скачать книгу бесплатно
Донести не спромога, —
То найкраще увесь свiй тягар
Положити на Бога».
Мойсей
Хтось говорить! Чи в моiм нутрi
Власне горе шалене,
Чи отут, може, демон який
Насмiхаеться з мене?
Голос
Аж тепер усумнився в свое
Реформаторське дiло?
Сорок лiт ти був певний i вiв
Хоч наслiпо, та смiло.
Мойсей
Хтось говорить! Чом чоло мое
Покриваеться потом?
Страшно? Нi! Та по серцi се йде,
Мов розпаленим дротом.
Голос
У гординi безмежнiй свiй люд
Ти зiпхнув з його шляху,
Щоб зробить, яким сам його хтiв,
Чи не пiзно для страху?
Мойсей
Хто ти, дивний? Не бачу тебе,
Та вiд себе не струшу!
Тiльки чую, як зiр твiй менi
Все вгризаеться в душу.
Голос
Чи так важно, хто я? Хто зумiв
Наказать колись морю,
Тому важно не хто, але що
І чи правду говорю!
Мойсей
Нi, не правда, що з гордощiв я
Розпочав свое дiло!
Тiльки бачачи люд у ярмi,
Мое серце болiло.
Голос
Бо ти чув себе братом рабiв,
І се стидом палило,
І захтiв iх зробити таким,
Щоб тобi було мило.
Мойсей
Так, з низин тих, мрячних i лячних,
Я хотiв iх пiдвести
Там, де сам став, до свiтлих висот,
І свободи, i чести.
Голос
Та творця, що послав iх там вниз,
Ти не радивсь в ту пору;
Аж тепер, як упав ти, його
Кличеш в свойому горю.
Мойсей
Нi, на се ж мене пхнуло його
Всемогуче велiння,
В темну душу хоривський огонь
Надихнув просвiтлiння.
Голос
Гей, а може, хоривський огонь
Не горiв на Хоривi,
Лиш у серцi завзятiм твоiм,
У шаленiм поривi?
Може, голос, що вивiв тебе
На похiд той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твiй внутрiшнiй, власний?
Адже пристрасть заслiплюе зiр,
А бажання – се ж чари,
Плодить оку i свiт, i богiв,
Як пустиннii мари.
Те бажання, що, наче шакал,
У душi твоiй вило,—
Лиш воно тебе iх ватажком
І пророком зробило.
Мойсей
Ах, вiд слiв тих я чую себе
Сто раз бiльш в самотинi!
Хто ти, вороже?
Голос
Я Азазель,
Темний демон пустинi.
XIV
Було темно. Лиш зорi яркi
Миготiли з простору.
Простував при iх блиску Мойсей
Усе вгору та вгору.
Без стежок. Серед пiтьми вели
Його дивнii звуки:
То квилiння гiени в яру,
То знов шелест гадюки.
Вiн iшов, не ставав, мов герой
До остатнього бою,
Та у серцi важка боротьба
Ішла з самим собою.
«Те бажання, – кричало там щось, —
Виплiд сорому й болю,
Се був кущ огняний, що велiв
Вирвать люд мiй на волю?..
Те бажання – се був той огонь
І була тота сила,
Що для мене Єгови наказ
І Єгову створила?
Те бажання – братам помогти
І iх сльози обтерти —
Се той грiх, що за нього я варт
І прогнання, i смерти?
Нi, не те! Бережись i не крив
Сам душею своею!
Се бажання святе! Та чи грiх
Не пiдповз там змiею?
Чи не був же ти iх ватажком,
Паном душ iх i тiла?
І чи власть тi бажання святi
В твоiм серцi не з’iла?
Чи новим фараоном для них
І ще тяжчим не був ти,
Бо в iх душу контролем своiм,
В iх сумлiння сягнув ти?..
Небезпечно ставати всупiр
Дiл природних бiгови!
Легко власний свiй забаг подать
За велiння Єгови.
Що, як ти сорок лiт отсих був
Шалом божеським хорий,
Замiсть божого, iм накидав
Власний план тiснозорий?
Адже ж, може, в Єгиптi вони,
Множачись серед муки,
Могли вирости в силу й забрать
Увесь край в своi руки?
Вiдiрвавши вiд грунту iх там
І завiвши в пустиню,
Чи подумав ти: може, отсим
Злочин лютий я чиню?
Що значить безгрунтовiй юрбi
Обiцяти свободу?
Чи не те ж, що з землi вирвать дуб
І пустити на воду?
Чи не правду говорить Датан:
Старi гнiзда лишили,
А новii здобути нема
Нi охоти, нi сили?
О Єгово, озвися, скажи:
Я чинив твою волю,
Чи був iграшка власних скорбот,
І заслiплення, й болю?
О Єгово, озвися! Чи й ти
Здобуваеш дар мови
Лиш у пристрастi нашiй, у снах,
У розбурханiй крови?»
Та Єгова мовчав, лише чуть
Лиховiснii звуки:
То квилiння гiени в яру,
То знов шелест гадюки.
XV
Пiдiймалося сонце над степ,
Мов багровее коло,
І промiнням, мов стрiлами, тьму
Прошибало й кололо.
У промiннi тiм Небо-гора,
