скачать книгу бесплатно
Доповiдь вiдповiдального редактора «Шевченкiвського словника» Є. П. Кирилюка[100 - Подаеться скорочений текст доповiдi.]
У першi ж роки встановлення радянськоi влади на Украiнi рукописна спадщина Шевченка зосереджуеться в Академii наук Украiнськоi РСР, спочатку в Комiсii украiнського письменства, потiм в Інститутi Тараса Шевченка i нарештi в Інститутi лiтератури iм Т. Г. Шевченка. Дещо пiзнiше почалося зосередження образотворчоi спадщини в Державнiй картиннiй галереi Т. Г. Шевченка – нинi державному музеi Т. Г. Шевченка АН УРСР в Киевi.
Розшуки спадщини Т. Г. Шевченка та пiдготовка до наукового видання його поетичних творiв
Тепер зiбрано майже всi твори великого поета i художника, але розшуки тривають. Так пiсля виходу VI академiчного видання 1957 р. у Чернiговi знайдено дуже важливий лист Шевченка вiд 1 жовтня 1844 р. до П. І. Гессе[101 - Павло Іванович Гессе (1801 – 1880) – з 1841 р. чернiгiвський, з 1855 р. – киiвський цивiльний губернатор. У 1844 р. Шевченко звернувся до Гессе з листом-проханням допомогти поширити на Чернiгiвщинi перший випуск офортiв «Живописной Украины». У 1850 р. Гессе на вимогу О. Орлова викликав до Чернiгова А. Лизогуба. Іменем царя О. Орлов, що був тодi у Чернiговi, заборонив А. Лизогубовi листуватися з Шевченком. У 1861 р., в днi похорону поета, Гессе, побоюючись народних заворушень, послав сотню козакiв до Канева «для забезпечення належного порядку та спокою» (Шевченкiвський словник. Т. 1. С. 154).]. У листi е такi рядки:
«История Южной Руси изумляет каждого своими происшествиями и полусказочными героями, народ удивительно оригинален, земля прекрасная, и всё это не представлено пред очи образованного мира, тогда как Малороссия давно имела своих и композиторов, и поэтов. Чем они увлеклись, забыв своё родное, не знаю. Мне кажется, будь моя родина самая бедная, ничтожная на земле – и тогда бы она мне казалась краше Швейцарии и всей Италии. Те, которые однажды видели нашу Краину, говорят, что желали бы жить и умереть на её прекраснейших полях. Что же нам сказать её детям? Должно любить и гордиться своею прекраснейшею матерью. Я, как член её великого семейства, служу ей, ежели не на существенную пользу, то, по крайней мере, на славу имени Украины».
У Бiблiотецi iм. Ленiна знайдено невiдомий досi лист Шевченка до А. П. Головачова. Досi про нього лише згадувалося в листi поета до Йосипа Бодянського з Новопетровського укрiплення 15 листопада 1852 р.[102 - Андрiан Пилипович Головачов (1820 – 1889) – росiйський учений-зоолог. Шевченко познайомився з ним 1852 року, коли Головачов, виконуючи наукове завдання, приiздив на пiво стрiв Мангишлак. На поета ця зустрiч справила велике враження, вiн захоплено згадував про неi в листах до Головачова (15.ХІ.1852 р.) i Й. Бодянського (15.ХІ.1852 р.). (Шевченкiвський словник. Т. 1. С. 163).]
У першi ж роки пiсля встановлення радянськоi влади на Украiнi на основi вивчення автографiв поета почалась пiдготовка до повного академiчного видання його творiв. Першi спроби дати критично перевiренi тексти лiтературноi спадщини Шевченка i випустити академiчне видання були не зовсiм вдалi. Тiльки у зв’язку з 125-рiччям з дня народження поета у 1939 р. за постановою Президii АН УРСР почато пiдготовку «Повного зiбрання творiв у десяти томах». Завершено публiкацiю лiтературноi спадщини поета, що охоплюе першi шiсть томiв (1939 – 1957 рр.). Коли почали готувати до друку мистецьку спадщину Шевченка, то виявилось, що для неi трьох томiв замало, i редакцiйна колегiя вирiшила вiдвести iй усi чотири томи (VII – X).
Перше академiчне видання творiв Тараса Шевченка
Вихiд у свiт перших шести томiв, у яких зiбрано всю лiтературну спадщину великого поета, е фактом незвичайноi ваги. До видання включено новознайденi твори: «Песня караульного у тюрьмы» (з драми «Невеста»), «За що ми любимо Богдана», вперше надруковано вiсiм листiв Шевченка, вперше введено в зiбрання творiв вiдомий i ранiше план повiстi «Из ничего почти барин», двадцять шiсть листiв поета, записи усноi народноi творчостi, зробленi Шевченком. Текст лiтературних творiв Шевченка звiрено з автографами та авторитетними джерелами, очищено вiд багатьох нашарувань i перекручень, допущених попереднiми редакторами; вперше текст росiйських повiстей введено за текстом, звiреним з автографами; вперше дано зведення всiх варiантiв усiеi лiтературноi спадщини поета. Недолiки, властивi цьому виданню, усуваються в новому академiчному виданнi лiтературноi спадщини Шевченка – «Повному зiбраннi творiв у шести томах», що мае вийти до 150-рiччя з дня його народження.
Масовi видання творiв народного поета
Велика Жовтнева революцiя наблизила спадщину генiального украiнського поета до найширших мас народу. Крiм академiчних, його твори виходять у свiт п’ятитомними й тритомними науково-критичними виданнями, з’являються численнi масовi популярнi «Кобзарi». Так з 1917 по 1960 рiк твори Шевченка на Радянськiй Украiнi друкувалися 258 разiв загальним тиражем понад 7 млн 670 тис. примiрникiв, а за 77 дореволюцiйних рокiв тираж усiх видань (в Росii та за ii межами) становив лише 847 тис. примiрникiв.
Особливо великi тиражi масових видань «Кобзаря». За роки радянськоi влади на Украiнi книгу великого поета видано 53 рази тиражем 1 млн 888 тис. примiрникiв. Десятки разiв виходили вибранi твори й масовi видання окремих поем i тематичних збiрок. Серед них – оригiнальне видання «Заповiту» сорока п’ятьма мовами народiв свiту.
Видання творiв Шевченка мовами народiв СРСР, слов’янськими мовами i мовами свiту
Шевченка шанують усi народи нашоi багатонацiональноi Батькiвщини. З 1917 по 1955 рiк твори украiнського поета видано 68 разiв загальним тиражем 3 млн 674 тис., узбецькою – тиражем 70 тис., бiлоруською – 61 500, грузинською – 38 тис., туркменською – 37 тис., казахською – 25 300, киргизькою – 20 тис., азербайджанською – 17 тис., таджицькою – 13 тис., латиською – 12 тис., вiрменською – 8 тис., татарською – 11 тис., литовською, естонською i удмуртською – по 10 тис., молдавською – 6700 примiрникiв.
За 1955 – 1959 роки росiйською мовою з’явилося сiм видань Шевченка тиражем 480 тис. примiрникiв, iншими мовами – тиражем 26 тис., з них – узбецькою – 10 тис., молдавською – 6700 примiрникiв.
Ще за життя Шевченка його твори почали перекладати, крiм росiйськоi мови, на польську й чеську, а пiсля його смертi – на всi слов’янськi мови. 1870 р. з’являеться перше в окремому виданнi нiмецькою мовою, а за ним – переклади народiв свiту. Серед перекладачiв Шевченка – iмена багатьох поетiв i письменникiв, широко вiдомих у всьо му свiтi: Владислав Сирокомля, Любен Каравелов, Етель Лiлiан Войнич, Янка Купала, Емiль Сяо[103 - Всенародна шана. С. 78 – 80.]».
СВІТОВА ГРОМАДСЬКІСТЬ ВІДЗНАЧАЄ 100-РІЧЧЯ З ДНЯ СМЕРТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА
Детальнiше й предметнiше цю надзвичайно важливу принципову тему було розкрито в опублiкованому у цьому ж оглядi «Всесвiтня велич Кобзаря» (Вiдзначення 100-рiччя з дня смертi Т. Г. Шевченка в зарубiжних краiнах). Вiддаючи належне цiй копiткiй працi знаного украiнського шевченкознавця Федора Петровича Погребенника, розмiр даноi роботи, на жаль, не дозволяе навести ii повнiстю, та зважаючи на те, що цей пам’ятний ювiлей свiтового значення поета, як i належить, широко вiдзначався на всiх залюднених континентах земноi кулi – змушенi обмежити цей огляд. Для прикладу трiумфальноi ходи Шевченка по зарубiжних краiнах обрано Польщу. Це робиться не тiльки i не стiльки тому, що вона е сусiдкою Украiни, а – передусiм тому, що iсторичнi взаемини мiж нашими краiнами й народами мали зовсiм не просте минуле. Добре знаючи про це, Тарас Григорович висвiтлював його не лише правдиво, а й по-доброму, з великою повагою й шаною до наших слов’янських братiв.
Всесвiтня велич Кобзаря
Урочисте вшанування пам’ятi Т. Г. Шевченка викликало за межами нашоi Вiтчизни величезну кiлькiсть публiкацiй, зв’язаних з iменем украiнського поета.
Шевченкiвськi днi особливо широко вiдзначались у краiнах народноi демократii. Святкування тут проходило в атмосферi дружби i братерства, в атмосферi глибокого зацiкавлення творчiстю генiального украiнського поета. А прогресивнi сили в капiталiстичних краiнах, зокрема украiнськi прогресивнi емiгранти та iхнi органи друку – «Украiнське життя» (Торонто), «Украiнське слово» (Вiннiпег), «Громадський голос» (Нью-Йорк) та iн. – використали цю пам’ятну дату для пропаганди iдей миру, для поширення революцiйних творiв Т. Г. Шевченка, правди про його натхненне слово.
З численних статей, що з’явились в польськiй, чеськiй, словацькiй та болгарськiй пресi, з передмов до виданих слов’янськими мовами творiв Т. Г. Шевченка виступае образ поета-революцiонера, який усе свое життя присвятив боротьбi за соцiальне i нацiональне визволення украiнського народу, поета, чие серце горiло незгасною любов’ю до знедолених братiв-слов’ян, до всього людства.
Широко вiдзначила ювiлейну дату Шевченка польська преса. Крiм статей оглядового характеру, надруковано ряд матерiалiв про взаемини Т. Г. Шевченка з польськими революцiонерами i культурними дiячами, розвiдки про його лiтературну та малярську спадщину, про значення творчостi поета у змiцненнi культурних зв’язкiв двох братнiх народiв.
Грунтовну статтю про Тараса Шевченка вмiстила газета «Trybuna ludu» в номерi за 10 березня 1961 р.[104 - Якщо стаття була надрукована в 1961 р., то далi вказуватиметься тiльки число i мiсяць ii появи (для газет) i номер (для журналу).]. Автор – С. Квецiнська змалювала важкий життевий шлях Т. Г. Шевченка, пiдкресливши велике значення поета в iсторii украiнськоi лiтератури. «Небагатьом митцям життя кидало пiд ноги такi колоди, як Шевченковi. І тiльки завдяки винятковому пориву до творчостi, велетенськiй силi i великiй стiйкостi, Т. Г. Шевченко, наперекiр рiзним перешкодам, не перестав писати… зумiв створити велику украiнську поезiю», – стверджуеться в цiй статтi.
Цiннi матерiали про Т. Г. Шевченка з’явилися в багатьох польських лiтературних i громадсько-полiтичних газетах i журналах, в украiнському тижневику «Наше слово» (Варшава) та в iнших виданнях. Польсько-радянський iнститут у Варшавi видав брошуру «Taras Szewczenko. Zycie i tworczosc» (вибранi бiблiографiчнi матерiали).
Польский лiтературознавець М. Якубець – дослiдник творчостi Шевченка
Польський славiст професор Мар’ян Якубець виступив з грунтовною статтею «Про поезiю Тараса Шевченка» (газ. «Zycie literackie», 16.IV), в основу якоi покладено його доповiдь, виголошену на семiнарi, що вiдбувся 17 березня 1961 р. у Варшавi, в Польсько-радянському iнститутi.
Мар’ян Якубець вважае, що поезiя Т. Г. Шевченка е «одним з найцiкавiших i найоригiнальнiших явищ у свiтовiй лiтературi ХІХ ст. У цiй лiтературi вона посiдае окреме й виняткове мiсце не тiльки тому, що це був перший, незвичайний за своею силою голос народу, який тiльки почав формувати свою новiтню лiтературу, а й тому, що ця поезiя була единим у своему родi втiленням iдеi народностi».
Автор статтi висловлюе думки про характер романтизму раннiх вiршiв Т. Г. Шевченка, про фольклорну основу його творчостi. Вiн окремо зупиняеться на творах, в яких висвiтлюеться боротьба украiнського народу проти польсько-шляхетського панування. Дослiдник пiдкреслюе, що поема «Гайдамаки» – це твiр, «наскрiзь пройнятий духом селянськоi революцii», що вона скерована не проти польського народу, як це неодноразово намагалися довести i польськi, i украiнськi нацiоналiстичнi дослiдники, а проти польськоi шляхти.
Мар’ян Якубець говорить про Т. Г. Шевченка як про революцiйного демократа, наголошуе на його дружбi з росiйськими i польськими письменниками.
У цьому ж номерi «Zycie literackie» Ян Бжоза вмiстив поетичний нарис «Дума про генiя», в якому змалював тернистий життевий шлях поета, охарактеризував у загальних рисах його творчiсть.
Казiмеж Яворський – перекладач творiв Т. Г. Шевченка, популяризатор кращих творiв украiнськоi лiтератури в Польщi – виступив iз статтею «Шевченко i поляки» (газ. «Kamera», 15.III), показав тiснi зв’язки й дружбу Т. Г. Шевченка з Б. Залеським, Е. Желiговським та iншими польськими культурними i революцiйними дiячами.
Цiй темi присвячена i стаття Михайла Лесiва «Украiнський поет – приятель полякiв» (газ. «Kurjer Lubelski», 12 – 13.III). Автор звертае увагу на той факт, що «поляки великою мiрою були популяризаторами творiв та iдей Шевченка на европейськiй аренi».
Статтю «Тарас Шевченко» (газ. «Sztandar ludu», 11 – 12.III) Софiя Очинська починае з маловiдомих у нас слiв видатного польського письменника С. Жеромського: «Як тяжко мусила вириватись з грудей Шевченка та скарга, та iронiя – «ти, може, радишся з панами, як править миром». У позицii цього мученика е тони простi, однак вражаючi й похмурi, е в них болючий скрегiт, а часом – могутнiй крик, нiби крик ста тисяч гайдамакiв». Авторка показуе наростання революцiйного настрою в поезii Шевченка, характеризуе його зв’язки з польськими та росiйськими революцiйними колами, говорить про популярнiсть творiв Кобзаря в Польщi.
«Генiй украiнського пiсняра» – з таким заголовком надрукувала про Шевченка статтю «Gazeta Kraкowska» (11 – 12.ІІІ). У нiй стверджуеться велика роль поета в розвитку украiнськоi лiтератури. «Тiльки поетичний талант сина украiнського народу, який у своiй творчостi свiдомо орiентувався на традицii народноi лiтератури, лiтератури неписаноi, принiс украiнцям твори, що сягнули до вершин европейськоi романтичноi лiтератури». Інформацiйно-популярнi статтi про Шевченка вмiстили також газети «Glos pracy» («Спiвець братерства слов’янських народiв», 11 – 12.ІІІ), «Gromada» («Великий поет Украiни» – 12.ІІІ), «Zielony sztandar» («Письменник-борець» – 15.ІІІ), «Nowiny Rzeszowskie» («Приятель Польщi i полякiв» – 12.ІІІ), «Glos Olsztynski» («Тарас Шевченко – великий украiнський поет» – 9.ІІІ), «Ekspress ilustrowany» (24.І), «Dziennik ludowy» (11.ІІІ) та багато iнших перiодичних видань.
Значну наукову вагу мають статтi, надрукованi у варшавських журналах, зокрема розвiдка вже згадуваного Мар’яна Якубця «Шевченко й польська лiтература», опублiкована в лютневому номерi тижневика «Еженедельное обозрение» (№ 8).
Історичний журнал «Mowia wieki» (№ 5) подав статтю «Тарас Шевченко». Їi автор Мирослав Вежховський розповiв про найважливiшi моменти життевого i творчого шляху Шевченка, про його дружбу з поляками. Вiн зокрема згадуе, що З. Сераковський «пiд впливом Шевченка написав «Poslanie do Polakow», у якому закликав своiх спiввiтчизникiв бути братами украiнцiв.
Популярний журнал «Windokregi» (№ 3), що висвiтлюе подii мiжнародного життя, вмiстив пiдписану криптонiмом Л. У. статтю «Спiвець Украiни». «Нiби на крилах, – говорить автор, – облетiли вiршi Шевченка всю Украiну, а деякi завдяки iх мелодичностi й спiвучостi, стали народними пiснями». Правдивими перлами поезii Шевченка автор називае вiршi «Садок вишневий коло хати», «Ой три шляхи широкii» та iн.
Найбiльше статей про Шевченка вмiстив iлюстрований тижневик «Przyjazn». Зокрема, у номерах 9 i 10 надрукована грунтовна розвiдка молодого дослiдника Євстахiя Лапського «Тарас Шевченко – великий син Украiни». Автор з поетичним пiднесенням пише про Шевченка як про поета, «рiдного для всiх слов’ян у повному значеннi цього слова». Найкращим вшануванням новоi ювiлейноi дати – 150-рiччя з дня народження Шевченка, говорить Лапський, буде по змозi повне видання його творiв у перекладах польською мовою. Автор статтi висловлюе надiю, що «польськi перекладачi, iсторики лiтератури i критики в 1961 – 1964 роках вiдтворять для молодого польського читача образ Шевченка таким, яким вiн видаеться нам у ХХ ст., а польськi лiтературнi газети й журнали пiдхоплять шевченкiвську тематику й донесуть ii до всiх закуткiв нашого краю». Стаття Є. Лапського ставить перед польською громадськiстю ряд важливих проблем, розв’язання яких сприятиме глибшому ознайомленню польських читачiв з творчiстю Шевченка, науковому висвiтленню його спадщини[105 - На жаль, у цитованому збiрнику вiдсутнi данi про здiйснення побажань Є. Лапського.].
У журналi (№ 11) надрукована також стаття К. Яворського «Польськi приятелi Шевченка» (цю ж тему висвiтлюе автор у згаданiй вище статтi, опублiкованiй у газетi «Каmena»).
Польськi автори вивчають мистецьку творчicть Шевченка
Польськi дослiдники серйозно поставились до вивчення спадщини Шевченка-художника. Мистецтвознавець Ігнаци Вiтц у статтi «Тарас Шевченко – художник» пише: «Шевченко жив i дихав однаково як поезiею, так i малярством». Його мистецькi твори, зауважуе автор, «носять на собi слiди великого таланту», вiн «був першим украiнським художником, який опанував скарбницею народних форм… Вiн був тим, хто вiдiграв в украiнськiй лiтературi i малярствi таку визначну роль, як нiхто перед ним i пiсля нього, вiн був тим, хто став у ряд найвидатнiших европейських митцiв свого часу» («Przyjazn», № 12).
Подiбну думку про Шевченка-художника висловив у доповiдi на семiнарi, присвяченому Кобзаревi, дослiдник iсторii польського мистецтва проф. С. Козакевич.
Украiномовна преса зарубiжних краiн про свiтову велич Т. Г. Шевченка
У справi популяризацii творчостi Т. Г. Шевченка в Польщi, зокрема серед тамтешнього украiнського населення, велику роль вiдiграла украiнська газета «Наше слово» з лiтературно-науковим щомiсячним додатком «Наша культура». Газета не тiльки iнформувала громадськiсть про вiдзначення ювiлею Т. Г. Шевченка в Польщi та в Радянському Союзi, а й передрукувала ряд цiнних мемуарних статей про поета (з журналiв «Основа», «Киевская старина» та iн.), вмiстила чимало оригiнальних шевченкiвських матерiалiв: «Велика дружба» Юрiя Крилача (про Шевченка i Олдрiджа), «Шевченко як художник i польське мистецтво» та iншi, опублiкувала низку нових перекладiв з Т. Г. Шевченка польською мовою: «До Гоголя» – переклад Богдана Жiраника, «Не грiе сонце на чужинi», «Ой, гляну я, подивлюся», «Ми заспiвали, розiйшлись» – переклад К. Яворського. «Наше слово» вперше опублiкувало новий вiрш про Шевченка, написаний видатним польським поетом В. Слободнiком (вiн же е автором статтi про Шевченка, вмiщеним у вид «Kalendarz robotniczy» за 1961 р., а також нарису про вiдзначення ювiлею Шевченка в Радянськiй Украiнi – журн. «Przyjazn», № 30).
Такi, в основному, найважливiшi публiкацii шевченкiвських матерiалiв у Польщi. Монографiя проф. Мар’яна Якубця «Шевченко i польська лiтература», працi молодих дослiдникiв К. Олещук, Є. Лапського та iнших польських вчених старшого i молодшого поколiння, якi вивчають спадщину Шевченка, значно поповнять наукову шевченкiвську лiтературу в Польщi, висвiтлять набагато ширше творчiсть генiального Кобзаря – великого друга польського народу…
В ювiлейнi днi видатнi радянськi вченi виступили з статтями про Т. Г. Шевченка за рубежем: статтi академiка О. І. Бiлецького надрукованi в журналах «Дружно вперед» (№ 3), «Przyjazn», № 13, члена-кореспондента АН УРСР Є. П. Кирилюка в «Дуклi» (№ 1), в журналах «Soviet Union» (№ 3), «Кур’ер ЮНЕСКО» (березень), в «Информационном бюллетене ЮНЕСКО» (1 – 15.ІІІ), члена-кореспондента АН УРСР Є. С. Шаблiовського в газ. «Украiнське життя» (15.ІІІ), академiка М. Т. Рильського – «Литературна мислъ» (№ 2), в iталiйському журналi «Realita Sovietica» (№ 4), І. Романченка – в тижневику «Nowe czasy» (10.ІІІ) та iн.
Зарубiжнi вченi – критики й публiцисти – подiлилися своiми думками про Кобзаря з украiнськими читачами. Так угорський лiтературознавець Дьордь Радо виступив з грунтовною статтею «Як угорцi познайомилися з великим поетом», в якiй докладно висвiтлив питання про поширення й оцiнку творiв Шевченка в Угорщинi.
Д. Вiр, Ю. Кокавець, грецька письменниця i громадська дiячка, перекладач поезiй Шевченка Еллi Алексiу та iншi виступили зi статтями в республiканськiй пресi, зокрема в «Лiтературнiй Украiнi». Завдяки Е. Алексiу на сторiнках лiтературно-публiцистичного журналу грецьких полiтемiгрантiв «Пiрсос», що видаеться в НДР, було вмiщено статтю про Т. Г. Шевченка i переклади його поезiй.
В iнтерв’ю з кореспондентом «Лiтературноi Украiни» Еллi Алексiу вiд iменi тих полiтичних грецьких емiгрантiв, що перебували тодi в СРСР, сказала такi зворушливi слова: «Дивлюсь на Шевченка очима гречанки i бачу, що вiн i творчiстю своею, i всiм своiм життям немов перегукуеться з нами. Вiн наш брат по стражданнях, переслiдуваннях, тюрмах, рiзних заборонах. Вiн наш брат i по мрiях, переконаннях, по вiрi у свiтле завтра. Перебуваючи нинi в емiграцii, ми, як i вiн колись, мрiемо про батькiвщину, сподiваемось жити серед свого народу i вiримо у велику сiм’ю народiв, яку передбачав великий пророк («Лiтературна Украiна» вiд 30 травня 1961 р.).
Все передове людство засвiдчило свою глибоку шану до украiнського Кобзаря, вплело новi квiти у вiчно живий, нев’янучий вiнок його слави. Вiдзначення в усьому свiтi сторiччя з дня смертi великого украiнського поета-революцiонера Т. Г. Шевченка – свiдчення всесвiтнього визнання вкладу нашого народу в загальнолюдську скарбницю культури»[106 - Всенародна шана. С. 123 – 138.].
СЛОВО ПРО ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ХУДОЖНИКА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На урочистому засiданнi в Москвi 10 березня 1961 року з промовою, в якiй коротко, але вагомо хвилююче i професiонально розкрито другий, художницький талант генiального та неперевершеного украiнського митця, виступив президент Академii художеств СРСР Борис Володимирович Йогансон. Видатний митець образотворчого мистецтва звертався до поважноi аудиторii:
«Сьогоднi вся наша краiна урочисто вiдзначае 100-рiччя з дня смертi великого сина украiнського народу – Тараса Григоровича Шевченка.
Ми чули тут багато слiв про Великого Кобзаря – виразника дум народних, пригноблених i знедолених. Його вiршi, породженi пристрасною, щедрою душею поета-громадянина, увiйшли в серце народу i стали народними пiснями, вiршами, прислiв’ями.
Велич i трагiзм долi генiального митця
Доля Тараса Шевченка – це трагiчна доля таланта-самородка, який вийшов iз самих глибин народу i пiднявся до висот культури свого часу. Силами кращих людей того часу Шевченка було викуплено з крiпацтва, а волею самодержця заслано в дикий, глухий, безлюдний степ, вiддано до рук бездушноi муштри миколаiвськоi армii, що вбивала в людинi все людське.
Ми високо шануемо громадянський подвиг Тараса Шевченка. Вирвавшись iз пекла крiпацтва, вiн усе набуте ним, усе свое духовне багатство, талант, знання принiс народовi, вiддав справi визволення народу з-пiд ярма самодержавства i крiпацтва.
Органiчне злиття художника й громадянина – невiд’емна риса особистостi Шевченка. Це так само природно, як природно було для нього писати вiршi, малювати.
Талановитий син свого народу
У своiх вiршах, поемах Шевченко виражав народнi думи. Виразною, дзвiнкою, що ллеться, як пiсня, мовою розповiдав вiн перекази й мрii народнi, гнiвно й в’iдливо таврував царизм i самодержавне безправ’я, закликаючи народ «добре вигострить сокиру». Поетична творчiсть Шевченка пройнята пристрастю великого серця, допитливiстю роздумiв громадянина.
Шевченко був усебiчно обдарованою натурою. Могутньо розцвiв його поетичний талант, його живописне обдарування було великим i цiкавим явищем в iсторii росiйського мистецтва ХІХ ст. Багато поворотiв Шевченковоi долi пов’язано саме з цiею стороною його таланту.
У помiщика Енгельгардта, крiпаком якого народився Шевченко, вiн вважався «ремесленным человеком», вiн похоже «списывал» рiдних i знайомих помiщика. Помiщик послав Шевченка в Петербург учитися ремесла декоративного розпису. Тут i вiдбулася зустрiч, яка вирiшила долю Шевченка, зустрiч хлопчика-крiпака, який малював статую Сатурна в Лiтньому саду, з художником Сошенком. Долею талановитого крiпака зацiкавились Венецiанов, Брюллов, Жуковський, якi за 2500 карбованцiв домоглись викупу Шевченка на волю.
«Вiльний художник» на рiднiй землi
Шевченко 1845 р. закiнчуе вiльним слухачем Академiю художеств, здобувае звання «вiльного художника». Того ж року Шевченко переiжджае до Киева i весь вiддаеться планам визволення й освiти украiнського народу. Великий громадянин i поет мрiе про створення нацiональноi культури свого народу, мрiе створити в Киевi Украiнську академiю художеств, вiн задумуе кiлька великих видань з iсторii Украiни, видае перший том своiх малюнкiв, присвячених життю народу, природi, iсторii Украiни – «Живописная Украина».
Шевченко-художник розвивався в тiсному взаемозв’язку з Шевченком-поетом. Гострота бачення художника, його загострене здорове сприйняття навколишнього свiту надавали особливоi повнокровностi баченню свiту поетом. Поетичнi образи породжували й навiвали теми картин, малюнкiв. Нерiдко Шевченко iлюстрував своi лiтературнi твори (наприклад, поеми «Катерина», «Гамалiя», «Наймичка»).
Царське самодержавство однаково «високо» оцiнило обидвi сторони обдарування великого поета. Коли в 1847 р. Шевченко був арештований i засланий, Микола І власноручно написав на вироку: «Под строжайший надзор, с запрещением писать и рисовать».
Заборона малювати була одним з найтяжчих переживань Тараса Григоровича Шевченка на засланнi. Вiн пише в своему щоденнику: «Смотреть и не сметь рисовать – это такая мука, которую поймёт только настоящий художник».
Коли 1858 р. хворий i змучений Шевченко повертаеться iз заслання, вiн гаряче береться здiйснювати те, про що мрiяв у неволi: «… уеду на дешёвый хлеб в мою милую Малороссию и примусь за исполнение эстампов… Из всех изящных искусств мне теперь больше всех нравится гравюра. И не без основания. Быть хорошим гравёром, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера.
Сколько изящнейших произведений, доступных только богачам, коптилось бы в мрачных галлереях без твоего чудотворного резца?»
Цi слова чудовi. Вони говорять про те, що хворий, на порозi смертi, Шевченко, як i ранiше, думае насамперед про народ, що одинадцять рокiв заслання не зламали великого громадянина, не похитнули його переконань.
Творча спадщина Шевченка-художника багата й рiзноманiтна. Вiн писав портрети, пейзажi, жанровi сценки з народного життя. Прекрасно володiв рiзними технiками, писав олiею i аквареллю. Є багато малюнкiв, виконаних сепiею i в гравюрi. Особливо захоплювався офортом. У цiй галузi художник досяг великих успiхiв: саме за «майстернiсть i знання в гравiювальному мистецтвi» в рiк смертi йому було присвоено звання академiка.
Художнiй спадок Т. Г. Шевченка в малярському надбаннi Росii
Як художник Тарас Шевченко склався в перехiдну добу в iсторii росiйського мистецтва. Учився в Брюллова, який протягом довгих рокiв був для нього i зразком, i iдеалом художника. Зачарований блискучим майстром, Шевченко копiюе його картини, повторюе його теми.
Коли ж пiсля закiнчення Академii Шевченко приiхав на Украiну, реальне життя вриваеться в його малюнки, полотна. Вiн жадiбно поспiшае зафiксувати все, що бачить навколо себе, покинену вдовину хату, запилену дорогу в селi, занедбане кладовище…
На батькiвщинi Шевченко побачив не причепурену Малоросiю з вибiленими хатками i квiтучими вишневими садками, вiн побачив свiй народ, який живе пiд гнiтом крiпацтва.
Слова одного з його вiршiв можуть бути програмою творчостi художника:
Не називаю ii раем,
Тii хатиночки у гаi
Над чистим ставом край села…
В тiм гаю,
У тiй хатинi, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая…
В украiнських пейзажах Шевченка чiтко видiляеться демократична лiнiя мистецтва, яка розвиваеться в жанрових картинах, пейзажах, створених художником пiд час заслання в степах Киргизii й Туркменii. У цих творах вiн виступае попередником Саврасова, Шишкiна, попередником мистецтва передвижникiв.
Тарас Шевченко був великим майстром портрета-мiнiатюри, жанром якого так блискуче володiли росiйськi художники ХІХ ст. Портрети, намальованi Шевченком, пройнятi ясною думкою, чуйною увагою до духовного свiту людини. Вони перегукуються з ясним ладом музи Пушкiна, з внутрiшньою гармонiею його поезii.
Дуже цiкавi автопортрети Шевченка, створенi ним у рiзнi роки життя.
Один з найвидатнiших творiв Шевченка-художника – серiя малюнкiв «Блудний син», що була задумана як сатира на сучасне суспiльство. Малював ii Шевченко пiд враженням вiд Рембрандта. 12 аркушiв цiеi серii мали розповiсти бiблiйну притчу про блудного сина.
У цiй працi Шевченка, виконанiй у 1856 – 1857 роках, вражае одна обставина: першi аркушi, що розповiдають про безпутне життя молодоi людини, нагадують раннi романтичнi працi художника, аркушi, що вiдображають кару, вражають: це картини справжнього життя миколаiвськоi Росii – солдати в колодках, кара шпiцрутенами, тюрма…
Якою гранично точною i життевою стала раптом мова художника, як одразу звiльнився художник вiд усiх умовностей романтичноi школи, вiд усiх приписiв класичноi композицii.
Цi аркушi серii, особливо «кара шпiцрутенами», стали класикою росiйського мистецтва.
Важко говорити про Шевченка-художника, не говорячи про нього, як про поета, громадянина, оскiльки все це – гранi однiеi могутньоi особистостi, яка всi своi сили вiддала народовi.
У майстернi Академii художеств, де жив i працював Тарас Григорович Шевченко в останнi роки життя, вчаться тепер студенти, майбутнi художники, якi приiхали з усiх кiнцiв нашоi величезноi краiни. Над iх головами висить меморiальна дошка, що нагадуе про долю чудового художника-громадянина.
В ювiлейнi днi в конференц-залi Академii художеств у Ленiнградi встановлено нову меморiальну дошку Шевченковi поряд з дошкою великому росiйському художниковi Репiну.
Хай пам’ять про Тараса Шевченка залишиться у вiках i буде прапором громадянського прекрасного мистецтва, яке в усi часи оспiвувало благородну боротьбу людини за ii свободу i щастя!
І мене в сiм’i великiй,
В сiм’i вольнiй, новiй,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом[107 - Всенародна шана. С. 51 – 53.].
ШЕВЧЕНКО І СУЧАСНІСТЬ
Доповiдь голови Спiлки письменникiв Украiни О. Т. Гончара на урочистому засiданнi в Киевi 9 березня 1964 р
Загальне свято братерства
Дорогi товаришi!
Сьогоднi у нас велике свято.
