скачать книгу бесплатно
– Нахилися. Мiй син мав на головi три золотi волоски.
Хлопець нахилився, а вона побачила в нього на головi тi три волосини i знову зомлiла.
Хлопець пiдняв ii з землi, вона отямилася, i дуже радiе, обнiмае сина, цiлуе…
Приготувала швидко iсти, пити. Сiли й гостяться. Та мати згадала:
– Ой синочку, ми веселимося, а опiвночi змiй-Поганин повернеться, якби тебе не знайшов!..
– Мамо, про це нема що говорити. Вивiдайте, де у нього сила. Вiн мусить мати ще якусь окремiшню силу. Тепер я пiду геть, а через три доби навiдаюся знову.
Сiв на чобота, подумав, куди полетiти, i знявся у повiтря. Летить попiд хмари i чуе десь у них таку прекрасну музику, що аж серце млiе. «Неси мене туди, де та музика», – подумав вiн, i чобiт тоi ж митi полетiв крiзь хмари. Глянув хлопець – перед ним будинок на дванадцять поверхiв. Вiн вiдчинив дверi. Дивиться – в кiмнатi горить свiтло, посерединi стоiть широке лiжко, в ньому три дiвчини сумненько гусляють. Поклонився:
– Добрий вечiр, сестри!
– Доброго здоров’я тобi, легiню!
– Чи я би мiг у вас заночувати?
– Ночуй, але з умовою, що до другоi кiмнати не заглянеш. Якщо туди ступиш, то там залишишся навiки. Бачиш, i ми не смiемо з цього лiжка встати: якби рушилися з мiсця, був би нам кiнець.
– Та хто ви такi?
– Наш нянько – Поганин. Вiн закляв нас так, що мусимо сидiти на лiжку, доки не знайдеться якась людська душа, котра переночуе в цiй вежi три ночi. Лише рано-вранцi, на полудень та ввечерi ми можемо встати на якусь чверть години.
Дали дiвчата хлопцевi вечерю i полягали спати: вони – на одному залiзному лiжку, а вiн – на другому. Спить як мертвий, та увi снi чуе:
– Вставай, принце, бери свою шаблю i рушницю i бiжи до другоi кiмнати.
Схопився, оглянувся: двi дiвчини сплять, а одна сидить, вартуе. Та вiн на неi не зважав – узяв шаблю i рушницю та й вiдчинив дверi в сусiдню кiмнату. Не встиг iх зачинити, як на нього налетiв дикун. Почали рубатися. Цiлу годину билися, аж будинок трясся.
Попiвночi дикун заревiв:
– Ой, коби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!
– Ой, коби моя мила не спала, – крикнув на те принц, – аби подала менi погар вина й кусок калача, то ти би пропав!
Але запiяв пiвень, i дикун сховався.
Рано-вранцi о шостiй годинi сестри встали з лiжка. Одна готуе iсти, друга побiгла за водою, третя накривае вже на стiл. А коли минуло п’ятнадцять хвилин, вони знову скочили на лiжко. Хлопця не будили, бо був дуже змучений i солодко спав.
Спав до восьмоi години. Потiм устав, помився, поснiдав i сiв бiля дiвчат. Вони гусляють, вiн спiвае.
На полудне сестри пiдвелися, швидко пообiдали i – знову на лiжко…
Настав вечiр. Дiвчата повечеряли й кличуть принца до себе, аби спiвав далi. Але вiн лiг спати, бо iх сумна музика навiвала сон.
Цiеi ночi вартувала середня сестра, а двi iншi спали.
Раз хлопець чуе увi снi:
– Вставай, бери шаблю i рушницю i бiжи до другоi кiмнати, бо позбавишся життя.
Схопився вiн i бачить: одинадцята година. Взяв шаблю, рушницю – i до сусiдньоi кiмнати. Лише вiдчинив дверi, як дикун – на нього. Одною рукою принц закривае дверi, а другою – обороняеться. Билися двi години. В годину по пiвночi дикун заревiв:
– Ой, якби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!
А хлопець гукнув:
– Ой, якби моя мила не спала, аби менi подала погар вина й кусок калача – ти би сам пропав!
На те запiяв пiвень, i дикун сховався.
Хлопець вернувся на свое лiжко i заснув. Так уже двi ночi перебув.
Уранцi сестри повставали, приготували iсти, пити. Поснiдали – i знову на лiжко. Але не гусляють, бо принц дуже зморений i солодко спить.
Старша каже:
– Любi моi сестри, що я чула передминулоi ночi! Принц уночi встав i пiшов до другоi кiмнати, а там почалася страшна боротьба. Довгий час не було чути нiчого, крiм брязкоту, потiм почувся крик: «Ой, якби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!» А принц вiдповiв: «Ой, якби моя мила не спала, аби менi подала погар вина й кусок калача, то ти би пропав!» Я хотiла йому понести погар вина й кусок калача, та не посмiла зiйти з лiжка.
– І я це чула, – каже середуща. – Я теж побоялася пiдвестися з лiжка.
Тодi старша говорить:
– Ну, молодша сестро, тепер твоя черга. Коли з сусiдньоi кiмнати почуеться крик, зразу неси вино i калач. Пiдготуй того вина, що наш няньо у сто рокiв пив.
На третiй вечiр знову принц лiг спати зразу по вечерi. В десять годин почув крiзь сон голос:
– Вставай, бери шаблю i рушницю й бiжи до другоi кiмнати, бо втратиш життя.
Вiн схопився, взяв шаблю й рушницю – i до сусiдньоi кiмнати. Лiвою рукою закривае дверi, а правою борониться, бо дикун розлючено на нього нападае. Билися три днi. В годину по пiвночi з дикуна потекла кров i заливае всю кiмнату. Хлопець почав тонути, а дикун заревiв:
– Ой, якби менi тут дуб, аби я з’iв iз нього корiнь, то ти би пропав!
Принц вигукнув:
– Ой, якби моя мила не спала, аби менi подала погар вина й кусок калача, то ти би сам пропав!
Тодi молодша iз сестер швидко принесла йому вина й калача. Принц випив вина, закусив калачем i вiдразу дiстав таку силу, що порубав дикуна на дрiбнi шматки.
Тут пiвень запiяв, вiтер завiяв, дверi зачинилися за принцем, i вiн повернувся до лiжка. Змучений, закривавлений одразу лiг.
Дiвчата повставали, нагрiли повний кадiб морськоi води, викупали сонного i положили спати.
Ранком збудили принца, сiли з ним за стiл гоститися. Тепер уже не мусили сидiти на лiжку.
Старша каже принцовi:
– Ти бився за нас три ночi та й звiльнив нас. Зараз вибери собi котру хочеш i будеш за царя на всю нашу державу.
– Я вибрав би молодшу, – каже принц. – Якщо вона хоче, то нехай чекае на мене один рiк. Через рiк прийду, як не загину.
Вiдкланявся, знову сiв на чобiт i тiльки подумав: «Неси мене до мами» – як вилетiв на Скляну гору.
Мати дуже зрадiла йому. А вiн одразу запитуе:
– Ну, мамко, ви дiзналися, де в Поганина сила?
– Питала.
– Ну i що?
– Спочатку так ударив мене, що полетiла до стiни. А потiм сказав, що його сила – у мiтлi. А як пiшов битися iз залiзною бабою (вiн кожного дня б’еться на горi з тою бабою), я мiтлу позолотила, повила в шовк i зачинила в скринi – кiмнати не мела. Через добу вiн повернувся i почав кричати: «Чому кiмната не метена?» Кажу: «Та я твоею золотою силою смiття б вимiтала? Я вмiю шанувати твою силу». Тодi плюнув менi межи очi: «Пропала би ти, хiба моя сила – у якiйсь мiтлi?» Я почала його цiлувати i, плачучи, питати: «Чому ж менi не скажеш, у чому твоя сила?» «Моя сила в шкатулцi», – зареготав Поганин. Я почистила шкатулку i позолотила. Вiн, як побачив, задивувався: «Нащо ти це зробила?» – «Аби твоя сила була в чистому мiсцi». А вiн знову плюнув менi межи очi. Правда, вже повiрив, що я шаную його силу. Я обняла його й поцiлувала. Тодi вiн заговорив: «Я би тобi сказав, де моя сила, але ти ii не будеш видiти…» Кажу: «То нiчого, хоча буду знати, де вона i яка вона». Вiн на те: «Ну, слухай сюди: за Червоним морем е великий явiр, такий височезний, що його вершини ще нiхто не сидiв. У того явора е три товстi гiлляки. На вершинi середньоi – золоте гнiздо, а в тiм гнiздi – золота качка, а в тiй качцi – три золотi яйця, а в тих золотих яйцях – моя сила…»
– Ну, мамко, – зрадiв хлопець, – це може бути правда!
І почав збиратися в дорогу:
– Через три доби мене чекайте.
Сiв на чобiт, подумав: «Неси мене за Червоне море до товстого явора, що на ньому золоте гнiздо, а в гнiздi золота качка» – i полетiв, якби оком клiпнув.
Чобiт упав iз ним пiд явiр. Принц узяв рушницю, прицiлився й подумав: «Убий золоту качку». Вистрiлив i бачить – золота качка падае прямо до його нiг. Принц шаблею розрiзав ii й вийняв три золотi яйця.
Розбив одно яйце, розбив друге, хоче розбити трете – i в ту мить з’явився Поганин-шарканин:
– Ой не трощи останне яйце. Я вже тобi нiчого не зроблю. Я вже слабший вiд тебе… Менi лише хотiлось би ще жити, дивитися, як цей свiт тече. Обдаруй мене отим яйцем, i я тебе чимось обдарую.
– Чим ти мене, змiю, обдаруеш?
– Але даси менi яйце?
– Дам.
– Ти матiр шукаеш?
– Так, ii.
– Знав я тебе ще в утробi матерi. Ой, якби я вiдав, що ти менi будеш давати силу!..
– Кажи, чим обдаруеш?
– Тим палацом, де ти бачив матiр.
– Але як я понесу палац iз собою?
– Понесеш. Вийдеш на останнiй, двадцять четвертий поверх i там знайдеш золоту шкатулку, а в нiй – золотий прутик. Вiзьми того прутика i вдар ним по палацу з трьох бокiв, а собi подумай, аби палац зробився – яйцем, горiхом i яблуком… Так i станеться. А як приiдеш у свiй край, оте яйце поклади на землю, вдар золотим прутиком – i той палац на новому мiсцi стане таким, як був на старому.
– Це правда?
– Чиста правда.
Принц розбив яйце, i Поганин-шарканин розсипався на порох.
Тепер уже спокiйно принц сiв собi на чобiт, подумав:
– Неси мене до моеi мами, – i полетiв на Скляну гору.
Мати вибiгла на двiр.
– Ну, мамко, Поганина вже нема на свiтi!
Мати дуже зрадiла i приготувала велику гостину.
Коли пригостилися, то пiшли по кiмнатах. Дивляться: в однiй повнiсiнько срiбла, в другiй – золота, в третiй – дiамантiв, у четвертiй – усiляка iжа, а в п’ятiй – напоi.
– Синку, та тут усього досить на тисячу рокiв!
– Досить, мамко!
Подивилися вони увесь палац i, змученi, полягали спати. Коли мати заснула, син узяв ключi i з поверха на поверх вибрався наверх – на двадцять четвертий. Вiдiмкнув дверi двадцять четвертоi кiмнати, знайшов у нiй золоту шкатулку, а в шкатулцi – золотого прутика. Позакривав за собою дверi, спустився вниз i золотим прутиком ударив з трьох бокiв, а собi подумав, щоб палац зробився золотим яйцем.
І так сталося: палац почав швидко зменшуватися i вчинився золотим яйцем. Принц положив яйце в кишеню, сiв на чобота й подумав: «Неси мене до твого господаря».
Пiднявся чобiт понад хмари, а спустився на широкiм полi бiля велетня. Чоловiчисько грiвся бiля вогнища i в котлi варив м’ясо:
– Ну, як ти злiтав?
– Добре.
– Чи бачився з матiр’ю?
– Бачився.
– А де мiй брат Поганин?
– Пропав.
– Ну, хай тобi щастить. Ти й нам допомiг звiльнитися вiд лиха. Тепер усi мiста будуть нашi, а не його, Поганина.
Вийняв iз котла м’яса i пригостив принца. Принц поiв i передав велетовi чобiт, за все гарно подякував. А потiм вiдкланявся, сiв на другий чобiт i подумав: «Понеси мене до твого господаря».
За пару хвилин чобiт опустився на широкому полi бiля першого велета. Той так само обняв ножиськами вогнище й варив у котлi iсти. Спитав принца:
– Ну, як ти злiтав?
– Добре.
