скачать книгу бесплатно
– Чоловiк i баба! Поклали всiх! Баба поклала! – тараторили «вовчики».
– Що?
– Скажена баба! Поперек сiдла висiла i всiх поклала з револьвера! – Бандити перелякано вклонилися i кивали головами. – Прямо у лоб цiлила! Скажена сука!
– Що? – вибухнув отаман Куделiн. – Моiх вовкiв поклала якась задрипана лисиця!
– З двох рук! Зi ста крокiв лупила! – виправдовувалися бандити, аж руками розводили, мовляв, нiчого не могли вдiяти.
Пострiл. Один iз бандитiв упав.
– Такi дурнi, яких може покласти баба, не потрiбнi у моiй дивiзii, – гримнув отаман. – Але тебе я залишу, – звернувся до другого бандита, який тремтiв нi живий нi мертвий. – Щоб ти впiзнав ту сучку, коли я ii спiймаю! І тодi вона за все вiдповiсть! – закричав отаман Куделiн. – Все, iдемо! – Вiн махнув рукою геть вiд залiзницi. І вмить вози почали iхати вiд пограбованого потяга, останнi бандити вискакували з вагонiв, стрибали на коней, i за кiлька хвилин банда вже зникла в степах.
– А ти з ними стикався? – спитала Чета Мiра, у якоi зустрiч з «вовчиками» промайнула перед очима.
– Та було раз, – кивнув вiн.
Ще навеснi на хутiр до Чета приiхала цiла делегацiя. Поважнi дядьки з сусiднього села Синiвки. Стояли пiвколом бiля дверей хати, чекали, поки Чет одягнеться. Бо ж без штанiв до таких людей не вийдеш. Ось i Чет здивовано роздивлявся делегацiю, яка йому ледь не вклонялася. А це ж не абихто був, а власники землi та крупорушок, млинiв та олiйниць, якi взяли нинi владу в Синiвцi i мiцно ii тримали. Ось цi люди прийшли до нього, вклонилися i заглядали в очi.
– Вовча дивiзiя iде, – сказав один iз гостей. Чет кивнув, що знае. Вже полагодив вiз, щоб забрати своiх i тiкати у лiс, там пересидiти кляту дивiзiю. – Нам вiдбитися треба. Стрiляемо ми добре, рубаемося теж, але нам отаман потрiбен, щоб очолити. Щоб битися з Вовчою дивiзiею – отаман потрiбен, бо iнакше передушать нас, наче курчат. То тебе просимо.
– Та який з мене отаман? – здивувався Чет. – Я – солдат.
– Заплатимо добре. Скiльки скажеш. Ти знаеш, Синiвка – село багате, – вiв свое один iз дядькiв.
– Та наiвся я вже вiйни, менi i на хуторi непогано.
– Коли прийде сюди Вовча дивiзiя, то погано буде, що на хуторi, що в селi, будь-де. Допоможи нам. А ми вiдплатимо.
– У них гармати, – знизав плечима Чет.
– А нам вiдступати нiкуди, – вiдповiли синiвськi мужики. Чет замислився, вони дивилися на нього.
– А порох у вас е? – спитав Чет.
– Пороху достатньо. І вибухiвка е. Гармат тiльки немае.
– Добре, щось вигадаемо, – кивнув Чет. Селяни почали дякувати йому, ледь руки не цiлували. Чету вiд того стало нiяково.
За кiлька днiв Вовча дивiзiя вже сунула на Синiвку, яка ощирилася барикадами на тинах крайнiх хат та стволами гвинтiвок. Кiннота «вовчикiв» швидко оточила село, пiхота зайняла позицii. Отаман Куделiн послав десяток бiйцiв запропонувати селянам здатися.
– Скажiть тим селюкам, щоб здавалися менi на милiсть. А як нi, то змiшаю iх з лайном! Снарядiв вистачить! – закричав отаман i вказав на пагорб поруч, де його люди встановлювали гармати. З пагорбу село було як на долонi, кращого мiсця не знайти, щоб по ньому бити.
Бiйцi наблизилися, крикнули вимоги отамана селянам. Тi попросили часу подумати. «Вовчики» вiдповiли, що батько Куделiн чекати не любить, то або зараз здаватися, або невдовзi гинути. «Вовчики» ставили коней дибки i реготали, бо ж чули, яке Синiвка багате село. Не всяке мiсто такi статки мае. Вiдчували здобич, яка п’янила не гiрше за горiлку.
Раптом пролунав страшенний вибух. Такоi сили, що аж земля затремтiла пiд ногами. Всi побачили, як над пагорбом, на якому тiльки-но стояла артилерiя Вовчоi дивiзii, тепер пiднiмався стовп диму та пилу. Селяни дали залп i перестрiляли всiх парламентарiв Дикоi дивiзii, окрiм одного.
– Бiжи i скажи своему смердючому отамановi, що хай вiн тепер своi гармати у дупу собi засуне! А Синiвки йому не бачити! – наказали селяни.
Переляканий «вовчик» побiг геть, а отаман Куделiн аж завив вiд лютi, бо ж без гармат хiба вiзьмеш цю Синiвку! Два днi Вовча дивiзiя потикалася на штурм, палила навколишнi хутори, в яких майже не було здобичi, бо ж всi втекли до Синiвки, а потiм вiдступила. Вдячнi селяни вклонилися Четовi до землi, дякували, питали, якоi нагороди вiн хоче.
– Спокою хочу. Щоб не чiпали мене бiльше, – сказав Чет. Повернувся на хутiр, вiрнiше, на згарище, де синiвцi вже будували йому нове обiйстя. Бiльше i краще, анiж було.
– Хотiв спокою, та де тут спокiй? – сказав Чет Мiрi.
– На тому свiтi тiльки спокiйно. А може, i там люди калатаються, – гiрко всмiхнулася вона.
– Та нi, хоч там мусить спокiй бути.
Роздiл 4
Незвичайний полон
Чет та Мiра все iхали лiсом. Коли вiн трохи розступився, попереду вони побачили невеличкий хутiр. Хата, кiлька сараiв i будiвля, схожа на придорожнiй шинок. Трохи городу, який щiльною стiною оточував лiс. Чет поклав руки на зброю, бо всякого можна було чекати у цiй глушинi. Дивно, що у лiсi зберiгся хутiр. Не спалили його досi i не пограбували, хоча часи тепер такi, що охочих чуже узяти багато. Он до Чета на хутiр приходили тричi.
Вiн кохався з жiнкою, що дала йому притулок на хуторi. Все було у самому розпалi, жiнка стогнала й обiймала його сильнi плечi, щось палко шепотiла йому. Коли Чет рiзко пiдвiвся, голий та м’язистий.
– Що таке? – спитала схвильована жiнка. Чет показав, щоб мовчала. Швиденько стрибнув у штани, полiз на горище, вистромив голову з даху, де у соломi був зроблений отвiр. Почув шепiт у дворi. Кiлька чоловiкiв сперечалися про те, чи брати тiльки коней з сараю та теличку, чи лiзти до хати, може, там ще щось цiкаве. Вирiшили таки лiзти. Постукали у дверi. Чет вже сплигнув з даху, обiйшов двiр, придивився, чи навколо нiкого немае. Наче немае. Чет залiз у сарай i подивився з темряви у спини гостей. Їх було семеро. Нахабнi та нетверезi, вони пограбували вже не один хутiр.
– Хто там? – перелякано спитала жiнка.
– Пiдкажiть дорогу! – сказав тонким голосом наймолодший з грабiжникiв, ще пiдлiток. – Я до мами йду, заблукав! Вовки тут! – тиснув вiн на жалiсть, бо ж почув жiночий голос. Чет вже навiв кулемет, англiйський «льюiс», який вирив iз сiна. Виставив його з вiконця сараю i почав стрiляти. Звалив усiх сiмох. Опiсля вийшов, добив поранених з револьвера. Потiм постукав у дверi. Товстi, дубовi, такi i з кулемету не проб’еш. Вiн сам iх поставив, щоб у хату непросто було зайти. За дверима тремтiла жiнка. Поруч плакав ii син, що прокинувся вiд пострiлiв.
– Все добре, не бiйся, – заспокоiв iх Чет. Вранцi повантажив трупи на вiз i доправив iх до лiсу, де зарив.
Потiм на хутiр прийшли денiкiнцi. Роз’iзд козакiв на чолi з офiцером, високим, бiлявим поручиком Синициним, з нервовим обличчям i тонкими вусиками. З ними був i пан Беккер, мiсцевий землевласник, який спершу втiк вiд революцii, а тепер ось повернувся i почав збирати пограбоване селянами майно свого маетку. Цей Беккер нишпорив хатою. Знайшов килим, шафу i кiлька книжок з картинками, якi належали йому, а потiм були вкраденi. Не Четом, цi речi йому подарували вдячнi мешканцi Синiвки.
– То грабував маеток? – спитав офiцер у Чета i здивовано роздивлявся цього селюка, який мав напрочуд гарну статуру, наче не гречкосiй якийсь, а бiла кiстка. – Ну що ж, вiдлупцюемо тебе у виховних цiлях. Щоб знав, що не треба чуже брати. Знiмай штани, Ванько.
Чет важко подивився на офiцера.
– Не Ванька я, – сказав тихо.
– Та менi плювати, хто ти е. Крав, то вiдповiдай.
У дворi заплакали жiнка з дитиною. Чет скривився. Якби не вони, вiн би так не дався. А то зняв штани i йому всипали спецiально заготовленими рiзками.
– Дивися, холопе, наступного разу розстрiляемо! – сказав пiсля екзекуцii поручик i вони поiхали. Попереду козаки, а за ними Беккер на четiвському возi зi своiм майном. Чет трохи почекав, потiм дiстав з хованки зброю i засiдлав коня. Жiнка намагалася зупинити. Любила Чета i боялася, що вб’ють його. Але вiн прибрав ii руки i помчав лiсом, лише одному йому вiдомими стежками навпростець. Сидiти не мiг, то вимушений був скакати стоячи. Наздогнав козакiв вже майже на виiздi з лiсу. Поручнику Синицину пощастило, що термiново викликали до штабу i вiн поiхав до появи Чета, який перестрiляв козакiв i Беккера. Неквапливо зiбрав зброю, коней, зняв чоботи, понишпорив у кишенях, забравши портсигар помiщика i його ж бiнокль. Повантажив зiбране на вiз i з тим повернувся.
