрамовичу, – сказав капітан, подаючи йому складений вчетверо аркуш. – Негайно!
   – Єсть цілком таємно, негайно! – прозвучала відповідь.
   У глибокій задумі капітан лишився один перед своїм письмовим столом.


   Вода, пронизана яскравим жовтим світлом, спадала швидко, наче її вбирали стіни й підлога камери. Шелавін, Скворешня та Матвєєв, нав'ючені гідрофізичними приладами й апаратами, обережно розвантажували їх з себе в кутку на підлогу. Зоолог, Горєлов, Цой, Марат і Павлик знімали з плечей екскурсійні мішки та спорядження. Тут же був і комісар, який вирішив сьогодні взяти участь у прогулянці, щоб трохи розім'ятися.
   Голоси молоді звучали збуджено й весело.
   – Надзвичайно цікава банка! – голосно говорив Цой. – Чи не так, Арсене Давидовичу? Яка величезна кількість нових видів, родів і навіть родин? Яка сила антарктичних тварин! Це вже на п'ятдесят четвертому градусі північної широти! Як?
   – Дуже цікаво, Цой, – із задоволенням підтвердив зоолог. – Дуже цікаво! Коли ми тільки впораємося з матеріалом, яким нас так щедро обдарувала банка Бьордвууд?
   – Цой зовсім був схожий на божевільного! – сміявся Марат. – Наче його тільки що випустили з божевільні. Він кидався на всі боки, хапав усе, що траплялося під руки. Сміх один, їй-богу!.. Вибачайте, паскудна друкарська помилка…
   – А ти? А ти сам? – наскакував на Марата півничком Павлик, знімаючи свій мішок і кладучи його біля стіни, поряд з іншими. – Хто в мене вирвав з рук чудового морського їжака? Наскочив, як розбійник, і вихопив. Арсене Давидовичу, слово честі, це моя здобич! Я вам покажу потім цього їжака – круглий, фіолетовий, з червоними кінчиками на голках.
   – Неправда! – кричав Марат, розмахуючи перед собою своїм мішком. – Ти навіть не приторкався до нього!
   – Еге ж, не приторкався! Я підсовував під нього руку, щоб не пошкодити, а ти всією п'ятірнею – хап!
   Мішок у руках Марата шалено зарухався і трохи розкрився. В отворі майнуло на мить шось червоно-синє, і в ту ж хвилину блискавично рука Павлика вихопила з мішка прекрасного морського їжака. Під загальний регіт з переможним криком Павлик кинувся до Горелова. Той чекав уже Павлика з розкритими обіймами, щоб оборонити від Марата, який наздоганяв його. Але Марат виявився спритнішим у водній стихії, і, раніше ніж Павлик встиг зробити два кроки, що відділяли його від рятівних обіймів Горєлова, їжак знову опинився у Марата.
   Павлик зупинився з порожніми руками. Це сталось так несподівано, що нагадувало фокус. Всі сміялися, а Павлик з розгубленим виглядом повторював:


скачать книгу бесплатно

страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Поделиться ссылкой на выделенное